Війна впливає на наше психічне здоров’я та викликає страхи, тривогу, апатію. Кожен реагує на стрес і реальність, що швидко змінюється, по-різному, але свій відбиток ці події залишають на всіх. Зокрема, і на батьках, яким стало важче емоційно включатися у виховання дітей, і на дітях, які можуть не говорити вголос про свої переживання, але ставати агресивними чи плаксивими.

Що з цим робити? Як підтримати дітей і себе? Коли звертатися по допомогу і як це відбуватиметься? Ми поставили запитання трьом дитячим психологам: Альоні Галіциній, Маріанні Новаковській та Тетяні Рекуновій.

Альона Галіцина

Тетяна Рекунова

Маріанна Новаковська

 

З якого віку психологи можуть працювати з дітьми

«Психолог може працювати з батьками та дитиною хоч від народження, але що менша дитина, то більше уваги приділяють саме батькам: що вони відчувають, помічають, що їх турбує», – каже Альона Галіцина. Підтримка психолога може бути дуже помічною при вікових кризах дітей: у рік, три, шість, додає Тетяна Рекунова. Це дає підтримку батькам, а разом із тим і дитині, адже дитина – це зазвичай відображення емоційного стану батьків.

Маріанна Новаковська зазначає, що для роботи з дитиною важлива також робота з батьками, оскількизміни відбуватимуться першочергово через зміни в родинній системі, у процесі виховання та навіть у психологічній підтримці для мами й тата.

У різному віці до дитячого психолога може бути різний запит. У ранньому віці це може бути розмова про психічний та інтелектуальний розвиток дитини, її поведінку. І тоді (якщо дитина, наприклад, не розвивається згідно з віковими нормами), варто спрямовувати її до корекційного психолога, додає Альона Галіцина.

Те, як відбуватиметься терапія: підходи, методи та навіть тривалість сесії – залежатимуть від віку дитини, каже Маріанна Новаковська. 

«Саме з дітьми працюють здебільшого від трьох років, зазвичай у спеціально обладнаних кабінетах, де багато діагностичного матеріалу, іграшок. Перша зустріч відбувається разом із батьками, потім батьківські зустрічі призначають зазвичай один раз на чотири-п’ять дитячих сесій, але окремо від дитини», – підсумовує Тетяна Рекунова.

Чи з усіма дітьми потрібно обов’язково звертатися до психолога

Немає загальної необхідності для всіх дітей відвідувати психолога. Однак може бути запит від батьків у ранньому віці для оцінки розвитку чи готовності до школи, а в більш старшому віці – профорієнтаційні консультації. Також до психолога за потреби можуть направляти сімейні або вузькопрофільні лікарі, коли бачать, наприклад, психосоматичні прояви, каже Альона Галіцина. 

Симптоматично до психолога з дитиною звертаються, коли є прояви тривоги, страхів, агресії, гіперактивності та збудженості, якщо з’являються труднощі із соціальними навичками: невпевненість, низька самооцінка, проблеми з навчанням та поведінкою, проблеми в спілкуванні з однолітками, втрата близьких або тривога щодо війни, додає Тетяна Рекунова. У садках і школах зазвичай є дитячі психологи, які можуть порекомендувати батькам індивідуальні консультації, якщо в цьому буде потреба.

«Багато батьків, які самі відвідували або відвідують психолога, хочуть вести своїх дітей до психолога одразу, бо коли відчуваєш зміни у своєму житті, хочеться попередити подібний досвід у дитини та позбавити її переживань, подібних до тих, що ми колись мали у своєму дитинстві. Але річ у тому, що діти мають натрапляти на певні складнощі та вчитися їх долати, мають проходити свої кризи, зустрічатися з фрустрацією, зневірою й іншими проявами життя. Я думаю, що не кожній дитині треба відвідувати психолога, але добре, коли кожний дорослий знає, що така опція є, і знає, на що треба звернути увагу, щоб звернутися до спеціаліста вчасно. А з підліткового

віку я би нагадувала про телефони гарячих ліній психологічної допомоги у школах», – додає Маріанна Новаковська.

Самостійно чи з батьками?

За законом самостійне звернення дитини до психолога можливе з 14 років. Раніше – потрібна згода батьків. 

Найкращі результати дає спільна робота із сім’єю й сімейно орієнтовані підходи, каже Альона Галіцина. Адже скільки б психолог не працював із дитиною у кабінеті, якщо середовище для дитини не змінюється, є велика ймовірність того, що проблеми, з якими звернулися до спеціаліста, залишаться в поведінці й реакції дитини. Але залежно від віку залученість батьків змінюється. 

Робота психолога з дитиною починається із зустрічі-знайомства, на якій прояснюють запит, збирають інформація. Потім проводять діагностичні сесії, які формують психологічний портрет дитини. Портрет включає особистісні характеристики та потенціал дитини, особливості поведінки та характеру, її самооцінку, потреби, почуття та переживання, стосунки із сім’єю та соціумом. 

У кабінеті дитина може працювати й без батьків, їхня присутність навіть не бажана, щоби не було похибки у відповідях. Дітям іноді складно ділитися та відкриватися при близьких, до того ж це привід давати соціально бажані відповіді чи малюнки, додає Тетяна Рекунова.

«Тривожні дзвіночки». Як зрозуміти, що дитині зараз потрібен психолог

Дитяча психіка складна й перебуває у процесі формування. Далеко не все

дитина «переросте» й не все є нормою віку, каже Маріанна Новаковська. Важливо не пропустити момент і звернутися по допомогу вчасно. 

 

Дитині потрібен психолог, коли:

  • дитина переживає якусь травматичну чи стресову подію: булінг у школі, серйозну хворобу чи смерть близької людини, втрату друзів;
  • ви помічаєте різкі зміни в поведінці, як-от підвищена агресивність, плаксивість, апатія;
  • дитина понад два тижні каже, що нічого не хоче, не може виконувати якісь побутові завдання (важливо відрізнити лінь від ендогенної підліткової депресії);
  • дитині важко заводити друзів;
  • дитина травмує себе;
  • якщо почалися емоційні проблеми після пережитого насилля чи травматичного досвіду;
  •  дитина тривожиться чи боїться чогось і не може самостійно подолати цей страх;
  • почалися проблеми з навчанням, і ви підозрюєте, що це через певні психологічні складнощі: з фокусом уваги чи пам’яттю;
  • якщо ви помічаєте різкі зміни особистості своєї дитини: те, що було цікавим, уже не цікаво, увесь час проводить у своїй кімнаті, ні з ким не хоче спілкуватися;
  •  якщо зʼявились якісь нові поведінкові прояви (тіки, ритуали);
  • регрес у розвитку (дитина не знає того, що знала раніше);
  • якщо істерики тривають набагато довше та стали частішими;
  • якщо ви помічаєте, що тривожність дитини сильніша й більш виражена, ніж у середньому в однолітків, і ця тривожність впливає на навчання і життя дитини.

 

Альона Галіцина пропонує перевіряти самопочуття дитини, звертаючи увагу на основні сфери її життя: 

Фізіологія. Чи все добре зі сном, з їжею? Якщо є якісь зміни, можна звертатися першочергово до лікарів, а якщо фізіологічних причин немає, тоді до психолога. 

Спілкування. Як відбувається комунікація з батьками й однолітками? Якщо є певні зміни, дитина говорить про щось, що її турбує або виражає це поведінково – стає замкненою, занадто емоційною або плаксивою. 

Навчання. Різкі зміни успішності, небажання дитини ходити до школи. У таких випадках треба досліджувати, що сталося: чи немає булінгу, конфліктів з учителями, проблем із засвоєнням інформації.

Також психолог може бути опорою для батьків, додає Тетяна Рекунова. Він може частково розділити відповідальність і підтримати. Варто звернутися по допомогу, якщо сім’я переживає кризові моменти: втрату члена родини чи розлучення батьків, навіть якщо дитина не показує змін у стані.

Також психологічне підґрунтя можуть мати проблеми зі сном, апетитом, головні болі, нудота та часті захворювання.

Які особливості в дитячій поведінці простежуються на другий рік повномасштабної війни

Наразі психологи відзначають у дітей більш тривожний стан, у порівнянні з довоєнним. Тетяна Рекунова зазначає, що збільшилася кількість страхів і фобій, оскільки діти реагують не лише на те, що прожили самостійно, а й на батьківську тривогу. 

Постійна тривога гальмує когнітивні навички, оскільки вона активно взаємодіє з розумовими процесами та психічною функцією. Психологи помічають погіршення уваги та концентрації, дитина легко відволікається та важко зосереджується. Також тривога впливає на пам’ять та обробку інформації. 

У дітей частіше трапляються агресивні прояви, вони стають більш конфліктними. Часті недосипання при нічних тривогах роблять дітей більш нервовими, утомленими, нездатними сприймати інформацію, вони капризують, а що гіршою є їхня поведінка, то важче батькам.

«Загалом збільшується кількість звернень із проявами тривожності, депресивними розладами й агресією. У дітей молодшого віку (дошкільнята, молодша школа) депресивні розлади можуть проявлятися агресією та змінами поведінки, вибуховістю. Також агресією може проявлятися депресія в підлітків. Зростає кількість посттравматичного стресового розладу, бо діти переживають різні травматичні ситуації, зокрема втрату дому, друзів, членів сім’ї», – каже Альона Галіцина.

За час повномасштабної війни дітям довелося прожити різні періоди: від великого страху, який також мали й дорослі, «заморозки психіки» до певного регресу. «Діти ніби повернулись у більш дитячий вік. Коли страшно й дуже багато тривоги, психіка дитини може вирішити «знову бути малюком, коли було все зрозуміло й не страшно», – розповідає Маріанна Новаковська. «Але хороша новина в тому, що дитяча психіка неймовірно адаптивна. Вона продовжує адаптуватися до реалій: у когось це нова мова й новий дім, а в когось – тривоги та блекаути. До того ж завжди актуальними залишаються проблеми з навчанням, пошуком друзів, самооцінкою і, на жаль, великим відсотком підліткових депресій і розладів харчової поведінки», – додає Мар’яна Новаковська...

Як допомогти дитині

Важливо, що стабілізацією для дітей загалом є батьки. Нині, під час війни й переїздів, змінюється і стан батьків. Вони також реагують депресією, зниженням адаптації, вигоранням, горюванням. Батьки виснажені, мало ресурсу, важче справлятися з вихованням і контейнуванням емоцій дітей, із тим, щоб якось бути включеними в їхнє життя. Тому батькам варто дбати про свій стан, каже Альона Галіцина.

Разом із тим Тетяна Рекунова додає, що діти, які потребують любові більше за всіх, поводяться гірше за всіх. «Це важко, але треба будувати той безпечний простір, який ми можемо створити: бути поруч, коли дитині важко, страшно, коли вона потребує нашої підтримки». 

Маріанна Новаковська радить усім батькам, незважаючи на те, де вони є зараз – в Україні чи за кордоном, більше говорити зі своїми дітьми. Відчуття невизначеності та тривоги – це щось спільне зараз для всіх. Діти мають багато запитань, але не завжди наважуються поставити їх, тому варто дізнаватися, як у них справи, нагадувати, що з будь-яким питанням дитина може прийти до батьків, і вони завжди її підтримають.