В Україні 3 мільйони дітей живуть у неповних сім’ях, у більшості з цих випадків вихованням займаються мама та бабуся. Проте існує ще більше сімей, в яких тато фізично присутній, але емоційно не включений у виховання дитини.

Напередодні Дня батька, що відзначають в Україні 21 червня, записали три історії людей про їхні близькі стосунки з татом. Запитуємо, як батько вплинув на їхні цінності, формування особистості та професію і просимо пригадати найважливіші історії з дитинства. Також говоримо з сімейною психотерапевткою про те, чому важливо, щоб батько брав активну участь у вихованні дитини та в чому полягають головні функції батька.

Підтримай The Village!

Ірина Руденко

22 роки, мистецтвознавиця


Я можу спокійно, без сорому, говорити з ним про місячне. Пам’ятаю, у день, коли в мене почалася менструація, батьки разом вітали мене, а потім ми всією сім’єю пішли в кіно відсвяткувати

«Для мене тато – це безпека»

Для мене тато – це безпека. Його номер у мене перший у вибраних, я дзвоню йому найчастіше з усіх. Коли щось трапляється у стосунках із хлопцями, коли я десь заблукала чи просто хочу поділитися радісною новиною – він перший, кому я пишу і хто вже за секунду відповідає.

У мене багато важливих історій із дитинства, пов’язаних із татом, але є ключові.

У школі на уроці математики, коли я вийшла до дошки та не змогла розв’язати простий приклад, учителька попросила телефон батьків, я дала татів. Вона при всьому класі подзвонила йому і просто кричала, яка я нездара, що гірше просто не буває. Це було жахливо. Але я була спокійна. На перерві я набрала тата, він запитав, як я себе почуваю, сказав, щоб не хвилювалася, усе це дурниці. Удома не було розносу, мене підтримали, оскільки для мене це був стрес. Так я зрозуміла, що сім’я – це мій щит: що б не відбувалося, тут мене зрозуміють.

Потім я вчилася у приватній школі. Ми платили величезні гроші кожен місяць, але виделки в їдальні були завжди брудними. Мені це набридло, я взяла оберемок виделок і пішла розбиратися прямо до директора. За мною йшли однокласники, але всі боялися. У кабінеті я розмовляла з директором сама, на рівних і без страху. Вважаю, що у цьому заслуга тата. Я смілива і справедлива завдяки йому, він мене навчив, що якщо порушують твої права – ти не повинна ніколи мовчати.

Тато завжди підтримував мене в навчанні. На всіх батьківських зборах, гуртках, у репетиторів – він був поруч. Тато ніколи не шкодував грошей на десяті курси, на які мені захотілося піти, завжди відвозив, чекав, забирав. У дитинстві до лікарів я ходила лише з татом. Соромно зізнатися, але нещодавно я була у стоматолога, і у свої 22 роки прийшла туди з татом, бо мені було неймовірно страшно ставити брекети. Поки вирішили ставити їх восени, але й тоді підемо разом, бо без нього страшно.

«У нашому спілкуванні немає табу»

Мені подобається, що в наших стосунках є свобода й відкритість. Я можу спокійно, без сорому, говорити з ним про місячне. Пам’ятаю, у день, коли в мене почалася менструація, батьки разом вітали мене, а потім ми всією сім’єю пішли в кіно відсвяткувати. Мені ніколи не було соромно говорити на цю тему з татом, для мене це так само природно, як дихати. У нас у сім’ї нормально за сніданком розповісти, що мені погано через місячне, уголос сказати: «Почекай, я тільки прокладку поміняю», коли ми кудись ідемо. Це повністю природно.

З дитинства в мене була сексуальна освіта: батьки розповідали мені про секс і прийняття власного тіла, давали мені читати книжки на цю тему. Коли в мене був перший досвід у сексі, я подзвонила через день батькам і розповіла про це, а вони щиро раділи за мене та навіть записали для мене відеопривітання. Для мене також нормально поділитися з татом, що секс із хлопцем був жахливим, і стосунки не клеяться. Звісно, про деякі речі краще говорити з мамою, але ідеально, коли я можу розповісти про це обом батькам, ми зберемося сім’єю, відкриємо пляшку вина й поговоримо про це.


З дитинства в мене була сексуальна освіта: батьки розповідали мені про секс і прийняття власного тіла, давали мені читати книжки на цю тему

Мені подобається, що в наших стосунках рівність, тато ніколи не показує мені, що в мене немає голосу, бо я маленька, чи тому, що я дівчина. Попри те, що у нього досить консервативний погляд на деякі речі, він із повагою вислуховує мою думку та може по-новому поглянути на деякі питання, більш прогресивно. Останні два роки я захоплено вивчаю гендерну соціологію. Спочатку це сприйняли в родині з критикою, але ми багато розмовляли, я зачитувала вголос уривки статей, статистики тощо. У татовому поколінні (йому 55) були інші поняття, тому фемінізм трактувався стереотипно. Але коли я брала участь у Марші жінок за Стамбульську конвенцію, тато допомагав мені робити плакат, а після маршу батьки приїхали за мною, і ми всією сім’єю пішли гуляти містом.

Я розумію, що живу в тій родині, де обидва партнери розвивають себе в роботі без придушення одне одного, у родині є справжня рівність. У нашому спілкуванні немає табу, немає ніяких «жіночих секретів», немає такого, що приготування або прибирання – це суто жіночий обов’язок. Усе своє життя я бачила, як тато легко миє, прибирає, готує (навіть більше за нас із мамою) та підтримує маму в рішенні отримати п’яту освіту. Ми не знали, що це називають фемінізмом чи рівними правами, ми просто жили за цими принципами завжди.

«Тато задав високу планку чоловіка»

Тато задав високу планку того, яким би я хотіла бачити свого майбутнього чоловіка. Я часто чую від знайомих: «Опусти свою планку, чоловіки – вони інші», а я завжди відповідаю, що в мене є реальний приклад.

Мої батьки у шлюбі 25 років, і мене дуже захоплює ставлення тата до мами. Батьки – приклад стосунків без утисків і домінування, між ними у всьому свобода й рівність. Це вплинуло на мою самооцінку: жоден хлопець не посміє мене образити або принизити, це неприпустимо та непростимо. Я росла в атмосфері, де чоловік поважає жінку, це сформувало мої цінності.

Повага й турбота проявляється в деталях, коли я з дня в день бачу, як тато тримає маму за руку під час прогулянок чи навіть спільного перегляду фільмів, як відчиняє перед нами двері чи подає руку. Я знаю, що він може бути різким, коли стикається з несправедливістю, але ніколи стосовно нас із мамою – жодної великої сварки або гучного скандалу в нас не було. Тато часто виявляє непомітну турботу: може вигуляти собаку, помити підлогу, щось приготувати, при цьому він не намагається виставити це напоказ, як щось надзвичайне.


Це вплинуло на мою самооцінку: жоден хлопець не посміє мене образити або принизити, це неприпустимо та непростимо

У нас є власні сімейні традиції, коли ми всі разом ходимо в театри, на концерти в консерваторію, за сніданком слухаємо музику на вінілових пластинках чи зачитуємо вголос уривки книжок, які нас вразили (удома в нас величезна бібліотека), на початку літа завжди разом їздимо на Десну зустрічати схід сонця. Також батьки разом займаються бальними танцями вже 9 років. Вважаю, що через такі традиції вибудовується фундамент сім’ї й це дуже допомагає будувати міцні стосунки.

Колись я мало не вийшла заміж. Хлопець був моральним аб’юзером, але я не помічала цього й виправдовувала його. Усі вмовляння батьків я не чула. Розуміла, що все котиться не туди, приклад сім’ї в мене інший, але тягнула з розривом. Він хотів, щоб я стала його дружиною, переїхала до нього й була завжди з ним. А мені хотілося зовсім іншого: учитися, розвиватися, не народжувати дітей відразу після весілля. І у цьому ми з ним не сходилися. Ще він був дуже ревнивим і часто зривався. В якийсь момент його ревнощі почали зашкалювати. Після однієї страшної історії, тато мене буквально врятував і заборонив надалі спілкуватися з хлопцем. Заручини я розірвала, зараз розумію, що від тих стосунків мене врятував авторитет сім’ї.

Мені подобається, що в наших стосунках рівність, тато ніколи не показує мені, що в мене немає голосу, бо я маленька, чи тому, що я дівчина

«Він не підтримав мене лише раз»

У 14 років я вирішила, що буду дизайнером одягу, і тато дуже сильно мене підтримав. Тато сам художник, він чудово малює та займається цим у вільний час, тож усіляко допомагав мені з усіма академічними малюнками. А коли я закінчила університет на спеціальність дизайнера, вирішила змінити професію. Попри те, що з 14 років батьки вкладали кошти й сили в мої курси, навчання, репетиторів, на моє рішення змінити діяльність мені сказали: «Добре». Тому коли я вирішила піти вивчати мистецтвознавство, у нас не було ніякого скандалу. Тато дуже сильно підтримав мене і знову допомагав готуватися.

Єдиний момент, коли тато мене не підтримав, був у 7 класі, коли я сказала, що хочу стати журналістом. Тоді він не знав, що бувають журналісти, яких не вбивають, адже думав, що всі вони займаються політичними темами й постійно наражаються на небезпеку. Він тоді сказав, що мені не можна йти в журналісти, бо мене вб’ють. Зрештою життя постійно підводило мене до журналістики: я знаходила якість курси, нетворкінги, ком’юніті людей із цієї сфери. Ми й досі в сім’ї жартуємо, що тато переживав, а я все одно пишу, тільки не про політику, а про мистецтво, культуру, моду.


Я навіть не можу пригадати ситуацій, коли в наших стосунках були серйозні проблеми

«Тато терпляче був поруч»

У мене був важкий період у стосунках із татом у мої 12–15 років. Тоді я сильно набрала вагу – зі зростом 150 см важила 70 кг – тому соромилася себе, соромилася навіть дихати поруч з іншими людьми й була дуже замкнутою. Нам було складно почути одне одного: я була максималісткою й дуже впертою, усі його поради відкидала. Тато в цей період просто терпляче був поруч, він не тиснув на мене. Коли я зі своїми 70 кг у 14 років варила макарони, мені ніхто не казав, що я жирна. Тато жодного разу не зробив зауваження щодо моєї зовнішності, не докоряв мені. Він завжди мене цінував, я це відчувала.

Я навіть не можу пригадати ситуацій, коли в наших стосунках були серйозні проблеми. Вважаю, що мій тато – ідеал батька, кращого я б навіть не могла знайти, якби довго шукала.

Від своїх друзів знаю багато трагічних історій, пов’язаних із батьком: часто це стосується непорозуміння або ж узагалі батько йде із сім’ї та не повертається. Мій тато також пішов із першої сім’ї через дуже складні стосунки з першою дружиною. Але він все одно підтримував стосунки з дочкою, привіз її в Київ, і вона якийсь час жила з нами – зараз у нас чудові стосунки, вважаю її рідною сестрою. Навіть попри те, що сестра з татом якийсь час жили на відстані, йому вдалося вибудувати з нею близькі стосунки, і зараз тато для сестри – це святе.

© Ірина Титенко

© Ірина Титенко

«Я просто бачила його поведінку»

Не можу сказати, що тато якось узяв і виховав мене, я просто бачила його поведінку, його ставлення до мами й до мене. Ось дуже важливі речі, яких він навчив мене:

  • Завжди покладатися на себе й бути собою. Скрізь відчуваю себе білою вороною, але тато навчив мене пишатися цим й обернути на свою перевагу. Я не соромлюся виділятися, бо це моя природа.
  • Мати свою думку на все, що відбувається, незалежну ні від кого. Вона особиста, від цього й цінна.
  • Бути чесною у всьому, як би не було боляче або незручно.
  • Не боятися визнавати свої помилки. Це досвід, цим треба пишатися. Помилок може бути багато, але це не страшно.
  • Завжди прагнути до творчого розвитку, не заради медалей, призів і зовнішніх атрибутів, а заради задоволення.
  • Сім’я – це друзі. А родичі – тільки по крові. Це велика різниця.
  • Допомагати безкорисливо, але поважати свої кордони.

Я вважаю, що це дуже класно, що в тата була можливість проводити зі мною багато часу в дитинстві. Адже якщо батько не приділяє часу дитині, вона виростає чужою, він не буде її знати. Міцні стосунки формуються за спільними сніданками, відвертими щирими розмовами, а не за показним щастям в Instagram. І це вимагає великої роботи – з року в рік, з одного дитячого свята в інше, із хвороби у хворобу.

Мені здається, перш ніж створювати сім’ю та заводити дитину, потрібно домовлятися про те, як буде влаштована ваша сім’я, які в кого будуть обов’язки. Адже в сім’ї батьки – це партнери, а дитина – партнерський проєкт, який треба успішно реалізувати. І тільки від батьків залежить, станете ви справжніми друзями чи будете просто кровними родичами.

© Євгеній Сахно

Дмитро Авдєєв

35 років, режисер


Я перейняв від тата принциповість. Якщо він мав якусь думку, і при цьому була ще інша сторона, він усе одно до останнього стояв на своєму

«Я відчував, що постійно потрібен»

Мій тато був шахтарем, працював понад 20 років на шахті в Донецькій області в місті Добропілля. Удома він не був суворим шахтарем, а був просто класним татом, з яким я проводив багато часу та займався різними класними справами, які в дитинстві були для мене суто чоловічими: наприклад, він учив мене їздити на велосипеді, ми разом каталися на мопеді, качали колеса, щось робити в гаражі, робили з дерева різні штуки. Час, який я проводив із татом, був для мене найкрутішим.

Він був дуже суворий, але ніколи не проявляв насилля, не бив мене та дуже рідко ставив у кут, але я знав, що є речі, за які тато може покарати. Він просто міг на мене подивитися, і я вже розумів, що краще підійти до нього й розказати, що я щось не те зробив, аби потім не мати проблем. Він був фізично сильний і великий чоловік 120 кілограмів. Коли я дивився фільми зі Шварценеггером, думав, що він виглядає так само, як мій тато. Тому коли тато казав: «Зараз дам тобі по жопі», ти відразу розумів, що хорошим це не закінчиться.

Ми були не як тато із сином, ми були друзями. А коли ти з другом, ви розумієте один одного з єдиного погляду чи жесту. У нас були дуже круті стосунки, і попри те, що він був шахтарем, прокидався о 4:00 ранку, важко працював і повертався о 15:00, я завжди знав, що він буде проводити зі мною час. Після роботи він лягав спати, а я тихесенько ходив кімнатою, щоб не розбудити його, тому що знав: коли він прокинеться, ми будемо щось робити разом. Навіть коли я був ще маленьким і будив його, він ніколи не кричав на мене, а просто прокидався і йшов зі мною гратися. Тепер я розумію, що це найкрутіше, коли твій тато так робить, бо ти відчуваєш, що постійно потрібен.

Мені здається, що батько був не суперкрутим вихователем, не читав книжок по типу «Французькі діти не плюються їжею», але він був людиною, яка просто любила дітей і знала, як із ними спілкуватися та проводити час. У нас не було довгих глибоких розмов, ми просто робили класні штуки разом: їздили на велосипедах, складати щось у гаражі або він міг зробити для мене якісь класні іграшки з дерева.

«Для мене головним прикладом був тато»

Хоч тато тусувався з шахтарями – уявляю, які розмови на такій важкій роботі – у нас удома ніколи не було чути жодної лайки, тому я також собі цього не дозволяв, це була така собі негласна домовленість. Коли ми іноді з татом зустрічали його друзів, і вони при мені 5-річному могли сказати щось лайливе, він відповідав: «Не треба, тут дитина». Звісно, я знав, що це погані слова, але розумів, що тато так не говорить. Це було дуже круто.

У нас була традиційна модель сім’ї: мама була мудрою головою, а тато – захисником, силою й дією. У моїй сім’ї зараз зовсім інша формула, у нас із дружиною рівноправ’я. Але в дитинстві я навіть про це не думав, мені просто було класно, бо я знав, що мама захистить мене на рівні здоров’я, адже вона медик, а якщо, наприклад, ми їхали в якусь мандрівку, то головний був тато – знав, коли й куди треба йти, і з ним було не страшно.

Я не можу сказати, що в мене була ідеальна сім’я з голлівудського фільму з хепі-ендом – у нас теж були свої проблеми, тато випивав. Він не робив нічого поганого, нікого не бив, але все одно стосунки через це псувалися. Я сильно переживав. Але хороших рис у ньому було більше.


Для мене головним прикладом завжди був тато

Є люди, на яких ти рівняєшся в житті, наприклад, для деяких моїх друзів це був кіноактор, улюблений музикант чи троюрідний дядько. Для мене головним прикладом завжди був тато. Я розумів, що в ньому є речі, які мені не подобаються, але все одно орієнтувався на його цінності як чоловіка. І навіть зараз, коли його вже два роки немає, я згадую та на нього рівняюся.

Я перейняв від тата принциповість. Якщо він мав якусь думку, і при цьому була ще інша сторона, він усе одно до останнього стояв на своєму. З одного боку, це позитивна риса, а з іншого – негативна. В якихось ситуаціях це допомагає тобі лишатися собою й довіряти собі, а інколи через це ти вступаєш у непотрібні суперечки.

Тато був дуже рішучий, і я також перейняв цю рису. Він ніколи не вагався робити щось чи ні. Міг вирішити, що через тиждень ми їдемо на море – значить, ми збиралися та їхали.

Він завжди відповідав за свої слова: не пам’ятаю, щоб колись він щось пообіцяв і не зробив. Тато навчив мене, що коли береш відповідальність, її треба нести до кінця. Зараз я часто зустрічаю людей, в яких немає батька, і помічаю, що такої риси в них немає.

Ми були не як тато із сином, ми були друзями. А коли ти з другом, ви розумієте один одного з єдиного погляду чи жесту

«Він завжди підтримував мій вибір»

Тато з дитинства дуже круто малював, і я думаю, що вся моя творча історія як режисера пішла від нього. Він навчив мене малювати, і це зараз допомагає мені робити розкадрування. Колись він грав у групі на гітарі та на барабанах. Тому завдяки йому я також пішов у музичну школу і грав на гітарі. Також у підлітковому віці я писав вірші, і тато казав, що це круто, бо він теж їх писав колись. Тож моя творча жилка розвивалася завдяки татові.

Пам’ятаю один момент у 90-х роках, коли було дуже скрутно з грошима, ми поїхали на гуртовий ринок у Донецьку, де я побачив фортепіано Yamaha, яке коштувало десь 200 доларів. Тоді в нас на це взагалі не було грошей. Але я дуже сильно захотів його, так, що аж у серці щемило, і тато мені його купив. Коли ми приїхали додому, мама покрутила біля скроні та сказала, що нам не буде чого їсти через тиждень. А тато відповів, що вважає, що все зробив правильно. І потім я ще два роки ходив на факультатив.


Єдиним, хто стовідсотково кайфував від моїх досягнень, був тато

Він навчив мене і старшого брата слухати музику, хоча смаки в нас були різні, тато слухав шансон. Але завдяки тому, що він сам купував бобіни, потім збирав колекції касет і дисків, він прищепив нам культуру прослуховування, купівлі дисків, збирання музичних колекцій.

Тато завжди підтримував мене у професійному розвитку. За освітою я журналіст, закінчив театрально-телевізійний факультет. Мама вважала, що цим не заробиш на життя, а тато сказав: «З твоїм язиком у тебе будуть проблеми, але йди». Він завжди підтримував мій вибір, хоча в сім’ї й досі не до кінця розуміють усе те, чим я займаюся в житті. Єдиним, хто стовідсотково кайфував від моїх досягнень, був тато.

Коли я зробив свій перший документальний фільм як режисер, тато був одним із перших, хто дуже відповідально підійшов до перегляду й висловив свої думки. Він також дивився всі тревели, які я знімав по світу. А коли я працював ведучим на MTV, він розповідав усім про це в нашому місті, для нього це було визнання.

«Я так само маю дружні стосунки з сином»

Завдяки своєму батьку, я знаю, що дитині треба приділяти увагу, хоча я проводжу не так багато часу зі своїм сином, як мій тато зі мною. Коли в тебе росте дитина, можна подумати, що ти вже купив їй іграшки, у неї є ціла своя кімната й хай собі грається. Це круто, якщо є можливість купити дитині іграшки, але цього не досить, їй важливо, щоб ти був поруч. Тому навіть коли я працюю з дому й син підходить до мене та просить побути з ним, я розумію, що треба бути, хоча б просто сидіти поруч. У нас бувають випадки, коли він просить щось купити, а дружина каже, що не треба цього робити, бо це буде занадто. Коли наступного разу ми йдемо із сином удвох, я зрештою купую йому це, якщо йому сильно хочеться, бо мені колись щось купував тато в дитинстві.

Я маю дружні стосунки із сином, як тато дружив зі мною, не хочу, щоб він сприймав мене як злого дядька-вихователя. При цьому він завжди мене слухається, особливо, коли ми лишаємося вдвох. І це не про те, що я кричу на нього чи ставлю в кут – я так не роблю ніколи – а про те, що в нас дружні стосунки, він мене поважає й ми можемо домовитися. Так само в нас було в стосунках із татом.

Катерина Котвіцька

28 років, менеджерка книжкових проєктів


Тато завжди створював простір для мого особистого вибору й можливості бути відповідальною за цей вибір

«Тато навчив мене бути максимально чесною»

Коли я йшла в 1 клас, тато сказав мені: «Катя, я для тебе – найкращий друг». З того часу він досі залишається для мене найкращим другом.

Тато для мене є всім на світі. У кожній історії, яка зі мною трапляється, я думаю про те, що б про це сказав тато, як би він зреагував. Тому коли я ухвалюю будь-яке рішення, чи важливе, чи побутове, я завжди згадую слова тата з дитинства.

Він навчив мене, що добро треба робити всім. Ті, хто зробили нечесно чи боляче комусь, можуть навчитися добра, лише коли його отримають від інших. У мене досі в голові ця розмова. І що старшою я стаю, то частіше прокручую в голові ці слова. Це був мій перший урок перед першим класом, і він став для мене найголовнішим за всі інші.

Також він навчив мене бути максимально чесною і справедливою людиною. Коли виникають ситуації в житті й треба йти на компроміси, то я завжди згадую, що вони не можуть бути там, де закінчується правда. У мене часто виникають ситуації, коли я не хочу когось образити, і є велика спокуса прикрасити ситуацію, сказати неправду. І тоді я думаю, що тато так би не вчинив ніколи, і кажу правду, навіть якщо вона гірка.

«Він створював простір для мого вибору»

Тато дуже поважає кожен мій вибір: саме він максимально підтримував під час вибору школи, університету, професії, а зараз – моїх робочих чи побутових питань, наприклад, саме він той єдиний, хто підтримав мене з чоловіком у виборі няні для нашої доньки.

Мої стосунки з мамою не настільки відкриті, як із татом, і далеко непрості. Мама сильно прагнула бути ідеальною в усьому та очікувала цього від мене. Я ж хотіла просто розслабитися, не бути ідеальною, не бути такою, як хоче мама, а бути такою, якою в мене вийде бути. Мама часто бачила мене в певних життєвих ситуаціях і сценаріях, які вже були в її голові. Готові аргументи, відомі й легкі, зрозумілі для неї професії та варіанти. Так було й з університетом. Мама працювала головною бухгалтеркою й не уявляла, що я можу бути кимось іншим. Усі з її родини були економістами й бухгалтерами. В її уяві я вже вчилася на якомусь економічному факультеті якогось економічного університету.

Татова фраза про те, що я можу принести диплом, який мама повісить над ліжком у рамочці й буде пишатися ним, але не принесе мені нічого, переконала маму відступитися й дати право вибору мені. Так колись було і з татом. Мій дідусь мріяв для свого сина про один навчальний заклад, а мій тато, звісно ж, про інший. Колись дідусь дав право обрати татові, а він продовжив сімейну традицію й дав таку можливість мені.

Тато завжди створював простір для мого особистого вибору й можливості бути відповідальною за цей вибір. Мама, навпаки, не завжди схвалювала мої рішення. Наприклад, я вийшла заміж ще коли вчилася в університеті, але в її голові все мало йти за іншим планом – не дай Боже, якби завагітніла в той час, бо я ж мала довчитися в університеті, а потім знайти роботу. У неї був готовий життєвий проєкт для мене, а я його порушувала.

Я хотіла бути журналісткою, але в мами в голові не вкладалося, як це – я стану журналісткою й буду їздити в купу відряджень. Зрештою, я пішла на компроміс із мамою і вступила на філологічний факультет. Зараз я рада, що здобула там глибокі гуманітарні знання, яких би не отримала на журфаці, але все одно після університету кілька років працювала журналісткою та безперервно каталася у відрядження, хоча при цьому в мене вже була сім’я. Так я розбивала мамині стереотипи.

Тато дуже мене підтримував, бо він страшенно любить подорожі, тож ми постійно зідзвонювалися, і він завжди зацікавлено розпитував мене про мою роботу та поїздки. Маму цікавило лише те, чи зварила я їсти, перш ніж поїхати.

Татова фраза про те, що я можу принести диплом, який мама повісить над ліжком у рамочці й буде пишатися ним, але не принесе мені нічого, переконала маму відступитися й дати право вибору мені

«Я мала бути з ним відвертою»

Тато вміє відверто говорити про стосунки й не боявся зі мною розмовляти про дорослішання, чого соромилася завжди мама. Якщо мама при слові «секс» завжди закривалася, тато спокійно говорив зі мною про це. Він розумів, що кожна людина стикається з цим досвідом, тому в останніх класах школи завжди казав мені бути уважною до хлопців, з якими я спілкуюся, учив захищати свої кордони, не дозволяти комусь робити зі мною те, чого я не хочу.

Тато ніколи не казав мені: «Ти ж дівчинка, значить, сиди вдома, а не йди зі мною на рибалку» або «Ти ж дівчинка, значить, іди говорити з мамою про перший секс». Я дуже вдячна йому за те, що він не нав’язував мені ніяких стереотипних ролей, він в усьому давав мені право вибору та право на помилку.


Тато вміє відверто говорити про стосунки й не боявся зі мною розмовляти про дорослішання, чого соромилася завжди мама

Тато дуже суворий і категоричний в одному – важливо завжди говорити правду. Складно було з цим у підлітковому віці. Звісно, замість розмови про нічні клуби, перший алкоголь і невдалі стосунки, хотілося придумати історію про ночівлю в подружки чи якісь інші безневинні штуки. Але тато в таких ситуаціях серйозно дивився на мене й казав: «Катя, ану згадай, що головне – говорити правду». Коли я все розповідала, він узагалі не сварив мене. Ми просто могли домовитися, в який час я приходжу, а якщо затримуюся, то попереджаю. Тобто тато давав мені можливість бути вільною, але при цьому я мала бути з ним відвертою.

«Чоловік мріяв про доньку, коли побачив мої стосунки з татом»

У нас із татом є маленькі традиції, які ми намагаємося не порушувати. Наприклад, з тої пори, як я поїхала з дому вчитися 10 років тому, я щоранку дзвоню йому. Коли йшла на пари – я телефонувала йому, коли йшла на роботу – телефонувала йому, у карантинному режимі теж щоранку дзвоню. А коли я приїжджаю додому, у нас є традиція зібратися в п’ятницю ввечері за пивом із рибою й дуже багато говорити. Мама також сидить із нами, але через деякий час вона втомлюється і йде спати, а ми з татом можемо сидіти разом дуже довго.

Мій чоловік після народження доньки зізнався, що мріяв про доньку, коли побачив мої стосунки з татом.

Тато якимось чарівним способом став натхненником у багатьох моїх справах і подорожах. Він любить подорожі, відчуття дороги й водити авто. Тепер я так само кайфую від кожної подорожі чи дороги за кермом. Саме тато надихнув сісти за кермо, перестати боятися дороги й відчувати себе впевнено в потоці машин чи на швидкісній дорозі за містом. З дитинства він брав мене в якісь невеликі робочі поїздки, я кайфувала від них щоразу.

Але найбільший кайф – час, коли тато працював комбайнером і брав мене влітку в поле. Це не вплинуло напряму на вибір професії, але точно заклало в мені якісь невидимі речі, які дають мені простір для сповільнення чи повертають до природи в моменти, коли треба видихнути.

Наталія Трушина

психологиня, сімейна психотерапевтка

У чому полягає функція батька

Дитині важливо мати дорослого, який про неї піклується та ростить її. І що більше таких постійних дорослих поруч, то краще. Раніше казали, що для того, аби виростити дитину, потрібне ціле село. Тому якщо в дитини є мама, тато, а разом із ними ще бабусі, дідусі, тітки, дядьки та хрещені, які піклуються про дитину, то це добре.

Батьки – це основні люди, які піклуються про дитину, але якщо в сім’ї немає одного з батьків, цю роль може виконувати інший родич. Є такий жарт, що хтось виступає проти одностатевих шлюбів, але багато людей виховані в одностатевих сім’ях, де є мама та бабуся. Насправді, роль батька важлива не з точки зору того, що він чоловік, а з точки зору того, що він постійний дорослий, який піклується про дитину. Незалежно від статі та гендеру, батьки виконують такі функції:

  • фізична безпека – базова потреба людини – це житло, харчування, певні правила сім’ї, створені батьками або іншими дорослими, які піклуються про дитину. Ці правила стосуються того, коли в сім’ї зазвичай прокидаються, їдять, як організований день тощо.
  • емоційна безпека – це прийняття, любов і тепло, коли дорослий відгукується на емоційні потреби дитини. І тато, і мама мають бути тими людьми, до яких можна звернутися зі своєю емоційною потребою. Це стосується як маленьких дітей, які можуть повідомити про потребу лише плачем, так і доросліших, які можуть сказати: «У мене ось таке трапилося», «Дивися, як я вмію». Усі ці переживання батьки мають приймати та обробляти за мірою власних сил.
  • захист – дитина має відчувати, що вона захищена, а якщо що-небудь трапиться, вона завжди може спертися на батьків, які захистять її.

Як батько, так і мати, незалежно від гендеру, упливають на формування особистості дитини. Вона спостерігає, як живуть і поводяться батьки та поглинає це. Це називається вихованням. Якщо дитина бачить, що батьки озвучують одні правила, а самі діють інакше, наприклад, кажуть, що потрібно бути добрим і ввічливим, а самі кричать на дитину, використовуючи нецензурну лексику, то дитина, швидше за все, засвоїть не те, що їй говорять, а те, що вона бачить. Тобто вона поглинає в себе ті способи поведінки, які демонструють батьки: мама і тато, дві мами чи два тати, бабусі та дідусі – ті дорослі, які оточують дитину.


Дитині важливо, щоб дорослі були включеними в піклування про неї, тому якщо мама виховує дитину одна, їй емоційно та фізично дуже важко самостійно покрити всі потреби дитини

Чому важливо, щоб тато брав участь у вихованні дитини

Дитина виросте і так, тому, у першу чергу, батькові важливо проводити час із дитиною, якщо він хоче реалізуватися як батько.

Відсутність батька – фізична чи емоційна – може залишити по собі слід відчуття покинутості, суму, образи. Проте ця відсутність може бути компенсована іншими дорослими: дідусем, бабусею, вихователями, старшими братами чи сестрами, учителями.

Дитині важливо, щоб дорослі були включеними в піклування про неї, тому якщо мама виховує дитину одна, їй емоційно та фізично дуже важко самостійно покрити всі потреби дитини. Для цього потрібні інші родичі, няні, вихователі тощо. Що більше залучених дорослих, то краще.

Якщо батько не бере участі у процесі виховання дитини, це може мати для неї різні наслідки, у залежності від обставин. Якщо інші рідні люди, вихователі чи вчителі перекривають нестачу участі батька, це може практично не мати наслідків для дитини. Звісно, вона може відчувати певну ненормальність, образу, сум чи сором, якщо її сім’я відрізняється від інших, які вона бачить у садочку чи в школі.

Якщо відсутність батька чи його участі дитина переживає досить болісно, це може залишитися певною травмою в душі. Тут дуже важливо, як відсутність батька опрацьовується. Якщо, наприклад, мама дуже сильно сумує за татом, якого не стало або який пішов, і в неї немає сил підтримати дитину в її втраті, тоді ці переживання можуть стати для дитини травматичними. Але якщо мама допоможе пережити втрату, то травми в дорослому віці може й не бути.

Текст: Юлія Беба

Редактор: Марк Лівін

Літературна редакторка: Ніка Пономаренко

Верстка: Анна Шакун