Київський електронний продюсер і діджей Koloah (Дмитро Авксентьєв) випускає свій четвертий альбом Salon Imaginalis. З виходом нового альбому Koloah вирішує не працювати з лейблами та хоче концентровано пояснити, ким він є.

Salon Imaginalis – 10 треків, створених за чотири роки; вокал від Julinoza, над візуальним стилем альбому працювала студія Jugoceania.

В інтерв’ю The Village Україна Koloah розповідає, як заробити 100 доларів за альбом, хоче зіграти повноцінний лайв з музикантами, та анонсує другу частину альбому в 2020 році.

Фото: Андрій Баштовий

– Як це все почалося? На Karabas вийшла стаття про «українських електронників» (текст «Найкраща інструментальна музика в Україні» – ред.). Там було 10-15 артистів і про кожного – невеликий текст і лінк. Про мене написали, що Koloah «пише клубну електроніку – house і drum’n’bass». Мені так прикро стало – у мене ж немає жодного drum’n’bass-треку.

І тоді я зрозумів, що глобально люди не розуміють, чим я займаюся. Мої релізи дуже несистематичні. А три альбоми – у 2012, 2014, 2016 роках – були дуже різними. Люди все швидко забувають, сформованого образу немає, на виступах не так багато гостей, та й граю я не дуже часто. Live Koloah буває всього чотири рази на рік. Я збагнув, що це треба якось змінювати.

– Ок. Ми запам’ятали, що ти не граєш drum’n’bass. Як ти класифікуєш себе жанрово?

– З найпершого дня, коли я зробив проект Koloah, я обрав для себе формат forward thinking electronic music. Це музика, яка трохи там – попереду.

Хоча дуже складно впродовж усіх цих років залишатися вірним собі. Оскільки ти живеш у межах певної спільноти й хочеш виступати, ти маєш бути гнучким. Добре, що я діджей та граю різну музику протягом усього свого шляху, тому мене кличуть на різні події. Це плюс для мене як музиканта, та саме у Koloah є якісь штуки, які не скрізь вписуються.


За форматом Salon Imaginalis – це велика збірка за багато років


Танцпольну музику мені складніше писати. Щоб бути популярним, найпростіше писати треки для клубів – їх гратимуть, тебе будуть кликати. Коли я був молодим, я хотів усе й одразу. Але якщо ти постійно стрибатимеш з боку в бік, міняючи стилі, то тебе перестануть сприймати серйозно. Тепер я розумію, що краще залишатися вірним собі.

За форматом Salon Imaginalis – це велика збірка за багато років. Найстаріший трек записаний ще у 2014 році (йдеться про третій трек Phoenix Police – ред.). У збірці взагалі мало бути 20 композицій, але потім я подумав, що це таки забагато. Що концентрованіший альбом, то більше шансів, що кожен трек послухають. А вже наступного року вийде друга десятка.

Було цікаво відкрити, що цей альбом дуже схожий на написане у 2005-2006 роках. Тоді я ще не був у тусовці. Я сидів удома та вчився на режисерському факультеті. У нас був свій світ, ми просто дружили групою, не виходячи за межі інституту. Завдяки цьому вдалося не потрапляти під вплив інших музикантів. Ця музика була специфічною за композицією та гармоніями, але вона була чесною.

Якось у КАМА я робив невелику лекцію та розбирав свій сетап: вирішив показати все на конкретних прикладах, тому дістав старий вінчестер і взяв по треку за кожен рік з 2005 до 2018-й. Я так здивувався, коли зрозумів, що підбір інструментів, їхнє звучання в міксі, фактури, ефекти не змінились зовсім. Я відчув гордість, що попри всі ці коливання за останні роки я повернувся до того, з чого починав.

– Альбом звучить дуже кінематографічно, таке враження, що слухаєш саундтрек до фільму. Видається, що це один із тих альбомів, про які доречно запитувати «що хотів сказати автор»?

– Salon Imaginalis – це такий образний відеосалон. Салон фантазій. Нуарна історія, точно вечірня, туманна, з великою кількістю кольорів та неонових вивісок.

У дитинстві я жив у Кіровограді (тепер Кропивницький – ред.), і в нас там була купа підпільних точок у якихось гаражах. Очевидно, вони не мали жодних ліцензій. Там сиділи типи, курили сіги та дивились кіно. І це для мене був Діснейленд.


Глобально люди не розуміють, чим я займаюся. Мої релізи дуже несистематичні


Приходиш, береш чотири касети напрокат – звичайні TDK, на яких написана назва та жанр. Повертаєшся додому, вставляєш у відик і дивишся. Ти не знаєш, чого очікувати, якою буде картинка чи музика. Естетично мала б скластися картинка, схожа на мій кліп Daydreamer, який виходив два роки тому.

Koloah – Daydreamer (2016)

П’ять років життя я провів в ізоляції, вивчаючи кіно, і це залишило слід у всіх моїх проектах, зокрема у Voin Oruwu. Але якщо Voin Oruwu – це сай-фай, то Salon Imaginalis від Koloah кінематографічний загалом.

– Як це буде на лайві? Це все ще має бути старий добрий Koloah у кутку сцени, в контровому світлі, коли не видно обличчя?

– Цього разу я хочу зробити лайв з музикантами – там багато гітар, живих інструментів, є вокал. Але це потребує значних витрат і зусиль. Я вже знайшов формат, як це реалізувати найближчим часом. І невдовзі анонсую дату та місце концерту.

– У трьох треках нового альбому Koloah з’явився вокал Julinoza. Чому вокал став необхідним?

– Я не думаю, що моїй музиці потрібен вокал, вона самодостатня. Але до цих треків мені просто захотілося його додати.

Чому саме Julinoza? Я пишу музику для українських артистів, ніколи не афішуючи, що це я. Просто за гроші. Мені дуже подобається працювати з вокалом. На жаль, ринок ще дуже сирий, тому те, що я роблю, поки не хотів би афішувати. Але все рухається в тому напрямку, що скоро можна буде сказати: «Трек цього артиста зробив я». А комусь, мабуть, буде несоромно розповісти, що трек для них написав Koloah.

Я завжди дивлюся відбори на Євробачення, щоб розуміти, що відбувається на сцені. Коли я почув Юлю (Julinoza, Юлія Запорожець – ред.) – це був саме той голос, який мені потрібний – одразу ж написав Жені Філатову (The Maneken) та попросив мене з нею сконектити.


Я не думаю, що моїй музиці потрібен вокал, вона самодостатня


Юля дуже професійна. Вона приїхала, і ми записали три пісні за одну студійну сесію. Зазвичай, коли працюю з вокалістами, якими б професійними вони не були, я під час записів приходжу на студію. Все одно намагаюсь спрямовувати їх на те, що подобається мені. А тут я не казав жодного слова – все було чітко.

Тексти написала Юля. Я відіслав їй перший трек, а наступного дня вже отримав демоверсію. Тексти непрості, цікаві та дуже відповідають мені за суттю.

– Але чому альбом виходить поза межами співпраці з лейблами?

– У мене довго була така позиція: я шукав лейбл. Як відбувається цей пошук? Ти постійно листуєшся, тебе ставлять на паузу, потім повертаються через півроку. На кожному лейблі є черга, і у хороших студій у черзі доводиться стояти цілий рік.

Я чекати більше не захотів. Тому з цим альбомом усе зробив сам. Якщо все вдасться – я відмовлюсь від співпраці з лейблами назавжди. Не буду від них залежати, не буду чекати. Зберу свою команду, з якою проектно працюватиму над альбомами.

Зручність лейблу в тому, що він має цілий штат працівників, які роблять за тебе всю роботу – зв’язки з медіа, дистрибуція, контент, наприклад. Ти можеш усе це робити сам: але ти маєш бути маркетологом, SMM-спеціалістом, копірайтером – це вже перетворюється на норму для сучасних артистів.

Лейбли беруть на себе мастеринг і зведення, це дуже важливо. Всі треки для Salon Imaginalis я зробив сам. До цього я вже зводив музику, але ніколи не робив мастеринг. Для мене це був виклик.

– А як щодо фінансового аспекту співпраці з лейблом?

– Знаєш, скільки я отримав за свій минулий реліз? Сто доларів. Виходить, що зіграти один лайв було фінансово вигідніше, ніж записати альбом.

Водночас за минулі релізи на тому ж лейблі я отримував по 500 доларів. Правда, тоді для мене як для noname-артиста було навіть ок – отримати півтисячі бонусів, на які я не розраховував.

Тут я навіть не бачив жодного звіту.

Зараз хочеться подивитися, як моя музика може монетизуватися. У мене є особистий кабінет, де я бачитиму продажі, а дистриб’ютор забиратиме символічний відсоток.


Зараз хочеться подивитися, як моя музика може монетизуватися


– Що далі відбуватиметься з Koloah?

– Цей альбом – досить імпульсивне рішення. І дуже багато сил і ресурсів пішли на його вихід. Я хотів ще зняти відео, але забракло часу.

Наразі відбувається підготовка до лайву на підтримку альбому. Найімовірніше, це буде на початку літа. Стежте за новинами на Facebook.

– Зважаючи на всі ризики, ти готовий, що ефект від альбому буде не WOW?

– Зараз я до цього готовий. Альбом має зафіксувати, ким я є. Щоб до цього завжди можна було повернутися. «Хто такий Koloah? – Ось лінк на Apple Music».

У 2016 році я готовий не був. Тоді мій альбом не виконав своє завдання – ми його випустили за кілька днів до новоріччя. Інтернет був зовсім мертвим. До альбому нікому не було діла. Я тоді неабияк засмутився, адже вклав у нього дуже багато. Тоді десь лейбл недопрацював, десь провтикав я, бо дуже хотів випустити альбом саме того року, хоча нам нічого не заважало зробити це пізніше. Але хотілося закінчити це й видихнути.

Це настільки демотивувало, що я два роки взагалі не займався проектом Koloah. Вирішив, що буду писати рекламу та музику для інших виконавців. Всі сили я скерував на свій інший проект Voin Oruwu. І випустив два альбоми за останній рік.

– Щоб упевненіше дивитися на перспективи альбому в 2020 році, чого на ринку бракує тобі?

– Хотілося б бачити більше промоутерів, майданчиків та форматів нетанцювальної електронної музики. У цій сфері має з’явитися більше нових людей, які щось роблять. Зараз таких промогуртів 2-3, було б добре мати 5-6. Проектів високого рівня вистачає. Але форматів середнього все ще бракує.