The Village Україна дізнається, як рухаються містом, їздять на транспорті і роблять покупки незрячі люди.

Роман Мостовий втратив зір у 20 років. Зараз йому 26 і він може бачити лише сонце. Два місяці тому він одружився. Дружина Романа Юлія також незряча. Поки що подружжя живе разом з батьками Юлії, проте веде активний і самостійний спосіб життя. Роман розповідає The Village Україна про те, як жити і пересуватися містом, коли нічого не бачиш.

Фото: Юлія Наконечна

Про втрату зору

Я поступово втрачав зір протягом 10 років. Лікарі так і не змогли точно визначити, чому так сталося, але в них є кілька припущень – причиною міг стати вірус у крові, травма голови або неякісний укол від укусу собаки. Після втрати зору у мене було 3 роки адаптації, коли я намагався зрозуміти, для чого живу.

Я почав займатися пауерліфтінгом і армреслінгом, виконав 2-ий розряд в чемпіонаті України. Потім грав у голбол (паралімпійський вид спорту,  в якому команда з трьох гравців має закинути м'яч із дзвіночком у ворота суперника – авт.). А зараз вже 2 роки займаюся лижним спортом, поки що в резерві київської команди.

Я небайдужий до інших незрячих людей. Нещодавно ми з дружиною були на конференції для людей з інвалідністю в Карпатах, де я проводив тренування вестибулярного апарату для незрячих.

Про додатки для незрячих

На моєму смартфоні стоїть програма, яка озвучує все меню і команди. Для Android існує додаток Tell back, а для iOS – VoiceOver. Для комп’ютера є програми NVDA та Jaws. За допомогою цих додатків можна вільно дзвонити, читати, знаходити щось в інтернеті чи переписуватися на Фейсбуці.

Я не вмію читати по Брайлю і не планую вчитися. Людям, незрячим з дитинства, це потрібно, а мені жодного разу не знадобилося.

Про самостійність на вулиці

Головне правило незрячого – рухатися по периметру. На тротуарі йду біля бордюра, а біля будівель або в приміщеннях – вздовж стіни.

Біла тростина, чорні окуляри, кепка з козирком для захисту від ударів, зручний одяг, який не заважає руху – так має виглядати незрячий на вулиці. Одна рука завжди має бути вільна. Вважається, що тростина повинна бути висотою до сонячного сплетіння. Я ношу тростину на 20 см нижчу від мого зросту.

Ми втрачаємо зір, але починаємо тонше відчувати світ іншими органами чуття

Як і більшість людей, я ходжу та їжджу тими самими маршрутами: дім – робота – магазин. Тут я знаю кожен поворот. А в новому місці розпитую перехожих, де що знаходиться, іноді користуюся навігатором.

Якщо я не знаю, де знаходиться перехід, запитую в людей. Є таке правило, що незрячі можуть переходити дорогу в будь-якому місці. Коли я перетинаю вулицю на нерегульованому перехресті, виставляю перед собою тростину вертикально, подаючи сигнал подіям, що я збираюся переходити. Потім роблю 3 змахи тростиною перед собою та йду. Переходів з озвученими світлофорами у нас не так багато, як і тактильної плитки перед ними.

Навіть коли я переходжу дорогу в темряві, водії мене бачать. Тростина для незрячих біла зі спеціальним покриттям, яке відбиває світло.

Незрячі можуть переходити дорогу в будь-якому місці

Ми втрачаємо зір, але починаємо тонше відчувати світ іншими органами чуття – слух, нюх, смак, тактильні відчуття дуже посилюються. Постукавши об стовп біля дороги, я можу почути, переді мною широка вулиця чи вузька. Якщо звук швидко зник, значить дорога широка, якщо він повертається, значить дорога вузька.

В будь-якому місці направити можуть люди. Наприклад, в лікарнях і поліклініках не передбачений спеціальний супровід. Я приходжу в реєстратуру, мені кажуть на якому поверсі і в якому кабінеті знаходиться лікар. Це все я записую на диктофон, а потім прошу людей мене провести.

Про бар’єри в місті

Для того, щоб місто було безбар’єрним, мають старатися не тільки чиновники, а й звичайні люди.

Машини, припарковані на тротуарах дуже заважають рухатися. Біля багатьох станцій метро щось продають. Для мене це дуже незручно, бо я рухаюся вздовж бордюра, щоб не заплутатися, а вони перекривають мені шлях. Також дуже сильно заважають літні тераси ресторанів, особливо якщо вони займають весь тротуар.

Головне правило незрячого – рухатися по периметру

В деяких місцях на тротуарах встановлюють напівсфери, щоб водії не паркувалися на тротуарах. Здавалося б, нічого поганого. Але вони не врахували, що це заважає незрячим людям. Тростина може оминути перешкоду, а людина спіткнеться об неї і впаде.

Якщо по дорозі в незрячої людини трапляється багато перешкод в незнайомому місці, вона може просто впасти в ступор і не зрозуміти, як їй це все обійти, чи є прохід вулицею взагалі.

Про транспорт

Перед входом в метро є спеціальні звукові маячки для незрячих. Ними обладнані і станції, якими я користуюся найчастіше – Петрівка, Золоті Ворота, Лівобережна. Черговий по станції зустрічає мене, подає сигнал і веде до вагону. Потім повідомляє про мене на станцію, куди я їду. Чергові проводять мене по станціях до того часу, поки я не вийду з метро.

На платформах є тактильні лінії, але не на всіх станціях. Коли двері зачиняються, в деяких вагонах є попереджувальний звук.

В метро немає проблем з пересуванням. Іноді не зустрічають або гублять серед натовпу. В такому випадку я чекаю, поки всі люди вийдуть і прошу про допомогу.

Укрзалізниця також надає супровід. Квитки на потяг можна замовити по телефону з доставкою. Незрячих проводять до вагона, потім повідомляють на станцію, куди ми прямуємо, щоб нас там зустріли.

У мене вже двічі були ситуації, коли мене не зустрічали. Я просто стояв на пероні і не розумів, де вихід. Я знайшов номер Укрзалізниці в інтернеті, подзвонив і сказав, яким потягом приїхав.Тоді вже до мене прийшов працівник і відвів до метро.

Про покупки

Зазвичай я скупляюся в супермаркеті і розплачуюся кредиткою. Я легко повідомляю пін-код касиру і не боюся, що вони якось це використають, бо регулярно отримую смс в Приват24.

В супермаркетах все дуже просто – незрячих супроводжуюсь весь час нашого перебування там. А в торговому центрі ми маємо орієнтуватися самі або просити людей. Вже в окремих магазинах допомагають консультанти.

Якщо в магазині не можна заплатити карткою, то для незрячих є таке правило: потрібно дати продавцю відрахувати потрібну суму, а потім попросити підтвердити це когось з інших покупців.

Деякі незрячі люди заздалегідь кладуть різні купюри в окремі кишені і самі можуть дати потрібну суму. Зазвичай я просто складаю гроші в гаманець за збільшенням купюр, тоді я знаю, що внизу у мене 50 грн, далі 20 грн, а зверху – 2 грн. Подивитися, яка купюра у мене в руках, можна через додаток Blind-Droid Wallet, піднісши до неї камеру.

Про ставлення людей

Якось ми з дружиною прийшли в торговий центр «Глобус» на Майдані і хотіли зайти в магазин Seta Decor. Ми підійшли до нього – ніхто не виходить. Я протягую руку, щоб побачити, чи це широкий магазин, торкаюся до чогось і чую жіночий голос: «Молоді люди, я зараз охорону викличу». Відповідаємо, що ми незрячі і хочемо дещо купити. Запитую, чи є них бандани, а жінка мовчить. Перепитую: «Немає?» У відповідь знову тиша. Тоді ми не піднімали шуму, а вирішили просто забути, хоча за таке її могли і з роботи вигнати.

Траплялися випадки, коли консультанти в магазині АТБ, що біля мого дому на Троєщині, не хотіли мені допомагати. Я навіть чув, як вони відкрито про це казали. А одного разу охоронець запитав, чи довго я збираюся до них ходити і сказав, що вони не можуть постійно надавати мені консультанта. Тоді ми писали скарги в АТБ і викликали поліцію. Після цього нам дзвонили і вибачалися.

Дехто поводить себе невиховано і ніби не розуміє, що незрячі люди є, що вони теж можуть гуляти, відвідувати парки

Мені здається, що незрячі мають частіше з’являтися на вулиці, публічно заявляти про себе

Ми з дружиною дуже любимо гуляти в ботанічному саду Гришка. Але на вході вони ніяк не фіксують, що ми зайшли і вийшли, не надають супроводу. Парк величезний, і ми могли просто там заблукати, але навряд чи працівники б нас шукали. А в «Парку Київська Русь», наприклад, нас супроводжували і провели екскурсію.

Також в ботанічному саду ми хотіли зайти в тераріум, а касирка побачила, що ми незрячі, і каже: «А що ви тут будете дивитися?». Дехто поводить себе невиховано і ніби не розуміє, що незрячі люди є, що вони теж можуть гуляти, відвідувати парки. А от всередині тераріуму працював дуже привітний хлопець, який навіть давав нам в руки змію та ящірку.

Можливо, проблема в тому, що люди бачать мало незрячих на вулицях. Багато хто з нас просто сидить вдома і боїться сам виходити. Мені здається, що незрячі мають частіше з’являтися на вулиці, публічно заявляти про себе. Тоді суспільство більше враховуватиме наші потреби.

Яким має бути зручний міський простір для незрячих?

Юлія Сачук

Координаторка ініціативи «Боротьба за права» Fight For Right

Якщо ми говоримо про міське середовище, то доступність є інфраструктурна та інформаційна. До інфраструктурної відноситься весь фізичний простір міста, а до інформаційної – вся та візуальна інформація, яка теж має бути доступна незрячим.

Дороги і тротуари

 Насамперед, міський простір має бути безпечним.

 На дорогах і тротуарах мають бути тактильні смуги. Вони бувають попереджувальні та направляючі.

 Попереджувальна плитка повідомляє незрячій людині, що попереду неї потенційно небезпечне місце. Такі смуги мають бути перед дорогами, на вокзалах, в метро, в підземних і наземних переходах, а також перед сходами.

 Направляюча тактильна плитка вказує напрямок руху вулицею.

Тактильна смуга

Переходи

 На переходах потрібно встановлювати звукові сигнали. Сигнал має бути однаковим на всіх світлофорах, щоб незряча людина не заплуталась.

 В ідеалі варто було б всі переходи зробити регульованими зі звуковими сигналами.

 Людина з білою тростиною може переходити дорогу в будь-якому місці, навіть не на світлофорі. Машини при цьому мають зупинитися і пропустити незрячу людину.

В переході на Майдані Незалежності перед Євробаченням встановили маячки, які повідомляють незрячий людині, до якої вулиці веде кожен вихід з метро. До цих маячків можна підключитися через bluetooth. Проте через 2 дні після презентації ця система вже не працювала.

Транспорт

 На зупинках громадського транспорту та залізничних вокзалах повинні бути аудіо оголошення про те, що транспорт прибуває, а також про напрямок руху.

 В самому транспорті також мають бути звукові оголошення з назвами зупинок.

Безпека і навігація в місті

 Безперешкодний прохід на тротуарі має бути не вужчий, ніж 2 метри.

 Гілки дерев не повинні знаходитися нижче рівня 2 метрів.

 Рекламні щити не повинні заважати руху.

 Принцип універсально дизайну полягає в тому, що все, що зряча людина може побачити, має бути продубльоване для незрячих людей.

 На вулицях повинні бути звукові попередження про аварійні ситуації, ремонтні роботи, перекриття вулиць масові акції тощо.

 Інформаційні таблички шрифтом Брайля повинні розміщуватся справа або зліва від дверей.

 Доступність має бути забезпечена не тільки для незрячих людей, а й для людей з дуже слабким зором.

 Перша та остання сходинки мають бути пофарбовані в контрастний колір.

 На скляних будівлях і дверях потрібно розміщувати попереджувальні наліпки.

 Оголошення на вулицях, вказівники, аварійні виходи, громадські туалети повинні мати яскраві позначки для людей зі слабким зором.

Торгові центри і супермаркети

 Власники торгових центрів повинні розуміти, що незрячі люди є їхніми клієнтами, і мають забезпечувати комфортне користування послугами. Для цього має працювати інформаційна служба, повинен бути передбачений супровід.

Допомога незрячим

 Допомогу потрібно пропонувати, а не нав’язувати.

 Слід торкнутися до руки людини, але не чіпати тростину, запитати, чи потрібна їй допомога. Якщо людина погодилася, і ви пояснюєте їй, куди іти, треба дуже чітко вказати, де і коли повертати, скільки метрів пройти.

 Якщо ви супроводжуєте людину, можете озвучувати те, що знаходиться навколо.