Україна залишається лідером у Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією живе до 240 000 осіб. І тільки кожен другий знає про свій діагноз.

The Village Україна спілкується з лікарем-терапевтом Віталієм Щуренком, який є cпівробітником проекту Get Test і проводить анонімні тестування на ВІЛ. Він розповідає, як це – першим дізнаватися про ВІЛ-статус людини, як часто треба проходити тестування і чому люди стають ВІЛ-дисидентами.

Фото: Анна Бобирєва

В Україні багато інформації про те, що кожна людина може бути ВІЛ-інфікованою. Настільки багато, що це занадто сильно лякає. Іноді люди, які виявляють свій позитивний статус, думають, що у них немає шансів і не варто вживати будь-яких заходів. ВІЛ залишається великою проблемою не тільки тому, що є багато людей з ВІЛ-позитивним статусом, а й тому що не всі вони знають, як правильно з цим жити.

Де можна перевірити свій ВІЛ-статус

Кожен може звернутися в амбулаторію сімейної медицини і пройти експрес-тестування, таке ж, як у нашій організації. Я працював сімейним лікарем в амбулаторії. Результат експрес-тесту вносять в амбулаторну картку пацієнта, але його не мають нікому розголошувати. Однак у лікарні може працювати хтось зі знайомих – сусідка бабусі, подруга мами – і дізнатися про ВІЛ-статус пацієнта.

Також ВІЛ-статус можна перевірити, звернувшись у Центр СНІДу. Там для аналізу беруть кров з вени. Результат буде на 100% точним. Але на цю установу дуже сильне навантаження – там великі черги.

У нас, аби пройти експрес-тест, не потрібно пред’являти документи: достатньо представитися (можна навіть не своїм ім’ям) і дізнатися результат експрес-тестування. Якщо результат позитивний – ми проводимо повторний тест на експрес-системі іншого виробника. Але навіть це не є підставою для встановлення діагнозу. Лише після двох позитивних результатів на різних тестах – ми не просто відправляємо, а й супроводжуємо людину в Центр СНІДу. Потрібно, аби діагноз поставив не соціальний працівник, а кваліфікований лікар. У Центрі СНІДу на пацієнта заводять амбулаторну картку, але вона не така, як у поліклініці: туди вносять тільки ім’я та результат. Тому якщо хтось у центрі відкриє амбулаторну картку – то не зрозуміє, що це його друг чи знайомий. Це значно краще, ніж у поліклініці, але звертатися відразу – не обов’язково.

Експрес-тест можна самостійно придбати в аптеці. Але тестування потребує певних навиків, тому вперше краще пройти його у спеціалізованих установах і попросити пояснити процедуру, щоб надалі проводити її самостійно.

Віталій Щуренко

cпівробітник організації Get Test

 У ситуації, коли людина дізнається про свій ВІЛ-позитивний статус, вона повинна розуміти – її хочуть підтримати.

Як підтримати людину, яка дізналася про ВІЛ-позитивний статус

Соцпрацівник стає першою людиною, яка знає, крім ВІЛ-позитивного клієнта, про його статус. Тобто в особі соцпрацівника концентрується образ і охорони здоров’я, і людей, які можуть про це дізнатися. Ти одночасно і друг, і ворог. Тому треба вміти спрямувати в правильне русло. Коли людина дізнається про свою проблему – це не смертний вирок, а крок ближче до її розв’язання.

Рішення – спростування діагнозу або підтвердження і лікування антиретровірусною терапією, яка продовжить життя і збереже здоров’я. Наша ціль – не просто визначити чийсь ВІЛ-статус, а далі скоординувати людину в медичні інституції. Соцпрацівник у такій ситуації потрібний не лише для морально-психологічної підтримки, а й для вирішення практичних питань: знайти потрібний кабінет, зайняти чергу, пояснити, як здавати аналізи. Те, що людина не буде готова до цього – може відтягнути візит до лікаря. А якщо постійно відкладати це рішення – то можна взагалі відмовитися від нього.

У ситуації, коли людина дізнається про свій ВІЛ-позитивний статус, вона повинна розуміти – її хочуть підтримати. Важливо не ставитися до неї, як до знедоленої. Я пояснюю клієнтам, що є ВІЛ-позитивні люди, які живуть повноцінним життям, які мають сім’ї, можуть мати здорову дитину. Є дискондартні пари – де одна людина ВІЛ-позитивна, а друга ВІЛ-негативна. Вони знають про статуси одне одного, але при цьому вони щасливі разом, підтримують одне одного і ВІЛ не руйнує їхнє особисте щастя. Якщо дати це зрозуміти – то людина буде більш схильна до терапії і захистить себе від вірусу.

В організації є група підтримки. У неї входять деякі наші співробітники, що живуть із ВІЛ-позитивним статусом і готові ділитися своїм досвідом: як правильно звикнути до терапії, як поговорити про ВІЛ із сім’єю, як лікувати хвороби, з якими зіштовхується будь-яка людина – від елементарного ГРВІ до тих захворювань, які треба лікувати антибіотиками. Це не просто групи, де вони зустрічаються, обіймаються і плачуть. Це групи, де багато корисної інформації і порад.

У тесті на ВІЛ є три показники: контрольна смужка С, яка показує, що тест дійсний, друга і третя смужки – на вірус першого або другого типу. Вірус першого типу трапляється в Європі та США, другого – в Африці (у нас дуже рідко).

Хто входить у закриті групи ризику

Get Test працює з чоловіками, які практикують секс із чоловіками. Також експрес-тестування у нас можуть пройти трансгендери та жінки, статеві партнери чоловіків, які практикують секс із чоловіками. Ми працюємо з цією групою ризику, бо за даними Центру СНІДу, найбільший рівень інфікування тепер саме у цій категорії. Також високий рівень інфікування серед тих, хто приймає ін’єкційні наркотики, та у жінок, які працюють у комерційному сексі. Люди із закритих груп ризику бояться дискримінації та стигматизації. Тому є окремі організації, які займаються їхнім тестуванням і зберігають анонімність та конфіденційність.

Як часто треба проходити тестування на ВІЛ?

Люди з активним статевим життям і групи ризику повинні проходити тестування раз на три місяці. Три місяці – це «період вікна», коли експрес-система може не визначити ВІЛ.

Де можна пройти тестування на ВІЛ?

 Амбулаторія сімейної медицини

 Центр СНІДу

 100% Life

 Get Test

Чому люди стають ВІЛ-дисидентами

Ми мотивуємо клієнтів прийти на тестування через соцмережі. І часто люди кажуть, що вони не вірять у ВІЛ. Є дивні теорії про те, що це змова фармацевтів чи американських спецслужб. Або що це велика помилка всієї медицини загалом – хоча офіційна медицина однозначно говорить про те, що ВІЛ існує. Як правило, так кажуть люди, які здогадуються або знають про свій статус – вони приймають найбільш зручну для себе позицію. Їм простіше не вірити в проблему, ніж шукати шляхи її розв’язання. Наша організація пропонує не вирішити проблему за людину, а показати шляхи, як це можна і правильно робити.