The Village Україна обирає книгу тижня та пояснює, чому її варто читати.

Книжка «Запал без вигоряння. Як завершити цикл стресу, працювати до сподоби й жити щасливо» українського психолога та психотерапевта В’ячеслава Халанського, яка вийшла у видавництві Vivat 2023 року, – про те, чому важливо дотримуватися work-life балансу й відчувати радість буття.

У сучасному суспільстві, на жаль, вигорання досі вважають «хворобою» слабких, лінивих і неуспішних людей. В’ячеслав Халанський руйнує цей стереотип, бо вигорають керівники успішних компаній, зірки, спортсмени, різні люди з різних сфер. А також аналізує проблему вигорання не лише на індивідуальному рівні, а й на рівні організацій, які подеколи перетворюють своїх працівників на «заручників» посадових обов’язків.

Юлія Орлова,

генеральна директорка видавництва Vivat

«Вигоряння виснажує людину, змушує думати, що вона лінива, якщо працює не цілодобово, і слабка, якщо визнає, що втомилася й потребує перерви. Книжка В’ячеслава Халанського допомагає подивитися на своє життя по-іншому: відділити роботу від особистого життя, професійні досягнення – від якостей характеру, втому – від депресії, спричиненої роботою.

У сучасному світі нас оточує успішний успіх, люди, які досягли вершини слави, і ми несвідомо теж прагнемо бути сильними, кращими, попереду. Але помилково заганяємо себе в жорсткі робочі рамки, перетворюючи роботу на провідний сенс життя. Насправді бути успішним і щасливим можна без щоденних перепрацювань і хронічного стресу. А час для себе – це не розкіш, а обов’язкова складова успіху, який приносить щастя і задоволення, а не хронічні хвороби та проблеми з навколишніми.

Цінно, що у книзі автор ділиться не лише фаховими порадами, а й власним досвідом боротьби з вигорянням. Підкріплює ідеї або стратегії турботи про себе результатами наукових досліджень, роботи зі своїми клієнтами. Для власників бізнесів, керівників книжка В’ячеслава Халанського теж стане в пригоді. Бо важливо не лише давати людям роботи й чекати від них високих результатів, а й створювати комфортні умови для досягнення цих результатів».

Перша стадія вигорання: вимушене доведення себе до точки

   

Формується сприйняття самого себе через ідеальну картинку. Виникає певний розумовий і поведінковий шаблон, який вмикає режим довести авторитетним людям своє значення. Бо досягнення ніби дають право на життя і прийняття. Людина перестає розуміти, що їй подобається, і робить те, що подобається іншим. 

Тому час від часу, а особливо на першій стадії вигоряння, корисно запитувати себе: «Як я це сприймаю? Чи подобається це мені? Чи хочу я це вибрати або робити?».

Друга стадія вигоряння: понаднормова робота

   

На першій та другій стадії людина прагне довести свою значущість. Тому працює після завершення робочого дня, на вихідних і навіть під час відпустки. Бо треба зробити все, одразу і якомога краще. 

«Її самоцінність залежить від продуктивності й інтенсивної діяльності. Вона каже: «Я не можу поважати себе, якщо виконую роботу лише на 70%». Тому щосили намагається працювати на всі 120%».

Але біда в тім, що людина постійно незадоволена своїми результатами – насичення не відбувається через примус «ти мусиш»/ «тобі треба». Це неправильні патерни, які ми формуємо, наприклад, у дитинстві. Правильний патерн у цій ситуації: «Я хочу».

Третя стадія вигоряння: закриття конфліктів і потреб

   

Людина продовжує доводити власну значущість, залишається завжди на зв’язку і перепрацьовує. Відчуває сильну, всепоглинаючу втому, але водночас задоволення від цієї втоми. Вихідні без роботи здаються їй нестерпними. Завершення робочих справ о 18:00 – неприйнятною безвідповідальністю. Вона відкидає внутрішні конфлікти, потреби, закохуючись в ідеальний образ успішної людини, яка може все. 

Четверта стадія вигоряння: придушення конфліктів і потреб

   

Бідне на емоції життя, обтяжене робочими задачами, робить людину вразливою та «сліпою». Вона не знає, чого хоче і чого насправді потребує. У неї немає сил на вирішення конфліктів, підтримку колег чи рідних, співпереживання. Усе це відбувається через зростання психологічного тиску і брак повноцінного відновлення. Ресурси вичерпуються. 

 

   

 

Відчуття важливості та цінності переживань («що вони роблять із людиною і що для неї означають») обмежене. Почуття, що виникають, починають заважати та вводять в оману. Афективність та амплітуда почуттів пласкі, емоційність важкодоступна

 

   

 

П’ята стадія вигоряння: переосмислення цінностей

   

Робота стає центральною цінністю, витісняючи всі інші. Хороша кар’єра, похвала, досягнення цілей – ось що має значення. Спілкування з друзями, подорожі, прогулянки містом, спорт, хобі сприймаються, як марне витрачання часу. Людина більше навіть не намагається знайти час для себе. «У мене робота», «Я маю це зробити», «Ти не розумієш, наскільки для мене важлива ця робота?».

Шоста стадія вигоряння: активне заперечення проблем

   

Четверту, п’яту та шосту стадії В’ячеслав Халанський називає початком хвороби. На шостій кількість невирішених проблем невпинно зростає: відсутність порозуміння з колегами, конфлікти з коханим/ коханою, низька працездатність і як наслідок невиконання власних ідеальних планів. Тому людина починає палити, вживати алкоголь або наркотичні речовини. Але проблеми в цьому не бачить, бо інші її не розуміють, а вона потребує розслаблення. 

 

   

 

Вони менш продуктивні та мають проблеми зі здоров’ям. Ті, хто вигорів, страждають через тиск термінів. І весь цей величезний обсяг роботи та велика залученість пов’язані з іншими обставинами, а не з ними самими, тому заперечення проблем і симптомів уже досягає рівня хвороби

 

   

 

Сьома стадія вигоряння: відступ

   

На цій стадії людина йде в добровільну ізоляцію, відчужується від себе. Іноді в неї розвивається параноїдальне мислення та відчуття, що інші хочуть їй нашкодити. Вона починає працювати строго за правилами, які раніше свідомо порушувала. Це допомагає уникати беззмістовності й залишатися на плаву хоча б деякий час.

Восьма стадія вигоряння: спостереження за зміною поведінки

   

Будь-яке зауваження, порада, дружня рекомендація сприймаються як напад. Додаткова робота – як непосильний тягар. Людина переповнена негативізмом, забудькувата, незібрана. 

Дев’ята стадія вигоряння: втрата особистості

   

Настає деперсоналізація. Виникає стійке відчуття: «Я – машина». Життя перетворюється на тортури, які хочеться завершити. Керівник повинен відправити такого працівника у відпустку, навіть примусово, не обриваючи людського зв’язку. На цій стадії повне відновлення може зайняти до 7 місяців.

Десята стадія вигоряння: внутрішня порожнеча

   

Зростає тривожність, формується стійке відчуття ненависті до себе, фобії. Людина майже не виходить на вулицю, має панічні атаки, систематично зловживає алкоголем, переїдає. Вона хоче заповнити порожнечу, яка щодня тільки зростає. 

Одинадцята стадія вигоряння: депресія

   

Ця стадія характеризується відчуттям безвиході, ненавистю до себе, виснаженням, бажанням більше не прокидатися та думками про самогубство. Тепер усе життя наповнене розпачем і порожнечею. Неможливо втекти від неї чи якось її заглушити. З’являється пекучий біль усередині, який відчувається фізично. У Японії є термін «кароші» – смерть через перевтому від роботи. Але вона настає не завжди через самогубство.

«Є зв’язок між вигорянням і серцево-судинними, скелетно-м’язовими, шкірними й алергічними захворюваннями, а в перспективі – із цукровим діабетом II типу та гіперліпідемією. Кількість супутніх соматичних захворювань збільшується зі збільшенням ступеня вигоряння».

Під перевтомою від роботи мається на увазі тривалий робочий день – понад 55 годин на тиждень, який збільшує ризик розвитку інсульту та ішемічної хвороби.

Дванадцята стадія вигоряння: повне виснаження

   

Людина опиняється на «дні» власного життя. Її нічого не цікавить, не турбує та не обходить. На десятій, одинадцятій і дванадцятій стадії люди можуть вмирати від хвороб, спровокованих перевтомою, або від самогубства. 

Тому дуже важливо відправляти людину у примусову відпустку на дев’ятій стадії вигоряння. А ліпше – на початкових. Цікавитися її почуттями, справами. Це досить важко зробити, оскільки вона закривається, самоізолюється, не довіряє іншим. Але потрібно «будувати» й підтримувати зв’язок між керівником і працівником, оскільки він може стати рятівним. 

Вартість: