Підсумки року 202115 найкращих альбомів 2021 року

Для мене Джеймс Блейк – найкрутіший електронний артист. Він просто бог електроніки, й альбомом Friends That Break Your Heart він це вкотре довів.

Насправді дуже суб’єктивний підсумок – лише три альбоми різних виконавців за рік, мені складно зупинитися на трьох альбомах. Хоча цьогоріч я мало слухала саме альбомів, тому що переважно слухала синглами, добірками та плейлістами. Але в моєму топі точно є James Blake, тому для мене він серед таких сонграйтерів, навіть якщо не кожен альбом пісня в пісню, все одно я люблю його за віртуозність у голосі, за сумні та відверті думки. Не можу сказати, що цей альбом найкращий. Я тут не об'єктивна, бо я його просто дуже люблю.

Найактуальніший для мене артист вже років десять. Кожний його альбом максимально надихає. І цей не виняток.

Адель – це до болю знайомий голос, який знову співає про важливі речі, але наділяє їх новими сенсами. Атмосферно, пронизливо, затишно.

Це найпроникливіший альбом, який я чув у своєму житті, співачці вдалося передати кожну свою емоцію та біль. Він дуже індивідуальний, чесний і відвертий – це чути в модуляціях голосу Адель, у її виконанні. Я не знаю, як у неї це виходить, але кожна пісня Адель звучить так, ніби записувалася багато років тому, й уже давно знайома нам. Дуже філігранна музична робота, яка допоможе мільйонам пережити непрості періоди свого життя.

Jungle – мій улюблений гурт останніх п’яти років. Мені дуже подобається те, що роблять ці хлопці. У своїй колекції я маю всі їхні альбоми. Щобільше, мені довелося виступати на розігріві під час їхнього минулого приїзду до Києва. З нетерпінням чекаю на презентацію нового альбому в Україні наступного року. Сподіваюся, що знову вдасться виступити на одній сцені та поспілкуватися. У Loving in Stereo помітно, що хлопці прискорили темп, наче дещо повеселішали. Загалом вважаю, що це найкращий альбом 2021 року.

Jungle – найбільше мене манить концептуальність їхніх альбомів і мінімалістичність дизайну, на фоні постійного карнавалу із танцю та незліченних вокалістів. Про сам альбом, то він є логічним продовженням попередників. І знову ним вони потрапили у саме серденько. Для мене найвища цінність музики, коли вона стає аудіальним продовженням візуального ряду життя. Коли я слухаю його в машині і іду в гори, то ця музика стає продовженням, чи саундтреком цього моменту, який запам‘ятається надовго.

Я не скажу, що Donda – найкрутіший альбом цього року. Але вважаю його появу однією з найяскравіших. Тому що Каньє Вест – а тепер він Ye West – особистість, із якою можна не погоджуватися, яка може дратувати, в якій немає гармонії. Але цим він і цікавий як митець, за яким можна спостерігати й аналізувати, що він робить.

Я не є носієм мови, тому я не все пропускаю крізь себе. Не всі слова, може, це на краще. Але я сприймаю цей альбом ще як музичний насамперед. І він зроблений круто, якісно, цікаві рішення, особливо в першому треці, де просто Donda, звучить ім’я матері в різних тональностях. Це все викликає різні емоції, але найголовніша справа митців і мистецтва – викликати емоції.

Образи, презентація, музика, меседжі – все на рівні. Виконавець закріпився на високій планці та назавжди поселився в серцях мільйонів.

Поки всі хіп-хоп виконавці випускають треки з 808-ми басами, Тайлер дропнув альбом з атмосферними, класичними, важкими хіп-хоп-бітами. Після його LP «IGOR» я навіть не очікував почути щось на тому ж рівні, ще й краще. Але йому це вдалося.

Цей альбом досить цілісний, кожен трек доповнює наступний. Дуже сильна візуальна частина, а переходи в треках просто ідеальні. Окремий плюсик цьому LP – за фіти з Lil Uzi Vert, Pharrell Williams і Lil Wayne.

​​Цей альбом дає розуміння, що дуже скоро період постійної гіперболізації та синтетики в музиці завершиться, і все повернеться до більш простих, наївних і музично вишуканіших пісень – до того, на чому ми виросли. Це прекрасно, коли на піку популярності Біллі випустила класичну босанову під гітару, наприклад.

Мені дуже це подобається та надихає. Для себе цю артистку я відкрила саме з її другого альбому. У ньому багато щирості та простоти, правди. Дуже крута мелодика та голос, який огортає тебе з усіх боків. Усе повертається, і якраз ця хвиля мені цікавіша, бо ближча до мого розуміння прекрасного в музиці.

Як на мене, Little Simz – одна з найяскравіших змістовних виконавиць сьогодення. Кожен її реліз росте в силі панчів, музичності, різномаїттю стилю. За нею цікаво спостерігати! В цьому релізі Simz стрибає вище очікуваного.

Таку злість, смуток і біль неможливо імітувати. Дуже красивий і сумний реп від білого британського гопника та фіти з Джеймсом Блейком, Mount Kimbie та Skepta. Хіба з King Krule не вистачило. Унікально та геніально.

Особисто для мене Фред Гібсон – незаперечний артист року, який випустив одразу два прекрасні альбоми з лаконічною назвою «Actual Life». Потрібно розуміти, що вже в 16 років він потрапив під крило самого Браяна Іно, познайомившись із ним на гуртку групового співу, а у 2014 році Фред дебютував як продюсер спільного альбому Іно та Карла Хайда з Underworld.

Як талановитий мелодист пізніше він працював разом з Едом Шираном, Stormzy, FKA Twigs, Charli XCX, Шинейд О’Коннор, а його власна музика почалася з повідомлення від Браяна: «Enough, Fred! Time to get back to your own stuff!»

Обидві частини «Actual Life» сповнені голосів та історій людей як близьких, так і випадкових. Їм вона й присвячена.

Дебютний альбом британської співачки Arlo Parks вийшов одразу на початку року та став першим альбомом, який вразив мене. Інді-поп, джаз, соул, ритм-енд-блюз – усе на своїх місцях. Пісня Hurt – просто топ.

Альбом приніс перемогу в премії Mercury Prize (найкращий альбом Великої Британії) та номінацію на «Ґреммі».

Floating Points, Pharoah Sanders, London Symphony Orchestra – Promises – геніальна музика на стику джазу, електроніки та класичної музики.

Атмосферні звуки гітар, небесні гармонії та проста істина краса в новому альбомі британського гітариста Мансура Брауна, який зачепив мене до глибини душі. У сучасному світі постійної швидкоплинності інформації мало виходить альбомів, які я переслухую багато разів, на відміну від цього, які я заслухав до дірок, емоційно повернувшись у дитинство, під час поглинання музики з аудіокасет.

Turnstile – Glow On особисто для мене – одна з найяскравіших музичних подорожей цього року. Якщо проводити паралелі з еклектичністю, то на думку спадає культовий «The Shape of Punk to Come» від Refused. Спочатку на тебе навалюється вайб нью-йоркського хардкору 80-х, потім мрійливий поп-рок нової хвилі аля Cuco та Rex Orange County. Після того тебе доганяє постгранж, а під кінець – дібіт із джуком. І ти розумієш, наскільки все складно зроблено, але настільки й просто. І у цьому і є справжня естетична краса твору. До всього того – епічне відео, створене вокалістом гурту, від якого неможливо відірватися

Hiatus Kaiyote – це завжди приємна та вишукана пожива для мозку. Окремо я б відмітив зворушливу «Stone or Lavender». Із задоволенням пожив декілька місяців із їхньою новою платівкою цьогоріч.

У жовтні 2021 року Baby Keem виповнився 21 рік, до цього моменту він підійшов зі званням одного з головних відкриттів останніх років. Baby Keem – двоюрідний брат Кендріка Ламара. Це звання, звісно, обтяжувало фрешмена, але після випуску «The Melodic Blue» він урешті став повноцінним артистом, а не родичем суперзірки.

Спільний трек двох кузенів «Family Ties», безумовно, одна з найкращих пісень року і, можливо, найкращий кліп. Найцікавіше те, що Baby Keem примудряється не загубитися на фоні зіркового брата, який повертається в реп після довгої паузи. Додайте до успішного альбому участь у записі інших крутих платівок – наприклад, тієї ж «Donda» – і зрозуміємо, що 2021 рік Baby Keem сміливо може записати у свій актив. А от чи втримає він взяту висоту, стане зрозуміло згодом.