The Village Україна дізнається, як пересуваються містом, долають перешкоди і впливають на безбар’єрність люди з особливими потребами.

Майже все життя Юлія Миронюк пересувається на візку, а 10 років – їздить самостійно. Зараз їй 29. Вона – координаторка проекту Доступно.UA та волонтерка у Fight For Right. Також займається незалежною громадською активністю. Юлія Миронюк розповідає The Village Україна про те, як самостійно пересувається містом на візку і які перешкоди доводиться долати.

Про самостійність

У мене підвищена ламкість кісток, тому ніхто не думав, що я зможу сама їздити на візку. Та й не було такого візка, на якому я могла б спробувати. На вулиці мене возили на візку «Мальвіна», а вдома переносили на руках. Коли у мене з’явився візок для дорослих, я попросила тата вивезти мене у двір саму, бо хотілося подихати свіжим повітрям. Тоді вирішила спробувати кудись проїхатись. У дворі були 2 невеликі лежачі поліцейські. Я думала, якщо переїду їх і не перекинуся – а це був найбільший страх – то поїду далі. Переїхала. З тих пір мене вдома бачать рідко.

Згодом мені запропонували піти на танці на візках, і я займалася цим 2 роки.

Потім зрозуміла, що можу вступити в університет. Я навчалася в університеті «Україна», адже це один з небагатьох доступних навчальних закладів. Закінчила спеціальність соціальна робота і навіть була старостою при тому, що єдина з групи була на візку.

Коли замовила собі активний візок, виготовлений за моїми параметрами, на якому легше пересуватися і долати перешкоди, я відчула себе людиною, а не інвалідом.

Про метро

Я почала активно користуватися громадським транспортом самостійно лише цього року. Раніше боялася. Є багато проблем з транспортом, але якщо ми не будемо користуватися і пояснювати, як має бути, то нічого не будуть змінювати.

Я живу недалеко від станції метро Лісова і двічі на тиждень їжджу на заняття з англійської на Лівобережну. В переході до Лісової є підйомник, який іноді не працює. Раніше по дорозі до нього треба було подолати ще 2 сходинки, на яких можна було вбитися. Але спільними громадськими зусиллями ми випросили пандус. Хоч він і не зовсім відповідає нормам, але дістатися до підйомника тепер можна. Біля нього є кнопка, якою я викликаю чергового і прошу надати супровід. За правилами мене мають супроводжувати три людини. Якщо немає трьох працівників метрополітену, доводиться ловити перехожих. На станції черговий садить мене у вагон і запитує, до якої станції прямую. Там мене зустрічають біля вагону і супроводжують до вулиці.

Трапляється так, що кнопка погано працює, або чергові на станції не передають, щоб мене зустріли.

В метро спускатися і підійматися найзручніше на ліфті, як наприклад, на станції Виставковий центр. На підйомниках теж добре, але вони частіше ламаються і розраховані не на кожен візок. 150-кілограмовий електровізок з пасажиром вагою понад 100 кг вони не піднімуть.

Одного разу на Лісовій я застрягла на підйомнику на півгодини, а витягували мене чотири чоловіки. Ескалатори я дуже не люблю, бо на них є ризик, що візок покотиться. Довіряю везти мене на ескалаторі лише тим працівникам метро, які знають, як це робити, а з випадковими перехожими страшно. Якщо обирати, спускатися в метро ескалатором чи їхати двома автобусами, я оберу другий варіант.

Про наземний транспорт

Я часто їжджу на низькопідлогових автобусах і тролейбусах. Зараз їх багато. Коли автобус наближається, я махаю водію, щоб під’їхав ближче до зупинки. Потім підходжу до нього і прошу відкрити пандус. Деякі водії роблять це одразу самі, але таких дуже мало, 3-4 водія на 7-8 маршрутах, якими я найчастіше їжджу.

Чомусь деякі водії вважають, що вийти і відкрити пандус – це дуже складно і на це немає часу. На мої звернення Київпастранс відповідав, що все працює, а водії проінструктовані. Але не все працює. Навіть нещодавно у тролейбусі трапився приварений пандус.

На перехресті бульвару Лесі Українки і вулиці Івана Кудрі є зупинка, біля якої бордюр опущений, але на момент мого перебування там на ньому стояла бетонна плита, яка перекривала прохід до зупинки. Далі я не змогла сісти на автобус, бо він зупинявся на другій смузі через припарковані на зупинці автомобілі. Тоді мені довелося йти ще метрів 800 до наступної зупинки.

Про ставлення людей

Деякі люди не розуміють, що я можу пересуватися сама без супроводу. Одного разу водій сказав мені, що я маю їхати з супроводжуючим, посилаючись на правила. Але в правилах лише написано, що супроводжуючий має право проїхати безкоштовно з людиною з інвалідністю 1-ої групи. Я не повинна обов’язково їхати із супроводжуючим. Тим паче, що Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю говорить про незалежний спосіб життя. Повинен бути універсальний дизайн і розумне пристосування простору.

Бувало таке, що за мною приїжджало таксі, а водій розгублено питав, де мій супроводжуючий. На це я відповідаю, що у нього є власне життя, а я можу і сама кудись виїхати.

Я вважаю, що особисте життя моїх рідних не повинне закінчуватися на мені.

Про допомогу людей

Щоб зайти в транспорт, часто доводиться просити допомоги перехожих. В цьому є небезпека, бо не всі знають, як правильно допомогти. Якщо підняти візок, тримаючи за колеса, вони прокрутяться, візок опуститься, і я впаду з нього. Потрібно брати за раму одночасно двома руками з двох боків. Це мають робити двоє людей. Буває, говориш людям багато разів, що не можна піднімати візок за колеса, а вони все одно намагаються робити по-своєму.

Про житло

Я думаю, що пристосування міста має починатися з пристосування дому. А в нас велика проблема в тому, що змінюють щось в громадських місцях, а житло залишається недоступним.

У моїй квартирі неможливо пересуватися на стандартному візку. Мій візок зроблений індивідуально для мене, він вузький, але все одно не пролазить в туалет і ванну.

Щоб зайти до під’їзду, доводиться долати 6 сходинок. Через них я роками борюся з районною і міською владою, навіть вже писала омбудсмену. Мені відповідають, що в під’їзді нічого зробити неможливо, бо там дуже мало місця для пандусу чи підйомника.

У 30 статті закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” йдеться про те, що житло має бути пристосованим відповідно до індивідуальної програми реабілітації. Якщо неможливо обладнати житло відповідно до рекомендацій МСЕК (Медико-соціальна експертна комісія), значить мені повинні були б зробити заміну житла. Але хто це має зробити, не написано. Мені відповідають, що я маю вирішити це питання самостійно.

Про те, як вимагати змін

Формально у нас є комітет доступності, але він нічого не вирішує, тому потрібно на пряму звертатися до профільних служб. Якщо розбитий асфальт, треба скаржитися в Укравтодор, або дзвонити 15-51 (Контактний центр Києва – авт.). Якщо проблеми з наземним транспортом – в Київпастранс або 15-51. Якщо щось не так в метро, треба звертатися в метрополітен.

Не завжди письмове звернення дає результат.

Коли я тільки почала їздити на курси з англійської мови на виході з Лісової перестав працювати підйомник. Один відремонтували, а інший чомусь не вдалося. На Лівобережній підйомник також зламався. Я написала пост у Фейсбуці, тегнула міського голову і його заступника. Це було у п’ятницю, а в понеділок уже все працювало.

Про подорожі

Літаком я подорожувала через аеропорт Бориспіль в Німеччину і Молдову. В Борисполі мені надавали супровід, а від терміналу до літака піднімали на амбуліфті. У літаку є спеціальний стільчик на колесах, на якому везуть через прохід, адже він достатньо вузький для інвалідного візка. Але одного разу прохід виявився настільки вузьким, що навіть цей стільчик не пройшов. І бортпровіднику довелося витягувати мене із стільчика і нести до сидіння на руках.

Цього року я сама їздила до друга в Черкаси на потязі. У нас є спеціальні вагони для людей з інвалідністю, але їх треба замовляти завчасно, а я вирішила мало не в останній момент та й дорога займала всього 4 години, тому взяла місце у звичайному купейному вагоні. Я приїхала на вокзал сама, купила квиток у касі з пониженим віконечком. Коли їхала мене супроводжували рідні, але на вокзалі надають супровід, садять у вагон і зустрічають.

Про покупки

Якщо я купую щось на відкритому ринку, зазвичай кличу продавця, щоб мені допомогли набрати продукти.

А от супермаркети далеко не всі соціально відповідальні і доступні. Лише в мережі АТБ майже всі магазини мають нормативні пандуси, широкі двері і зручні турнікети. Туди я можу без допомоги зайти, взяти те, що мені потрібно. Якщо щось лежить на верхніх полицях, консультанти допомагають.

Про заклади харчування

Я нечасто ходжу в заклади, бо дуже мало доступних. Недалеко від Лівобережної ходила в “Мафію”. Перед входом була велика сходинка, приблизно 15-20 см, тому доводилося просити про допомогу. Спеціально облаштованої вбиральні у них також не було, тому потрібно було виходити в Novus, де вона, на щастя, облаштована.

Коли я гуляла Хрещатиком, помітила, що на терасах сидіти в кафешках може й зручно, та до входу всередину в більшості закладів є сходинки. А от Майдональдси доступні: у них зазвичай є пандуси і вбиральні для людей з інвалідністю.

Про доступність доріг

Найчастіше саме люди з інвалідністю кричать про доступність міста, розумне пристосування і універсальний дизайн, але при цьому рідко хто розуміє, що це потрібно не тільки нам. Мами з візками, люди похилого віку, люди з травмами також потребують доступності.

У мене біля дому на проході до зупинки дуже великі ями в асфальті, які важко об’їхати. Я просила, мами з дітьми просили залатати, а нас просто ігнорують.

Доводиться часом перевіряти колеса, бо за останні 2 місяці вже 4 рази пробивала.

Але мене дуже порадував Хрещатик. Коли я була там кілька років тому, бордюри були дуже високі, скрізь підземні переходи, перейти дорогу самостійно було нереально. А тепер є наземний перехід на Хрещатику. На Майдані також є підйомник в переході. Хоча зазвичай доводиться просити поліцейського перекрити рух машин, бо підйомник не працює.

Іноді доводиться порушувати правила дорожнього руху, їхати по дорозі там, де неможливо піднятися на тротуар. Але це тому, що порушують наші права.

Яким має бути безбар’єрне місто для людей на візках?

Дмитро Щебетюк. Співзасновник громадської організації “Доступно UA”

Дороги і тротуари

 Ширина безперешкодного проходу на тротуарі має бути мінімум 1,20 м. Якщо на тротуарі є клумби або інші об’єкти, то відстань між ними має бути 1.20 м.

 Асфальтне покриття на дорогах має бути рівним, без ям. Бруківка незручна для людей на візках.

 Каналізаційні решітки не повинні розміщуватся прямо перед пониженнями на дорозі, адже вузькі колеса можуть там застрягати.

Переходи

 Перед переходами повинні бути пониження, кут нахилу яких має бути до 6 градусів на рівній місцевості.

 Переходи повинні бути наземними. Якщо мова йде про швидкісну трасу, то в підземному переході поруч зі сходами потрібно побудувати довгий пандус з кутом нахилу до 6 градусів, або встановити ліфт.

Наприклад, в Мінську біля підземних переходів всюди є ліфти, які працюють цілодобово. У нас, якщо ліфт є, то він працює з 8 до 20, і ти не можеш скористатися ним, якщо їдеш раніше або пізніше.

Транспорт

 В метро повинні бути підйомники або ліфти. Підйомниками користують переважно люди на візках, а цільова група пандусів чи ліфтів – це і мами з візками, і люди похилого віку, і люди з травмами, тобто ті, кому важко пересуватися по сходах. Але ці люди не будуть користуватися підйомником. В ідеалі в метро потрібно встановлювати ліфти.

 Весь наземний транспорт повинен бути низькопідлоговий. Водії мають під’їжджати до зупинки максимально близько і опускати пандус. В ідеалі, в транспорті має бути спеціальна виїзна платформа, яка б відкривалася за натиском кнопки, без допомоги водія.

 Водії мають бути проінструктовані і готові допомогти, бо не кожна людина може сама впоратися з пандусом.

 Водії автомобілів не повинні паркуватися на зупинках та на пониженнях на тротуарах.

 Рівень зупинок і наземного транспорту має бути приблизно однаковим.

 На трамвайних станціях та в метрополітені прохід через турнікет повинен бути не вужчим, ніж 90 см.

 На трамвайних станціях та в метрополітені прохід через турнікет повинен бути не вужчим, ніж 90 см.

У звичайних потягах також є спецвагони, які потрібно замовляти не пізніше, ніж за 5 днів. Там є просторе купе зі столиком і 2 ліжками внизу і вгорі з одного боку. Ці ліжка ширші і довші, ніж звичайні. В купе також є кнопка виклику провідника. У вагоні облаштована простора зручна вбиральня. Таких вагонів в Україні є близько 19. Проте в них іноді ламаються підйомники.

 На залізничних вокзалах повинні бути спеціальні вбиральні для людей з інвалідністю і доступні переходи до платформ з ліфтами або підйомниками.

Заклади харчування

 Входи до закладів харчування повинні бути обладнані нормативними пандусами.

 Столики мають бути зручними, щоб людина на візку могла під них заїхати, не впираючись в ніжки стола.

 У вбиральнях повинні бути поручні та дзеркала на нижчому рівні. Під умивальником має бути вільний простір, щоб людина на візку могла до них під’їхати. Умивальними не мають бути заниженими.

 Якщо заклад знаходиться в підвалі і там неможливо побудувати пандус чи встановити ліфт, то має бути кнопка виклику персоналу.

 Частина барної стійки має бути заниженою.

 Це стосується також стійок в готелях та адміністративних будівлях.

Парки

 Якщо в парках є сходи, вони мають бути продубльовані нормативними пандусами. Також обов’язково мають бути зручні публічні туалети.

 Оглядові майданчики повинні бути побудовані так, щоб поручні не розміщалися на рівні очей людей на візках і не заважали дивитися.

 Парки атракціонів також можуть бути зручними для людей з інвалідністю. Наприклад, на оглядовому колесі можна встановити окрему кабінку для людей на візках. Працівники мають бути готовими прийняти людину з інвалідністю і допомогти їй.

Житло

 В житлових будівлях повинні бути пандуси з кутом нахилу не більше 6 градусів з поручнями біля них. Також має бути широкий ліфт з дверима не менше 80 см.

 Двері у квартирі повинні бути шириною від 70см. Туалет і ванна кімната мають бути шириною від 80 см.

 В магазинах на перших поверхах житлових будівель також потрібно встановлювати нормативні пандуси.

 Прибудинкова територія повинна мати пониження не лише перед самим під’їздом, а й на тротуарах і дитячому майданчику.

 Якщо людина з інвалідністю живе в старому будинку, не облаштованому до її потреб, потрібно добудувати пандус, звернувшись до ЖЕКу. Якщо неможливо встановити пандус у під’їзді, можна зробити окремий вхід з пандусом або підйомником.