Марія Монтессорі – італійська лікарка та педагогиня, яка сто років тому винайшла власну систему виховання дітей. Спочатку для дітей з особливостями розвитку, а потім для всіх інших. Деякі батьки мріють віддати дитину в садок Монтессорі, а дехто проти цієї методики виховання. Розбираємося в особливостях цієї системи разом із засновницею садка Монтессорі. Педагогиня розповідає, чим садок Монтессорі відрізняється від звичайного, у чому полягає суть методики Монтессорі та які плюси й недоліки цієї системи в Україні.

Юлія Пайос

монтессорі-педагогиня, засновниця монтессорі-садочка Umami

У чому суть методики Монтессорі

Основною метою методики Монтессорі є виховати в дитині особистість, а не навчити її конкретним навичкам. Не обов’язково навчити дитину чистити моркву або алфавіту в три роки, важливо, що це дасть їй у майбутньому. Методика Монтессорі – це філософія виховання цілісної особистості, яка впевнена в собі та знає, як отримувати знання. Дитина багато що вміє на базі того, чого її вчили маленькими кроками з раннього віку, й у майбутньому вона може оволодіти більш конкретними вміннями. Така дитина виростає впевненою в собі, відкритою та незакомплексованою.

Чим садок Монтессорі відрізняється від звичайного

  • Педагоги не є центром класу

Садок Монтессорі передусім відрізняється від звичайного педагогами. У підході Монтессорі вони не є центром класу, що віщає певні знання, як ми звикли сприймати в школі чи університеті. У звичайній системі навчання викладач є центром транслювання знань, а дитина незалежно від того, вбирає вона ці знання чи ні, має завдання отримати їх від викладача.

У монтессорі-класі педагог не є центром класу, а знаходиться на рівні з дітьми. Він нічого не розповідає, він не передає знання. Завдання вихователя – підготувати роботу (ігри) для дітей. Якщо система в класі вже налаштована й діти знають, що таке Монтессорі, педагога в класі може й не бути. Він залишає роботу дітям, і вони самі знають, що з цим робити.

Педагог готує матеріали для заняття, щоби дитина потім сама відкрила та зрозуміла, що з цим робити. Наприклад, у монтессорі-класі вихователь не пояснює дитині: «Дивися, це стакан, у ньому вода. Тобі потрібно взяти цю воду та перелити її в інший стакан». Буде стояти таця, на якій буде стакан, а на ньому стрічкою будуть наклеєні декілька відміток. Дитина може сама попрактикуватися та зрозуміти, що їй потрібно налити воду до тієї чи тієї відмітки.

Вихователь – це спостерігач, який має помітити, що цікаво дитині, і вчасно запропонувати їй цю роботу. Наприклад, вихователь помічає, що цій дитині цікаві комашки – він вирішує завтра поставити дитині мікроскоп із комашками, і дитина підійде та сама почне досліджувати їх. Тобто це не центриська освіта, де педагог керує процесом і вказує, що робити.

Оскільки в класі немає «вожака», немає покарань за те, що дитина зробила щось не так. Ми намагаємося виховувати в дітях самодисципліну. Діти насправді ідеалісти й самі інтуїтивно розуміють, що треба робити. Головне не заважати дитині розвиватися природно.

  • Самостійна робота

Якщо у звичайному садку діти приходять і грають іграшками, то в садку Монтессорі день починається з тригодинного робочого періоду. Дитина має сама придумати собі заняття. Ніхто її не розважає, немає ніякого інтертейменту. Зараз існує така проблема, що в багатьох дітей розсіяна увага. У діток дуже багато іграшок, мультфільмів, купа інформації, і через такий об’єм усього вони не можуть упоратися й довго концентруватися на чомусь одному.

Ми бачимо, що дітям, які приходять зі звичайного садка, може бути трохи складно, оскільки вони звикли до підходу «кружляйте мене, веселіть мене, показуйте мені щось».

У методиці Монтессорі такого немає. Дитина має сама відчути, що зараз хоче та що їй цікаво. У перший день вона може не знати, чого хоче, і це нормально. Вихователь може допомогти й просто звернути її увагу на те, чим займаються інші. Наприклад, дитина побачить, що хтось лущить горішки, і буде знати, що можна лущити горішки. Потім, якщо їй схочеться, вона буде це робити.

  • Поетапне зонування навчання

У садку Монтессорі є різні зони: зона практичного життя, зона мови, зона математики, зона біології. Найлегше, із чого починають усі, – це практичне життя. Це щось, що діти можуть бачити в побуті, але до чого їх удома не допускали, бо вони ще нібито маленькі. Діти можуть чути: «Овочечистку не чіпай: це небезпечно», «Воду не бери: розіллєш». У садку Монтессорі все зовсім інакше.

На заняттях діти працюють із чистками для моркви, горіхоколами. Це все лежить у тацях, і на різних роботах вони цим займаються. Діти вже бачили, як батьки вдома мили посуд або наливали воду, як зав’язувати шнурки чи застьобувати блискавку на куртці. Можливо, дитина ще не вміє зав’язувати шнурки, бо для неї це робили батьки, але вона знає, що з цим потрібно робити. У садку Монтессорі діти опановують і самостійно вчаться робити те, що вони вже знають й бачили. Після зони практичного життя дитина переходить у наступні кабінети за рівнями. В одній зоні вчать звуки та букви, в іншій – математику.

  • Віковий розподіл класів

Класи розділено за віком: від 0 до 3 років і від 3 до 6 років. Такий розподіл зумовлений особливостями мозкового та фізичного розвитку дітей. До трьох років більше уваги приділяється розвитку мовлення, дрібної моторики.

У групах 3–6 років старші діти допомагають молодшим, а молодші беруть приклад зі старших. Коли діти вчаться з однолітками, вони можуть не до кінця розуміти, навіщо вони зараз учать ці звуки, наприклад. А коли трирічний малюк учить звуки, він бачить, як старші діти вже читають книгу, і розуміє, що він учить звуки, щоби потім читати, як інші старші діти. Тобто дитині стає зрозуміло, що це не просто звуки, відірвані від реальності, а звуки, які в майбутньому дадуть навички, які вона хоче отримати.

  • Самодисципліна

Перший раз педагог розповідає дитині, як працювати з цією роботою й на власному прикладі показує можливі правила. Наприклад, педагог розливає воду, бере губку й повільно витирає воду, повільно вижимає та показує, куди покласти ганчірку. Дитина це бачить і розуміє, що, якщо розіллє воду, то може взяти губку й так само витерти те, що розлила. Немає такого, що педагог каже дитині, що вона повинна щось зробити. Педагог може лише нагадати дитині, щоб вона щось доробила, якщо відволіклася.

Система Монтессорі не про те, що дитина має слухатися педагога, вона має прислуховуватися до себе та своїх бажань. Коли діти потрапляють у соціум, де всі стрибають і бігають, вона за своєю природою приєднується до цього. Так само, коли дитина потрапляє в ситуацію, де всі діти сідають за стіл їсти, де кожен приніс собі тарілку, чашку, вона так само втягнеться в цей процес і візьме тарілку, чашку та сяде їсти.

Як проходить день у садку Монтессорі

Три години в дітей триває цикл занять Монтессорі, потім вони грають на вулиці в ігри, які їм подобаються: хтось копирсається в землі, хтось садить кріп, хтось збирає полуницю. Потім вони повертаються в садок і самі накривають собі на стіл і їдять. Після обіду малюки сплять, а в старшій групі хто хоче спить, хто не хоче – не спить. Після сну в дітей продовжується робота в класі, але більш групова та творча: вони малюють або готують разом якийсь проєкт. Наприклад, якщо вони вивчають метеликів, тоді хтось малює метелика, хтось його вирізає, хтось має написати щось про нього. Тобто діти займаються спільною творчістю. Після цього вони йдуть на гуртки.

Чи складно дітям із садка Монтессорі адаптуватися до інших правил

Що організованіший клас, то довше діти разом, то більш налагоджений процес. Найскладніше 1 вересня, коли збирається група, де кожна дитина прийшла зі свого світу й треба пояснити, що тут ми робимо так, а тут – так. Але коли проходить час і всі діти знають, що робити, і приходить одна дитина, яка ще цього не знає, вона дуже швидко втягується, оскільки бачить, хто що робить, і вчиняє так само. Якщо дитина бачить, що всі знімають куртки самі, вона теж знімає куртку сама. Дитина розуміє, що, якщо всі це роблять, отже, і вона зможе.

Діти дуже розумні, і вони знають, як поводити себе в певних обставинах. Існують різні моделі поведінки, до яких дитина підлаштовується. Удома вона поводить себе так, як звикла, і приходить у садок, де є інші правила, і поводить себе так, як вимагає цього місце, у якому вона знаходиться. Ми бачимо, у яких дітей удома діють інші правила. Діти, яким батьки самі знімають куртки, у садку, можливо, будуть робити це повільніше, але вони будуть це робити.

Для деяких діток садок Монтессорі може бути, навпаки, віддушиною. Хтось може пів години мити руки в садку, бо вдома батьки їх підганяють, щоби робили це швидше. У садочку Монтессорі дитина робить усе в ритмі, у якому їй комфортно. Вона може повільно намилювати руки, розглядати мило, змивати, потім знову милити руки, і її ніхто не підганяє. Ми даємо дитині час зрозуміти, що її ніхто не підганяє, і потім вона награється цим милом і починає мити руки вже швидше.

Чи є недоліки в методиці Монтессорі

Монтессорі була проти казок, у яких є вигадані персонажі. Це було обумовлено тим, що, на її думку, дітей не можна обманювати. У певному віці діти ще не можуть розрізняти правду від вигадки, тому сприймають усе за дійсне. Якщо дитині сказати, що Колобок живе в Італії, вона в це повірить і буде так думати. Засновниця методу була проти цього.

У нашому садку Монтессорі є казки, але вони трохи інші. Наприклад, у нас є казка про ввічливу Ламу. На прикладі цих казок ми показуємо, як увічливо себе поводить Лама, і діти можуть брати з неї приклад. Монтессорі була би проти такого, але з часів появи її методики пройшло багато років і дещо змінилося. Якщо сто років тому цей метод не мав жодного недоліку, то зараз вводяться деякі зміни, оскільки за цей час було багато нових відкриттів і стало більше відомо про особливості дитячого розвитку.

Існує думка, що методика Монтессорі не розвиває уяву та творчість у дітей, але це не так. Монтессорі не була проти розвитку уяви, а навпаки, саме для розвитку уяви вона зробила безлиці дерев’яні предмети. Дитина може гратися деревинкою, уявляючи ніби це вертоліт, лялька або коник. Граючи коником, вона має один варіант іграшки – коник. А завдяки нібито безлицим дерев’яним предметам вона може розвивати свою уяву.

Усі матеріали Монтессорі мають свій сенс. Наприклад, рожева башта складається з кубів різного розміру – від більшого до меншого. Найбільший куб більший рівно на розмір попереднього. Складаючи цю башту, дитина створює асоціативний ряд і бачить, осягає різницю великого та маленького. Є матеріал, який називається «червона штанга», на прикладі якого дитина засвоює поняття довгого та короткого.

Проблема полягає в тому, що в Україні поки немає монтессорі-шкіл. Ми відстаємо в системі Монтессорі, як порівняти із західними країнами. Раніше вона була заборонена в нас тому, що в Радянському союзі не підтримували ідею виховувати особистість, а система Монтессорі якраз базується на філософії виховання окремої особистості.

Якщо за кордоном у кожному регіоні є заклади Монтессорі, які виховують дітей до старшого віку, то в нас цього ще немає. Поки ми тільки навчаємо педагогів, які працюють із дітьми дошкільного віку. Це тривалий процес. Щоби вивчити монтессорі-педагога, який може викладати в першому класі, потрібно пройти всі вікові діапазони.

Сьогодні в нашій країні немає варіанта після садка піти до школи Монтессорі. У звичайній школі буде все інакше, будуть оцінки й інші правила. Завдання дітей – адаптуватися, а завдання педагогів Монтессорі – виховати настільки впевнених у собі особистостей, для яких ця адаптація не стане проблемою. Проте система освіти змінюється, і, на мою думку, перехід із садка Монтессорі в нову українську школу не буде травматичний.