За даними ООН, кожна шоста жінка в Україні пережила принаймні одну з форм насильства протягом останніх 12 місяців. У 2019 році в Києві було зафіксовано 8 286 звернень* щодо домашнього насильства, за інформацією департаменту соціальної політики КМДА. За словами департаменту, міжнародні організації припускають, що офіційні цифри – лише близько 10% від реальної кількості таких випадків. Того ж року в Києві вперше ув’язнили чоловіка за домашнє насильство.

Для жінок, які постраждали від домашнього насильства, у Києві працює два притулки. Сюди можуть звернутися жінки, яким необхідно знайти безпечне місце, щоб вийти зі стосунків, де вони потерпають від насильства. Тут їм надають тимчасове місце проживання, юридичну, психологічну допомогу.

Ми відвідали один з притулків для жінок у Києві й поспілкувалися з його керівницею та жінкою, яка нині там проживає.

* Йдеться про загальну кількість звернень, які надходять до різних служб: Центру роботи з жінками, поліції, районних центрів соціальних служб.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Адресу тимчасового притулку для жінок, які постраждали від насильства, ви не знайдете в інтернеті. Її не можна розголошувати заради безпеки тих, хто у ньому перебуває. Неподалік від притулку нас зустрічає його керівниця – Тетяна Зотова. Каже, що постраждалим теж не дають точної адреси. Зазвичай їх приводять сюди працівники соціальних служб.

Заходимо в притулок. Він схожий на невеликий гуртожиток. Біля входу висить інформаційний стенд. Тут зафіксовано розпорядок дня, права людини, правила арттерапії та список фраз, які здатні змінити життя на краще. Почати пропонують зі слів «Я все зможу».

Притулок для жінок, постраждалих від насильства, працює в Києві вже 20 років, на цій локації – 10 років. Тут є три кімнати, у кожній з яких розміщуються чотири людини на двоповерхових ліжках. Усього в притулку може розміститися 12 жінок, але зараз тут перебуває лише чотири.

Про притулок зазвичай дізнаються через соціальні служби, поліцію, навіть через подруг, розповідає Тетяна. Проте визнає: поки що публічної інформації про нього досить мало. «До того ж часто жінки не вірять, що можуть вийти з такої ситуації [домашнього насильства]. Вони перебувають у настільки пригніченому емоційному стані, що не вірять, що можна змінити життя. Цей притулок – саме для того, щоб дати поштовх до змін у своєму житті», – пояснює Тетяна. Перш ніж поселити в притулок, жінкам пропонують звернутися по допомогу і дах над головою до своїх родичів.

Жінки можуть приїхати жити в притулок без речей. Тут їм дають постільну білизну, піжаму, зубну пасту та щітку. «Хочеться, щоб жінки, які сюди потрапляють, почувалися хоча б мінімально комфортно і захищено».

Крім того, разом з постраждалими можуть переїхати їхні діти. Для найменших планують обладнати окрему кімнату й закупити дитячі ліжечка. Працівники допомагають домовитися про переведення дітей у новий садок чи школу в районі, де розташований притулок. Якщо жінка без роботи, їй допомагають її знайти. У будень, коли ми навідалися в притулок, майже всі мешканки були на роботі.

У притулку є кухня – з холодильником, плитою, мікрохвильовкою та кухонним приладдям. Їжею жінки, які тут проживають, повинні забезпечувати себе самі. «Інколи постраждалі приїжджають без грошей, не мають роботи. Звісно, таких ми без їжі не лишаємо, допомагаємо колективом, чим можемо», – розповідає керівниця притулку. За її словами, інколи їжу передають благодійні організації. Зазвичай, це сухий пайок або базові продукти – масло, цукор, борошно.

Проходимо далі – пральня, один душ і три туалети. Працівники кажуть, що одного душу на 12 людей недостатньо, і сподіваюся, що їм скоро виділять кошти на поліпшення умов.

Оскільки притулок передбачає спільне проживання, щоб потрапити в нього, треба мати медичні довідки. Тому 2020 року в місті планують відкрити кризову кімнату, де можна буде розмістити жінок, які готують ці довідки. Проживати там пропонуватимуть до 10 днів. Це буде орендована квартира на дві особи.

Коридор притулку прикрашають картини. Їх тимчасово надала Спілка художників України. Тема картин – «Життя прекрасне».

Постраждалі, які мешкають у притулку, підписують документ про нерозголошення його адреси. «Жінок можуть вистежувати. Були випадки, коли кривдники приїжджали сюди й мало не вибивали двері». На такий випадок є тривожна кнопка, яка викликає поліцію та службу охорони.

Ще у притулку є кімната для відпочинку: тут можна дивитися телевізор, читати та пройти консультацію психолога. Постраждалим жінкам прописують програму стабілізації психологічного стану. Тут можна отримати і правову допомогу від юриста. Наприклад, з питань розлучення, поділу майна. До психологів та юристів жінки є змога звертатися і без проживання в притулку, у Центрі роботи з жінками.

Жінки можуть перебувати в притулку до трьох місяців, у разі складних життєвих обставин – до шести. «Після трьох місяців жінки дуже часто повертаються до свого кривдника. Не всі за цей період [трьох місяців] знаходять у собі внутрішні ресурси для відновлення. До того ж суди не розглядають так швидко справи щодо розлучення чи поділу майна. І дуже часто після 90 днів у притулку цим жінкам все ще немає куди йти, крім як «у сім’ю». Вже після цього близько 40% жінок знову повертаються в притулок».

Одна з жінок, яка вже вдруге потрапила в притулок, – Олена:

«Я потрапила в притулок сім років тому, коли була вагітна третьою дитиною. Спочатку прояви насильства [від батька дітей] були тільки в приниженні. Він не зважав на мої кордони, вподобання. Я намагалася бути ідеальною, вважала, що зі мною щось не так. Але коли чоловік на мене, вагітну, підняв руку, я звернулася в поліцію. У мене були синці. У цей час іншим дітям було 3 і 7 років. Я була злякана, розгублена, не розуміла, куди мені подітися.

У поліції сказала, що боюся йти додому, і мені розповіли про цей притулок. Я тут прожила три місяці й відчула велику підтримку від його працівників. Вони мене скерували далі, і я спланувала майбутнє. Я поїхала [жити з дітьми] в село, у іншу область. Чоловік мене знайшов і там. У нього є впливові знайомі. Наприклад, на нього ніколи не відкривали кримінальну справу. Хоч були ситуації, коли я опинялася в лікарні.

Батько дітей отримав трикімнатну квартиру ордером на мене і членів сім’ї. Це наша спільна власність, але він вказував мені на двері, що якщо мені не подобається [жити з ним]. Я так і робила, йшла звідти з трьома дітьми. Але, зрештою, подумала: чому ми повинні скитатися? Ця квартира така ж моя, як його. Тому два роки тому ми повернулися в Київ і переїхали у цю квартиру.

Зараз ми розлучені. Я намагалася роз’їхатися, пропонувала приватизувати квартиру, чоловік не погоджувався. Це було вже не життя, а існування, через його тиранію, контроль і нескінченні маніпуляції. Йому подобалося знущатися – у нього характер аб’юзера.

30 січня він – без дії алкоголю чи наркотиків – погрожував мені ножем. Таке сталося вперше. Ми були у ванній, він перерізав провід від пральної машини й сказав, що й зі мною так буде. Виставив мене босоніж у під’їзд. Я просила сусідів викликати поліцію. Все це бачила дочка, їй 11 років.

Коли я везла документи, щоб поселитися в притулок, впіймала себе на думці, що от віддам оригінали документів, у мене їх заберуть і я не матиму де жити. Така у мене розвинулася недовіра до всього. Документи в мене, звісно, не забрали. Тільки тут [в притулку] я почала заспокоюватися.

Робота працівниць полягає в тому, щоб прийняти жінок, які зазнали насильства. Вони дають можливість бути в спокої. Мене тут ніхто не контролює, не тероризує, не розказує, як треба і не треба жити. Тут кімнати з гарним ремонтом, є все для життя. Тобто ти можеш не терпіти насильство і приїхати сюди. Важливо, щоб людина [над якою чинять насильство] знала, що є варіанти, і вже для себе щось вирішувала».

Разом обидва притулки в Києві можуть надавати проживання 18 жінкам. Бувають періоди, коли вони повні, розповідає Тетяна Зотова. На її думку, наразі менше звернень на проживання через те, що з серпня в притулках можуть перебувати лише ті, хто має київську прописку. «Раніше в нас було багато мешканок з Ірпеня, Борисполя та інших міст». Однак, на думку керівниці, двох таких притулків у Києві недостатньо. «За світовими стандартами має бути одне місце на 300 000 населення».

Корисні контакти:

 Центр роботи з жінками – 044 272 1500; вулиця Іллєнка, 20

 Гаряча лінія для запобігання домашньому насильству – 1547

 Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 0 (800) 500 335 або 116 123 (з мобільного)

 Сайт «Розірви коло»

Текст: Софія Пилипюк

Редактор: Андрій Баштовий

Літературна редакторка: Вікторія Осіпова

Продюсерка: Наті Авдєєва

Фото: Анна Бобирєва

Верстка: Анна Шакун