Дедалі більше українських дітей мають фотографії з татом у військовій формі. Та, окрім гордості, світлина свідчить про те, що батько, ймовірно, лише зрідка може навідуватись додому, а подекуди взагалі не має можливості виходити на зв'язок. Мати й інші родичі, які залишаються поряд із дитиною, змушені відповідати на багато дитячих запитань, які страшно поставити навіть самому собі.

Про те, як залишатись підтримкою й опорою для дітей, коли цього зараз бракує й дорослим, ми попросили розповісти психологиню фонду «Голоси дітей» Олену Іванову.

Ілюстрація: Юлія Лопата

Олена Іванова,

психологиня фонду «Голоси дітей»

На жаль, наші діти вже більш-менш адаптовані до життя в країні, де триває війна (або до життя за кордоном, бо вдома не припиняються бойові дії). Це частина їхнього світу, як би прикро не було це визнавати. Війна в Україні триває вже понад дев'ять років, тож лише дуже маленька дитина може поки що взагалі нічого про це не знати.

Найімовірніше, кожна українська дитина вже має родичів чи друзів родини, які волонтерять чи самі пішли на фронт. Тому я б ставила запитання не про те, як пояснити дитині, чому батько чи мати на війні або йдуть на війну, а про те, як знизити рівень тривоги й занепокоєння та підтримувати одне одного в цій складній ситуації якнайкраще.

Як сказати дітям різного віку, що батько йде воювати

Краще, щоб дитині про це повідомив той, хто зробить це спокійно, коректно та без зайвих емоцій. Якщо батько встигає про це поговорити сам – це чудово, якщо ні, бо все вирішилося дуже швидко, то це може зробити й мама, і будь-хто інший. Важливо, щоб це було сказано спокійно, не в емоційному пориві, щоб не налякати дитину.

Якщо це дошкільнята, ми пояснюємо все через казки, мультики, які вони вже дивилися, наводимо приклади тих захисників, яких діти вже знають – це образи, на які можна спиратися. Варто наголосити, що батько так само буде захищати нас і що це дуже важливо.

Чудовим мультиком для спільного перегляду й обговорення я вважаю нову версію «Котигорошка» («Пригоди Котигорошка та його друзів», український анімаційний мультсеріал «Укранімафільм» 2013 року, – ред.). Там багато про братерство, взаємодопомогу й, звісно, добро завжди перемагає зло, що надзвичайно важливо для дитячої психіки.

Якщо це більш дорослий вік, то можна напряму працювати з емоціями дитини, не опосередковуючи це казками. Дитині може бути страшно, сумно, боляче з приводу того, що батько йде на війну – про це треба говорити, розділяти ці емоції. Важливо показати дитині, що вона має право на всі свої почуття, і що це нормально. Найпростіший спосіб це зробити – не приховувати власних почуттів, говорити про них (але намагатись робити це спокійно).

Замість абстрактного «все буде добре» з дитиною варто говорити більш щиро та конкретно: «Так, мені теж страшно, я теж хвилююся, і, так, я теж бачу новини, які можуть бути невтішними. Але ми разом із тобою будемо підтримувати одне одного, сподіватися на краще, чекати батька й вірити, що він незабаром повернеться, бодай у відпустку».

У старших підлітків може додаватися почуття провини, якщо вже почалася сепарація (коли дитина намагається знецінити досвід батьків, щоби вибудовувати власний). Тут також важлива підтримка та проговорення з підлітком цих речей, щоби він не замикався в собі й був упевнений, що родина – безпечне місце для висловлення своїх сумнівів і складних суперечливих почуттів.

Що відповідати дитині замість «усе буде добре»

Основне правило: на всі, навіть незручні запитання, ми завжди кажемо дитині правду. Слова й аргументи варто підбирати, зважаючи на вік, проте в жодному разі не казати нісенітниць чи того, у що ми самі не віримо або не можемо пообіцяти.

На запитання «Чому в інших батьки вдома, а мій на війні?» ми можемо відповісти, що люди йдуть захищати країну поступово: хтось пішов одразу, бо відчував у цьому потребу, але зараз їм потрібен відпочинок, тому потрібні нові люди, адже війна триває. Не всі відразу потрапляють до збройних сил – це нормально. Якщо дитина відчуває образу, що комусь пощастило більше, важливо «легітимізувати» це, сказавши, що ти дійсно можеш сумувати з цього приводу, це природно, але так буває в житті.

З приводу запитання «Коли батько повернеться» також варто поділяти свої почуття з дитиною, а не обіцяти того, що від нас не залежить. Найкраще казати правду: на жаль, ми цього не знаємо, але і батько, і його побратими роблять усе, щоби це відбулося якомога швидше. Ми не знаємо, коли закінчиться війна, але ми будемо чекати тата у відпустку, будемо за можливості спілкуватися з ним телефоном.

Щоб повернути дитині контроль і певну опору, можна запропонувати намалювати татові малюнок, зробити ляльку-мотанку, янгола-охоронця – тобто перевести хвилювання в якусь дію, де дитина може впливати на ситуацію. З тієї ж причини варто наголошувати, що ми будемо сподіватися, молитися, вірити в найкраще, підтримувати одне одного – бо це про нашу віру, підтримку та сподівання. Ми не можемо обіцяти дитині див, тому краще переводити фокус уваги на сферу, у якій від нас щось залежить.

Як не втрачати тісний зв'язок між батьком на війні та дитиною

Хоч батько більше не може бути постійно поруч фізично, важливо підтримувати зв'язок дитини із ним. Тут недоречно давати будь-які поради, бо умови в усіх дуже різні (вік дитини, рід військ, посада тощо). Кожна родина знаходить власний прийнятний і можливий формат спілкування. Якась мати спілкується з батьком, коли діти вже лягли спати або коли вони в садочку, а потім передає привітання від них одне одному. Зручно, що зараз є формат аудіо- та відеоповідомлень, які кожен може записувати й слухати/передивлятися у зручний для себе час. Це гарний спосіб підтримки особистого спілкування, навіть якщо дитина ще не вміє читати й не має власних гаджетів.

Маленькі діти можуть ображатися на батька, що він не з ними, поїхав, не телефонує. Необхідно пояснювати, що тато зайнятий, він нас захищає, але він точно передає вітання, точно про тебе пам'ятає та любить. Більш дорослі діти це краще розуміють.

Якщо батько раніше читав дітям казки, то чудовим продовженням цієї традиції стануть записи казок у його виконанні на відео чи аудіо. Для дитини це буде про непереривність її життя. А можна й завести таку нову традицію, головне – щоб це підходило всім членам родини, щоб у батька була така можливість і бажання.

Можна підтримувати сімейні традиції, які зазвичай підтримував батько, на кшталт яєчні у неділю вранці, щоб зберігати традицію. Якщо в родині було заведено, що батько приходив із роботи й приносив подарунки, цю традицію також можна продовжувати й дарувати щось від його імені, щоб не втрачати ланцюжок. Важливо не нав'язувати такі речі, а пропонувати, обговорювати, що і як буде краще та комфортніше для всіх.

Як поводитись із дитиною, якщо трапилось найстрашніше

Якщо батько загинув на війні, обов'язково необхідно повідомити про це дітей – і що швидше, то краще. Маленькі діти мають неабияку здатність фантазувати, що весь світ крутиться навколо них, тож, якщо з мамою щось не так, то це їхня провина. Дитина притягує на себе відповідальність за те, що відбувається з родичами, за їхній настрій, сльози й може нафантазувати собі те, чого їй не потрібно.

Важливо, щоб цю страшну новину повідомив хтось більш-менш стабільний. Це може бути мама, яка набралася сил або випила заспокійливе. Якщо це неможливо, нехай це зробить той, хто зараз найкраще здатен володіти собою. Обов'язково треба бути готовим відповідати на дитячі запитання. Що менша дитина, то більше буде «чому», «як», «скільки», «коли». Якщо вона не отримуватиме відповіді від вас, нафантазує собі щось сама.

Важливо не казати метафоричних речей, тому що в маленьких дітей мислення дуже пряме. «Батько заснув і більше не прокинеться» казати не можна, бо дитина після цього може боятися засинати. Або «він зараз на хмаринці» – на якій саме, де, чому? Якщо родина релігійна, то це може допомогти пояснити певні речі. Якщо ні – не варто використовувати релігійні наративи, бо це буде нещиро. Краще прямо сказати, що батька поховають, а ми будемо ходити на його могилу (якщо це можливо).

Маленьких дітей (дошкільного віку) я б не радила брати на урочисте поховання, де буде багато незнайомих людей і може відбуватися ритуал військового прощання, тому що це може налякати. Краще потім поїхати на могилу вдвох: пригадувати, передивлятись фото, відео. Але це має робити найбільш стабільний член родини. Якщо для мами це зараз занадто боляче, з дитиною має бути той, хто може себе контролювати.

Якщо геть немає можливості чи сил відповідати на запитання й говорити, краще просто обійняти дитину, щоб вона відчувала, що мама поряд, і не замикалася. Тактильний контакт зазвичай допомагає. Не варто ховати своїх сліз – якщо мама плаче, то вона пояснює, що їй сумно, й чому. Проговорюючи свої емоції, ми в такий спосіб дозволяємо дитині також їх відчувати.

Як підтримувати себе, щоб вистачало сил бути опорою дітям

Членам родин, у яких хтось перебуває на фронті, я б точно не радила дивитися новини з ранку до ночі, особливо з неперевірених каналів. Лише офіційні джерела та лише дозовано, бо інакше вийде лише себе більше накрутити. Я б точно не радила спілкуватися з панікерами, у яких завжди «все пропало». Важливо перебувати в середовищі взаємопідтримки та загального оптимізму, щоб вистачало сил і ресурсу жити далі.

Є дуже багато груп підтримки для підлітків, матерів, дружин – якщо не вдається впоратись самотужки, не вистачає підтримки, краще долучитися до такої групи, звернутися до спеціалістів, щоб отримати допомогу й упоратись. Добре працюють групи для родин, бо там люди в тих самих умовах, відчувають схожі емоції, найкраще вас розуміють. Якщо в найближчому колі підтримки бракує, у подібних групах буде найпростіше віднайти втрачені точки опори.