МуралиЩо означають результати голосування за «найкращі» та «найгірші» київські мурали. Коментують експерти

«Тиждень муралів» на The Village Україна завершується. У фінальному матеріалі серії обговорюємо з експертами результати голосування за «найкращі» та «найгірші» мурали Києва серед читачів. Про що вони свідчать? І наскільки смаки аудиторії The Village Україна збігаються з поглядами мистецтвознавців? Запитали креативну директорку «Українського інституту» Тетяну Філевську, мистецтвознавицю Катю Тейлор і художниць Тетяну Митальникову й Ніколь Фельдман.

👍🏻 Серед найбільш вдалих муралів Києва, за версією читачів The Village Україна, мурал «Чорне море» на Бульварно-Кудрявській і «Велосипедист»Еммануеля Яруса біля велотреку, а також робота Олексія Бордусова «Український святий Георгій» біля Пейзажної алеї та мурал на честь відкриття бозона Хіггса на КПІ. З детальним рейтингом «найкращих» муралів можна ознайомитися зацим посиланням.

👎🏻 До списку найбільш невдалих робіт потрапили мурал «про сімейні цінності» на одній із будівель ЖК «Лебединий», «Свята Джавеліна», три роботи авторства Євгенії Фулен і мурал із псом Патроном у парку «Відрадний». Повний перелік можна переглянути за цим посиланням.

Запускаючи голосування, редакція позначала, що визначення «найкращі» й «найгірші» є в найкращому випадку суб'єктивними, а в найгіршому – редуктивними. Утім, через це голосування вирішили поговорити про те, як ми взагалі оцінюємо мурали, і залучити читачів до дискусії. З огляду на те, що опитування зібрали близько 4000 голосів, редакція вважає їх репрезентативними в межах аудиторії The Village Україна. Додамо, що в процесі голосування ми помітили спроби неорганічно вплинути на результати голосування від двох груп, що представляли авторів муралів, але після зауважень редакції ці спроби привернути увагу до голосування в соцмережах були припинені, і вони не вплинули на результати.

Цікаво те, що смаки аудиторії виявилися набагато більш свідомими, ніж можна було очікувати. І це ще один привід замислитися про те, що широка публіка може бути набагато більш підготовленою [з погляду естетичного виховання – ред.], ніж ми думаємо. З іншого боку, ми не знаємо, що це за вибірка. Чи це креативний клас? Чи голосували люди, які в цих будинках живуть? Тобто для того, щоб вона була репрезентативною [в межах Києва – ред.], потрібне більш широке опитування.

Я погоджуюся десь на 70% і з позитивною, і з негативною оцінкою читачів. Моїми фаворитами будуть мурали, вписані в простір, і ті, які відповідають контексту, як-от на честь відкриття бозона Хіггса на КПІ, наприклад. Хоча, звісно, суперечливо те, що він намальований на цій будівлі [яка є частиною модерністського архітектурного ансамблю КПІ. За збереження будівель в оригінальному вигляді в жовтні 2023 року висловилися студенти й експертна спільнота, які виступили проти створення нових муралів на університетських корпусах – ред.]

ФОТО: Mural Social Club

Але і просто хороша абстрактна, не популістська робота, як-от «Чорне море» – це чудовий приклад того, як зображення може працювати в місті, не порушуючи його візуальної мови. На відміну від муралів, що оцінені аудиторією як невдалі. Жоден із них не взаємодіє з місцем, де його намальовано. 

Щодо муралу зі «Святою Джавеліною», який потрапив до списку «найгірших», можу сказати, що мені в цілому не подобається ідея зі зброєю в публічному просторі. Зараз, під час війни, вона ніби є виправданою, доречною, але водночас це мілітаризація міста. Це хороше питання, чи потрібно нам бачити навколо більше зброї, якщо ми живемо у війні, і яку конкретну функцію це виконує. Загалом я не проти малюнка і не проти концепту. Але, думаю, що маємо бути обережнішими й уважнішими до того, якими зображеннями насичуємо публічний простір, які настрої вони створюють.

Детальніше про мурал ми говорили з Крістіаном Борісом, засновником організації Saint Javelin.

Я дуже рада, що нарешті вдалося зібрати голоси під петицією [про заборону нових муралів у Києві до появи прозорого механізму їхнього відбору]. Це, звісно, не гарантує успіх, але має бути обговорення (сподіваюся, публічне), де влада почує й дослухається до містян. Бо, зрештою, вони мають бути виконавцями волі людей. Але, на жаль, це не завжди так у нас працює.

Я уявляю читачів [The Village Україна] як людей, які мають певне уявлення про естетику, тому для мене результати виявилися доволі очікуваними. Щодо муралів, які були негативно оцінені, можна сказати, що відвертий треш учасники опитування дійсно «відбракували».

Водночас не дуже розумію, чому саме «Чорне море» отримало таку кількість голосів [робота Джейка Айкмена стала лідером опитування про «найкращі мурали», за неї проголосували 69,5% учасників голосування – ред.]. Я пов’язую це швидше із сентиментами. Найімовірніше, цей результат має стосунок не так до якості зображення, як до теми – згадка про Чорне море в усіх викликає схожі почуття.

ФОТО: Джейк Айкмен

Щодо муралу на будівлі Центру культури та мистецтв КПІ, це насправді дуже тонка робота, вона вписана в архітектуру й тематично пов’язана з локацією. Художник провів дійсно велику роботу та запропонував адекватну форму. Мурал виконаний у спокійних відтінках, а не в яскравих кольорах, які не мають жодного стосунку до локації. Певно, саме тому мурал потрапив до переліку найкращих. Оскільки в голосуванні не було конкретних критеріїв оцінювання, кожен оцінював щось своє. І, схоже, тут оцінили якісну роботу художника, яка є очевидною. 

А в ситуації, що відбувається зараз із КПІ, пропонують відверто кітчеві зображення, які в довгостроковій перспективі не мають стосунку до локації. Модерністська архітектура дійсно самодостатня і її не треба нічим прикрашати, але конкретно Аарон Лі-Хіл у своїй роботі взаємодіє з архітектурною формою, а не бездумно використовує її як площину, де можна щось намалювати. Відповідно, це не викликає засудження.

ФОТО: Mural Social Club

А те, що до списку потрапила робота на архітектурній пам’ятці [йдеться про мурал із козаком на вулиці Спаській бразильського художника Nunca – ред.], лише підкреслює, що ти не можеш оцінити, наскільки вдалий мурал лише зі якістю зображення. Оскільки це робота в публічному просторі, завжди слід оцінювати також взаємодію з мешканцями, місцем та архітектурою.

Щодо рейтингу «найкращих» муралів не скажу, що вийшло дуже непередбачувано. Дійсно, більшість обраних робіт якісно вписуються у простір і гармонійно з ним взаємодіють. Але також у списку є мурали, зображені на пам’ятках архітектури. Думаю, люди, коли голосували, не враховували цей контекст, можливо, сподіваючись, що це все-таки певним чином регулюється й контролюється. Не кожен має можливість і час дослідити кожен окремий випадок [на предмет того, чи має будівля охоронний статус – ред.], з огляду на ту кількість інформації, яку ми щодня обробляємо. Тож люди покладаються в цьому на спеціалістів, голосуючи лише за відчуттями за ті роботи, які відгукуються їм візуально. Тут хочеться, звісно, порушувати питання регуляції та контролю від професійної спільноти.

Я абсолютно не здивована, що потрапив до списку «найкращих» мурал на КПІ, бо чула багато позитивних відгуків про нього від людей, не дотичних до мистецької спільноти. Цінність модерністської спадщини в нас поки що не зовсім осмислена, хоча є активісти, які захищають такі будівлі, і важливо доносити це до широкого загалу. Тиша і спокій такої архітектури для багатьох людей не є тим, що можна споглядати. Ми більше звикли до метушні, рухливості, постійних дій, і коли ми бачимо порожню стіну, одразу виникає думка чимось її заповнити. Цікаво це порівняти з нашим ставленням до самотності як чогось негативного, коли бракує комунікації та оточення. Напевно, коли люди з таким способом мислення бачать будівлю КПІ, їм страшно знайти себе в цій тиші, відразу хочеться заповнити її думками, візуальними образами, тому що бути на самоті із собою та своєю уявою ми часто не навчені. Тому хочеться розвивати нашу спільноту ще з погляду самоусвідомленості.

Щодо того, чому в переліку найгірших опинився мурал «Свята Джавеліна», я можу лише пропонувати свої субʼєктивні гіпотези. Можливо, це когось дійсно зачепило з погляду релігії, хтось немає ресурсу на опрацювання символічного значення цього зображення, іронію. А, можливо, це несвідомо трансформована злість на КМДА і скандал із замальованим німбом. Іноді ми маємо роздратування і злість, та не завжди вдається ідентифікувати, на що саме. Скандал і зафарбований німб можуть викликати негативні емоції, які людина переносить на мурал. Це лише одна з гіпотез, але цікаво було б дослідити й дізнатися думку людей, які брали участь у голосуванні.

Фото: Вероніка Масенко

А ще упродовж «Тижня муралів» ми:

• говорили з експертами про те, що відрізняє якісний стритарт
• розбиралися, за якою процедурою слід погоджувати нові мурали в місті;
• рахували, скільки стінописів зареєстровано в Києві.

Усі матеріали потоку можна переглянути за цим посиланням.