У рубриці «Де ти живеш» The Village Україна розповідає про незвичні й відомі будинки та їхніх мешканців.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Масово комунальні квартири почали створювати у Союзі. Найбільше таких з’являлося у великих містах, де були будинки імперського періоду: з високими стелями, довгими коридорами, великою кількістю кімнат. Їх ділили між кількома мешканцями. Найчастіше одна сім’я займала не більше як одну кімнату, а кухнею, туалетом і душем користувалися всі мешканці спільно.

З початку 1990-х років і приватизацією житлового фонду у великих містах почали розселяти комунальні квартири. Проте вони досі існують. Розповідаємо, хто і чому живе в комунальних квартирах міста.


Женя Бабков

танцівник, стендап-комік

Живе у комуналці на вулиці Туполєва

Ця комунальна квартира належить Будинку хореографічних культур України. Тут живуть лише артисти. Решта квартир – звичайні житлові приміщення, перероблені з комунальних помешкань. Я проживаю тут уже п’ять років.

У державних підприємств, ось як це, є комунальні квартири, куди вони можуть поселити артистів. Хоча раніше я працював у державному театрі, де такого не було.

У дитинстві я займався хореографією, потім переїхав до Києва і вступив до студії танцю імені Вірського. Оскільки студентів та учасників ансамблю селять у цю комуналку на Туполєва, я теж сюди потрапив.

Я сам з Луганська, мешкав з батьками у просторій, красивій квартирі. Коли було заселення в комуналку, нам з другом сказали: «Ось тут ви будете жити». Ми подивилися на це і вирішили, що підемо на роботу і винаймемо квартиру. Роботу ми знайшли: розклеювали оголошення, за що отримали 180 гривень на двох. Потім пішли мити машини. За чотири години помили два автомобілі, і нам заплатили 70 гривень, які ми одразу ж проїли. Далі я ходив по дорозі й роздавав листівки, коли для авто вмикалося червоне світло, так я заробив 60 гривень за чотири години. Думав тоді: «Треба йти в універ, знання – це світло». До університету я вступив, потім ще працював у ресторані, але звідси так і не виїхав. Коли закінчив навчання в студії, подумав, що поживу ще трохи в цій кімнаті. Відтоді минуло три роки.

Я не завжди тут живу, багато гастролюю, тому кімната – це чудовий варіант для того, щоб було де зберігати картату сумку. За 800 гривень на місяць я можу пожертвувати своїм комфортом. Якби мешкав у квартирі, вона б простоювала і ці гроші йшли б у нікуди. Я гастролюю то місяць, то два. Решту часу займаюся тільки стендапом. На цьому я поки багато не заробляю, тож доводиться економити.

 За 800 гривень на місяць я можу пожертвувати своїм комфортом

Спочатку в цій кімнаті нас жило п’ятеро. Було два двоповерхових ліжка, а коли ще один друг захотів залишитися, то спав на килимі. Було важко.

Таких кімнат, як моя, тут вісім. Є дві кухні, два туалети та дві душові кабіни.

У помешканні є і таргани, і павуки. Свого часу я не вбивав павуків, бо думав, що вони допоможуть позбутися тарганів – ловитимуть їх, але цього не сталося.

Я знаю всіх у комуналці, ми разом навчалися і танцювали. Можна сказати, що тут живуть мої друзі.

 All inclusive: павуки, таргани, алкоголь

Раніше тут бувало шумно, проходили гуляння. Без бійок теж не обійшлося. Якось і мене побили. Є дві категорії людей, які тут живуть: студенти та артисти. Студенти молоді, вони веселяться, п’ють, тож часто сусіди знизу просять не шуміти. На цьому ґрунті розпалюються конфлікти. Одного разу теж прийшли провчити з приводу шуму... І влаштували тут масове побоїще. Я потрапив під роздачу, хоч я людина, яка не шумить.

Не завжди, звісно, буває комфортно. Вечорами приходжу, наприклад, після виступу, хочу приготувати щось на кухні, а там ллється горілка, святкують чийсь день народження. Люди цокаються, випивають, неможливо на кухні нічого зробити. Тоді я йду купувати піцу в нашому будинку. У комунальних квартирах люди люблять випити, а в комунальній квартирі артистів люблять випити ще більше. Сьогодні все трохи змінилося, стало спокійніше. Напевно, я живу тут, щоб бачити, як змінюється природа комунальних квартир.

Тут працює прибиральниця, хоча ми й самі можемо прибрати, і є людина, яка займається ремонтом.

У кімнаті маємо свій холодильник і мікрохвильовку. Майже всі мої речі лежать у валізах під ліжком. Це допомагає не захаращувати простір.

Мене не стосуються платіжки, у нас є фіксована оплата за кімнату – 800 гривень. За ці гроші all inclusive: павуки, таргани, алкоголь.

Загалом, якби був повний «треш», навряд чи я б тут залишився. А так тут є друзі й місце, де залишити речі. У мене є план, як швидше звідси з’їхати: зробити свій YouTube-канал достатньо відомим.


Ярослав Бро

дизайнер

живе у комуналці на вулиці Жилянській

Я шість років винаймаю кімнату в комуналці, а загалом у Києві живу дванадцять років. У мене було сім переїздів. До того, як оселитися тут, приблизно раз на рік я переїжджав. Колись ми жили вчотирьох в однокімнатній квартирі з друзями, у нас було богемне гніздечко, і це було круто. Тепер я б на таке не підписався. Потім я зустрів дівчину, з якою почалися стосунки. І ми шукали варіант жити разом. Мій товариш запропонував комуналку.

Загалом тут вісім кімнат. Є підприємство, яке займається зведенням будинків і їх обслуговуванням. Воно селить сюди своїх робітників. Крім того, частина кімнат приватизована. А ще підприємство здає квартири іншим державним органам.

 Комуналка – це дешево, сердито і гарний старт, щоб накопичувати гроші

Раніше в цій кімнаті жила дівчина. Це був «ляльковий будиночок»: рожеві шпалери, білі меблі. Я купив собі стіл і стільчик, оскільки граю на синтезаторі. І більше нічого не змінював. Ще тут стояв вінтажний холодильник «Донбас», який працював з 1956 року, але він зламався. Я продав його якимось чувакам, які робили бар, а собі взяв новий.

Комуналка – це дешево, сердито і гарний старт, щоб накопичувати гроші. Я винаймаю у знайомих і маю лояльні умови – плачу тисячу гривень. За неперевіреними даними, кімната знайомих тут коштує близько чотирьох тисяч гривень.

Плюси цієї квартири істотні. По-перше, вона розташована у центрі. Можна пішки дійти до метро, а навколо є чимало закладів. Ціна приємна, комунальні послуги виходять дорожчими, ніж сама квартплата. Тут немає лічильника, тому я плачу за себе і ще купу людей, які на комуналку забили. Наприклад, хтось може біткоїни майнити, а платити за це будуть усі. По-друге, ціна на житло для мене важлива. За той рівень комфорту, який отримую, я плачу дуже мало.

Мінуси – це спільний простір, який нині не в найкращому стані і його ніхто не ремонтуватиме. Усі живуть на умовах «я тут тимчасово», але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Були спроби скинутися грошима, коли ми робили невеликий ремонт на кухні.

Конфліктів не було. Тут публіка сімейна, це не зі студентами жити. Коли якісь суперечки виникають, вдається все мирно залагодити.

У нас є чергування, вони відбуваються щотижня. Наприклад, я приходжу додому, а на дверній ручці висить вимпел, «чорна мітка», що настала моя черга. Ми прибираємо всі загальні місця. Колись скидалися на мийні засоби, а тепер ні. Поприбирав, і десь на півтора місяця про чергування можна забути.

Усі свої речі зберігаю в кімнаті, тільки кухонне приладдя та посуд – на кухні. Є люди, які своїми речами позаймали всі проходи. Я раніше на велосипеді міг проїхати мало не до ліфта. Тепер тут стоять якісь валізи, шафи. Це небезпечно, якщо почне горіти. До речі, в одній з кімнат уже була пожежа. Мені зателефонували і сказали: «Чуваки, у вас там комуналка горить». Я такий: «Ну, що я зроблю. Горить, то горить. Хоч руки погрію». Тоді загорілася проводка й вигоріла вся кімната. Люди зробили ремонт і живуть у ній далі. Такі ризики є і сьогодні, бо загальну територію я ділю з людьми з різним почуттям відповідальності.

 Тут публіка сімейна, це не зі студентами жити

У нашій квартирі жила пара – фотограф і перукарка. Ми й нині дружимо. Раніше ми тусувалися, а потім вони з’їхали, обрали комфортніше житло. Також тут мешкала сім’я з двома дітьми, хлопчика звати Ярослав, дівчинку – Заріна. Ярославу було тоді вісім років. Одного разу він постукав у мої двері і запитав: «Ти вмієш грати в шахи? Зіграєш зі мною?». Я був украй здивований і, звісно, погодився. І ми під здивований погляд його мами сиділи і грали в шахи. Хлопчик мав книжку, за якою, мабуть, перевіряв на мені якісь комбінації. Він мене обіграв і був з того дуже радий. Я сподіваюся, у нього все добре. Можливо, зараз він бере призові місця з шахів, приємно думати, що я міг на це вплинути.

Я житиму тут, поки не набридне. Я молодий, гарячий, не обтяжений шлюбом. Треба розуміти, що я мешкаю тут не просто так, це все для того, щоб пізніше були кращі умови проживання. Головне – у мене немає культу будинку.


Анна Чатченко

психотерапевтка

має кімнату в комуналці на вулиці Новоукраїнській, здає в оренду

Кілька років тому я придбала кімнату в комуналці, а з’їхала звідти трохи більше як рік тому. Мені потрібен особистий простір, і тепер я почуваюся чудово. А свою кімнату здаю в оренду.

У Харкові моя мама теж живе в комуналці, так історично склалося. То був гуртожиток, і їй дісталася кімната. Я мешкала там у дитинстві. Це був абсолютно епічний час, тому що ми жили з мамою і бабусею в одній кімнаті. Це були 90-ті, ми виживали як могли. Потім я переїхала в гуртожиток університету Шевченка. Пізніше винаймала з подругами утрьох двокімнатну квартиру. Коли ми з ними посварилися, я вирішила купити кімнату.

 Крім черг до душу і санітарних штук, є тема зі зламаним краном

Грошей вистачало або на квартиру в передмісті, або на кімнату в комуналці. Незручно було купувати житло десь під Києвом, це не підходило під мій спосіб життя. Я ввечері працюю. Можу закінчувати роботу з клієнтами о 21:00. Тому вирішила купувати кімнату в комуналці.

Я ходила, обирала найбільш оптимальні варіанти. Подивилася кілька комуналок перед купівлею. Було не так багато нормальних варіантів, тому що для мене принциповим моментом була близькість до метро, ​​щоб я могла обійтися без маршруток.

 Сусіди в комуналці – це лотерея

Кімната в комуналці коштувала 12,5 тисячі доларів у 2015 році. Коли я заїхала, тут було жахливо і дуже брудно. Я робила ремонт потроху і планувала тут жити далі. Але обставини склалися так, що я стала фрілансеркою. Оскільки з частиною клієнтів я працювала по Skype, будь-який шум у квартирі сильно відволікав. Коли я здавала цю кімнату, в описі так і зазначила: вона ідеально підійде для людей, яким не потрібно особливо багато бути вдома.

Раніше тут ніби був гуртожиток. Це поширена практика: приватизувати державний гуртожиток. Сам будинок, мені здається, уже в напіваварійному стані.

У спілкуванні з сусідами було по-різному. Бували крики. Я не знаю жодної комунальної квартири, де б такого не траплялося. Наприклад, чистота. Хтось не витирає воду у ванній. І це прямо критичне питання. Бувають особисті претензії: хтось комусь не подобається, тоді й знаходиться привід щось сказати. Сусіди в комуналці – це лотерея.

Крім черг до душу і санітарних штук, є тема зі зламаним краном. Я сама якось встановлювала новий кран за власні гроші. Уже за кілька тижнів він не працював.

Комунальні послуги ми платимо за квитанціями: на кожного приходить індивідуальна платіжка. До цього одна з сусідок рахувала це дивним чином за лічильниками. Я досі розбираюся з комунальними службами. Відколи почали друкувати квитанції, у мене утворився немалий борг.


Женя Фатєєв

маркетолог

живе в комуналці на вулиці Новоукраїнській

Я вже пів року винаймаю кімнату в комунальній квартирі в Ані Чатченко. Коли я переїхав до Києва, то мешкав у двокімнатній квартирі разом з товаришем. Зрозумів, що мені некомфортно жити ще з кимось. Я шукав щось поруч із роботою, і мені треба було житло, в якому мене ніхто не турбуватиме. Навіть у двокімнатній квартирі це не завжди вдавалося. Тут мені комфортніше, сусіди не заважають. Привітався – і все.

Мене все влаштовує. Так, є загальний душ і туалет, але це займає близько 15 хвилин на день. Весь інший час я перебуваю у своєму просторі. На кухні я нічого не готую, харчуюся на роботі. Я навіть мультиварку не купував. Майже цілий день мене тут немає.

Усі сусіди нормальні. Одна з бабусь мене не дуже любила, але я послухав пораду Ані й купив їй пиво, це спрацювало.


Текст: Юлія Тунік

Редактор: Марк Лівін

Літературна редакторка: Вікторія Осіпова

Фото: Костянтин Гузенко

Верстка: Анна Шакун