На Хрещатику є квартал, не схожий на інші. Тимчасом як більшість будівель на вулиці зведені в радянські часи в стилі «сталінського неокласицизму», у «старому кварталі» стоять 2–4-поверхові будинки 19 століття, які вціліли під час Другої світової війни.

Ви вже могли здогадатися, що йдеться про ділянку між вулицею Богдана Хмельницького та бульваром Тараса Шевченка. У 1980-ті на цьому місці планували створити громадський простір для культурного відпочинку з амфітеатром, фонтаном, пішохідними маршрутами, виставковими й молодіжними центрами.

Команда проєкту «Після Соціалістичного Модернізму» дослідила одну з перших спроб комплексного нового будівництва в історичному середовищі Києва. Дослідники показали, як радянські архітектори пропонували перебудувати квартал, і створили 3D-модель фінального проєкту забудови. А також розповіли, чому він зрештою не був втілений.

«Старий квартал» – уцілілий, але не живий

Квартал, який досліджувала команда «Після Соціалістичного Модернізму», обмежений вулицями Хрещатик, Хмельницького, Пушкінською та бульваром Шевченка. Але здебільшого дослідники зосередилися на долі Хрещатика.

Зараз на розі вулиць Хрещатик і Богдана Хмельницького стоїть згоріла будівля Центрального гастроному, затягнута банером. Від неї й до бульвару Шевченка – низка невисоких будинків 19 століття з магазинами на перших поверхах. Внутрішні двори здебільшого огороджені парканами з кодовими замками й домофонами.

Наймолодшою будівлею в «старому кварталі» є модерністський будинок на розі Хрещатика й бульвару Тараса Шевченка. Його звели в 1963-му, із того часу квартал не зазнавав серйозних змін.

Наразі квартал частково занедбаний, громадський простір тут так і не з’явився. А могло бути інакше.

Зліва: будівля Центрального гастроному, затягнута банером (від неї починається «старий квартал»). Справа: ЦУМ і будівлі, які входять до архітектруного ансаблю у стилі «сталінського неокласицизму»

Хто і як досліджував проєкти забудови кварталу

«Після Соціалістичного Модернізму» – це дослідницький проєкт, у межах якого команда вивчає архітектурні конкурси й концептуальні проєкти 1980-х і те, як ідеї планувальників та архітекторів останнього десятиліття СРСР вплинули на місто загалом.

Проєкт реалізують у співпраці з Національним художнім музеєм України, ГО «Розуміти Радянський Поділ», Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою імені Заболотного, Центром урбаністичних студій і за фінансової підтримки Дому Європи.

Досліджуючи «старий квартал» Хрещатика, команда звернулася до архівів і матеріалів архітекторів Едуарда Більського, Валентина Єжова, Володимира Шевченка, Володимира Залуцького й фотографа Бориса Градова. Також провели низку інтерв’ю з авторами проєктів забудови.

Як міг виглядати квартал

У 1982 році Спілка архітекторів і Держбуд організували конкурс на створення проєкту перебудови «старого кварталу» Хрещатика. Учасники конкурсу мали самостійно вирішити, яких функцій набуде цей простір і якою буде доля старих будівель кварталу, які на той час уже рекомендували внести до реєстру пам’яток. У першому турі представили п’ять проєктів.

КДХІ

Наталія Чмутіна, Ігор Шпара, Володимир Шевченко, Дмитро Антонюк, Віктор Розенберг


Проєкт зайняв друге місце в конкурсі. Він передбачав знесення частини старих будинків кварталу, реставрацію окремих будівель, надбудови й новобудови. Усі будівлі кварталу по нинішній вулиці Богдана Хмельницького пропонували знести, щоб зробити акцент на будівлі Театру російської драми: вона мала виступати з-поміж інших. Усередині кварталу планували прибудувати нову залу для розвитку театру.

Один з авторів проєкту, Дмитро Антонюк, в інтерв’ю дослідникам розкритикував власну ідею: «Лише десь там у дворах було створено простір і нові функції, але це було не дуже розвинено».

Проєкт КДХІ

Київпроєкт 1

Янош Віг, Микола Левандовський, І. Снігур


Команда майстерні Київпроєкту пропонувала знести всю стару забудову від Театру російської драми до бульвару Тараса Шевченка. Натомість Хрещатик і вулицю Богдана Хмельницького мав об’єднати суцільний фасад з вираженим цокольним поверхом, арками та скляним накриттям над пішохідною територією. Візуально це мало бути схоже на забудову Хрещатика 1940–50-х років і завершувати архітектурний ансамбль.

Архітектори Київпроєкту запропонували створити «каскад» громадських просторів у вигляді амфітеатрів, водночас у кварталі мали бути житлові будівлі, які виходили б і на Хрещатик, і всередину кварталу.

Проєкт Київпроєкт 1

ЗДНІЕП

Володимир Залуцький, Юрій Бородкін, Сергій Нєвін


Архітектор Володимир Залуцький пропонував залишити лише фасади старих будинків, об’єднавши їх ізсередини новим пасажем. На Хрещатик пасаж мав виходити як скляна завіса поза й над історичними фасадами.

Усередині будівлі планували розташувати торгівельний центр із магазинами, кав’ярнями та ресторанами. Внутрішня територія кварталу залишалася майже міським парком.

Проєкт ЗДНІЕП

Дніпродержпромбуд

Віктор Кудін


Ця пропозиція теж передбачала повне оновлення кварталу. Фасади нових будівель мали бути модерністськими, навколо всього периметру кварталу на першому поверсі пропонували створити критий простір, який був частиною будівлі й вулиці водночас.

Усередині мав бути культурно-просвітницький центр.

Також у проєкті були передбачені великий амфітеатр, зали для ресторацій і навіс від негоди всередині кварталу.

Проєкт Дніпродержпромбуд

Київпроєкт 2

Єва Астолош, Валентин Єжов, Юрій Паскевич


Інша команда з Київпроєкту пропонувала здебільшого зберегти старі будівлі. Усередині кварталу запланували небагато відкритого громадського простору, натомість проєкт передбачав щільну забудову.

Усередині будівель архітектори пропонували розмістити виставкові зали, кафе, готель, театр, оглядовий майданчик на Хрещатик, молодіжний центр.

Проєкт Київпроєкт 2

Фінальний проєкт

Після першого туру провели ще один конкурс і зрештою вирішили об’єднати ідеї різних архітекторів. Доопрацювали проєкт Янош Віг і Валентин Єжов із Київпроєкту та Юрій Паскевич.

Команда «Після Соціалістичного Модернізму» створила 3D-модель фінального проєкту перебудови «старого кварталу». Від макетів радянських часів залишилися лише чорно-білі зображення, тож кольорові рішення дизайнери вигадували самостійно.

Архітектори запропонували перебудувати внутрішню частину кварталу майже з нуля. За адресою Хрещатик, 44–46, мала бути зведена арка, вхід у квартал. На місці Центрального гастроному планували збудувати нову акцентну будівлю.

3D модель фінального проєкту

Квартал мав бути об’єднаний пішохідними маршрутами з вулицями Пушкінською та бульваром Шевченка. Також мав з’явитися наскрізний прохід через квартал до театру на вулиці Хмельницького, яку архітектори теж пропонували зробити пішохідною (на ділянці між Хрещатиком та Володимирською). Вулиця мала стати ширшою, щоб розкривався торець Театру російської драми. Також театр мав отримати новий вхід із боку Хрещатика.

На місці між театром і гастрономом мав з’явитися готель, а між готелем і театром вихід із кварталу мав бути облаштований аркою. Перед нею планували створити невеличку площу.

3D модель фінального проєкту

Усередині кварталу, на схилі, пропонували створити відкритий простір у вигляді амфітеатру, вписаного в пагорб. Також планували створити виставковий і молодіжний центри, нові репетиційну та глядацьку зали театру.

Комерційні функції планували перенести до Бессарабського кварталу, який теж хотіли перебудувати.

Чому проєкт не втілили

Хоча рішення про реконструкцію «старого кварталу» ухвалили, процес так і не почався. У 1987-му звільнили з посади керівника архітектурного управління Валентина Єжова. Стартувала «перебудова», і реконструкцію вирішили відкласти на 14-ту п’ятирічку – 1996–2000 роки.

Проєктна пропозиція Володимира Шевченка, 1996 рік

Як з’ясували дослідники, до ідеї реконструкції повернулися й після здобуття Україною незалежності. Новий конкурс на розроблення інвест-проєкту відбувся в 1996-му. На ньому перемогла пропозиція архітектора Володимира Шевченка, знайшлися й інвестори з Британії. Шевченко запропонував створити в «старому кварталі» громадський простір з офісами та магазинами, але через конфлікти з чиновниками й економічну кризу 1998-го цей проєкт також не був утілений.