Дитяче питанняЯк допомогти дитині перейти на українську? Розпитали батьків, психологів, учителів (і дітей)

Чи почали діти говорити українською більше за останній рік?

Безперечно, зараз у школі українськомовних дітей стало більше. Вони або від початку з україномовних родин, або можуть переходити на українську безпосередньо в школі через оточення. Багато хто з них робить цей вибір уже свідомо, бо наразі діти проходять таке пришвидшене патріотичне виховання, яке нам і не снилося.

Чи є між дітьми суперечки через мову?

Мовне питання серед дітей настільки гостре, що діти можуть навіть «підтрунювати» за російську мову одне над одним. У нас був один такий випадок, але ми таке запобігаємо: насильне нав’язування точно не спрацює. Конкретно в цьому випадку дитині було ще й дуже образливо, оскільки вона патріотично налаштована. Це вплинуло взагалі на стосунки з іншими та на ставлення до школи. Добре, що вчасно підхопили дорослі, родина підтримала дитину в переході на українську. Ми поговорили про підхід Safe to Fail, і наразі вже дитині вдається говорити на загал українською – і виходить красномовно.

Ще є проблема – це ієрархія. Якщо лідер російськомовний, то всі інші у спілкуванні з ним, навіть якщо решту часу говорять українською, переходять на російську. З цим теж потрошки акуратно працюємо.

Гострі дискусії в нас ще виникають щодо російськомовного контенту. Був випадок, коли вчитель ввімкнув відео з російськомовними коментарями. Діти відразу зробили йому зауваження, і це саме тому, що ми вже створили культуру, і вони знають, що це неприпустимо та заборонено законом. З прослуховуванням російських виконавців важче. Однаково є підлітки, які продовжують слухати таке. Говоримо про неочевидні наслідки: за прослуховування на стрімах виконавці отримують гроші, і, якщо навіть вони мають іншу громадянську позицію, то їхні податки йдуть у держбюджет Росії, а далі – спонсорують війну.

Як діти пояснюють, якщо пояснюють, чому не переходять на українську?

Кажуть, що страшно робити помилки та здаватися смішним. Це, напевно, основна причина. Тому знову й знову говоримо про те, що в нашій школі помилятися безпечно – це шлях навчання, на якому ми одне одного підтримуємо, а не насміхаємося.

Десь є тиск та осуд щодо цього, ми маємо класичний протест. Знімаємо тиск, осуд і навіть очікування, даємо дитині час, і все станеться. Також дітям дуже потрібна підтримка, бо якщо їм банально страшно робити помилки, говорити суржиком і бути смішним, допоможе лише підтримка та приклад, що всі помиляються, часом вживають русизми – це є нормально.

Як заохотити дитину до м’якого переходу на українську?

Головне – це україномовне середовище, де українська – це не формальна мова навчання/спілкування. Дуже часто буває так, що в неформальних обставинах (коли жартуємо, граємо, лаємося) навіть дорослі в школах зриваються на російську. Діти відчувають будь-який фальш, це ніколи не спрацює. Тільки в середовищі, де українська жива, крута, різнопланова, діти самі собою її переймають і переходять.

Я можу говорити українською, але сумніваюся в словах, думаю, що з мене будуть сміятися. Мені незвично, як це звучить, і я дуже пітнію, коли говорю українською. Думаю, що в мене погана українська, і я щось забуду. Українською я говорю з деякими друзями у школі, які говорять українською. Це мені допомагає.

А ще мама весь час говорила російською, а потім раптом перейшла. Тому мені незвично говорити російською вдома. Навіть коли мама говорить українською. Якщо хтось скаже, що йому некомфортно, що я говорю російською, я перейду на жестову.

У всіх дітей по-різному відбувається адаптація до зміни мови. Це залежить від віку та часу, за який проходить перехід, а також середовища, у якому перебуває дитина.

Можливо, її найкраща подруга говорить російською, можливо, якась важлива людина, що є авторитетом (до прикладу: дідусь чи бабуся, з якою проводить багато часу), а, може, улюблений герой. Тобто є джерело, яке підтримує іншу мову, і воно важливе для дитини. Або просто не пройшло достатньо часу з моменту початку переходу.

Говорячи «діти», ми включаємо великий віковий діапазон. І якщо це дитина старшого віку чи підліток, то, можливо, російська для неї є нагадуванням про мирні часи, коли жилося без тривог і небезпеки. Або вона є мовою кумира, який залишився з довоєнних часів.

Також дитина, залежно від віку та пояснень, які давали батьки, може не розуміти причин і необхідності переходу, які є в оточення. Важливо не тиснути на дитину – тільки «м’яка українізація».

Що впливає на розвиток мовлення в дитини

Узагалі мова – це одна з найскладніших вищих психічних функцій. І в кожної дитини все формується індивідуально. Звертання дитина починає сприймати та розуміти дуже рано, а от говорити – набагато пізніше. У 2–3 роки закріплюються всі вроджені механізми мови: усі канали спілкування, вокальні здібності, жести. У цей час у дитини зростає потреба в спілкуванні з дорослими, вона говорить невпинно. Саме в цей час можна помітити затримку мовленнєвого розвитку.

Психічні процеси, які впливають на мовлення: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення. Спочатку дитина відчуває щось, потім сприймає – концентрує на цьому увагу. Потім запам’ятовує, обробляє інформацію та може використовувати це у своїй діяльності.

Потреба в мові має бути в дитини постійно. Тут велика зона відповідальності батьків – вони мають бути активними слухачами й активними співрозмовниками дітей. Обговорювати все, що сталося, що вони роблять. Мовлення в дітей можна розвивати за допомогою ігор і вправ, цікавих цій віковій категорії.

Як перехід на українську впливає на дітей

Для дітей шкільного віку перехід на нову мову матиме більше наслідків, ніж для дошкільнят. Якщо дитина не спілкується цією мовою та не розуміє лексику, для неї буде складно сприймати інформацію та виконувати дії, які від неї очікують. Це підвищуватиме тривожність на тлі неуспішності. Може занижуватися самооцінка та зростати невпевненість у собі та своїх силах.

Як допомогти дитині перейти на українську

Кожна дитина – унікальна, має свій рівень можливостей, навичок, знань, умінь. Але на загал можна сказати, що перехід на нову мову – це нешвидкий процес. Тут дуже важливе бажання самої дитини та відсутність тиску. Бо якщо дитину змушувати, розвиватиметься страх помилок. І тут потрібно постійно пояснювати, що помилятися – нормально.

Найкращий спосіб опановувати мову – це практика. Якщо вдома всі спілкуються українською, дитину це мотивуватиме. Також дитину мотивуватиме довкілля. Важливо перевести інтерфейси гаджетів на українську, розважатися та переглядати контент українською, книжки та казки – українською, настільні ігри пропонувати українською чи вигадувати власні ігри, також українською. Можна співати пісні, слухати музику, знаходити блоги українською – пропонувати дітям усе, що вони люблять і чим розважаються українською.

Також із дітьми можна говорити на цю тему – розповідати про те, що так говорили наші предки, що це круто, підкріплювати такі розмови цікавими історичними фактами. А ще дуже важливо хвалити дітей – те, що вони намагаються говорити, вивчають нові слова. Це підкріплюватиме мотивацію.

Перехід на українську мову може як покращити розвиток дитини, так і погіршити. Це залежить від самої дитини та ролі батьків. Батьки мають розуміти, що нічого не працює без особистого прикладу. Це не те, що можна перекласти на навчальний заклад.

Буває таке, що в школі дитина спілкується українською, а вдома батьки продовжують спілкуватися російською, і, як наслідок, така дитина може мати складнощі в опануванні навчальної програми, не встигати працювати в ритмі класу. Також вона може мати певні негативні поведінкові прояви, тому що вона емоційно реагує на неуспішність, не може впоратися з емоціями. Плюс додаються проблеми з комунікацією з однолітками. І це знову зона відповідальності батьків, вони мають бути включеними та показувати, що говорити новою мовою – цікаво. Але загалом діти швидко адаптуються, коли опиняються в україномовному середовищі.

Раніше ми спілкувалися російською й українською в зіставленні 70/30. На момент остаточного переходу на українську дитині було 2,5 роки, і, я думаю, що це зіграло ключову роль – у цьому віці дитина вже говорить, але в неї ще немає жодних упереджень і звичок у мові, тому перехід був досить м’який.

Я почала говорити з дитиною винятково українською, попереджала оточення про українську з ним, у тому числі в садочку. Інколи вихователі намагаються підлаштуватися під дитину, щоб йому було легше, я помітила це й попередила, що він дуже добре розуміє українську, і є правило – навіть якщо він говорить російською, бо йому так легше, ми продовжуємо українською.

До того ж музика, мультики – тільки українською. Це дуже важливо. Один російськомовний мультик одразу дає відкат. Так поступово Тео почав говорити спочатку частково, а потім повністю українською. Причому він знає й розуміє російську, але, зважаючи на те, що мама й оточення не користуються нею, також перестав говорити.

Найбільшими труднощами можна назвати середовище, особливо дітей. Тео любить гратися зі старшими дітьми на вулиці, у садочку, з родичами та знайомими. Але досі багато дітей споживають російський контент, і тому самі продовжують говорити російською. Тут усе має починатися з прикладу батьків і найближчого оточення (дідусі, бабусі, садочок/школа). Ще було важко знайти його улюблену книжку про Мумі Тролів українською з такими самими ілюстраціями, як він звик, тому я просто перекладала сама. [сміється]

Остаточно допомогло викинути з дому всі російськомовні книжки, вимкнути російський контент, вчити та разом співати українські пісні, віршики – у цьому віці дітям таке подобається, їм цікаво, вони швидко запам'ятовують і поглинають усе, що їм даєш. Тому тут багато чого залежить саме від того, що ти даєш. Тео дуже любить книжки, тому все українське тільки в плюс, я читаю йому щодня, і деякі книжки він знає вже напам’ять.

Зараз ми спілкуємося винятково українською. Я підтягую свою українську щодня, щоб у сина був класний приклад вимови, лексики й узагалі вільного спілкування українською. Дуже радію, що на момент переходу йому було мало років, і цей процес видався легшим і м'яким для нього. Спостерігаю за старшими дітьми – там історія набагато складніша.

Ми перейшли на українську два роки тому, за рік до повномасштабної війни. Вірі було 4,5 роки й десь за пів року від початку переходу вона вже вільно спілкувалася українською.

Ініціатором переходу став мій старший син Сєня, він якраз знімався у фільмі «Стоп-Земля», де його герой мав спілкуватися українською. І оскільки він старанно готувався до зйомок, то перейшов на українську заздалегідь. Він нам сказав: «Може, досить спілкуватися цією мовою?! У нас росте маленька дитина, я не хочу, щоб моя сестра була російськомовною». Це було дуже влучно, я замислилася, і ми перейшли всією сім’єю.

Перехід був не плавний, але смішний. Бо для всієї сім’ї, а також для няні була умова, що ми спілкуємося українською. Спочатку це був лютий суржик, ми ходили по дому зі словником, іноді казали слово російською, а потім одразу його виправляли українською. Ми перейшли всією родиною, включно з бабусею, усіма родичами. Також виручав садочок, де вихователі говорили до Віри винятково українською, попри те, що більшість дітей спілкувалися російською.

Для неї це спочатку був стрес, бо вона не дуже розуміла, навіть злилася та кричала: «Ви можете говорити нормально?!» Але поступово вона почала говорити. Я повністю замінила її контент на україномовний: мультики, YouTube. Для мене дуже важко було з книжками, бо багато класних книжок, які вона любила, були російською. Але я їх усі віддала та почала купувати нові, українською.

Тепер ми говоримо лише українською, і це не викликає ніяких проблем. Це вже стало звичкою для всієї нашої сім’ї. Дуже важливим і помічним у переході був приклад дорослих. Моєю умовою було, щоб усі члени нашої сім’ї, усі родичі перейшли з Вірою на українську.

Зараз вона взагалі не переходить на російську. Іноді може вставляти російські слова, але коли до неї звертаються російською, вона відповідає українською. Зі смішного, коли вона сердиться на мене, каже: «Усе, мамо, я буду спілкуватися з тобою російською». Потім довго думає, і все, що може видати – це «прівєт». Вона взагалі не пам’ятає слів російською. І я вважаю, що це – перемога. Я цим дуже пишаюся та дякую сину за цього копняка.

Для мене першим кроком було усвідомлення того, що я українка й маю говорити рідною мовою. Далі було переналаштування всіх моїх девайсів на українську. Спочатку я спілкувалася українською лише в месенджерах, також допомагали дві мої подруги – вони завжди говорили рідною. Ну й література – усі російськомовні книжки поїхали на утилізацію. Також звернула увагу на медіаконтент: українською чи англійською. Усе російськомовне радикально видалялося. Здавалося б, усе круто. Але діти. З ними все виявилося набагато складніше.

Мій старший син розуміє українську та може говорити, коли захоче, а от малий із моїм переходом почав кричати: «Мамо, перестань, я не понимаю этот английский». Почали з того, що я просила говорити рідною ті слова, які вони знають. Те, чого не знають, за необхідності заміняти російськими. Також, коли на початку повномасштабного вторгнення ми були на заході України, я просила їх там перейти, бо всі навколо говорять українською, але вони, як навмисно, у людяних місцях починали кричали російською. Мені спочатку було трохи соромно, але згодом я забила.

Старший син був підписаний на російськомовних блогерів. Мене від цього так «бомбило». Узагалі, щоб витримати ці дитячі YouTube-звучання, треба мати багато ресурсу. Але ми провели серйозну бесіду, що більше ми не підтримуємо москалів, після чого він познаходив україномовний та англомовний контент.

Для молодшого всі мультики включаємо з українським перекладом. Перед сном казки вони слухають українською. Дітям виявилося переходити набагато складніше, ніж нам, але я маю надію на школу, на літературу, оточення.

Я думаю, що їм непросто через те, що це потребує докладання зусиль. Кожна звичка формується приблизно 30 днів, і, мені здається, що в дітей просто не сформувалося загальне розуміння ситуації та чому це так принципово важливо – докласти більше сил зараз.

Вважаю, що важливо стежити за собою. Наприклад, коли я вдома й утомлена, то сама перехожу на цю ворожу мову, тим паче, якщо з мене виходять емоції. Я зрозуміла, шо сваритися українською – це взагалі окремий вид мистецтва. Але процес уже запущений, вороття нема. Будемо всі красиво говорити рідною, це лише питання часу. Головне практикувати та не втрачати надію.

Матвій важко переносить війну, бо для нього дуже важливо, щоб зберігалися всі рутини. Щоб він уранці прокинувся, поснідав, пішов на прогулянку (йому байдуже, ракети там, дощ, сніг чи інопланетяни), потім заняття, обід, знову вулиця. І важливо, щоб ця рутина зберігалася, незалежно від того, у Києві ми чи ми виїжджали. Це його структурує. Я дуже щаслива, що він не розуміє всього жахіття, що відбувається, і живе, згідно зі своїми правилами – навіть уночі, коли лунає сигнал повітряної тривоги, він встає і йде до коридору.

Раніше, коли я переходила на українську, для Матвія це був стрес, він кричав: «Не хочешь, не хочешь, не хочешь». Тобто він не хотів, щоб я так говорила, бо інша мова, інший тембр голосу – і для нього це вже не мама, а якийсь інший об’єкт. Коли навесні ми з партнером ухвалили рішення, що в сім’ї переходимо на українську, і почали спочатку просто в побуті спілкуватися між собою українською, потім поступово звертатися до Матвія, це не стало для нього таким великим стресом, як я думала. Ми не акцентували на цьому увагу та спілкувалися українською всюди.

З Матвієм я почала поступово переходити на українську, бо деякі фрази, інструкції, слова були незрозумілими, але нещодавно я зрозуміла, що майже 80% слів, якими користується Матвій – українською. Я кажу йому: «Скажи українською», він підвисає, а потім виправляє себе українською. Побутові фрази та назви предметів, які його оточують він одразу говорить українською.

Усе, що я робила – дала йому середовище підтримки, бо в нас перейшла вся родина, усе оточення, близькі друзі. Це середовище, де всі говорять українською, заняття – і в нього просто не було шансів.