У травні митці мали можливість творити в межах резиденції Biruchiy Borowiec «433-447» від симпозіуму Biruchiy, що відбувалася в маленькому польському селищі Анджеюв (Andrzejów). Вони рефлексували щодо спільного минулого наших країн, осмислювали колективні травми та фантазували над майбутнім, яке чекає на нас після закінчення війни.

The Village Україна разом із мистецьким симпозіумом Biruchiy розповідають, для чого створили проєкт Biruchiy Borowiec «433-447», хто взяв у ньому участь та які роботи створили митці.

Фото: Анжеліка Єфанова

Що таке симпозіум Biruchiy?

Симпозіум Biruchiy вперше організували у 2006 році, коли його засновнику Геннадію Козубу запропонували долучитися до популяризації півострова Бирючий, що в Херсонській області. Разом зі своїм колегою, художником Володимиром Гулічем, вони вирішили, що найкраще рішення – зробити це, ще й популяризуючи сучасне мистецтво. Так, 10 художників привезли свої роботи для виставки, яка відбулася в Запоріжжі, а після – їх зібрали для участі в симпозіумі на півострові. З того часу вже 18 років до подій долучаються живописці, скульптори, фотографи та митці інших напрямів, які можуть творити й окремі роботи, і спільні проєкти.

Нині Biruchiy – це потужний міжнародний проєкт, який просуває українське мистецтво не лише серед українців, а й за кордоном, і робить велику ставку на осмислення війни й привернення до неї уваги.

Зараз у Запоріжжі просто неба триває вісімнадцята від початку повномасштабної війни виставка з проєкту «Плакати воєнного часу» художника-військового Дмитра Сімонова. Роботи можна побачити на фасаді Туристичного інформаційного центру, проспекті Маяковського та рекламних кубах по місту. У місті вже відбувалися персональні виставки плакатів Олексія Сая, Закентія Горобйова, Микити Шилімова, Миколи Гончарова, Альбіни Ялози, Олександра Грехова, Дарії Подольцевої, Антона Логова, Андрія Єрмоленка, Микити Титова, Артема Гусєва, Катерини Лісової, Михайла Скопа, Олексія Ревіки, Олега Грищенка та Максима Паленка.

Також нині триває проєкт «Ukrainian Wartime Posters», який курує директорка симпозіуму Олена Сперанська. Його вже побачили тричі в США (Нью-Йорк, Колорадо-Спрінгс, Лос-Анджелес), двічі в Німеччині (Берлін) та один раз у Великій Британії (Редінг, Лондон). Крім того, у музеї Muzeum Nadwiślańskie в польському місті Казімежі-Дольному до 17 червня триватиме виставка робіт резидентів цьогорічного симпозіуму Biruchiy Borowiec «433-447».

Як минув симпозіум Biruchiy Borowiec «433-447»?

Biruchiy Borowiec «433-447» цьогоріч відбувся в невеличкому селищі Анджеюв. Його обрали за близькість із Казімежем-Дольним, оскільки саме там, у музеї, мала відбутися фінальна виставка резиденції. Він розташований за 120 кілометрів від Варшави, зʼїжджаються туди саме поціновувачі мистецтва, оскільки місто понад 200 років є потужним мистецьким осередком із багатьма галереями, музеями й антикварними ринками.

У симпозіумі взяли участь 12 митців із Чехії, Польщі й України. Їхні країни обʼєднує минуле під російським впливом і намагання його позбутися. Назвали подію символічно «433–447» – дні повномасштабної війни, на які припала резиденція. Саме так тепер відбувається відлік часу для українців.

Організацією симпозіуму цьогоріч займався комісар проєкту Геннадій Козуб та Олена Сперанська, а до фінальної виставки долучилася кураторка та заступниця директора музею Muzeum Nadwiślańskie w Kazimierzu Dolnym Дорота Северин-Пучанська, з якою разом відбирали роботи, а також попередньо організували просто неба виставку плакатів українського графічного дизайнера та художника Закентія Горобйова.

Які роботи представили художники?

Євгенія Лаптій, «Дозволені дороги»

Перші місяці війни Євгенія пережила в окупації у своєму рідному селі на Харківщині. Вона дивилась, як заміновують ліси та дороги, й усвідомлювала, що стає заручницею, втрачає свободу пересування знайомими з дитинства стежками, адже там чатує смертельна небезпека. Фотографії із серії «Дозволені дороги» зроблені на мирній землі, але фіксують і нагадують пережите художницею нещодавнє відчуття небезпеки.

APL315, «TRYZUB»

Художник працював з артефактами, які залишила по собі війна. Він знаходить і розкопує історію під нашими ногами за допомогою металодетектору. Інсталяцію «TRYZUB» APL315 зробив з уламків снарядів, куль та інших об'єктів, які знайшов на території резиденції в Польщі, яку зачепила Друга світова війна.

Кожен шматок зброї залишає шрам у землі, який іноді непомітний протягом сотень років, але який ніколи й не зникає. З цих шрамів тепер складається й Україна, і водночас вони формують наше суспільство. Окремо знайдений артефакт не є об’єктом історії, але якщо скласти його в композицію, то відтворюється певний історичний документ, факт або ціла історія. Так само й українське суспільство стає цілісним лише тоді, коли ми об’єднуємося та разом долаємо нашу спільну травму.

Андрій Рачинський, «Buffed and cropped traffic signs»

Серія фотографій, яка фіксує дійсність війни. Це історичний документ, що одночасно є колективним мистецьким твором і демонструє, як зафарбовані й обрізані дорожні знаки перетворюються на зброю проти ворога і в полотно абстрактних плям по всій країні.

Юрій Єфанов, «Watermill»

Відео митця, який виріс у Криму, – це спогади про втрачений дім, що приходять до нас в ілюзорних снах і компенсують фізичну втрату. Пейзажі окупованих територій стираються з пам'яті та переходять на інший бік свідомості. Локація резиденції нагадала художнику вже бачені колись ландшафти, які через війну більше неможливо споглядати.

Blazej Rusin, «Люди Квіти»

У своєму мальовничому триптиху польський художник розмірковує про українську душу та протиставляє її поняттю «russian soul». Він говорить, що українська душа – міцна, як Карпати, глибока, як Чорне море, і безкрайня, як степ. Триптих «Люди Квіти» присвячений людям, з якими ти розквітаєш як людина, які можуть по-різному квітнути, але всі ростуть з одного ґрунту й мають спільне коріння.

Анжеліка Єфанова, «Панічна атака»

З початком повномасштабного вторгнення багато українців почали страждати від панічних атак. Мисткиня візуалізувала два відчуття, які вона найчастіше відчуває під час ракетних атак. Перше – втрата відчуття власного тіла. Це процес стирання межі між вами та навколишнім світом. Друге – показує наростальне серцебиття.

Jan Zdvorak, «ПАСТПРЕЗЕНТФУТУРЕ»

Психологічні травми від війни потребують абстрагування. У своїй роботі художник із Чехії працював із текстом і літерами, завдяки яким абстрагував напис «МИНУЛЕ ТЕПЕРІШНЄ МАЙБУТНЄ». Глядач не може прочитати закодоване повідомлення, але воно все ще тут.

Оксана Солоп, «Sunflower life. What are you dying for?»

У серії робіт мисткиня використовує загальновідомий символ соняшника, надаючи йому нового жорсткого звучання. Кожен твір дає змогу глядачеві зрозуміти соняшник як багатогранний символ України, зокрема – як зерня, яке щоразу проростає, ніби нація, яка щоразу відновлюється. Оксана ставить риторичне питання: в ім'я чого тоді вмирають росіяни?

Юлія Данилевська, «Matches»

Робота Юлії Данилевської є продовженням серії малюнків на кахлі, яку вона почала під час окупації в Херсоні. Художниця порівнює українців із сірниками, яких кожного дня залишається все менше.

Аліна Якубенко, «military»

Художниця малювала фломастером події протягом війни. Це свого роду щоденник, який фіксує роздуми про нікчемність міфу про російську культуру й абсурдність учинків ворога.

Нікіта Кравцов, «Untitled»

Рефлексія художника на главу з Євангелія від св. Івана:

«Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!... А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!».

Філософська робота, основний меседж якої в теперішніх умовах очевидний – пропаганда працює, росіяни вірять у те, що прийшли нас звільняти, а по факту – убивають і захоплюють території, руйнують і знищують культуру та її спадщину.

Артгрупа «Сексуальні алкоголіки», «Чорний пакет»

У роботі митців є QR-коди з посиланнями на російську вікіпедію з описом героя російських казок Іванушки-дурачка. Цитати зі статті розкривають сутність російського світу та явища, що називають «російською культурою». Наприклад: «Вона втілює специфічну стратегію казковості, яка не випливає зі стандартних постулатів практичного розуму, а базується на пошуку власних рішень, часто протилежних здоровому глузду».

Як глядачі реагували на виставку?

На противагу торішній резиденції Biruchiy Transcarpathia 022. «Art War», яка відбулася в Закарпатті в червні 2022 року, нинішня рефлексує саме ситуацію в українській культурі, її трансформацію та зміну цінностей. Означується вплив культури та її вагомість під час війни. Системна робота на культурному фронті – це важлива складова перемоги.

«Нині за кордоном – пік зацікавлення українською культурою. Якщо на початку вторгнення люди хотіли дізнатися про події, пов’язані з війною, то зараз вони хочуть пізнати Україну як Батьківщину людей, які вистояли», – говорить Геннадій Козуб, комісар симпозіуму Biruchiy.

Де дивитися роботи та як узяти участь у наступному симпозіумі Biruchiy?

Де дивитися роботи та як узяти участь у наступному симпозіумі Biruchiy?

Проєкти симпозіуму продовжують подорожувати й відкривати Україну іноземцям. У серпні в Дюссельдорфі (Німеччина), а у вересні – в Ейндховені (Нідерланди) – відбудуться виставки з тогорічними роботами резиденції. Також у серпні запланована виставка резиденції Biruchiy Borowiec «433-447» в Оберхаузені (Німеччина). Слідкувати за датами й містами можна на Facebook та Instagram проєкту.

Наступний симпозіум організатори планують зробити в Німеччині, тож якщо ви хочете долучитися до нього, заповнюйте заявку на сайті або пишіть на пошту [email protected].