Як живуть зараз будинки, що пережили війну? У Київській області їх тисячі, і з наближенням зими все гостріше постає потреба принаймні вбезпечити будівлі від подальшого руйнування – відновити покрівлі та фасади. Розповідаємо історію одного з таких ЖК, який могли знести, якби мешканці не взяли ситуацію у свої руки. А також пояснюємо, чому знесення може загрожувати й іншим будинкам Київщини, які насправді можна відбудувати.

Цей матеріал ми підготували за підтримки наших читачів

ЖК, про який ітиметься нижче – лише один із багатьох будинків, який потребує коштів на відновлення. Почитати про інші «будинки війни» в Бучі, Гостомелі й Ірпені та допомогти їм фінансово можна на сторінці проєкту Homes of War від «Лун.Місто».

Разом з Аллою Мельничук стоїмо перед будинком, який вона залишила до початку повномасштабної війни. Алла – голова ОСББ житлового комплексу по вулиці Толстого, 52, в Ірпені. Будівлю, розташовану біля парку, мешканці любили за затишок і тишу. Будинок вистояв майже до моменту звільнення міста від окупантів. Та 23 березня в нього втрапив снаряд, що призвело до масштабної пожежі.

Усі квартири в будинку задимлені та затягнуті поволокою від горіння пластику та пінопласту, яким був утеплений фасад. На щастя, не всі оселі пошкоджені. Деякі помешкання, на перший погляд, мають жахливий вигляд, але вогонь не пішов углиб, місцями навіть підвіконня вціліли. Алла заходила до кожної квартири, бо доглядає за будинком відтоді, як їй дозволили заїхати в місто 7 квітня.

«Після звільнення Ірпеня влада нам обіцяла: ми вам поставимо вікна, зробимо дах. Але... Була зустріч із Маркушиним [Олександром, міським головою Ірпеня], був там і Карплюк, голова інвестиційного фонду Ірпеня. Вони організували фонд, але він порожній. А ми маємо його рекламувати та наповнювати, щоб вони нас відбудовували. Я не побачила там світла в кінці тунелю, тому, слава Богу, що знайшовся Петро Володимирович», – Алла з вдячністю дивиться на чоловіка, який саме оглядає будинок із першими суттєвими результатами відбудови. У будинку вже демонтували вигорілі опорні стіни та відбудували їх наново. Фасади верхнього поверху виблискують новою цеглою.

Петро Павленко – співзасновник благодійного фонду «Добро діє» й інженер-проєктувальник, якого через КНУБА залучили як фахівця до комісії, що мала більш детально обстежити будинок і дати відповідь, чи підлягає будівля відновленню. Це обстеження мешканці організували своїм коштом. Воно показало, що будинок можна відновити, тим часом міська адміністрація «записала» ЖК під знесення.

«Коли міська комісія проводила огляд, вони нашому будинку дали третю категорію, – розповідає Алла. – Загалом їх було чотири. Перша – це заміна вікон і дверей, друга категорія – вікна, двері, дах, які пошкоджені не більше як на 40%. Третя категорія – це аварійні будинки, які підлягають відновленню, а четверта – під знесення. Так от, у якийсь момент, коли ми вже своїм коштом, через пана Петра, зробили інструментальне обстеження, і вже мали висновок, що ми насправді друга категорія, я випадково дізналася, що місто об’єднало третю та четверту категорії, тож ми нібито підпадаємо під знесення».

Далі були емоційні зустрічі з міським головою та головним архітектором міста, на яких Алла наполягала, що дім можна відбудувати. Матеріалів на ремонтні роботи місцева адміністрація за місяць не виділила, хоча й обіцяла. Водночас з’явився Петро Володимирович із фондом «Добро діє», який своїми коштами дав змогу почати протиаварійні роботи в будинку. Алла теж почала збирати кошти на відновлювальні роботи та відбудову з мешканців, знайомих і знайомих знайомих.

Мета – щоб до кінця листопада будинок був у такому вигляді, щоб люди у своїх квартирах могли самостійно робити ремонт. Найстрашніше для конструкцій – якщо їх пошкодить вода в парі з морозом, тож якщо будинок матиме покрівлю, зиму він переживе, пояснює Петро.

«Треба було розібрати частину шостого та сьомого поверхів, які були зруйновані, потім відновити їх. Наступним етапом потрібно робити комунікації: каналізація, вода, електрика, нічого з цього немає в будинку. Третім етапом – замінити всі вікна, четвертим – відремонтувати фасад. І тільки після цього люди в принципі можуть заходити та вести якісь відновлювальні роботи у своїх квартирах», – розповідає інженер.

Щоби це зробити, потрібно від п’яти з половиною до шести мільйонів гривень. У будинку 30 квартир, і більшість мешканців переїхали сюди з Криму та Донбасу, тож втрачають житло вдруге. Саме тому складно було переконувати сусідів вкласти гроші у відновлення. Більшість із них не проявляли ініціативи, щоб зберегти будинок, сподіваючись отримати в майбутньому компенсацію від держави, каже Алла та додає: «Чорнобильці он уже скільки чекають на квартири – досі не дочекалися».

З верхніх поверхів будинку видно кілька сусідніх ЖК. Один із них стоїть прямо навпроти будинку Алли й ідентичний йому, навіть за масштабом руйнувань.

«А тут мешканці зовсім пасивні, вирішили під знесення йти», – каже Алла. «Хоча цей будинок, за законом, не може бути знесений, – відзначає Петро. – Для того, щоб дім відвели під знесення, конструкції мають бути пошкоджені більше ніж на 80%, є така норма. Тут ідеться не про 80%, а про 30–40%, і це злочин – зносити такий будинок, це викинуті гроші. Його можна відновити за три-чотири місяці, якщо зібрати кошти».

Поряд – ще одна схожа будівля й приклад, чого можна досягти, якщо мешканці проявляють ініціативу та мають кошти. Сусіди склалися по 50 тисяч, і тепер мають відремонтовану покрівлю й фасад. Хоча конструкція там простіша, ніж у будинку Алли з його двоярусними квартирами.

«Проблема Ірпеня в тому, що практично всі будинки тут без проєктно-кошторисної документації. І підтверджують ті, хто працював у забудовника, що шостий і сьомий поверхи в нас побудовані поза проєктом. Тому в нас «була пожежа» в офісі в забудовника, тому у проєктувальника «була пожежа» в офісі, і така біда практично в усіх. А був би проєкт покрівлі, було б набагато простіше й швидше відбудовувати», – каже Алла.

Проєктувальники таки запропонували інженерам проєкт даху – обіцяли зробити за два дні та за 300 тисяч гривень. Петро відмовився: «Всі будинки в Ірпені, які я оглядав, побудовані з порушеннями мислимих і немислимих норм і правил. Наприклад, дім 7-поверховий, а ліфта немає. Протипожежна безпека – на нулі. Якщо було б за нормами все збудовано, воно було зараз у зовсім іншому стані. Коли починаєш цікавитися паперами, їх немає. Починаєш заходити в реєстр: земля – тут, дім – там. Тому приїжджає мер і каже: «Давайте ми його знесемо». А в нас ні морального, ні законного права зносити цей дім немає. Тому що є такі будинки – я їх бачив багато – ніби й страшні, але однозначно можуть бути відновлені, і це буде набагато дешевше, ніж їх зносити».

Поки ми писали цю статтю, Петро Павленко та благодійний фонд «Добро діє» виготовили проєкт даху та закупили деревину й усе необхідне для монтажу кроквяної частини покрівлі. Найближчим часом почнуть роботи з відновлення даху. В успіх розпочатого фондом відновлення повірили й мешканці будинку, за змогою долучаються фінансово. Та мешканці досі потребують допомоги, бо це тільки початок робіт.