«Злочин без покарання» (Crime Without Punishment) – книга з літературним натяком і написом «Нова російська класика», яку створили українська креативна агенція Bickerstaff.111, Українська академія лідерства і МЗС, щоб привернути увагу до того, що РФ депортує українських дітей. Ця книга важить 50 кілограмів, але її автори кажуть, що вона ще не завершена. Книгу презентували на заходах у європейських містах, а також у НАТО і Європарламенті у рамках адвокаційної кампанії.

Ми поговорили з креативним директором Bickerstaff.111 Іллею Ануфрієнком і в.о. керівника Української академії лідерства Євгенією Матейчук про те, як виник задум такої адвокаційної кампанії, як збирали факти і як реагували європейці на поки що умовних сорок томів задокументованих російських злочинів.

YOU CAN READ THIS PIECE IN English.

Чому книгу вирішили присвятити саме депортації українських дітей

Адвокаційну кампанію у Європі, яку проводитимуть «заряджені студенти», в Українській академії лідерства планували ще до того, як визначилися з темою. Такі кампанії мають на меті вплив на ухвалення рішень політиків, каже виконавиця обов’язків керівника Української академії лідерства Євгенія Матейчук.

За експертизою пішли спочатку в Міністерство закордонних справ: «Нам потрібно було обрати ту тему, яку держава адвокатує у Європі; мав бути запит, щоб її пояснювали. Спочатку хотіли брати екоцид, але потім зрозуміли, що депортація українських дітей – дуже чутлива тема, через неї можна показувати всю трагедію геноцидної війни в Україні».

Ключовим у виборі теми стало рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі щодо незаконної депортації і переміщення дітей з окупованих територій України до Росії. У середині березня МКС видав ордер на арешт Путіна і уповноваженої президента РФ із прав дитини Марії Львової-Бєлової.

Тут ми пояснювали, чому ордер на арешт Путіна видали саме за депортацію українських дітей і чому це ознака геноциду.

Нюрнберзький процес також почався саме з рішення щодо депортованих дітей, тож це може стати першим кроком для створення Міжнародного трибуналу для злочинів РФ, додає представниця Української академії лідерства.

«Немає міжнародних механізмів, щоб повернути депортованих дітей [16 травня мав відбутися саміт у Рейк’явіку, де мали напрацьовувати такі механізми]. До того ж депортованих дітей важко ідентифікувати – їм змінюють імена, дати народження, вони можуть потрапити до одного з 43 фільтраційних таборів. Але волонтери – різними способами – знаходять такий дітей і повертають. Також не всі батьки можуть забрати дітей із території Росії: є випадки, коли мама й тато – військові: зрозуміло, що відбудеться, якщо вони перетнуть російський кордон», – пояснює Євгенія Матейчук.

Після того, як Українська академія лідерства разом із МЗС визначилися з темою, радилися з віцеспікером Верховної Ради Олександром Корнієнком і омбудсменом Дмитром Лубінцем – щоби зрозуміти, хто вже працює над проблемою депортації українських дітей і яка офіційна статистика щодо цього воєнного злочину. За офіційними українськими даними, на сьогодні депортованими до РФ вважають 19 392 українські дитини.

Для адвокаційної кампанії обрали країни і міста, віддалені від України, які мають неоднозначну позицію з приводу російсько-української війни, а також ті, де сфокусовані європейські інституції – Страсбург (Франція), Брюссель (Бельгія), Бонн (Німеччина), Кельн (Німеччина), Відень (Австрія). Адже проводити адвокаційну кампанію, для прикладу, в Польщі, не бачили сенсу – там була акція із подякою за допомогу й проханням підтримувати й далі, пояснює Матейчук.

Із готовою ідеєю адвокаційної кампанії звернулися до креативної агенції Bickerstaff.111. Креативникам вдалося створити концепт і реалізувати його за два тижні, розповідає креативний директор Bickerstaff.111 Ілля Ануфрієнко: «Це були дуже екстремальні строки, але це не вперше – ми багато кампейнів так зробили. Коли до нас звернулася Українська академія лідерства, ми відчули в собі сили. Найбільша складність була в тому, щоби, умовно, говорити про одне й те саме, але новими засобами. Наративи, які транслює Україна в закордонних ЗМІ, доволі часто повторюються, тому нам потрібно було створити історію, яка могла би з нового ракурсу висвітлити один із найбільших викликів».


«6000 сторінок? Ви, мабуть, жартуєте, так?» – представник типографії

Цю цитату креативна агенція Bickerstaff.111 згадує на своєму сайті, присвяченому адвокаційній кампанії і книзі «Злочин без покарання» зокрема. Сайт зараз допрацьовують і додають нові дослідження.

«Нам потрібно було показати масштаби російських злочинів через фіксацію у матеріальному вимірі. Наприклад, матеріали, які прикладаються до рішення Гаазького суду, становлять сорок томів, це 10 000 сторінок у матеріальному вимірі», – пояснює Євгенія Матейчук.

«Коли ми кажемо про злочини Росії, це дуже уявна історія, особливо для європейської аудиторії. В Україні бачать і чують ці злочини кожну ніч і кожен день, а в Європі не все так однозначно. 6 000 сторінок – це найменша кількість сторінок у подібній справі (ми консультувалися з людьми, які такі справи ведуть). Загалом кількість сторінок може сягати 10000 чи 12 000, але ми не хотіли бути голослівними. Для нас важливо, щоб коли всі матеріали справ розсекретять, кількість сторінок збігалася», – коментує Ануфрієнко.

Звісно, не всі 6000 сторінок заповнені текстом і фото: оскільки більше 90% матеріалів справ щодо депортації українських дітей ще не розсекречені, більшість сторінок у книзі «заблюрили». Ці сторінки позначають факти злочинів, які ще не розкриті; так показують, що книга ще «у процесі». На боковій частині книги так і написали – in progress, пояснює Ануфрієнко із Bickerstaff.111.

Натомість перші 20-30 сторінок – це фактичні оприлюднені дані, які вже можна побачити у публічному просторі. Спиралися передусім на базу даних, яку розсекретили в Гаазі. Також основні джерела для книги – це дослідження Єльського університету й інформація від українського омбудсмена.

Крім великої книги, створили її міні-версії. Ці книжечки вручали людям, котрі працюють в європейських інституціях (студенти Української академії лідерства, крім акцій, провели понад 20 зустрічей у європейських країнах).


Важливо, щоб європейці чули персональні історії


Бонн
Брюссель
Кельн

Книгу, яка важить 50 кілограмів, команді доводилося возити з собою на автобусі в усі п’ять європейських міст. Для неї також брали столик і спеціальний ковпак – на випадок того, що на площі, де проходитиме акція, піде дощ. Книга, як і задумували, працювала головним елементом привернення уваги.

Але організувати акцію виявилося непросто принаймні у двох містах – Кельні й Брюсселі: довелося їхати до поліції і пояснювати, який вигляд буде мати ця акція. «Вони казали, що провести акцію ми можемо лише певного числа, але ж ми були у місті саме сьогодні, а далі їхали в інше. В Україні законодавство більш демократичне щодо мирних зборів – лише суд може заборонити проведення акцій, поліція може лише рекомендувати. З іншого боку, така бюрократія у Європі дозволяє уникати корупційних речей», – коментує Євгенія Матейчук із Української академії лідерства.

Вона підкреслює: було важливо поспілкуватися не лише про депортацію українських дітей, але й вивести місцевих на ширшу розмову, наприклад, про цивільних, які зараз перебувають у полоні. Крім того, студенти розповідали європейцям про свій власний досвід. «Важливо, щоб європейці чули персональні історії. Ми хотіли донести цю інформацію максимальній кількості людей», – пояснює в.о. Української академії лідерства.

«Ми класно обрали місця – були якраз вихідні, на площах були безперервні потоки людей (трохи менше людей було хіба що у Страсбурзі). Одна акція тривала близько двох годин, і за цей час один студент у середньому встигав поговорити з 40 людьми. Студентів було 55 з різних регіонів України, їм – від 16 до 20 років. Вони вдягнули футболки кольору хакі з написом Ukrainian Love Freedom», – згадує Матейчук.

Варшава

Європейці, звісно, реагували по-різному: хтось просто фотографував і далі не цікавився, хтось узагалі залишався байдужим, а хтось щиро обіймав і підтримував Україну. «У Кельні росіяни хотіли завадити акції. Вони англійською почали питати, звідки ми взяли такі факти, ще й записували відео у TikTok. Але ми просто дали знати, що поруч із нами їм не місце – та й розуміли заздалегідь, що з таким доведеться зіштовхнутися, це ж публічна акція», – каже в.о. Української академії лідерства.

Адвокаційну кампанію хочуть продовжувати й зараз продумують шляхи, як це краще зробити, ділиться Матейчук. Отже, книга на 6000 сторінок ще буде подорожувати.

«Книжка буде довгостроковим комунікаційним полем, нею багато хто зацікавився. Якщо люди втомляться від війни й наснага піде – то вона так і лишиться незавершеною. Але головний посил у тому, щоб у злочину було покарання. Сподіваємося, що воно таки буде, й ми зможемо змінити назву книжки», – підсумовує Ілля Ануфрієнко.