Що для сучасних українок означає 8 березня? І чи потрібен цього дня вихідний? Журналістка The Village Україна Анастасія Коропецька розпитала містянок – від кінорежисерки та засновниці театру до активістки та стендап-комікеси.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Ярослава Кравченко

журналістка, телеведуча, засновниця «Дикого театру»


Моє 8 березня розділено на два періоди. До кінця школи: з букетами вчителькам, листівками мамі та бабусі «з днем весни й краси», віршиками про жінок. Та з початком навчання в інституті це свято стало про боротьбу за права жінок. Та, власне, і в університеті я вчилась, і водійське отримала, і на вибори ходжу завдяки жінкам, які 100 років тому почали інтенсивну боротьбу за ці мої права.

Тому 8 березня це для мене привід не скільки привітати колежанок, скільки прокомунікувати з чоловіками та розповісти про справжню суть свята. Коли ж ще краща нагода? Також у цей день є можливість партнерства з різними дружніми проєктами, щоб поговорити про боротьбу з гендерно зумовленим насильством. Бо саме після 8 березня я частіше в дитинстві бачила жінок із синцями …

Я не проти вихідного. Принаймні більше людей можуть прийти на Марш жінок.


Ірина Виговська

письменниця, редакторка The Village Україна


Для мене 8 березня – це день боротьби жінок за рівні права. Це не день, коли дівчат вітають із тим, що вони дівчата, а день, коли дівчата нагадують, що таке – бути жінкою. Як це, чого від тебе очікують, чого не додають і де дискримінують. Мені здається, що ця дискусія з кожним роком глибшає, і добре, що ми продовжуємо її підіймати.

Вихідний на 8 березня має бути, на мою думку, щоб дати змогу якомога більшій кількості людей вийти на Марш жінок. Мої найкращі 8 березня відбувалися саме так – у натовпі, з людьми, за розмовами про права, з квітами, плакатами, у яскравому одязі. На Марші жінок зазвичай дуже тепла атмосфера, багато класних людей і є можливість відчути свою причетність до чогось важливого.

Але, будемо відверті, вихідний на загальнодержавному рівні може спрацювати зовсім інакше. Це може стати для когось острівцем стабільності, типу, якщо нічого не змінюється, то нема чого й думати: «Вітаю вас із днем весни та краси». Всьо. А якщо вихідний скасувати, можливо, почнуть роїтися думки: а чого так, а що сталося, а де ж тепер свято весни? І тоді, можливо, знаходитимуться відповіді.

Це складний контекст. Бо сама по собі я не проти ні вихідного, ні квітів у будь-який день. Я б робила вихідний узагалі щосереди, наприклад [сміється]. Але на рівні держави нам треба трохи радикалізуватися в поглядах на ці свята та спочатку зробити світ трохи чорно-білим, а потім, коли зерно роздумів буде посіяно, і людям дійсно стане цікаво провести вихідний 8 березня з увагою на права жінок, а не з пляшкою горілки за столом і пательнею в подарунок дружині – тоді можна буде про щось говорити.

8 березня – це не радянське свято, і нам варто розмежовувати це. Бо те, що з 8 березня зробили в Радянському Союзі – то є спаплюження. І те, яким ми його бачили з дитинства – це відгомони якраз радянської спадщини.


Надія Парфан

українська кінорежисерка, засновниця онлайн-кінотеатру Takflix.com, співзасновниця Міжнародного фестивалю кіно й урбаністики «86» у Славутичі


8 березня я не святкую, а відзначаю, і я це робила дуже давно. Бо з досить юного та раннього віку я себе усвідомлюю феміністкою. Я підтримую ідеї рівності та рівних можливостей для чоловіків і жінок, знаю, що ще якісь 100 років назад питання виборчого права, майнових прав, доступу до освіти було проблемою, і більшість жінок у світі його не мали. Сьогодні це взагалі щось очевидне, але в нас залишилося ще багато роботи, бо права жінок досі порушують. Це також день, у який бенефіціарами є багато чоловіків, бо багато з них також страждають від патріархату та гендерної дискримінації.

Я була співорганізаторкою одного з перших Маршів рівності в Києві. І щороку в цей день я ходжу на демонстрації. У роботі мене цікавить питання прав жінок у кіно та рівні можливості, рівний доступ. Тому в цей день, уже дуже багато років, ми говоримо про жінок-режисерок, про актуальні проблеми жінок в українській кіноіндустрії. Ще кілька років назад на одному з пітчингів у Держкіно на хороший сценарій потужної режисерки один з експертів казав: «Тю, та це ж історія жінки! Кому цікава історія жінки в цій країні?» І людина, от абсолютно щиро, експертна людина, яка ухвалює рішення про долю, визначає майбутнє та долю проєктів, вона ось таке, не соромлячись, не просто говорила, а писала це в експертних картках.

Є речі, які можуть здаватися очевидними, ми про них не думаємо, але вони є проблемними. Мене найбільше хвилює питання оплати праці. Досі є 20–30% різниці, коли чоловік і жінка на одній і тій самій позиції отримають різну зарплату. Це не єдина проблема, звісно. Є проблеми сексуального насильства, об’єктивація й ну дуже багато стереотипів. І ось всі ми боремося все життя багато років, але 8 березня суспільство в цілому більше звертає на це увагу.

Я не проти вихідного в цей день, бо відпочивати корисно. Я не працюю, згідно з державним графіком вихідних, і ми з командою маємо ситуативні домовленості. Вихідний – це добре, але важливо, щоб люди розуміли, що це день боротьби за рівні права, щоб у цей день не йшлося про «ви наші квіти», а про основні меседжі рівних прав.


Настя Зухвала

комікеса, стендаперка


До повномасштабної війни святкувала й отримувала подарунки. На честь свята зазвичай мали гарну вечерю з чоловіком удома або в ресторані. Та, крім того, для мене цей день мав і має значення. Це ще одна можливість звернутися до своїх близьких жінок, сказати важливі слова та проявити підтримку.

Для мене це день, який нагадує, як багато зроблено, щоб мене не можна було обміняти на мішок картоплі. Це день, коли я думаю про всіх тих героїчних жінок, і їхні подвиги дають мені сил продовжувати боротьбу.

8 березня в мене не буває вихідного, бо я комікеса і я маю багато виступів та інтерв’ю цього дня. Думаю, цей вихідний і справді не зайвий, бо всім треба йти на Марш Жінок [сміється].


Уляна Пчолкіна

громадська активістка, спортсменка, телеведуча, консультантка з питань безбар'єрності Superhumans Centre, яка працює з людьми, що отримали травми спинного мозку


Моє «святкування» 8 березня й до повномасштабного вторгнення було однозначним. Це день про права жінок. Тут дуже пряма кореляція, як на мене, з днем людей з інвалідністю, який святкується 3 грудня. І в Україні дуже часто саме «святкується» цей день, не відзначається, ми лише почали говорити про права людей, про здобутки у сфері інклюзії. Ми почали відзначати видатних людей з інвалідністю, але не квітами та грамотами, як у нас люблять, чи накривати святкові столи. Тому для мене 8 березня – день про права. Я цей день відзначала разом із посестрами, однодумицями й однодумцями.

Я вважаю, що про ті нерівності, які ще є у світі між чоловіками та жінками, ми маємо говорити в цей день, шукати діалоги. Ми маємо заміряти гендерну рівність і у нашому суспільстві, і у світі. Усе ж у країнах третього світу права жінок трохи попрані, тому більш розвинені країни мають допомагати розвивати гендерну рівність, і ми разом будемо лупати цю скелю.

Пропустила опитування в «Дії», якщо чесно, через свою завантаженість, але я б, звичайно, проголосувала проти вихідного дня 8 березня. Є така приказка «Нам аби шо, лиш би не працювати», знаєте. Тому я проти вихідного 8 березня. Тоді зробімо і 3 грудня вихідний, і в будь-який день, коли світ відзначає чиїсь права – зробимо всі вихідні. Ну а коли працювати? Я вважаю, що це спадщина радянщини, де зробили з цього «свято». Щоб не говорити про рівність і про права, бо їх не було в Радянському Союзі зовсім. А квіти можна дарувати щодня, але 8 березня мені точно не хочеться бачити квітів.


Обкладинка і фотоАнна Бобирєва для The Village Україна

Портрет Надії Парфан: Валентин Кузан