За даними UN Volunteers, у світі волонтерять 970 мільйонів людей, тобто кожен восьмий житель планети. Проте дивлячись на шалені темпи роботи українських волонтерів, може здатися, що основу цієї статистики склали саме вони. Як і будь-яка робота, волонтерство буває виснажливим, люди можуть вигорати та зневірюватися.

The Village Україна спільно з проєктом «Ми – волонтери» та самими волонтерами розповідають про труднощі волонтерства та як із ними боротися.

Тарас 

волонтер ініціативи «Будуємо Україну разом»

Я почав ековолонтерити ще в школі, з того часу волонтерство не припинялося, а лише видозмінювалося. На початку повномасштабного вторгнення хотілося віддати якомога більше, витиснути із себе максимальну користь. Але зараз я бачу, що я один із 45 мільйонів, і якщо об’єднати наші зусилля – це вже принесе великі результати.

Може здатися, що ефективність волонтерів трохи просідає, але це не так. Люди просто почали реалістичніше дивитися на речі. Якщо раніше вони волонтерили ледь не 24/7, то зараз усвідомили, що є робота, родина, друзі й інші речі, яким треба приділити увагу. Тому вони кажуть: «Окей. Цього разу я буду волонтерити не цілодобово, а виділю чотири години на тиждень». Така сама історія з коштами: якщо на початку війни люди виділяли по 1000 гривень на кожен збір, який бачили в соцмережах, то тепер відправляють по 100 гривень.

Щоби вивозити морально, я б рекомендував кожному волонтеру спочатку оцінити власний ресурс: яка включеність буде комфортною та не забиратиме час від інших важливих аспектів життя.

У мене є хороша знайома, яка працює 40 годин на тиждень, але щосуботи вона їздить до Бучі, Горенки чи Ірпеня й там бере участь у відбудовчих таборах, розбирає завали, спричинені ракетами або бомбардуванням іншої військової техніки. Це її спосіб волонтерства, і її ресурсу на це вистачає.

Волонтерство для мене завжди було чимось класним, тим, у що я хотів включатися. Труднощі з’явилися тоді, коли розпочалося вторгнення: я просто їбашив 24/7, у мене не виникало питань, чи я вигорю, чи завдам шкоди здоров’ю. Але наприкінці весни я відчув, що цей режим не витримую й варто зробити паузу.

Тому ще одна порада – закладайте час на банальний відпочинок: зустрічі з друзями, походи в музеї тощо.

Нині ми живемо в країні волонтерів. Кожен у свій спосіб докладається до перемоги: хтось донейтить кошти, інші заселяють у свої будинки тих, хто втратив дім, хтось відновлює будівлі.

Не кожен емоційно готовий працювати з внутрішньо переміщеними особами, бо це означає чути багато історій про втрачені домівки та загиблих людей. Але волонтерських занять багато – знайдіть те, яке вам до душі, яке не буде вас обтяжувати.

Я думаю, що коли зникне потреба у військовому та гуманітарному волонтерстві, ми побачимо сплеск нового волонтерства, де містяни братимуть більшу відповідальність за добробут свого міста, не чекаючи, поки міські ради розв’яжуть їхні проблеми. І мені дуже подобається ця думка. Круто, коли ти бачиш, що твоя робота приносить зміни.

Альона

координаторка волонтерського об’єднання «Сміливі відновлювати»

Я почала волонтерити ще у 2013 році – і з того часу змінювала лише напрями залежно від подій у країні. Нині весь свій час приділяю «Сміливим відновлювати». Це об’єднання волонтерів, яке допомагає розбирати завали будівель, зруйнованих обстрілами, у Київській області. З весни ми плануємо розширюватися на Харківський регіон і далі.

Наше головне завдання – приїхати та допомогти розібрати завали, розчистити місце під житлові вагончики чи закрити брезентом вікна й стелю в більш-менш уцілілих будівлях, бо людям банально нема де жити. Іноді, коли їдеш із Києва, бачиш багато зруйнованих будинків та усвідомлюєш, скільки ще роботи. Тому думка, що ти нічого не встигнеш і комусь не допоможеш, мені здається, є в кожного волонтера.

Але коли ви думаєте, що нічого не зробили, сядьте й усвідомте зміни, які сталися завдяки вам. Ведіть для себе статистику й орієнтуйтеся на зроблену роботу: навіть кількість об’єктів, на яких ви були, чи люди, яким допомогли, мотивуватимуть.

Це нормально, якщо люди беруть тайм-аут і перестають волонтерити. Але якщо таке стається в нашій організації, я завжди цікавлюся, чому так сталося. Деякі говорять, що вигоріли, комусь треба відпочити, хтось перемикається на інший тип волонтерства. Це як із роботою: вам набридає постійно робити рутинні речі. Тому треба щось змінювати й давати собі відпочинок.

Щоб не довести себе до вигорання – не беріть два дні з двох. Я розумію, що хочеться зробити більше, але якщо ви не потурбуєтеся про себе – ви не зможете допомогти іншим. Що більше ресурсів у вас – то більше роботи ви зробите.

Варто також перемикатися. Якщо хочете волонтерити багато й часто, сьогодні допомагайте роздавати їжу чи сортувати продукти, завтра їдьте працювати фізично, а післязавтра допомагайте ВПО з документами. Тобто змінюйте рід діяльності, щоби волонтерство вам не набридло.

До зими в нас був надлишок волонтерів, але нині стало їздити менше людей. Якщо раніше я знала, що скільки б об’єктів не взяла – люди знайдуться, то тепер навпаки: чекаю, поки наберуться охочі, й уже тоді шукаю будівлі.

Варто зіставляти амбіції та реальність: краще взяти менше об’єктів, але відправити туди більше волонтерів й упоратися за день. Це раціональніше, ніж брати 100 об’єктів, які команди по три людини закриватимуть до наступного року.

Треба їбашити й не зупинятися. Якщо не ми – ніхто цього не зробить. У мене теж бувають дні, коли я прокидаюся й нічого не хочу, втомлююся. Але я знаю, що на мене розраховують люди. Варто ставити себе на місце постраждалих: якщо щось станеться з вами, то хто вам допоможе? Сидіти вдома, у теплому ліжку, круто – але ви не знаєте, де будете завтра.

Варвара

волонтерка об’єднання на базі кав’ярні «Липа»

Коли розпочався Майдан, я була дуже маленька, була там разом із батьками й заварювала чаї. Уже дорослішою волонтерила на кінофестивалях, Одеському та «Молодості»: я була акторкою, а ці заходи – класна можливість бути в тусовці й дивитися фільми. Але це не зрівняється з тим, що волонтери роблять зараз. Одне діло – стежити за порядком і роздавати брошури, а інше – шукати «байрактари».

Коли розпочалося вторгнення, ми з друзями зібралися на базі кав’ярні «Липа» на Липинського, у нас там був бункер. Спочатку працювали з «Києвом Волонтерським» і готували їжу тим, хто потребував. А згодом, коли місто визволили з оточення, ми почали їздити з гуманітарною допомогою та доїхали до Чернігівщини, зокрема, у село Количівка. Досі була весна й холод, тож люди, крім їжі, просили привезти плівку, щоб заколотити вікна. І так пішло-поїхало: ми почали возити плівку, потім цемент, потім цеглу, потім почали самі щось будувати. Навіть відновили в Количівці зруйновану школу.

Найважче було, коли ми привозили по 250–300 пакетів гуманітарки. З кожною людиною ти спілкуєшся, запитуєш, як вона, і пропускаєш усе крізь себе.

Умійте слухати людей, їхні історії, але не порівнюйте та не приміряйте все на себе. У певний момент якась бабуся однаково почне називати вас «онученькою», але ви маєте розуміти, що це не так. Так ви збережете себе та зробите людині приємно, бо те, що ви почули людину й допомогли фізично чи порадою – це вже велика справа.

У нас ніколи не було сторінки й офіційної назви, я звітую про роботу й кошти у своїх соцмережах. На початку нам донейтили кошти друзі, а також допомагали продуктами «Київ Волонтерський» і «Зграя». Деякі компанії теж надавали велику кількість продукції. Пам’ятаю, як ми не могли знайти туалетний папір за нормальною ціною, тож написали в «Київ Волонтерський». Вони сказали, що папір у них є, щоб ми приходили й брали його.

Усі форми у волонтерських фондах доволі просто заповнити. Ви навіть не мусите бути благодійною організацією, щоб попросити допомоги в більшої благодійної організації. Якщо ви свідома людина та можете звітувати й узяти на себе відповідальність – зверніться, і вам допоможуть.

Займаючись волонтерством, спочатку ти входиш у кураж, думаєш, що сьогодні взяв 250 людей, значить, завтра потягнеш 300, а потім – ще 500. Але десь улітку багато хто прокинувся й звернув увагу на себе: чи щось болить, як справи вдома, чи в самого гречка є, чи я все роздав?

Щоби не втомитися емоційно, завжди має бути в нормі сон, харчування та час на себе: просто повернутися до хобі чи подивитися фільм. Це не значить, що ви некорисні, егоїсти чи сконцентровані лише на собі.

З відпочинку береться сила. Зима буде тяжка, ми її переживемо, а навесні все буде класно.

Щоби зробити волонтерство більш зрозумілим і пояснити, як працювати без шкоди для себе, команда проєкту «Ми – волонтери» створила «Путівник волонтера». Там зібрані відповіді на всі запитання: від історичного екскурсу до правил свідомого волонтерства.

Як волонтерити правильно

МАТЕРІАЛ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА ПІДТРИМКИ