The Village Україна дізнається у містян, чому вони вирішили не святкувати Новий рік і що збираються робити натомість.

Фото: Анна Борирєва

Олександр Михедов


копірайтер / журналіст

Моя сім’я залишилася в Криму. Не святкувати Новий рік стало для мене традицією з першого року переїзду в Київ. Причин декілька.

Перша – це моя усвідомлена самотність. Якось немає людей, з якими справді хочеться святкувати. Звісно, є друзі, які кличуть у гості на святкування, але я не бачу сенсу робити це саме в новорічну ніч. У мене вузьке коло спілкування, і частина людей, з якими я раніше святкував, тепер за кордоном, тому бути з ними фізично неможливо. Ще одна подруга одружилася, і наша дружба на цьому з нею закінчилася. Стараюся уникати ситуацій з незнайомими компаніями. Я – інтроверт.

Друга причина – це нелюбов до цього періоду. У першу половину січня Київ перетворюється на якесь забуте богом село, усі наче в мороці якомусь ходять. Я фізично погано почуваюся у цей час. При усій своїй закритості я би все одно не зміг жити десь у селі чи малому місті, мені цікаво спостерігати за людьми, не бути учасником, але перебувати десь збоку і бачити, хто і як поводиться.

Ну, і, зрештою, Новий рік – це все-таки сімейне свято, це привід зібрати найближчих людей за одним столом. Але оскільки сім’я – це не моя історія, то й Новий рік для мене нічим особливо не відрізняється від інших свят. Причина має бути не в календарі, а в душі. Атмосферу свята створюють люди, коли мають таке бажання.

Думаю, якби в мене була можливість зустрічати Новий рік з мамою, із сім’єю, я би, мабуть, так і зробив. Ідея сімейності цього свята мені дуже подобається, я завжди розчулююся, коли усі збираються разом для святкування. Але є обставини, які не дозволяють цього зробити.

Цього дня я роблю щось для себе. Те, що мене наповнює: я працюю або пишу собі в задоволення, читаю, можу подивитися серіал. А 1-2 січня ходжу в гості.

Ніколас Дзиганія


організатор «Що? Де? Коли?» для IT-компаній

У мене день народження 18 січня, для мене усі ці свята – один період. Ще в школі я десь почув чи прочитав думку про те, що важливо бути унікальним, вирізнятися, і відтоді намагаюся цього дотримуватися. Коли усі святкують, гуляють, відпочивають – це для мене найкраща можливість стати кращим. Я святкую Новий рік з собою, працюю, роблю щось для себе.

Мені здається, що я лише раз за життя святкував нормально, мені було тоді 19 років, і я був президентом клубу інтелектуальної молоді. Ми зібралися разом в Одесі, але тоді стався колапс, усе зупинилося. Ми зняли будинок, але не змогли до нього доїхати. 30 грудня ми допомагали з друзями витягувати машини із заметілі, а вже 31 зібралися групою. Не пригадую, щоби в нас був якийсь святковий настрій, було просто добре і весело – завдяки людям поруч.

Торік я до 27 грудня працював, я ж проводжу «Що? Де? Коли?» серед ІТ-компаній. А 28-го мене забрали в реанімацію та зробили серйозну операцію на плечі. 31 грудня мене забрали з лікарні, я був удома, лежав сам, а коли трохи одужав, поїхав в Одесу, ні з ким не бачився, а просто ходив до моря, розмірковував.

А ще для мене важливо бути свідомою людиною. І мені здається, усе, що відбувається цього дня – повний абсурд. Цей штучний ажіотаж, коли всі люди похапцем біжать у магазин, щоби купувати їжу, подарунки; ціни зростають, а ти просто не можеш зрозуміти, для чого все це? Щоб просто посидіти з близькими? Але ми й так робимо це часто. Мені здається, не треба бути таким, як всі, треба створювати власну цінність від перебування з близькими та друзями, без календарів.

Якщо казати про цінність від перебування з родиною, то в нас для цього є Різдво. Я з грузинської сім’ї, щороку намагаюся поїхати на свята в Грузію чи в Одесу до бабусі. Дідусь, який там жив, уже помер, у нього був непростий характер, але коли ми приїздили на Різдво – це був єдиний день у році, коли ми бачили найкращого в світі батька, дідуся, який усе готував сам, дарував подарунки. А ми з сестрою рахували, у кого скільки цукерок. Це і є та цінність, яку ми самі створили.

Цього Нового року я весь день сам кататимуся на борді на Протасовому, а ввечері з кимось зустрінуся і просто поспілкуюся, отримаю задоволення від перебування з близькими, не пов’язуючи це з Новим роком.

Євгеній Нестеров


діджитал-спеціаліст

Не святкую вже десь 5 років, для мене Новий рік проходить як звичайний вечір п’ятниці. Я з Херсона, там дуже чути, коли люди святкують – крики, салюти, але в Києві все інакше, тихіше, чи, може, це я просто в такому районі живу. Тому це ще один привід для мене добре виспатися.

Я народився в сім’ї, яка дуже переймалася усім цим, у якій батьки намагаються створити відчуття казки. Усі ці історії про Діда Мороза, листи із замовленням подарунків і таке інше. Коли мені було 10 чи 11 років, пригадую, ми зібралися усі разом за столом на обід, бо в тата ще й день народження 31. А тоді мама різко встала з-за столу і сказала, що їй терміново треба щось зробити. Мене ніби щось підняло, і я пішов за нею слідом та побачив, що вона кладе подарунок під ялинку. З цього моменту уся чарівність цього свята для мене кудись зникла. Відтоді Новий рік переріс у сімейний вечір та день народження мого тата.

Завжди є завищені очікування від цього свята. Ти готуєшся, купуєш подарунки, продукти, накриваєш стіл, а потім розумієш, що це не приносить уже того емоційного задоволення, що раніше. Батьки живуть за кордоном, і нам не так просто збиратися. Одного разу я навіть запрацювався до 8 вечора, а потім пішов додому. Дзвонить знайомий і питає, мовляв, що ти робиш, які далі плани, де святкуватимеш? А я йому – що святкуватиму? А він мені – та Новий рік! Я тоді зовсім про це забув.

Кілька разів ставив собі запитання – а що за свято таке – Новий рік? От з Різдвом зрозуміло – це для сім’ї, для того, щоб провести більше часу разом, є легенда, у яку віриш. А Новий рік – це ж просто якийсь рубіж, так само можна святкувати кожен місяць, тиждень, день. Я не знаходжу для себе ніякої раціональної відповіді. Вийшло так, що власні підсумки року я підбиваю у листопаді. Це період, коли я розумію для себе, чи досяг фінансових, спортивних цілей, чи прочитав тих 50 книг, які планував, і так далі. Тому на Новий рік у мене відчуття початку чи закінчення чогось також відсутнє.

31 грудня я вдома. Два останніх роки приїздила мама, ми вечеряли, і я лягав спати. Не було шампанського, хлопавок, бою курантів, промов президентів. У мене й телевізора немає, може, тому немає усього цього пафосу та офіціозу.

Першого січня я кілька разів бігав – це дуже круте відчуття, ніби бігати вранці на вихідних. Мені зазвичай важко вставати. У нас є ранкові тренування з бігу, я їх завжди просипав. А Новий рік, через те, що усі святкують довго та прокидаються пізно, можна вийти на пробіжку навіть об 11-й, і буде відчуття, що це ранній ранок. А взагалі я роблю те, що мені хочеться, але зазвичай у цей день я сам.

Подружжя Рассамах


Люда – акаунт-менеджер, Діма – UX дизайнер

Для нас Новий рік перестав бути радісним святом десь у 17 років, а після 24 стало важкувато святкувати всю ніч. Спочатку важко чекати 12-ї, щоб розпочати, а потім хочеться спати і доводиться змушувати себе святкувати. Та й немає вже магічної атмосфери новорічної ночі та очікування подарунків та цукерок під ялинкою. А взагалі – це дуже дивна традиція їсти вночі.

Загалом у нас хороше ставлення до Нового року, багато гарних спогадів з дитинства та очікування свята. А це ще один привід зробити комусь подарунок. Насправді куди приємніший оцей передноворічний період, завдяки красі навколо, ніж 00:00.

У нас щороку відбувається умовне святкування з батьками, пізня вечеря о 22:00, а потім ми нудимося та чекаємо опівночі, щоби крикнути «ура» та лягти спати. Кілька разів збиралися з друзями у когось вдома, на вечірку без плану, випивали та грали в приставку. Цього року вирішили піти за покликом серця і просто лягти спати, без усіх цих мук. Першого січня будемо сидіти вдома і добре проводити час, а ввечері зустрінемося з друзями і подаруємо подарунки.