Першу пресконференцію звільнених політв’язнів Олега Сенцова та Олександра Кольченка зібрали вранці 10 вересня в Українському домі. Сенцов та Кольченко дві години відповідали на питання журналістів про російську в’язницю, голодування, спілкування з тюремниками, Крим і можливість його повернення. Олександр Кольченко був небагатослівним та обмежувався короткими відповідями; Сенцов розповів про наміри знімати кіно та наперед перепросив, що нечасто погоджуватиметься на спілкування з журналістами. The Village Україна коротко переказує слова Кольченка та Сенцова.

Фото: Андрій Баштовий

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Олег Сенцов

Про звільнення

За п’ять років був у різних тюрмах, де все дуже відрізнялось. Здебільшого я читав, переписувався з людьми й багато працював. Привіз із собою сумку, там 22 кілограми макулатури: листи, книжки і зошити. 15 зошитів, і всі вони списані. Я написав дві книги та багато сценаріїв. Також привіз щоденник.

Не думати про звільнення було неможливо. Були думки про свободу, що буду робити, тому що часу у в’язниці вистачає, а розваг немає жодних – окрім Кисельова [сміється]. Коли мене перевезли в Лефортово, я зрозумів, що це буде обмін і що я в нього потрапляю. До обміну залишалось дев’ять днів, і я сам собі дивувався, бо був абсолютно спокійний. Жодного хвилювання, очікування. Я спав спокійно. До виходу з трапу взагалі не нервував; поки не обійнявся з донькою, я був дуже спокійний. Коли вийшов, головне відчуття було, що це один з небагатьох днів, заради яких варто жити.

У житті все відбувається так, як має відбуватись, тому я ставлюся до цього дуже спокійно. Треба було, щоб мене посадили – мене посадили. Треба було, щоб мене звільнили – мене звільнили. Я сприймаю цю долю як даність. Тому я спокійний.

Це один з небагатьох днів, заради яких варто жити

Про Крим

Путін Крим не віддасть. Як писали в одній газеті, йому простіше віддати Кремль, ніж Крим. Це важливий камінь, на якому будується його політика. До цього він літав з журавлями, думав, як підняти свій рейтинг. А тут Крим – і все. Тому зараз [повернення Криму] неможливе. Але зміна режиму в Росії неминуча, дракони теж вмирають. Це станеться рано чи пізно. Я сподіваюсь, що застану цю подію.

Коли тебе окупували і напали на тебе з автоматами – що ти будеш робити? Коли напали, треба захищатися, немає іншого вибору, розмови закінчуються. Стосовно Криму є два варіанти. Або докорінні зміни в політичному устрої Росії, тобто мирний варіант: прийде якийсь демократ і скаже, що треба Крим повернути. Але вони там не переживуть цього, його «вата» з’їсть. Другий варіант – неспокійна революція, коли відвалиться Кавказ, Калінінград. Такого варіанту з кров’ю я б не хотів, я не бажаю смерті жодній людині, це погано. Тому я надіюсь, що це буде мирно. Але все-таки вірю, що Крим ми повернемо.

Про кіно

За п’ять років у мене було мало можливостей дивитися кіно, я за цей час бачив лише чотири хороші фільми. У Ростові в ефесбешній в’язниці був телевізор, і вночі, хоча це було заборонено, я вмикав канал «ТНТ», там була програма «Відкритий показ».

Ішов фільм «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. Завдання у [режисера] було дуже важке – зняти фільм про глухонімих без сурдоперекладу. Я розумів, що він ставить високу планку, і або він її візьме, або це буде провал. І це було дуже круто, це один з найкращих фільмів, знятих в Україні останнім часом. Також випадково я натрапив на «Левіафана» Звягінцева, мені дуже сподобалось. А також стрічка «Лето» Серебренникова і «Рай» Кончаловського. Ось чотири фільми, які я бачив за ці п’ять років, з того, що показують по тих каналах…

Я попросив друзів надіслати мені хороші фільми, які вийшли за останні роки. Мені надіслали 20 фільмів, але поки не передали. Тепер планую їх подивитись.

Коли напали, треба захищатися, немає іншого вибору, розмови закінчуються

Про голодування

Я все життя займаюся спортом – після одинадцяти років, коли у мене віднімало ноги. У в’язниці займався при будь-якій можливості: чи у камері, чи на прогулянці. Я не думав про погане, я думав про хороше.

Після голодування моє завдання була відновитися – і я зробив це. Але у травні цього року я планував почати друге голодування. Я до нього готувався, чекав виборів в Україні. Побачив, що після виборів почались якісь рухи, і вирішив, що це питання притримаю.

Зараз почуваюся здоровим. Увесь час голодування я вів щоденник. Я обережно його заповнював. Писав у ньому дрібним, нерозбірливим почерком, щоб ніхто не міг зрозуміти. Я вивіз його із собою. Це прокол російських спецслужб.

Про листи

Вважаю, що для будь-якого політв’язня у в’язниці листи – це дуже важливо. Ти можеш не поїсти день, можеш щось не зробити ще, але усі чекають листів. Тому пишіть, це дуже підтримує. Мені писали дуже багато людей, я намагався усім відповідати, але це було неможливо. Приходило дуже багато листів. Були також листи іноземною мовою, але пропускали тільки листи російською – працював цензор. Мені не подобалось, коли особисте листування викладають на загал.

Олександр Кольченко

Я не будую жодних планів, хочу трохи відпочити, адаптуватися. Я вирішив, що продовжу навчання в Таврійському університеті, де закінчив два курси заочно.

Я вважаю, що потрапив у російську тюрму випадково, на моєму місці міг опинитись будь-хто, хто тоді протестував. Плюс до всього я не зважав на свою безпеку. Я думав, що я той самий Невловимий Джо (якого ніхто не ловить – ред.).

Через тортури в перші дні я був дуже розгублений. Але потім мені надавали сил і листи Олега, і листи друзів, з якими я був знайомий ще на волі.

Коли Олег оголосив голодування, я постійно нервував, думав про це і вирішив його підтримати. Адвокат намагався відмовити мене. Я знав, що в сучасній Росії цей вид боротьби малоефективний. Але я підтримав Олега. У перші два дні було дуже важко, на третій усе стабілізувалось. Утім, за кілька днів втратив майже десять кілограмів, тому довелося припинити, мене вже планували везти в лікарню.

У мене не було остраху піддатися російській пропаганді. Доводилося дивитись російське телебачення – і від цього було одночасно і весело, і сумно.