Робота руками — це новий чорний. Утомлені діджиталом, ми повертаємося до глини, заліза, фарби, аби створити щось фізичне. Справжнє.

Філософія сміливості та творчості близька й американському віскі Bulleit, яке формує навколо себе спільноту творців. Разом ми запускаємо серію історій «Мрії, сильніші за страх» про людей, які створюють. Говоримо про те, як наважитися на своє виробництво, про задоволення від ручної праці, про самореалізацію й азарт. А також створюємо спільні колаборації, аби насолодитися фізичним утіленням ідей.

Друга історія про Сергія Ткаченка та його майстерню кастомних мотоциклів Moto Voodoo Kustom. Уже понад 20 років майстер-механік із звичайних мотоциклів робить унікальні витвори мистецтва, які можна побачити на дорогах Києва та всього світу. Розповідаємо, як з’явилася ідея збирати власноруч мотоцикли, чому цією справою займається виключно одна людина та скільки часу й зусиль потрібно, щоб створити одну модель?

Хронологія власної справи:

від шкільного захоплення до фестивалів у Німеччині

19  

88

99

20  

00

~  05

07

11

16

18

19

У кінці 80-х років я ще навчався в школі, але вже тоді мене захопили мотоцикли. Мої товариші каталися, я за ними спостерігав, і мене поступово почало затягувати в цей вир. Тоді ми нічого не розбирали-збирали, їздили на тому, що було.

У 1999 році в Донецьку почалася «епопея» з кастомними мотоциклами. Я купив свій перший мотоцикл «Дніпро», який мені візуально не сподобався – захотілося щось відрізати, переварити, переробити. Я непогано розбирався в механіці, тому відразу його порізав і зібрав заново так, як мені подобається. Хоча тоді всієї специфіки не розумів і діяв радше інтуїтивно. Так і понеслося.

У 2000 році до мене прийшли перші клієнти – такі класичні донецькі бандити 90-х років. Після почали звертатися люди та просити переробити їхніх «коней». Як це відбувається: людина приїжджає, показує мотоцикл-донор, розповідає, яким вона в результаті хоче його побачити. Ми довго все обговорюємо та приходимо до консенсусу. Тоді я починаю роботу, спираючись на бажання замовника.

Приблизно у 2005 році мені все набридло – і 6 років взагалі не підходив до мотоциклів. Було якесь вигоряння, я нічого не хотів.

У 2007-му займався машинами на донецькій СТО та знаходився на піковій точці, мені тоді все вже набридло. Я вирішив, що треба щось міняти, і переїхав до Києва. Думав, що, якщо не знайду тут роботи, то поїду в Одесу в мотосалон працювати механіком. Але мені вдалося зачепитися в столиці – і я залишився тут. Спочатку кочував, працював в «Мотодомі» й у майстернях інших людей.

У 2011 році вплутався в цю справу знову – захоплення вміє чекати.

До 2016 року мої знайомі щорічно організовували в Києві фестиваль Kyiv Kustom Kulture. А потім перестали, тому доводиться зі своїми творіннями їздити за кордон.

У 2018 році я вирішив відкрити свою майстерню. Довго ходив по місту й шукав, поки не наткнувся на приміщення на Подолі. Орендував і став усе ремонтувати, тому що там нічого не було, окрім наскрізних дір у стіні. Поставив котел, зібрав інструменти, заклеїв стіни. Тут не відчуваєш себе в центрі столиці, а навпаки, ніби ти за містом, особливо влітку. І це великий плюс, тут приємно працювати.

13 травня 2018 року з’явилася Moto Voodoo Kustom. Назва прийшла досить швидко: я прокинувся одного ранку і зрозумів, що ось же вона.

У 2019-му поїхав за кордон на фестиваль кастомної культури в Німеччину, у Боттроп. Те, що можна побачити там, вражає, це дуже гарно та цікаво. Навколо кастомні вироби: машини, мотоцикли, велосипеди. Цей з’їзд організовують уже понад 10 років, люди туди приїжджають презентувати свої проєкти.

1988

1999

2000

~2005

2007

2011

2016

2018

2019

У кінці 80-х років я ще навчався в школі, але вже тоді мене захопили мотоцикли. Мої товариші каталися, я за ними спостерігав, і мене поступово почало затягувати в цей вир. Тоді ми нічого не розбирали-збирали, їздили на тому, що було.

У 1999 році в Донецьку почалася «епопея» з кастомними мотоциклами. Я купив свій перший мотоцикл «Дніпро», який мені візуально не сподобався – захотілося щось відрізати, переварити, переробити. Я непогано розбирався в механіці, тому відразу його порізав і зібрав заново так, як мені подобається. Хоча тоді всієї специфіки не розумів і діяв радше інтуїтивно. Так і понеслося.

У 2000 році до мене прийшли перші клієнти – такі класичні донецькі бандити 90-х років. Після почали звертатися люди та просити переробити їхніх «коней». Як це відбувається: людина приїжджає, показує мотоцикл-донор, розповідає, яким вона в результаті хоче його побачити. Ми довго все обговорюємо та приходимо до консенсусу. Тоді я починаю роботу, спираючись на бажання замовника.

Приблизно у 2005 році мені все набридло – і 6 років взагалі не підходив до мотоциклів. Було якесь вигоряння, я нічого не хотів.

У 2007-му займався машинами на донецькій СТО та знаходився на піковій точці, мені тоді все вже набридло. Я вирішив, що треба щось міняти, і переїхав до Києва. Думав, що, якщо не знайду тут роботу, то поїду в Одесу в мотосалон працювати механіком. Але мені вдалося зачепитися в столиці – і я залишився тут. Спочатку кочував, працював в «Мотодомі» і в майстернях інших людей.

У 2011 році вплутався в цю справу знову – захоплення вміє чекати.

До 2016 року мої знайомі щорічно організовували в Києві фестиваль Kyiv Kustom Kulture. А потім перестали, тому доводиться зі своїми творіннями їздити за кордон.

У 2018 році я вирішив відкрити свою майстерню. Довго ходив по місту й шукав, поки не наткнувся на приміщення на Подолі. Орендував і став усе ремонтувати, тому що там нічого не було, окрім наскрізних дір у стіні. Поставив котел, зібрав інструменти, заклеїв стіни. Тут не відчуваєш себе в центрі столиці, а навпаки, ніби ти за містом, особливо влітку. І це великий плюс, тут приємно працювати.

13 травня 2018 року з’явилася Moto Voodoo Kustom. Назва прийшла досить швидко: я прокинувся одного ранку і зрозумів, що ось же вона.

У 2019-му поїхав за кордон на фестиваль кастомної культури в Німеччину, у Боттроп. Те, що можна побачити там, вражає, це дуже гарно та цікаво. Навколо кастомні вироби: машини, мотоцикли, велосипеди. Цей з’їзд організовують уже понад 10 років, люди туди приїжджають презентувати свої проєкти.

Про особливості роботи

Більшість деталей для мотоциклів я роблю сам, зокрема бак, сидіння та крила. Деякі знаходжу, а деякі знаходить сам клієнт. З миру по нитці, як-то кажуть.

Узагалі я дуже люблю барахолки. Де б я не був, увесь час туди потрапляю й завжди намагаюся звідти притягти щось, що може стати в пригоді під час реалізації майбутніх проєктів. Наприклад, часто ходжу на Петрівку, але не ту, яка модна, а ту, яка з іншого боку залізничних колій. Так я знайшов латунного хлопчика, який пісяє. Він чекає свого часу, щоб прикрасити якийсь мотоцикл.

У середньому пів року потрібно на те, щоб переробити один мотоцикл залежно від складності завдання. Швидким вважається процес у 4 місяці, а довгим – у рік.

Мій робочий графік «плаває». Буває, що я цілими днями пропадаю в майстерні та працюю 24/7. А іноді тижнями не можу підійти до мотоцикла. Я втомлююся, бо не люблю довгі проєкти.

20% роботи – це те, що ми обговорюємо з клієнтом і що вирішуємо разом із ним змінити. Решта 80% – імпровізація. Коли одна маленька деталька потягнула за собою другу, і далі пішла ланцюгова реакція.

200 кілометрів мінімум я особисто проїжджаю на переробленому мотоциклі та проводжу тест-драйв, щоб виявити якісь помилки та відразу їх виправити. Завжди потрібно щось доробити, ти ніколи не можеш усе передбачити. Через те, що в мене вже є великий стаж роботи, це похибки, які не є небезпечні для життя, основна «начинка» завжди в порядку. Просто часто потрібно щось прикрутити, переставити, доробити, переосмислити. Зазвичай, це похибка десь у 10%.

Дізнаються про мене здебільшого за допомогою сарафанного радіо: одні клієнти рекомендують мене іншим.

Для кого працює
Moto Voodoo Kustom

 

Приблизно 20 мотоциклів я переробив за весь цей час. І в кожен вкладав частинку своєї душі.

Часто надсилають фотографії мотоциклів, якими я займався, і для мене це дуже важливо. приємно знати, що вони не стоять, а їздять.

Усі мої клієнти задоволені тим, що отримують у результаті. Більшою мірою через те, що ми з людиною в постійному близькому контакті та завжди на зв’язку. Вона приїжджає та робить «примірку», як із костюмом. Чи все їй подобається? Де підправити? Зробити вище або нижче?


Специфічних замовлень якихось не було, усе досить банально. В Україні, на жаль, люди ще не «наїлися» – у нас не цінується ручна праця так, як навіть у Польщі.

У мене в самого мотоцикл, який я сам збирав. Наприклад, встановив бензобак, який явно не серійного виробництва: у ньому є віконце, у якому можна бачити кількість бензину. У нього навіть є свої імена: Франкенштейн, Ржавий, Рудий, Кульбаба. Останнє придумав один мій друг, якого вже немає з нами.

Для кого працює

Moto Voodoo Kustom

Приблизно 20 мотоциклів я переробив за весь цей час. І в кожен вкладав частинку своєї душі.

Часто надсилають фотографії мотоциклів, якими я займався, і для мене це дуже важливо. Приємно знати, що вони не стоять, а їздять.

Усі мої клієнти задоволені тим, що вони отримують у результаті. Більшою мірою через те, що ми з людиною в постійному близькому контакті та завжди на зв’язку. Вона приїжджає та робить «примірку», як із костюмом. Чи все їй подобається? Де підправити? Зробити вище або нижче?

Специфічних замовлень якихось не було, усе досить банально. В Україні, на жаль, люди ще не «наїлися» – у нас не цінується ручна праця так, як навіть у Польщі.

У мене в самого мотоцикл, який я сам збирав. Наприклад, встановив бензобак, який явно не серійного виробництва: у ньому є віконце, у якому можна бачити кількість бензину. У нього навіть є свої імена: Франкенштейн, Ржавий, Рудий, Кульбаба. Останнє придумав один мій друг, якого вже немає з нами.

Про ставлення до ручної
праці та свого проєкту

Я займаюся цією справою сам і люблю працювати сам, тому взяти когось на роботу або створити команду не хочеться. Хоч я й не виключаю такої можливості в майбутньому. У людини має бути бажання, а з моїм характером у багатьох воно просто відпадає. Потрібен великий рівень довіри до людини, а це дуже дорого виходить за часовими витратами. А для мене час – один із найважливіших складників.

Працювати руками – істинний кайф. У кожен мотоцикл, який я збираю, вкладаю душу й залишаю маленьку її частку. Усе, що робиться руками, живе. Не важливо, мотоцикл це, дерево або шкіра. Коли виробництво поставлено на верстат і речі просто штампують, це відчувається навіть по-іншому. Ба більше, предмети виходять абсолютно однаковими. А кожен мотоцикл, яким займаюся я, унікальний і персоналізований.

Коли я бачу результат своєї роботи на дорозі, то відчуваю незадоволеність. Немає межі досконалості. Я завжди бачу, що щось можна ще переробити, та й у голову приходять усе нові та нові ідеї.

Коли я бачу результат своєї роботи на дорозі, то відчуваю незадоволеність. Немає межі досконалості. Я завжди бачу, що щось можна ще переробити, та й у голову приходять усе нові та нові ідеї.

Кинути все й піти на іншу роботу вже не хочеться. Хоча раніше таке було: я йшов із майстерні та займався чимось іншим. Так працював на зйомках освітлювачем, а також у мотоциклетному магазині. Але серце тягнуло назад.

Коли занадто довго чимось одним займаєшся, як би ти свою справу не любив, вона набридає. Хочеться змінити обстанову й отримати адреналін іншим способом.

Кинути все й піти на іншу роботу вже не хочеться. Хоча раніше таке було: я йшов із майстерні та займався чимось іншим. Так працював на зйомках освітлювачем, а також у мотоциклетному магазині. Але серце тягнуло назад.

Коли занадто довго чимось одним займаєшся, як би ти свою справу не любив, вона набридає. Хочеться змінити обстанову й отримати адреналін іншим способом.

У мене немає місця в майстерні для того, щоб поставити машину, але в цьому напрямі в мене вже є купа ідей, і, якщо буде така можливість, обов’язково візьмуся за якийсь автопроєкт. Мені загалом цікавий будь-який транспорт.

У мене немає місця в майстерні для того, щоб поставити машину, але в цьому напрямі в мене вже є купа ідей, і, якщо буде така можливість, обов’язково візьмуся за якийсь автопроєкт. Мені загалом цікавий будь-який транспорт.

Кожен майстер бачить по-своєму, тому цікаво піти та подивитися роботи інших. У такій справі, як моя, тобі потрібно постійно вчитися, перебувати в потоці й напрацьовувати «надивленість».

Кожен майстер бачить по-своєму, тому цікаво піти та подивитися роботи інших. У такій справі, як моя, тобі потрібно постійно вчитися, перебувати в потоці й напрацьовувати «надивленість».

Коли хобі стає справою
життя, починається нова подорож

Історія Сергія – це шлях від юнацького захоплення до справи, яка повністю його поглинула. Сергій і є Moto Voodoo Kustom: сам шукає деталі, сам складає мотоцикли, сам їх тестує та гарантує якість клієнтам. Це шлях сміливого творця.

Цей підхід близький і бренду
Bulleit.

У 1830-ті роки в американському штаті Кентуккі Август Буллет створив бурбон за особливою рецептурою, через високий уміст жита його смак був більш пряний і яскравий, ніж в інших бурбонів. Проте виробництво раптово припинилося, коли після кількох десятиріч успішного виробництва Август таємничо зникає по дорозі в Новий Орелан разом із запасом алкоголя.

Через кілька поколінь, у 1987 році, той самий рецепт відновив його пра-пра-правнук Том Буллет. Заради цієї сміливої мрії Том наважився на кардинальні зміни в житті: він залишив успішну кар’єру юриста та здійснив свою мрію про відновлення сімейного виробництва.

І в нього вийшло.

Сам Том завжди вважав, що частка успіху бренда належить барменам і споживачам, які передавали рекомендації з вуст в уста та розвивали все більшу прихильність до
Bulleit. Так почалася історія цілої спільноти людей, які надихаються сміливістю творити.

інші матеріали в серії

Made For #1

Це люди, які
власноруч збирають будинки на колесах

Анатолій Бурбеза та його будинки Lifestylecamper, що об’їздили весь світ

Made For #3

Що таке апсайкл
і гендерно-

нейтральний одяг?

Дизайнерка Яся Хоменко
та її шлях у дизайні

Made For #4

«Коли звучить
уперше, 
відбувається
магія»

Як Віталій Потоцький виробляє дизайнерські автономні колонки

Made For #5

Я роблю стім-панк
маски для Givenchy, Slipknot і Рідлі Скотта

Фантастичний всесвіт харків’янина Сергія Петрова та студії Bob Basset

Матеріал підготовлено за підтримки