Переповнені зали фанатів, автограф-сесії, творчий процес написання пісень і, звісно, великі гонорари – саме так зазвичай ми уявляємо собі життя артистів. Проте в музичній індустрії все не так казково, як може здаватися. Агенція музичного консалтингу Soundbuzz за підтримки Українського культурного фонду провела відкрите дослідження ринку неакадемічної музики з опитуванням українських артистів.

The Village Україна разом із Soundbuzz розповідають, що не так із музичною індустрією в Україні та на яких умовах працюють виконавці.

Проблеми дискримінації

Дві головні дискримінаційні проблеми шоу-бізнесу – ейджизм і сексизм. За словами команди Soundbuzz, основними споживачами індустрії є молодь, яка хоче бачити на сцені та з екранів смартфонів таких самих молодих людей. За результатами дослідження, більшість артистів в Україні не старші за 35 років.

Також музичний бізнес називають «чоловічим» – про гендерну рівність у цій галузі не йдеться. За статистикою, на двох-трьох чоловіків-виконавців припадає лише одна жінка. Щобільше, це не локальні українські особливості. Навіть навпаки: музичний ринок Америки та Європи ще більш розбалансований: на одну артистку припадають чотири артисти.


Середній вік виконавців в Україні 26–35 років (51,8%).
Серед артистів у музичній індустрії працює: 70,7% чоловіків і 29,3% жінок.


«Історія Попелюшки»

Музична галузь переповнена як обґрунтованими, так і далекими від реальності стереотипами. Наприклад, класична для шоу-бізнесу «історія Попелюшки», в якій молодь «підкорює столицю», часто правдива. Проте справа не в чарівній паличці, а в тому, що майже весь музичний бізнес сконцентрований саме в Києві. Тут розташовані великі продюсерські та продакшн-компанії, сучасні концертні майданчики, а також велика кількість саундпродюсерів, менеджерів, піарників, промоутерів і звукорежисерів.

Упливає на успіх артистів і рівень життя містян, який у столиці є вищим за регіони, тому люди тут готові більше грошей витрачати на культурну складову життя. Саме тому троє з п’яти українських артистів мешкають у Києві.

Проте на один концерт в «Олімпійському» чи «Палаці спорту» – дев’ять виступів у маленьких клубах і пошуків додаткового заробітку поза музичною галуззю. Лише для 37% авторів і виконавців пісень музика є основним джерелом доходів. Багато хто з артистів, навіть тих, що вже стали відомими, мають іншу роботу. А для кожного третього артиста музика – це виключно хобі.

Неприбуткова діяльність

Для чотирьох із п’яти (85,4%) українських музикантів артистична діяльність не є єдиним джерелом доходу. Часто артисти додатково працюють у суміжних креативних сферах, наприклад, на телебаченні чи в кіноіндустрії. А ще серед них багато тих, хто знайшов себе в IT. Це трапляється через те, що кар’єра в музичній індустрії потребує великих інвестицій і водночас є високоризиковим бізнесом. Наприклад, можна вкласти великі кошти в запис альбому, який не сподобається слухачам. Або місяцями готувати шоу, на яке придбають лише половину квитків, яке скасують чи перенесуть через карантин.


48% артистів у 2019 році заробили менше ніж 50 тисяч гривень


За статистикою, дев’ять із десяти (88,2%) артистів змушені вкладати у свою музичну діяльність кошти з інших джерел. Чотири з п’яти (80,8%) артистів не можуть задовольнити базові фінансові потреби доходом від музики. А 48% артистів отримують прибуток менш як 50 тисяч гривень на рік (4 173 гривні на місяць). Підтвердженням цьому є будь-який великий український фестиваль поза Києвом. За словами організаторів, більшість українських артистів готові виступати безкоштовно, або за мінімальний гонорар до 10 тисяч гривень, на відміну від хедлайнерів, які отримують за свою роботу значні гонорари. Умовно 10% артистів заробляють майже 90% грошей, що є на ринку.

Юридична безграмотність

Існує також юридичний бік питання. Наприклад, сім із десяти українських артистів (69,3%) не є юридично оформленими, тобто фактично ухиляються від податків та існують поза правовим полем. За словами артистів, вони не бачать у цьому для себе сенсу. У позакризових умовах це вигідна позиція для артиста, проте під час кризи це зіграло з ними злий жарт: вони не можуть отримати допомогу від держави, навіть за наявності грантування через Український культурний фонд.


69,3% артистів юридично не оформлюють свою професійну діяльність


Понад те, в індустрії не оформлюють взаємовідносини всередині команди. Так три чверті артистів (74,7%) не мають жодних юридичних документів про співпрацю з будь-якими учасниками музичного ринку – промоутерами, менеджерами, звукорежисерами та колегами-музикантами. Український музичний бізнес працює «на довірі». Така ситуація трапляється через кілька чинників:

1. Освітній. Українські артисти мають достатньо посередні бізнесові та юридичні навички. За результатами опитування, лише кожен п’ятий артист упевнений у достатності власних бізнес-компетенцій для роботи на музичному ринку. З обізнаністю юридичних аспектів ситуація набагато гірша – тільки 1 артист із 11 має достатні правові знання для захисту своєї інтелектуальної власності.

2. Фінансовий. Будь-який бізнес прагне скоротити видатки. Український музичний бізнес також намагається це зробити, зокрема інколи ухиляючись від сплати податків. Артисти ж перебувають у ситуації, коли про прибутки майже не йдеться, а музичну кар’єру сприймають як хобі, що потребує інвестицій.

3. Системний. Культуру роками фінансував державний бюджет за «залишковим» принципом, не виділяючи окремий бюджет для концертної інфраструктури. Питання авторського права в Україні досі належно не врегульоване – з використанням контенту без дозволу стикалися двоє з п’яти (38,7%) авторів пісень і тільки 15,6% із них змогли відсудити свої права. А ще троє з п’яти (65,2%) артистів не отримують роялті – виплати за використання створених або виконаних ними музичних творів.


Криза через пандемію

Пандемія вплинула на музичну індустрію ледь чи не більше за інші, адже для українських артистів саме концерти є головним джерелом прибутку. Під час карантину виконавці фактично залишилися без засобів до існування.

І хоча з червня концерти дозволили проводити за умов дотримання санітарно-епідеміологічних норм, планувати заходи неможливо. Їх можуть перенести або скасувати зі зміною карантинного зонування напередодні події. Через це глядачі не купують квитки заздалегідь, проте саме попередній продаж є гарантією проведення концерту. Наразі в Європі прогнозують, що на повне відновлення концертної індустрії знадобиться мінімум 3–4 роки.

Фото: Олександр Попенко та Юрій Грязнов

Ознайомитися з повною версією
дослідження

Матеріал підготовлено за підтримки