Сезон back-to-school у розпалі, до школи збираються десятки тисяч учнів, які після піврічної перерви вийдуть у нові умови навчання.

Для когось із дітей підготовка до школи пов’язана з приємними очікуваннями зустрічі з друзями, спільних активностей і соціалізації. Для інших учнів умови карантину та навчання вдома були максимально комфортними, а все, що вони відчувають зараз – це тривогу.

Чи вплине довга пауза в навчанні на ситуацію зі шкільним булінгом і що робити батькам, якщо їхню дитину булять? The Village Україна спільно з «Клубом Добродіїв» поговорили з людьми, яких колись булили у школі, а також запитали у психологині, як пережити цей досвід.

AlyonaAlyona

реп-виконавиця

 Знаходьте собі справжніх друзів, спілкуйтеся з тими, хто ставиться до вас добре

Серйозно з булінгом я почала стикатися в підлітковому віці, це 9–10 клас. Я перейшла в іншу школу, була новенькою, у нас не було дівчат із зайвою вагою, тому я дуже відрізнялася. Мені допомагало те, що більшість моїх друзів були не з однокласників. Більше часу проводила з людьми, які мене приймали такою, яка я є, товаришували зі мною не через зовнішність чи матеріальні блага.

Найбільше тоді я хотіла отримати допомогу від вчителів. Але вже на той час вони не мали особливого впливу на учнів і не були авторитетами. Якщо вчитель може контролювати ситуацію, яка склалася, правильно спілкуватися зі своїми учнями, давати настанови та поводитися авторитетно, то до нього прислухатимуться – у класі булінгу не буде. А якщо вчителя діти ігнорують, то відбувається свавілля й діти займаються, чим хочуть.

Зараз змінилися об’єми булінгу. Ера інтернету дала можливість булити не тільки під час особистих зустрічей, а й писати дистанційно, і сама інформація розповсюджується значно швидше. Але насправді зараз я зустрічаю набагато більше свідомої молоді, яка ставиться до людей більш толерантно та все з більшим розумінням, що всі ми різні й це нормально.



Моя основна порада всім, хто через це проходить: по-перше, зрозуміти, що з дітей, які сміються над вами, хтось сміється також – можливо, навіть батьки



З віком я почала аналізувати тих людей, які мене булили. У шкільні роки це були учні, які також відрізнялися. Наприклад, старшокласник, в якого була незначна зайва вага: його за це тролили, а він усе переводив на мене. Або хлопець, який був дуже худенький і дуже низенький – тобто він також був особливий. І я розумію, що з нього також знущалися. Тоді стало зрозуміло, що нещасливі вони, а відігравалися на мені. І я переглянула своє ставлення: злість та образу змінила на жалість. Мені їх шкода, я їм співчуваю.

Моя основна порада всім, хто через це проходить: по-перше, зрозуміти, що з дітей, які сміються над вами, хтось сміється також – можливо, навіть батьки. По-друге, пам’ятати, що агресія породжує агресію. Якщо так само ображати когось у відповідь або шукати когось іншого, кого можна образити, то світ не стане краще. І головне, знаходьте собі справжніх друзів, спілкуйтеся з тими, хто ставиться до вас добре, хто може вас надихати, з ким дуже прикольно займатися чимось спільним.

Роман Бахарєв

співак, лідер гурту BAH.ROMA

 Раджу говорити про це, не боятися озвучувати цю проблему

Можу з повною впевненістю сказати, що ніколи б не захотів повторити шкільний досвід знову. Зі школою мене пов’язують не найприємніші спогади.

Я піддавався булінгу у школі лише тому, що не був схожий на своїх однокласників, які грали у футбол, адже замість цього слухав музику. В якийсь момент почав прогулювати уроки, щоб навіть не перетинатися з ними. Я ніколи не хотів бути частиною системи й мені не подобалося те, як побудована система освіти. Але в школі я не розумів, що саме мене не влаштовує. Прогулювання уроків було просто формою відторгнення системи та булінгу.

За допомогою до друзів я не звертався. До батьків теж, бо так було заведено через пострадянське мислення, боявся, що батьки ще зверху насварять. Тому я розраховував тільки на себе, так склалося історично. Якби й просив про щось у важливих дорослих у той момент, так це про те, щоб мене забрали зі школи.



Я піддавався булінгу у школі лише тому, що не був схожий на своїх однокласників



Зараз булінг перейшов у трохи інший формат, адже його акцент змістився в соціальні мережі та інтернет. Саме там я продовжую зустрічатися з хейтом, але вже меншою мірою.

Усім, хто проходить через булінг, я раджу говорити про це, не боятися озвучувати цю проблему. Кожен із нас унікальний і відрізнятися від інших – це нормально. Тому говоріть про свої проблеми батькам, учителям, друзям – усім, хто може вам допомогти.

Дар’я Коломієць

ведуча, DJ

 Важливо в жодному разі не думати, що це нормально й так має бути

У мене були проблеми з булінгом в університеті. Я жила з вісьмома дівчатами в одній кімнаті гуртожитку. Мені було цікаво навчатися в університеті, адже я пішла на спеціальність, яка дуже подобалася – на тележурналістику. І я навчалася з великим бажанням, майже до глибокого вечора пропадала. Дівчата в кімнаті були з інших спеціальностей, з іншими інтересами та цінностями, які, очевидно, були протилежні моїм. Це їм і не сподобалося.

Я швидко почала працювати на ранковому шоу, мені потрібно було прокидатися о 5:00 ранку, а дівчата опівночі тільки починали тусуватися. Як тільки я засинала, вони починали мене обговорювати, пліткувати, обзивали мене «задроткою», могли вмикати світло серед ночі, голосно говорити. Поки мене не було, перевертали все в мене на ліжку чи в холодильнику. Намагалися вивести мене на якийсь конфлікт. Мені було дуже боляче, адже я жила у цьому щоденному стані провокацій пів року.



Мені допомагало лише те, що більшість часу я проводила на роботі та навчанні, де в мене були друзі та середовище, яке підтримувало



Декілька разів намагалася поговорити з ними, але марно. Мені допомагало лише те, що більшість часу я проводила на роботі та навчанні, де в мене були друзі та середовище, яке підтримувало. Через рік після цих історій я потрапила на «Фабрику Зірок» – і тоді відчула, що це мій тріумф, адже дівчата точно дивилися телевізор і «Фабрику».

Усім, хто проходить через це, хочу сказати, що важливо в жодному разі не думати, що це нормально й так має бути. Не звинувачувати себе й не закривати на це очі, не треба соромитися говорити про це з близькими та важливими людьми, які можуть допомогти.

Тетяна Чигирин

кандидатка психологічних наук


«Діти зазвичай дуже швидко адаптуються до нових умов, тому карантин і навчання вдома швидше вплинуло на рівень стресу батьків, аніж дітей. Проте існують фактори ризику, пов’язані з довгою перервою, які можуть стати підґрунтям для булінгу. За пів року карантину й канікул соціальні ролі та позиції в будь-якому колективі можуть змінитися, додати невизначеності та напруги. Наприклад, хтось був популярним пів року назад, а що буде тепер – невідомо. Хтось за цей час схуд, а раніше його булили за зайву вагу, хтось виріс, хоча йому діставалося саме за зріст, а хтось не змінився».

Як реагувати, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

Якщо дитина звернулася до вас сама із запитом про допомогу, то це вже перемога, адже ви змогли створити середовище довіри в сім’ї. Якщо про булінг ви дізналися не від дитини, вам треба відверто з нею про це поговорити. Ні в якому разі не треба допитуватися або звинувачувати дитину в тому, що вона не звернулася до вас. Ви поруч, щоб допомогти пережити вашій дитині цькування, а не додати тиску. Як саме допомогти – радить психологиня.

Підтримати дитину та зменшити відчуття провини

Жертви булінгу, як правило, страждають від почуття провини через те, що з ними таке сталося. Завдання батьків — пояснити, що вини дитини у цьому немає й жертвою булінгу може стати будь-хто, хто, на думку булера, відрізняється чи резонує з ним. Ви маєте стати опорою для дитини та дати їй зрозуміти, що разом ви з усім впораєтеся. Пам’ятайте, забагато підтримки не буває.

Подивитися на ситуацію очима дитини

Не треба ставати суддею й вирішувати, хто винен, а хто – ні. Ви маєте бути цілком на боці вашої дитини та розбиратися в цій ситуації з повною підтримкою її почуттів. Дитина поруч із вами має відчувати себе захищеною й розуміти, що її точку зору поважають.

Вирішувати питання з учителем / директором школи

Ні в якому разі не комунікуйте з дитиною-агресором напряму, ви маєте показати своїй дитині приклад дорослої поведінки. Підключайте до вирішення ситуації класного керівника, який може викликати батьків агресора, і вирішуйте ситуацію в дорослому діалозі.

Чому діти булять?

«У процесі булінгу є три сторони – агресор, жертва та спостерігач. Позиція жертви та агресора найчастіше – це дві сторони однієї медалі. Мотивацією дитини-агресора можуть бути заздрість (до матеріальних благ інших, успіхів у навчанні, краси тощо), страх самому стати жертвою булінгу та агресивне середовище в родині (це може бути як про батьків, так і про цькування зі сторони старших братів і сестер)», – відмічає психологиня.

Саме тому зачіпки для булінгу не просто необґрунтовані, а й абсурдні. Наприклад, співачку Тейлор Свіфт булили через те, що вона любить кантрі, акторку Сандру Баллок за те, що вона красиво одягалася до школи, а Роберту Паттінсону діставалося за те, що він почав ходити на акторські курси.

Свої історії нам розповіли представники українського шоу-бізу, які, попри на булінг в юності, залишили ці історії позаду, змогли досягти творчих успіхів і самореалізуватися.


Післямова

За даними статистики Unicef, більшість дітей булять за те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як інші. Діти-сироти часто відрізняються від своїх однолітків, не тільки емоційним, але й матеріальним становищем. Деякі з них не мають навіть шкільного рюкзака, що стає ще однією причиною булінгу.

Долучайтеся до ініціативи «Клубу Добродіїв» і подаруйте дитині шкільний рюкзак із найнеобхіднішим приладдям.

Текст: Олександра Персикова

Обкладинка: rawpixel