Як це працюєТравми та секс. Чому важливо говорити про сексуальну реабілітацію поранених військових і ветеранів

В українському суспільстві відсутня сексуальна культура: цього не вчать у школі, про це можуть не говорити батьки з дітьми, навіть лікарям часто соромно говорити з пацієнтами про секс. Однак від цієї мовчанки секс не зникає. Так само як і не зникають проблеми, пов’язані із сексуальністю. 

На тлі війни кількість ускладнень в інтимному житті людей збільшується. Ветерани з інвалідністю, люди, які приймають ліки, ветерани, які пережили стрес або мають невидимі травми війни та їхні партнери й партнерки.

Перенести сексуальну культуру на інший рівень узялися в межах навчальної програми «Recovery. Сексуальне життя». Це навчальний напрям для психологів, які працюють із пораненими українськими військовими, щоб допомогти їм відновити своє сексуальне й особисте життя. Сьогодні програму реалізовують для фахівців мережі реабілітаційних центрів Recovery. Ми поговорили з психологинею та сексологинею проєкту Святославою Федорець про її досвід роботи з ветеранами.

Чому сексуальна реабілітація ветеранів – це важливо 

Сексуальна потреба – одна з базових потреб. Так, без неї можна жити. Якщо ми перестанемо їсти, ми помремо. Якщо ми перестанемо займатися сексом, ми не помремо, але неможливість задовольнити свою сексуальну потребу буде погіршувати якість життя. 

До того ж, коли людина з пораненням відновлює свою сексуальну функцію, це може стати потужним стимулом до того, щоб боротися далі за стан свого здоров’я й жити. Тому що це може бути потужним розумінням, що я все ще чоловік чи жінка, я все ще можу бути сексуально активним. Міжнародний досвід підтверджує, що відновлена сексуальна функція стає потужним способом для того, щоб змотивувати людину жити. 

Крім того, людина, яка хронічно не може задовольнити свої сексуальні потреби, може через це почати зловживати психоактивним речовинам – випивати, щоб заглушити біль. Так є ризик спроб самогубства. Безліч досліджень показують, що чоловіки значно частіше роблять такі спроби, коли в них виникають проблеми сексуального характеру.

Натомість жінка із сексуальною дисфункцією може жити роками, якщо це не заважає партнерському союзу.

Також якісна сексуальна реабілітація може стати способом завадити великій кількості розлучень, які теж є наслідками війни. Будь-яка війна завжди бере плату розлученнями й після її закінчення кількість самотніх людей теж буде більшою. 

Про що ми забуваємо

Зазвичай оточення фокусується на пораненому ветерані, і ніхто може не подумати про його партнера чи партнерку – як він чи вона переживає цю ситуацію. Адже в цієї людини також можуть виникати питання про те, яким буде секс, коли він чи вона бачить на лікарняному ліжку кохану людину, яка одержала, наприклад, мінно-вибухові травми чи ампутації. Також люди можуть більше фокусуватися на питаннях фізичного здоров'я, забуваючи про сексуальні потреби.

Люди такі істоти, що ми можемо відчувати різні потреби одночасно – ми хочемо спати, ми хочемо їсти, нам ліньки встати з ліжка через сонливість, але їсти водночас однаково хочеться. Так само це відбувається, коли у військового поранення або ампутована нога: це не означає, що його сексуальні потреби зникають. Але суспільство може бачити передусім людину з інвалідністю й більше фокусуватися на питанні догляду, забуваючи про сексуальні потреби. 

Міфи й реальність

Через низьку сексуальну культуру в суспільстві є багато міфів навколо сексу. Часто люди керуються якимись припущеннями й чутками, і з цього роблять висновок про сексуальність і потреби. Наприклад, суспільство переконане в тому, що в чоловіка має обов'язково бути потужна якісна ерекція і з нею не повинно бути ніяких проблем. 

Коли ці проблеми виникають через, скажімо, травму спинного мозку, травму головного мозку, психологічні чинники – це може дуже болісно сприйматися цим самим чоловіком, адже він теж є носієм цих міфів і для нього це може бути вдвічі важче. Мало того, що відбулося тілесне ушкодження плюс погіршилась сексуальна функція, на це все ще накладаються упередження.

Насправді в більшості випадків значну роль відіграють особистісні чинники обох партнерів, зокрема, наскільки в них був напрацьований позитивний досвід взаємодії, як вони можуть його підтримувати. Коли пари успішно проходять цей етап, багато хто з них потім говорить, що їхні стосунки стали навіть кращими, глибшими, ніж це було до поранення. Тому що поновлювати статеве життя без щирих і довгих розмов неможливо. Так реабілітація може бути цілющою для стосунків. Це повністю руйнує міф про те, що розмови про секс тільки його псують. Мовляв, що говорити про секс, ним треба займатися. 

Або інший міф, що запланований секс – це поганий секс. Людям, які одержали поранення, травматизацію або мають інвалідність, треба вчитися планувати секс.

Якщо в пораненого [партнера] нетримання кишківника або сечового міхура, треба підбирати час. Наприклад, у спільноті людей із травмами хребта це називається менеджментом кишківника. А комусь слід робити процедуру випорожнення перед тим, як зайнятися сексом.

Або ж людина п'є ліки, які дають побічний ефект, наприклад, знижується чутливість, тоді ми маємо вибирати такий період часу впродовж дня, коли побічна дія ліків є мінімальною. 

Якщо людина може страждати від хронічних болів і, наприклад, зранку вони найсильніші, то зрозуміло, що ранковий секс для цієї людини буде фізично недоступний.

Усі ці й інші речі потребують, по-перше, розмови, а, по друге, – попередньо відведеного для сексу часу. Треба проговорити, що я відмовляюсь від сексу не тому, що я не хочу тебе, а тому, що мені болить. А ще я чоловік, мені важко визнати, що мені боляче, я не хочу бути слабким перед тобою. Таке пояснення може бути дуже терапевтичним для самої пари, щоби партнер не починав придумувати власні версії.

Сексуальна реабілітація й ПТСР

Є низка травм, які ми з вами бачити не будемо. Наприклад, контузії або травми головного мозку. Ми будемо бачити людину, яка повністю ціла, візуально здорова, підкачана, і ми уявлення не будемо мати, які зміни відбулися в її інтимному житті. Або можемо бачити так само цілком повносправну зовні людину з ПТСР або депресією, і це теж буде впливати на секс. 

Якщо перед нами людина, у якої ампутовані кінцівки, то це помітно та зрозуміло, але втрата статевих органів – це не те, про що людина буде готова говорити з усіма. 

За ПТСР у людини може змінюватися сама сексуальна модель поведінки. Наприклад, людина може відмовляти собі в задоволенні. Також вона може приймати ліки, які впливають на сексуальну функцію. З цього можуть випливати проблеми з партнером. І якщо в парі були конфлікти раніше, то ПТСР може їх посилити. Військовий може соромитися говорити з фахівцем про те, що в нього змінилося сексуальне функціонування. Тому більшу відповідальність покладають на спеціалістів, це вони мають запитувати про інтимність.

Сексуальна реабілітація й роль у ній партнера

Якщо людина перебуває в партнерстві, звичайно, сексуальна реабілітація має охоплювати роботу в парі. Ми можемо вчити їх спілкуватися між собою, звертати увагу на всі нюанси, які виникають. З власного досвіду можу зауважити, що якщо в пари й до поранення одного з партнерів було все добре в стосунках, взаєморозуміння та взаємоповага, вони будуть далі опиратися на цей досвід і справлятися з труднощами.

Натомість, якщо в пари й раніше були конфлікти й непорозуміння, то травматизація партнера може ще більш посилити, підняти на поверхню всі ці конфлікти.

Озвучу непопулярну і, можливо, жорстоку річ: якщо в якийсь момент роботи ми розуміємо, що партнер, який не має ушкоджень, не готовий прийняти партнера з ушкодженнями (тіло партнера викликає відразу, йому важко, він усвідомлює, що не хоче бути поруч із цією людиною), то краще, щоб вони розлучилися. І що раніше це відбудеться, то краще буде для обох. 

У жодному випадку не варто намагатися утримати іншого партнера через почуття провини, обов'язку. Це неправильно хоча б тому, що інший партнер це буде відчувати; це буде просто агонія стосунків, яка зрештою приведе до завершення.

Працюючи з партнерами, які готові до цієї роботи, ми можемо працювати з їхнім спільним баченням щодо сексу, розвивати нове ставлення до нього. Що, наприклад, секс – це не тільки, коли відбувається пенетрація, а пеніс проникає в піхву. Це також може бути будь-яка інша сексуальна активність, яка для вашої пари зараз підходить, усе, що ви вважаєте доцільним, доречним.

Приклад: Чоловік втратив пеніс. Зрозуміло, що його статеве життя вже не буде таким, як раніше. Нам доведеться попрацювати з парою, хоча б просто проговорити те, як вони приймають інші варіанти альтернативного статевого життя, як вони можуть підтримати одне одного. Це може бути спонукання їх до пошуку інформації в інтернеті. Це важлива частина реабілітації, коли ми налаштовуємо нашого клієнта на те, що ваше статеве життя можна відновити.

Навіть якщо статевий орган втрачений – це не означає, що чоловік не може отримати оргазм і в нього не може бути еякуляції. ЇЇ можна досягти іншим способом стимуляції, але оргазм він може все ще одержувати. Тому ми, по-перше, орієнтуємо пару на позитивний результат, але водночас формуємо реалістичні очікування в обох партнерів. Зокрема, ми даємо зрозуміти, що обом партнерам треба час на прийняття змін. Звичайно, залежно від випадку, у різних пар це відбувається по-різному.

Інколи партнер без ушкоджень може ставати заручником ситуації. Наприклад, вона виходила заміж за здорового чоловіка, який виконував низку обов'язків удома. Раптом цей чоловік одержує важку травму, й партнерка в цій ситуації почувається жертвою. Вона теж втрачає – здорового чоловіка, побут, який був, те сімейне життя, яке було. Можливо їм обом треба відгорювати втрачене.

Нам треба вчити людей ділитися всіма переживаннями: це дуже важлива частина реабілітації, обговорення всіх емоцій, побоювань. «Ти мене, може, покинеш», «я можу бути тобі тягарем», «можливо, я буду недостатньо гарна для тебе», «можливо, я не зможу тебе задовольнити в сексуальному чи побутовому аспекті» – усі ті страхи, які виникають у людей, коли вони або одержують поранення, травматизацію, або хворіють на важку хворобу.

Жінка з партнером, яка хворіє на онкологічне захворювання, рано чи пізно ловить себе на думці - «а чи залишиться мій партнер зі мною». Тобто навіть якщо стосунки хороші, ця думка може закрастися. Поранені жінки можуть переживати за те, що вони втратили красу, їхнє тіло не таке привабливе. Чоловік може більше переживати за те, що він сексуально неспроможний. 

Приклад: Мені пише чоловік, мовляв, мене не було вдома сім місяців / рік, я маю прийти додому до дружини, а в мене немає ерекції й узагалі я не хочу сексу. Як я маю прийти й що їй сказати, як їй пояснити, що я не хочу з нею сексу?

У чому головна проблема? Чоловік фізично неушкоджений, його не було вдома тривалий час. Він повернеться, але пальцем не торкнеться дружини за цілий тиждень. Закономірно, що дружина може почати будувати різні гіпотези, які будуть досить очевидними: він знайшов іншу, він мене не хоче, не кохає тощо.

Тому інформування іншого партнера може навіть допомогти зберегти партнерство й підтримати неушкодженого партнера. Або коли це дружина військового, правильно реагувати на зміни в сексуальному житті так, щоби не погіршувати стосунки в цьому союзі. Тому сексуальна реабілітація – це набагато більше, ніж просто відновлення статевої комунікації людей із набутою інвалідністю.

Куди спочатку варто звертатися учаснику бойових дій із сексуальними проблемами 

Щонайперше – до уролога. Але часто уролог просто виписує пігулки й не запитує, які у вас стосунки з жінкою? Яка у вас комунікація? Як вона поводиться, коли у вас не вийшов секс? 

Тому я можу перелічити низку фахівців, із яких можна обрати того, до кого людина відчуває потребу звернутися:

• лікар-уролог;
• сексолог (психолог, який має спеціалізацію із сексології)

Проблема також у тому, що в нас не розвинений комплексний підхід до проблем інтимного характеру. Немає такого, щоб військовий міг звернутися в реабілітаційний центр, сказати, що в нього є проблеми інтимного характеру, і йому дадуть список установ, які займаються цими питаннями на достатньому рівні, з достатньою кількістю спеціалістів. Або той самий телефони довіри, куди можна регулярно звертатися й одержувати допомогу. У нас є добровольці, які намагаються це розвивати. Але, відверто, кілька десятків спеціалістів на всю країну – це, на жаль, дуже мало.

Тому наразі відповідальність за таку реабілітацію на кожному з нас. На суспільстві. Ми маємо робити інформаційні відео, передачі, публікації. Щоб військовий міг почитати про це в інтернеті, тому що прийти та сказати спеціалісту з порогу: «Привіт, я військовий і в мене не стоїть пеніс», це може бути складною задачею. Не кожен чоловік може зробити це так швидко. Але коли він зможе вбити запит у Google чи в YouTube, знайти відео й подивитися, чому так буває, це інколи може допомогти краще, ніж похід до уролога.

Ідеться спочатку просто про інформування, навіть не про терапію, важливо розказати про те, що те, що відбулося з тобою – це нормально. Через банальний брак інформації можуть відбуватися жахливі речі. 

Приклад: Військовий під час виконання бойових дій заходить у будинок, бачить тіло вбитої жінки, убитої дитини й у нього виникає ерекція. І він у цей момент відчуває шок і відразу до себе. Чому в нього встав член на трупи дитини й жінки? І він ходить із цими гнітючими переживаннями, про які не кожному розкажеш, він просто страждає від почуття провини.

Але сексолог йому б пояснив, що ерекція може бути реакцією на страх, на напругу. У тебе встав пеніс не тому, що ти хотів сексу з трупами, а саме тому, що ти побачив мертву дитину чи жінку, і це могла бути рефлекторна реакція на базисі сплеску емоцій. Це може зняти все почуття провини. І ми розуміємо, наскільки це може бути терапевтично, коли ми звільняємо військового від почуття провини.

Чому я кажу, що це наш із вами обовʼязок? Тому що військові й так утомлені, вони перевантажені своїми обов'язками, класти на нього зобовʼязання в пошуку та підборі правильного фахівця, це, як на мене, неправильно. І поки держава має подбати про те, щоб була створена база з фахівців, ми маємо зробити доступні матеріали у відео, аудіо чи текстовому форматі так, щоби військовий міг із ними ознайомитись. 

Чи може Україна використати методи іноземних колег у цій галузі 

Улітку в нас стартував проєкт з ізраїльськими фахівцями. І там була плеяда найкращих фахівців саме у сфері сексуальної реабілітації. І багато було таких моментів, які взагалі важко уявити в нашому контексті. 

Наприклад, нам показують найпотужніший вібратор світу й розповідають, що його можна використовувати чоловікам із травмою спинного мозку. Медсестра має навчити хворого, як ним користуватися. Втім, наші реалії такі, що медичний персонал сам потребує додаткового навчання аби вміти говорити з пацієнтами на тему сексуальності.

Часто досвід іноземних країн може виявитися для нас нерелевантним. Плюс погляди людей на інтимність, теж можуть бути дуже різними. 

Як це роблять там

В Ізраїлі легалізована проституція. Це факт. І через це ізраїльтяни можуть використовувати такий метод терапії, як сурогатний сексуальний партнер.

Це коли спеціально навчена людина зі сфери інтимних послуг працює в парі з терапевтом в якості сурогатного сексуального партнера. Як це відбувається? Вони з пацієнтом можуть піти на побачення, посидіти в кафе, попити чаю. Опісля такий працівник надає інформацію терапевту. І далі терапевт буде скеровувати процес терапії в більш ефективний напрям. Сам сурогатний секс може відбутися, наприклад, на останньому сеансі. Такий сексуальний партнер одразу проговорює, що в них буде певна обмежена кількість зустрічей, щоби не було емоційної прив'язки.

У нашій країні це неможливо реалізувати, бо в нас не легалізована проституція. Добре це чи погано, нехай кожен вирішує сам. Ми зараз говоримо про міжнародний досвід, а не закликаємо до легалізації проституції.

У деяких скандинавських країнах є таке явище, як соціальна проституція. Як у нас ходять жіночки до людей похилого віку, допомагають у побуті. Так само до людини приходить соціальна повія, яка задовольняє їхні сексуальні потреби. Такі зустрічі відбуваються двічі на місяць. Це фінансують коштом держави. 

Тому навіть банальні рекомендації, які я чула від різних іноземних спеціалістів, можуть виявитися не актуальними через культурні особливості й особливості менталітету. Ми можемо переймати досвід наших колег із-за кордону, але важливо адаптувати його під наші реалії.

Не кожній людині, не кожному українцю ми можемо порадити завести собі секс-партнера винятково для цього процесу. Хоча б тому, що цим ми можемо дуже сильно образити людину. З такими речами не даємо прямих пропозицій.

Ми лише можемо озвучити різні варіанти, щоб людина сама для себе обрала те, що для неї буде прийнятним із погляду цінностей і моральних переконань. 

Я просто неодноразово чула речі, коли фахівець міг кинути необережні фрази на кшталт «заведіть коханку», «заведіть коханця», «купіть секс-іграшку». І це абсолютно суперечило переконанням людини. Опісля вони приходять до мене й розповідають про це з болем, як про травматичні речі. Мовляв, я звернувся по допомогу, а мені запропонували коханку. Я не хочу коханку, я хочу мати секс зі своєю дружиною.

Тому на рівні держави нам треба починати з глобальної підготовки медичного персоналу й узагалі спеціалістів допоміжних професій хоча б на базовому рівні, де знімали би табуйовані системи сексуальної діяльності. Щоб лікар, виписуючи ліки пораненому військовому, говорив, що ці пігулки від тиску, але будьте уважні, вони можуть погіршити вашу ерекцію.

Спеціаліст повинен ініцювати розмови про інтимне

Я проводила невелике соціологічне дослідження серед клієнтів і запитувала, коли вони були на реабілітації, проводили лікування, відновлювалися після операції, що говорили їм лікарі, виписуючи ліки? Чи інформували, як виписані ліки впливають на статеве функціонування? Ті люди, яких я запитувала, відповідали, що ні, ніхто нічого не говорив. Їм казали, що це пігулки для сну, це проти болів, це приймати зранку, це ввечері. 

У сексології є правило, коли в нас на прийомі чоловік віком 50+, він скаржиться на погіршення ерекції, ми маємо запитати, чи не приймає він ліки проти високого тиску. Але лікар, коли виписував ці ліки, не сказав, що вони можуть впливати на ерекцію. Що ми маємо? Людина п'є ліки, помічає погіршення ерекції, хвилюється, тривожиться, страждає, шукає спеціаліста, приходить до мене, витрачає кошти на консультацію для того, щоб почути, що причина може бути в побічних ефектах від таблеток.

Держава й сексуальна реабілітація

Не з кожним фахівцем ми готові говорити на тему сексуальності й не кожен фахівець готовий говорити про секс і давати дійсно релевантні якісні рекомендації так, щоби не травмувати клієнта й не поглибити його проблеми 

Тема сексуальної післявоєнної реадаптації дуже недооцінена. Зараз на рівні держави не роблять нічого для сексуальної реабілітації ветеранів і ветеранок. Тобто в нас є реабілітологи, які займаються фізичним відновленням, психологи, які працюють із ментальним здоровʼям, але людей, які можуть попрацювати із сексуальністю, бракує. У нашому медичному реєстрі професій професії сексолога немає. 

Тут я одразу хочу розмежувати й пояснити, що сексолог і сексопатолог – це різні речі. Зрозумілою мовою, сексопатолог – це завжди лікар, людина з медичною освітою. Натомість сексологія більше про психологічний аспект діагностування та лікування сексуальних проблем і розладів. 

Чому це важливо розділяти? Коли ми маємо пацієнта з проблемами сексуального характеру, особливо в людини з пораненнями, доцільно починати лікування з мінімальних втручань. Не поспішати ставити імплант в пеніс чи одразу виписувати «Віагру», а спробувати це скоригувати якомога менш інвазивними методами. Можливо, сексотерапевтичні техніки в певних випадках будуть навіть більш допоміжними. 

Тому сексолог – це важливо. Це може бути та сама перша ланка, з якою ми можемо починати й за допомогою цього спеціаліста зрозуміти, проблема більш психологічна чи, наприклад, фізіологічна, нам треба звернутися до відповідного спеціаліста – уролога чи до гінеколога. Дуже важливо, щоб у роботі з ветеранами був саме комплексний підхід. Тому що правда така, ми ніколи не знаємо, коли саме цьому військовому або його партнеру буде потрібна інформація про сексуальність. 

На що зважати, обираючи правильного спеціаліста

Обираючи сексолога, я завжди раджу клієнтам уточнювати освіту спеціаліста.

У нього має бути базова освіта – або психологічна, або медична. І ця людина має займатися фаховою практикою. 

Ми не можемо прийти в палату до всіх чоловіків після операцій і сказати: «Хей, привіт, я прийшла з вами говорити про сексуальність». Частина з них може відреагувати агресивно, тому що ми не знаємо є в них потреба в такій розмові чи ні. Але показати їм, що я є в зоні доступу, і я та людина, з якою можна поговорити про секс – це правильно. 

Що має робити держава у випадку, коли ми говоримо не про реструктуризацію сексуальної реабілітації, а про її брак?

Держава має починати з нуля. Впроваджувати сексуальну освіту в школах, ведення базових дисциплін на рівні університетської освіти. Підвищувати рівень нашої сексуальної культури. 

Наприклад, коли я вчилася на психолога на стаціонарній формі, у нас була дисципліна під назвою «Психологія міжстатевих стосунків». Ми говорили про все, окрім сексу. Хоча як можна вивчати психологію міжстатевих стосунків, не вивчаючи тему сексу? 

У нас має бути статева освіта на державному рівні, а за правилами ми не тільки дітям маємо давати якісну освіту, а і їхнім батькам. Тобто ця статева освіта мала б охопити всі прошарки населення. Тоді ми би сформували в нового покоління поступову думку, що секс – це не є щось брудне, сороміцьке, те, про що не можна говорити. 

Коли ми попрацюємо з тим, щоби медсестра з районного центру не соромилася й не червоніла при слові «секс» і «пеніс», а дивилася на це, як на звичні речі. Тоді ми зможемо говорити про появу більших можливостей для розвитку сексуальної реабілітації.

Про важливість впровадження сексуальної освіти серед персоналу освітніх закладів і батьків також говорив шведський секс-педагог Інті Чавес-Перес у матеріалі про статеве виховання хлопців.

Позитивні зрушення

У нас уже відбулися суттєві зрушення хоча б тому, що ми з вами вже про це говоримо. Коли я вчилась на сексолога, ми майже не обговорювали інвалідність і сексуальність. Тому це беззаперечний плюс. І те, що навколо цього питання об'єднуються різні спеціалісти, різні громадські організації, це ще один плюс. І зупинити цей процес ми точно не зможемо, тому що є величезний запит у суспільстві. На жаль, такою ціною як війна.

До початку повномасштабного вторгнення сексуальної реабілітації ветеранів не було в нас як поняття. Тому позитивні тенденції є. 

Чому під час цієї розмови ми здебільшого говоримо про чоловіків?

Причина в тому, що досліджень сексуальності на жінках військових у світі бракує. Згодом Україна зможе дати певні наукові дані, але не варто забувати, яку високу ціну ми за це платимо. Але так, будь-яка криза може стати поштовхом до розвитку. Зрештою, саме це ми зараз спостерігаємо в сфері сексуальної реабілітації.