25 листопада команда українців вирушила на яхті у відкритий океан як учасники регати Atlantic Rally for Cruisers 2018. Команда стартувала з Канарських островів і рухалася через Атлантичний океан у бік Антильських островів Карибського архіпелагу. Фінальна точка – острів Сент-Люcія. Загалом маршрут становив 2 700 морських миль (1 миля – 1 852 метри).

У своїй групі команда українців посіла 12-те місце і 80-те серед усіх екіпажів. Спілкуємося з учасниками регати про найяскравіші моменти подорожі через океан.

Олег Ципко

капітан української команди яхт-школи «Марінеро»

Наша подорож тривала 19 днів. Рекорд перетину Атлантичного океану в цій регаті – 10 днів. Найстаршому учасникові перегонів було 82 роки, наймолодшій – 22 місяці.

У першу ніч у нас cталася помилка, технічний нюанс, через який генакер (використовується для максимального пересування) торкнувся води. Мовою яхтсменів ми «спіймали рибу». Генакер було пошкоджено, і далі ми не могли його використовувати. До того ж у нас вимикалися вся електроніка.

Іншої ночі посилився вітер, і ми зменшили площу вітрил. Минуло кілька хвилин, і основне вітрило почало повільно опускатися. Виявилося, була пошкоджена мотузка, яка не витримала навантаження. Так ми втратили основне вітрило. Цього ніхто не може спрогнозувати, перед виходом ми ретельно перевірили всі мотузки. За допомогою іншої снасті – фала – нам вдалося його поставити на ніч. Наступного ранку зшили дві мотузки – так і продовжили рух. Звісно, ще були дрібниці: розкручувалися гайки, скобки. Усе це ми вирішували, коли виникала потреба. Море є море. Воно жартів не любить, помилок не пробачає.

Кажуть, головне – витримати повний штиль

Ми потрапляли у штильові зони, коли вітер 3-4 вузли. Боротися зі стихією легше, ніж долати бездіяльність. Коли є вітер – є і драйв, потенціал для руху. Під час штилю в голову починають лізти різні думки. Наприклад, запустити двигун, що категорично було небажано. Його можна використовувати лише в крайньому разі. Урагани, на щастя, нас оминули. Хоча багато членів екіпажу прийшло за екшеном. Вони очікували потрапити в жорсткий шторм, але у цьому романтики насправді мало.

В океану особлива енергетика. При підході до Карибських островів, коли залишалося миль 300-400, почали з’являтися жовті водорості, які плавали на поверхні. З одного боку, вони мали гарний вигляд – великі жовті килими, що переливаються. А з іншого, створювали нам дискомфорт: намотувалися на гвинт, чіплялися за бюро управління яхти в підводній частині. Ми з цим постійно боролися підручними засобами, запускали двигун.

Як би не готувалися до перегонів, завжди залишаються фактори, які неможливо передбачити. Океан – це стихія, непередбачуваність. А ще перевірка волі, емоційної витривалості, фізичних якостей.

Михайло Чічков

учасник української команди яхт-школи «Марінеро»

Для мене це був новий досвід. Почалося з того, що я поїхав на морську практику для отримання ліцензії капітана, а після неї потрапив на регату.

З яскравих спогадів: ось ви в океані, нікого навколо, а тут раптом інша яхта

Коли ми зустрічали інших учасників, то фотографували одне одного, вже на березі знайомилися та обмінювалися знімками.

А ще ми зустрічали різноманітних тварин: дельфінів, кита, залітали птахи різних розмірів, які невідомо як опинилися серед океану. Яхта їх чимось приваблювала. Ближче до фінішу з’явилася велика кількість риби. Вночі її можна було просто по палубі збирати.

Леся Заіка

учасниця української команди яхт-школи «Марінеро»

Уже минуло кілька тижнів з фінішу, а в мене досі в голові не вкладається, що я під вітрилом перейшла цілий океан! За 19 діб були різні випадки, але, попри неприємності, я була впевнена, що ми дійдемо.

Варто згадати про нічні вахти – це, без перебільшення, окремий світ. Раніше в мене не було подібного досвіду, ще й в океані. До виходу на свою вахту я спала, тобто намагалася спати. Перший тиждень ніяк не могла пристосуватися і лягти так, щоб менше кидало з боку в бік.

Навіть коли здається, що вже все добре, ніс яхти обов’язково провалиться кудись у безодню, а потім із силою вдариться об хвилю

Водночас судно видасть низку страшних, затяжних скрипів, ніби ось-ось розвалиться. Кілька разів я навіть не витримувала і вибігала на палубу подивитися, що відбувається. Одного разу вночі яхту трусило і кидало так, що я навіть перевірила свій гермомішок, доклала туди деякі речі й поставила так, щоб можна було швидко його знайти в разі потреби.

«Виспавшись», я збиралася на вахту. Одягалася лежачи, щоб не кидало об стінки: термобілизна, комбінезон, куртка, ліхтарик і рятувальний жилет. Було таке відчуття, наче я космонавт і готуюся до виходу у відкритий космос.

Мене вразила яхтова спільнота. При підготовці до гонки, в процесі й після фінішу учасники знайомляться, щиро та абсолютно безкорисливо допомагають одне одному. Перед стартом екіпаж однієї з яхт допомагав нам вирішити питання з інспектором з безпеки. Під час регати одна яхта втратила щоглу і потребувала додаткового палива. Ті, хто перебував недалеко від їхнього борту, підходили й передавали каністри – навіть якщо витрачений час коштував їм місця в регаті. Стихія – експерт у перевірці на людяність.