Майже щоночі Росія запускає по українських містах десятки ракет і дронів. В укриттях і коридорах доводиться сидіти й сім’ям із маленькими дітьми. Як на психіку дітей впливають нічні обстріли та як знизити їхню тривогу, – ми попросили розповісти психологиню фонду «Голоси дітей» Тому Придатко.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Що робити з дітьми до п’яти років

До п’яти років діти емоційно менш стабільні та сильно прив’язані до мами. Важливо підтримувати з ними тактильний контакт – обіймати, гладити. Повертати дитину в тіло й говорити, що ми поруч.

Важливо, щоб у дитини був доступ до води та їжі, смачні перекуси – не шоколад, а пастила чи домашнє печиво. Тепле пиття краще, ніж холодне, бо під час стресу тіло затискається, а тепла рідина допомагає його розслабити.

У дітей дошкільного віку інше відчуття часу. Неприємну подію вони сприймають, як глобальну та всепоглинальну. Тому дітям важливо проговорювати, що це закінчиться, як раніше закінчувались неприємні та приємні речі – похід до лікаря або улюблений мультик. Ми маємо дати дитині орієнтири. Нам важливо зв’язувати минуле й теперішнє та разом дивитись у майбутнє. Так ми допомагаємо сформувати стабільні зв'язки, які переконуватимуть «я можу, я впораюся».

Можемо говорити про те, як раніше переживали труднощі: «Тобі страшно, я тебе чую. Мені також буває страшно. А пам’ятаєш, коли ти впав і розбив колінко? Ми тоді сильно злякались. Але ми з цим справились, пам’ятаєш? Ми купили пластир, а потім ще помазали колінко зеленкою». Ми згадуємо пройдений досвід і так демонструємо, що й зараз упораємося. Це закінчиться, життя продовжуватиметься.

Що робити зі старшими дітьми

Діти від п’яти років уже більш емоційно стійкі. Їм можна ввімкнути казочку або спокійну музику в навушниках, можна погратися в загадки, слова, асоціації чи поламаний телефон. Якщо сидимо в темному укритті з ліхтариком, можемо створювати тіньові силуети, що скидаються на тварин. Ці заняття вмикають тіло й когнітивну сферу, не перезбуджуючи її, водночас мультики можуть емоційно збуджувати.

Звісно, якщо ви без сил, а дитині потрібно відволіктись, можна включити й мультики, але на перспективу ми маємо пам’ятати – так ми закріплюємо патерн «нічого не бачу, значить, проблеми немає», а не вчимо дитину справлятись зі своїми емоціями.

А з підлітками?

Підлітки більш самостійні. Вони вже відчувають себе, розрізняють власні емоції та почуття – холод, голод. Але не потрібно забувати, що вони досі діти, тому підтримуйте їх за потреби, надмірно не наполягаючи. Можна запитати: «Як ти себе зараз почуваєш?», «Я знаю, що ти вже досить самостійний, але якщо захочеш поділитись – я поруч», «Хочеш погладжу тебе, як маленького?». Пожартувати теж не завадить, адже гумор знімає напругу: «Ти в цій ковдрі схожа на черепаху».

Загалом підліткам зараз складно. У цьому віці вони повинні переживати сепарацію від батьків, але під час війни така можливість обмежена. Якщо дитина скаже: «Мені щось не подобається, я йду», куди вона потрапить? У війну. Там страшно. Можна втратити й себе, і батьків. За реакцією підлітків потрібно стежити дуже уважно.

Потрібно звернути увагу, як дитина справляється з емоціями; чи є селфхарм [самоушкодження, свідоме нанесення собі фізичного болю та шкоди: синців, порізів, опіків, зловживання алкоголем і наркотиками]; які в неї стосунки з друзями; чи є розуміння власної відповідальності; чи є довіра, наприклад, традиція разом із вами пити чай і розмовляти; чи є місце, де підліток може проявляти свої емоції: секції, хобі. Це не означає тотально контролювати дитину, зокрема, телефон, бо довіра має бути. Але в них крихке становище – вони відчувають себе незалежними, сильними, а всередині – тендітні.

Якщо в дитини панічна атака – потрібно повернути їй конект із тілом

Від шести років панічна атака може проявлятися сильною істерикою, під час якої дитина захлинається ледь не до блювоти. Зовсім маленькі діти можуть засинати від емоційного виснаження. У такі моменти ми повинні розмовляти з дитиною, нагадувати, що ми поруч. Варто взяти дитину на руки чи за руки, дихати разом із нею. Іноді дитина настільки перелякана, що не може говорити. Тоді просимо її кліпнути чи кивнути, так встановлюємо контакт. Якщо дитина відреагувала, спільно виходимо з цього стану. Можна спробувати зосередити її увагу на п’яти-шести предметах навколо. Попросити її подивитись на двері чи зауважити колір футболки. Дитина може не відповісти, але якщо бачимо, що вона дивиться на двері, то розуміємо, що чує нас, і в неї вмикається когніція. Тоді повертаємо її до реальності, даємо води, створюємо відчуття безпеки та переключаємось на те, що ми справились, усе минуло.

Коли панічна атака починається в дитини, якій понад шість років, вона може задихатися, тремтіти. Наше завдання таке ж – вивести дитину в стабільність і повернути їй відчуття власного тіла. Ми повинні дати води, зробити з нею дихальні вправи. Одна з найлегших таких вправ – «Квадрат», працює так:

  •  Уявляємо квадрат.
  •  Зосереджуємось на його лівій стороні, вдихаємо повітря й рахуємо від одного до чотирьох, піднімаючись поглядом лівою стороною вгору.
  •  Нагорі затримуємо дихання, рахуючи знову до чотирьох і ведучи поглядом вправо.
  •  Видихаємо, рахуючи до чотирьох та опускаючи погляд правою стороною квадрата униз.
  •  Знову затримуємо подих, рахуючи до чотирьох і ведучи погляд по нижній частині квадрата.

Ми не повинні перекладати на дітей власну тривогу, кричати та знецінювати переживання

Діти добре зчитують емоції батьків, тому не потрібно намагатися обманювати дитину.

Ми можемо говорити про свої переживання, але важливо обирати правильну форму, яка буде доступною для дитини того чи іншого віку. Інакше така ситуація може стати травматичною. Ми не повинні перекладати свої почуття на дитину. Вона не наш партнер чи друг. Не варто ставити дитині запитання на кшталт «Як тепер жити?», ви повинні знайти на нього відповідь самостійно, з психологом чи з іншим дорослим.

Дитина повинна мати можливість поділитись власними почуттями та знати, що її чують. Нам важливо створювати хороший контакт під час спілкування. Пояснювати, що зараз відбувається: «Ти злякалась гучних звуків, я розумію. Це працює ППО, наші воїни захищають нас. Ми не знаємо, чи це надовго, але ми разом, усе закінчиться, я з тобою».

Не потрібно кричати на дитину й агресивно підганяти, якщо вона повільно збирається. Краще підійти та допомогти зібратись.

Не варто знецінювати дитину. Наприклад, якщо вона плаче через те, що забула вдома іграшку, адже ця іграшка могла бути безпечним об’єктом, який допомагав справлятись із тривогою.

Ми маємо реагувати, якщо дитина каже, що їй страшно. Незначні для дорослого слова можуть мати велику вагу для дитини.

Якщо дитина вас б’є, потрібно розуміти, що їй зараз важко справлятись із сильними емоціями. Ми її, звісно, зупиняємо. Натомість ми повинні знайти слова та пояснити, що з нею відбувається, що за емоції вона відчуває. Можемо спробувати вимістити емоції через тіло – топати ногами, ричати.

Побутові ритуали допомагають знизити тривогу

Ми повинні допомогти дитині виробити стійкість до стресу, так звану резильєнтність, навчити її легше переносити критичні ситуації. У цьому допоможуть побутові сімейні ритуали. Вони знижують тривожний фон і створюють відчуття безпеки та стабільності.

Варіанти таких ритуалів можуть бути абсолютно різними. Можливо, дитина любить купатися – виділіть конкретний день, коли вона приймає теплу ванну, або коли ви йдете ласувати морозивом, разом малюєте, придумуєте історії. Також можна робити діткам масаж перед сном і читати казочки. Заспокійливі техніки – дихання, гра – також можуть стати ритуалом.

Добре давати дитині можливість завчасно вимістити емоції. Наприклад, піти вдень у пісочницю. Пісок гарно заземлює, заспокоює, дає змогу краще відчути тіло та програти складні почуття.

Також зараз діти часто граються у війну. Це нормально, бо так вони виміщують тривогу. Якщо це не переходить межу агресивного насильства, ми маємо дозволити дитині вимістити свої емоції, необхідним для неї чином.

Якщо з’явились проблеми зі сном, потрібно до педіатра

Нічні обстріли, звісно, відрізняються від денних. Удень дитина перебуває у жвавому стані. Уночі ж вона у стані спокою, з якого неочікувано виривається через гучний звук сирени чи вибухів.

Сон має свої стадії, тіло має свій час для відновлення, свій час для активності мозку, печінки, нирок. Через часті прокидання може збиватися ритм відновлення й роботи організму, це впливатиме на самопочуття та настрій.

Якщо ви помічаєте, що в дитини з’явились проблеми зі сном – не може заснути або прокидається через жахіття, часто крутиться, з’явився енурез, – то варто звернутися до педіатра. Він огляне й перенаправить уже або до невролога, або до психолога відповідно до наявної проблеми. Невролог лікуватиме проблему медикаментозно, наприклад, випише заспокійливе, або за допомогою певних процедур чи занять. Психолог буде працювати зі страхами та тривогою дитини, допоможе повернути почуття безпеки та довіри.

Якщо під час обстрілу дитина плаче, просить побути з нею, то це нормальна реакція на ненормальні події. Якщо дитина не може всидіти на місці і її розриває навіть у спокійний час, це ненормально. Здатність дитини витримувати довготерміновий стрес, як ми вже говорили, допомагають виростити батьки. Тому що спокійніші батьки, то спокійніші діти.

Ілюстрації: Юлія Лопата для The Village Україна