«Кураж» – благодійний захід із барахолкою, концертами, лекторієм, який проводять у Києві з 2015 року. Протягом усіх років роботи «Кураж» пропагував доступність й інклюзію, робив простір безбар’єрним, робив соціальні проєкти, покликані привернути увагу до людей, яких дискримінують. Під час повномасштабної війни «Кураж» повернувся з тривалих канікул, щоби знову збирати гроші на благодійність і висвітлювати суспільно-важливі теми.

Редакторка The Village Україна Ірина Виговська поговорила із засновницею «Куражу» Альоною Гудковою про те, як робити івенти доступними для всіх, на що звернути увагу, коли готуєш захід під час війни, і як поєднати наповнення «Куражу» із загальним контекстом. 

З чого все почалося

   

Уперше я усвідомила важливість інклюзивного заходу у 2016 році. Ми на той момент уже зробили три «Куражі» на Артзаводі «Платформа». Я була вагітна й поїхала на Балі у відпустку, де побачила в ресторані за центральним столом хлопця на кріслі колісному з важкою формою ДЦП. Я була неймовірно вражена тим, як сім’я цього хлопця змогла сюди дістатися, і багато думала про це. Коли повернулася до Києва, запитала в команди: «А де всі наші люди з інвалідністю? Де вони тусуються? Куди ходять? Які заходи для них роблять?»

Ми почали розкопувати цю тему та зрозуміли, що люди з інвалідністю ніде не тусують на рівних, бо заходи, які для них роблять – спеціалізовані. Більшість подій не адаптовані для людей з інвалідністю, не адаптованими могли бути і гості, для яких зустріч із людьми з інвалідністю могла супроводжуватися жалістю. Ми не знайшли заходів, де була б рівність. Тож на першому «Куражі» сезону, навесні 2016 року, ми зробили безоплатний вхід для людей з інвалідністю. Це була наша перша, так би мовити, лагідна мотивація прийти.

Потім ми познайомилися з Уляною Пчолкіною [активісткою, телеведучою, чемпіонкою світу з паракарате], і вже почали її більш активно мотивувати приходити до нас, приводити своїх друзів. Так почало працювати «сарафанне радіо». Ми вже нікого навмисно не запрошували, ми просто були відкриті й доволі активно про це говорили. Тобто почали з просвітницької діяльності.

Робота з доступністю майданчика

   

Паралельно з тим, що ми кликали до нас людей з інвалідністю, ми проводили аудит локації. Спочатку це був Артзавод «Платформа». Ми провели аудит майданчика з Уляною Пчолкіною, «Платформа» була достатньо безбар’єрна. Там майже не було сходинок, були широкі, кам’яні доріжки. 

Справжні труднощі з адаптації майданчика ми побачили, коли переїхали на ВДНГ. У двоповерховому павільйоні не було ліфта, також були сходи перед входом у павільйон і найжахливіше – асфальт, який був потрісканим і підійнятим корінням старих дерев. Цим асфальтом точно не могли ходити люди на кріслах колісних або з дитячими візками. 

Ми кілька разів перероблювали пандус – Уляна [Пчолкіна] тестувала й казала, що це неправильно, і ми змінювали кут нахилу й ширину пандуса. З нуля робили вбиральні для людей з інвалідністю, до яких також вів пандус і в яких було місце для розміщення крісел колісних.

Питання зі сходами на другий поверх вирішили так, що людей на кріслах колісних і візки з дітьми допомагали підійняти люди. Потім ми встановили ліфт.

Додаткові елементи інклюзії

   

Переклад на жестову мову. З червня 2016 року ми перекладали всі концерти на «Куражі» жестовою мовою. Усе почалося з великого благодійного «Куражу», де виступали Mgzavrebi. Їхній концерт перекладала Мар'яна Люханова. Також ми робили запрошення в соцмережах на івенти жестовою мовою – знімали відео з перекладачем Ігорем Шавром. Коли ми переїхали на ВДНГ і в нас з’явився окремий лекторій, у ньому ми також усі події, лекції, дискусії та навіть стендап перекладали жестовою мовою. 

Спочатку на це не було аж такого попиту, ми поступово виховували свою аудиторію, і вже зараз бачимо, що до нас приходить дуже багато людей із порушеннями слуху. Перші поодинокі відгуки про те, що людям це дійсно цінно, ми почали отримувати лише через рік після того, як кожну лекцію й кожен виступ перекладали жестовою. 

 Раніше ми розповідали про залучення перекладачів жестовою мовою на фестивалі Atlas Weekend.

На двох останніх «Куражах» ми додали нову можливість – консультантів, які можуть супроводжувати людей із порушеннями слуху на заході. Тобто вони можуть пройти з людиною через барахолку й допомогти їй скупитися. Поки що ця опція, так само як колись було з перекладом концертів, має дуже обмежений попит, бо люди ще не знають про це, але «сарафанне радіо» спрацює.

Зараз для команди «Куражу» навіть не постає питання, чи перекладати щось жестовою. Це вже вбудована функція. Ми намагаємося робити все доступним для всіх. 

Подіуми під сценою. Коли до нас почало приходити більше людей на кріслах колісних, у нас з’явилося більше зворотного зв’язку. І виявилося, що люди часто не бачать концерт із натовпу, бо є нижчими. Тому на ВДНГ під час великих концертів ми встановлювали спеціальні подіуми під сценою з пандусами збоку, на які можна підійнятися й дивитися виступ. 

Доступний фудкорт. У нас є винний бар «Cиничка», у якому ми зробили окрему, занижену барну стійку з боку від загальної черги, де можуть оформити замовлення люди на кріслах колісних. Це також може бути віконце для людей невисокого зросту, яким важко дотягнутся до звичайної стійки. 

На фудкорті кожна точка самостійно оформлює свій стенд, тому ми не можемо всіх зобов’язати зробити дворівневі віконця. Але як організатори у випадку, якщо заклад не є доступним для всіх, ми вішаємо на нього табличку, де просимо гостей «бути котиками й допомогти оформити замовлення тим, хто не дістає до віконця».

Адаптовані дитячі зони. На наших постійних локаціях, де була можливість зробити дитячу зону, ми намагалися адаптувати ці зони під потреби різних дітей: від пандусів для візків до стишувальних кімнат, які можуть бути необхідними дітям із розладами аутистичного спектра. Ми робили також сенсорні зони, де могли розважатися діти з інвалідністю. 

Коли робили на ВДНГ вуличний дитячий майданчик, замовляли гойдалки, на яких можна кататися у кріслі колісному, пісочниці, до яких можна на кріслі колісному під’їхати. 

Мінімізація стресорів воєнного часу. Зараз, після початку повномасштабної війни, коли людей із загостреною реакцією на шум побільшало, ми вимикаємо сушарки у вбиральнях. 

Попросили наших друзів із б’юті-корнерів G.Bar, які завжди роблять на «Куражах» зачіски й макіяж, не використовувати глітер, щоби не було «занадто». Ми пам’ятаємо про контекст.

Додали консультації та швидку психологічну допомогу від платформи «Ти як?» та «Фонду Маша». Тобто якщо людина піймала паніку від того, що навколо багато людей, їй тут-таки могли надати допомогу. Там були спеціалісти, які могли працювати в критичних ситуаціях. 

«Кураж» під час війни

   

Коли ми зрозуміли, що будемо [відновлювати] «Кураж», нашою основною мотивацією був збір. Бо перші три «Куражі» [з початку повномасштабної війни] були повністю благодійними, ми передавали весь прибуток і зібрали за літо сім мільйонів гривень. 

Ми почали знову робити «Куражі», бо розуміли, що маємо ресурс, репутацію й соціальний капітал, що люди чекають на «Кураж», і ми можемо скористатися цією популярністю (від слова «поп», бо це дійсно масова культура) для того, щоб донести певну інформацію або запросити певних людей.

Коли ми зробили допис про те, що «Кураж» повертається, люди писали, що відчуття, ніби війна закінчується. Війна не закінчується, але життя ми приймаємо таким, яким воно є зараз. І наші інструменти допомогли нам доносити до великої кількості людей важливі меседжі.  

Ми порушували в лекторії дуже непрості теми, закликали до співпраці авторитетні організації та спеціалістів. Ми змогли поговорити про ПТСР із директоркою реабілітаційного центру «Лісова поляна» Ксенією Возніциною, про тілесну, культурну й ментальну безбар'єрність, ментальне здоров’я, історію, волонтерство. Для підготовки лекцій консультувалися з Veteran Hub, «Повернись живим».  

Співпраця із Superhumans

   

Ми запропонували зробити колаборацію з центром реабілітації та протезування Superhumans. Для них це можливість нетворкінгу, для нас – можливість зробити людей із протезами видимими. Зараз «Кураж» став певним осередком київської тусовки для Superhumans, тому що в них офіс розташований у Винниках, біля Львова, а в Києві вони під час «Куражу» зустрічаються з ветеранами, проводять консультації. До них приходять із готовими протезами, питають, як поправити чи переробити, або консультуються, щоб стати в чергу на протезування й реабілітацію. Це лише збоку здається, що вони приїхали показати цивільним, як працюють протези, але насправді це не тільки так.

Superhumans дуже сучасні, вони розуміють необхідність просвітницької діяльності в цій темі. Аудиторія «Куражу» дуже різноманітна, тому саме з нею важливо говорити про протезування, розповідати про інвалідність, про правильну, коректну комунікацію. Один зі спеціалістів першого контакту в Superhumans, психолог, був спочатку скептично налаштований, а в серпні підійшов і подякував за нашу роботу. Він не очікував, що це не просто вечірка, що тут дійсно порушують важливі теми.

У Superhumans є зона, де кожна людина може приміряти протези та спробувати на собі, як це. Це дуже пробуджує людей, викликає цікавість. Для «Куража» важливо створювати подібні досвіди, бо ми намагаємося завжди виходити за межі зрозумілого. Це стимулює мозок. Коли свідомій людині щось не зрозуміло, але цікаво, вона піде вглиб. Тому так ми намагаємося привернути увагу до цього питання.

Самим «суперам» спочатку, мені здається, було трохи ніяково й нуднувато, але з кожним «Куражем» вони дедалі більше розкриваються. Бо для них всіх непросто, але важливо повертатися в нормальне життя. 

Чому важливо робити такі івенти зараз

   

У нас висить величезний банер подяки Силам оборони України. Ми не заплющуємо очі, не кажемо, що давайте відпочинемо від війни. Коли ми робили перший «Кураж» під час повномасштабної війни, ми не знали, як нормально поєднати між собою діджеїв, протезування, барахолку й лекції психіатрів. Це було ходіння по лезу. Але ми просто зробили по совісті. Не заплющували очі на реальність, не робили надто гучною музику, організували безоплатні психологічні консультації, навіть сторіз постили без звуку з турботою про тих, кому це може бути недоречним або тригерним. І мені здається, що в нас вийшло.

«Кураж» став місцем актуальних героїв. І зараз цими героями є наші захисники й захисниці, ветерани й ветеранки, їхні сім’ї. 

Багатьом людям дуже складно повертатися в цивільне життя. І тому, мені здається, що те, що ми робимо – важливо. У нас є постійна гостя, Ксенія, її син уже 17 місяців перебуває в полоні, а вона завжди приходить на «Кураж» нарядна, з помадою. Каже, що не хоче, щоб її сину хтось сказав, що вона ходить у журбі. 

Серед наших гостей є снайпер Олександр Петренко, якого паралізувало через спинну травму. Йому 24 роки. Він приїжджає на «Кураж» із фотографинею Оксаною, і він якось написав мені, що йому щодня доводиться проходити випробування, але він буде жити і стане самостійним. Каже, що за рік з моменту поранення зрозумів, що щастя в дрібницях.  

«Кураж» зараз – це перетин різних історій. І те, що він є таким безбар’єрним осередком, допомагає ветеранам зустрічатися з цивільними. Ми хочемо, щоб між військовими і цивільними формувалася бодай одна маленька спільна бульбашка, де можна почати будувати діалог. Ми розуміємо прірву цінностей, прірву бачення світу, тому намагаємося створити це безпечне для всіх середовище. 

На чому все базується

   

Щоб робити кожен захід дедалі більш доступним, кожен із членів команди «Куражу» спирається на власну емпатію. До того ж у нас є різні джерела збору фідбеку, наприклад, плакати з QR-кодом для зворотного зв’язку. Також багато людей розповідають безпосередньо мені, чому, наприклад, хотіли б ходити до нас, але їм незручно. Десь ми підглядаємо міжнародний досвід.

Зараз я не знаю, як можна працювати інакше. Як можна не враховувати потреби людей, які захищають наші життя, і внаслідок цього стають людьми з інвалідністю, отримують ураження.

Я не намагаюся вдягти на себе біле пальто, але ми давно в цій темі, і команда «Куражу» дуже ретельно до цього підходить. Для нас важливо бути безпечним простором для всіх і показувати приклад іншим подіям. 

Посібник для безбар’єрних подій

   

До нас звернулися представникии ГО «Безбар'єрність», яка діє за ініціативи першої леді Олени Зеленської, з пропозицією зробити фундаментальний гайд – довідник безбар’єрниими івентами.

Зараз в Україні проводять дуже велику кількість подій, конференцій, у тому числі міжнародного рівня, але не всі організатори знають, як зробити подію комфортною для всіх. Наприклад, якщо на події будуть присутні люди на кріслах колісних, варто прибрати перший ряд сидінь. Або якщо навіть усе підписане шрифтом Брайля, але на події немає безбар'єрної вбиральні, це просто все перекреслює.

Ми зібрали весь свій досвід: від візуального контенту, придбання квитків на сайтах до інфраструктурних рішень, розділили все за пріоритетністю. Зараз цей гайд тестують івент-агенції, ми чекаємо на зворотний зв’язок. Мені здається, це дуже фундаментальна робота.