Деякі діти відрізняються особливою активністю: вони майже ніколи не сидять на місці, постійно рухаються, бігають і важко піддаються контролю. Хтось сприймає це за невихованість, але насправді причина може бути зумовлена біологічною особливістю мозку – розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ).

Ми запитали в дитячого психіатра, що таке РДУГ, які характерні особливості цього розладу існують та як правильно взаємодіяти з дитиною, яка має проблемну поведінку та важко піддається контролю.

Анастасія Бабляк

дитяча психіаторка, педіаторка

Що таке розлад дефіциту уваги та гіперактивності

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) – доволі поширений розлад психологічного розвитку – він зустрічається у близько 5% дітей. Ключовими симптомами цього розладу є порушення самоконтролю й саморегуляції, які біологічно обумовлені. Річ у тому, що діти, які мають цей розлад, народжуються з мозком, який розвивається трохи інакше – лобна кора розвинута недостатньо.

Лобна кора відповідає за самоорганізацію та саморегуляцію поведінки відповідно до попереднього досвіду та наявних правил.

Дорослі люди, з уже добре розвиненою лобною корою, зупиняються перш ніж діяти, обдумують ситуацію й уже потім роблять певну дію. У дітей лобна кора розвинена недостатньо, відповідно до віку. Тому вони більш імпульсивні, активні й часто роблять те, що їм хочеться. Характерною особливістю розладу гіперактивності є невідповідність поведінки до віку дитини.

Якщо дитина в 1–2 рочки дуже активна й постійно рухається – це нормально. А якщо в 5–6 років дитина не може всидіти на місці, сконцентрувати на чомусь свою увагу, їй постійно потрібно кудись піти, щось зробити, то це вже не норма. Ця активність одразу помітна, оскільки вона надмірна.

Особливості поведінки дитини із РДУГ

РДУГ має три підтипи:

  • переважно гіперактивно-імпульсивний;
  • переважно неуважний;
  • комбінований.

Гіперактивність

Дитина з гіперактивністю має високу моторну активність: не може всидіти на місці, постійно рухається, крутиться на стільчику, багато бігає. Такі діти часто залишають своє місце за партою, коли потрібно сидіти на уроці чи на занятті в садочку. Вони не здатні тихо та спокійно гратися, відпочивати. Їм потрібно весь час рухатись і важко тривалий час перебувати на одному місці. Навіть 5 хвилин для них – це довго. Також характерною особливістю є те, що такі діти багато говорять.

Імпульсивність

Якщо ми говоримо про імпульсивність, то поведінкою цих дітей керують імпульси. Через дефіцит самоконтролю вони діють, не думаючи про наслідки та правила. Вони знають, як треба поводитися, але не можуть. Такі діти часто говорять наперед, не дослухавши запитання до кінця, не можуть стояти в черзі. Якщо це черга в супермаркеті, то їм важко вистояти до кінця. Їм потрібно побігти, щось зробити. Також такі діти часто перебивають, втручаються в розмову та діяльність інших. Можуть втрутитися у гру інших діток, прийти й усе розвалити, наприклад.

Дефіцит уваги

Діти з дефіцитом уваги не можуть зосереджуватися на деталях і часто роблять елементарні помилки. Але не тому, що вони не знають, як правильно, а через неуважність. Такі діти мають труднощі з утриманням уваги на чомусь конкретному, наприклад, завданні. Виконання будь-якого завдання потребує колосальних зусиль. Вони дуже різко перемикаються з однієї дії на іншу. Будь-який маленький подразник дуже відволікає дитину. Також вони часто ніби не чують, коли до них звертаються, не дотримуються вказівок. Ви можете 10 разів сказати: «Поскладай іграшки», а дитина цього не зробить, бо вона дійсно забула.

Часто батьки не розуміють причину такої поведінки й пов’язують її з поганим вихованням. Або думають, що дитина не слухається тому, що не поважає своїх батьків. Хтось називає таких дітей невихованими. Деякі мами говорять: «Я погана мама, я не вмію виховувати свою дитину» або думають, що вони винні в тому, що їхня дитина так себе поводить.

Насправді дитина поводить себе так не тому, що їй так хочеться. Вона просто не може інакше. Така поведінка не спричинена якимось зовнішніми факторами чи поганим вихованням. Це просто біологічна особливість мозку. З віком лобна кора дозріває, а здатність самоконтролю покращується, але остаточно вилікувати це неможливо.

Як правильно взаємодіяти з дитиною

Чіткий графік

Перш за все, потрібно створити чіткий графік, щоби дитина знала послідовність дій. З дитиною мають бути чіткі домовленості. Потрібно проговорювати конкретний час, місце, дію. Бажано починати розмову із фрази: «Давай домовимося» + чітке формулювання бажаної поведінки + винагорода за неї. Це можуть бути мильні бульбашки, конструктор, цукерка – що завгодно.

Досяжні й логічні завдання

Якщо ви даєте дитині завдання, це мають бути якісь невеликі, досяжні цілі та чіткі, логічні команди. До прикладу, якщо ви збираєтесь робити уроки: «Давай домовимося, що зараз ми зробимо з тобою два завдання, після чого ти отримаєш винагороду». Дуже важлива позитивна підтримка дитини. Потрібно винагороджувати її за маленькі досягнення або хорошу поведінку.

Привчати дитину до зосередження на певній діяльності потрібно поступово. Ви домовляєтесь спочатку про 5 хвилин, потім 10, поступово збільшуючи час. Змушувати її годину робити уроки, якщо вона і хвилини не могла всидіти – неправильно. Вона фізично не зможе це зробити, оскільки причини РДУГ є генетичними. Дитина не робить уроки не тому, що вона не хоче й так протестує, а тому, що вона просто не має ресурсу на це.

Чіткі формулювання

Дитина може часто вас не чути, тому важливо доторкнутися до неї, сказати, щоби вона подивилася на вас і після цього давати чітку команду. Наприклад, не: «Може, ти прибереш нарешті іграшки?», а «Прибери зараз іграшки до шафи».

Відсутність відвертальних факторів

Також потрібно прибрати всі фактори, які можуть перемикнути її увагу. Таких діток може відвертати будь-що. Наприклад, дитина сіла робити уроки, хтось грюкнув дверима й вона вже відволіклася та побігла дивитися, що там. Треба, щоби було якомога менше речей, які можуть відірвати дитину від виконання завдання. Іграшки варто заховати в шафу, на тлі не повинен працювати телевізор, на столі не має бути нічого зайвого. У полі зору дитини має бути тільки те, на що їй треба звернути увагу.

Цікаве хобі

Також треба шукати діяльність, яка буде цікавою для вашої дитини. Діти із РДУГ можуть тривалий час зосереджуватися над діяльністю, яка їм дуже подобається. Якщо їм подобається малювання, вони можуть і дві години сидіти й малювати.

Підтримка в навчальних закладах

Важливо проговорювати цей момент із вчителями та вихователями, щоби вони також підтримували та правильно спрямовували дитину. Якщо РДУГ має важкий ступінь, краще, аби це було інклюзивне навчання й дитина мала біля себе тьютора, який би виконував контрольну функцію лобної кори в необхідні моменти.

Психотерапія

В ідеалі, якщо в дитини є труднощі із самоконтролем, потрібно застосовувати когнітивно-поведінкову терапію із психотерапевтом. Інколи дітям із РДУГ призначають ліки, які стимулюють роботу кори головного мозку. Але тільки лікар вирішує, чи потрібна вам медикаментозна терапія. Зазвичай до 6 років дітям не призначають ліки, але все залежить від тяжкості розладу. Якщо в батьків є настороженості стосовно гіперактивності дитини, краще проконсультуватися з лікарем.

Як батькам психологічно підтримати себе

Батькам необхідно позбутися негативних ярликів, які вони можуть чіпляти на себе та на дитину. До прикладу: «Я погана мама» або «Моя дитина невихована й жахливо себе поводить». Це складно, тому що доводиться миритися з поведінковими труднощами дитини та негативною оцінкою оточення. Чути фрази на кшталт: «Боже, яке не виховане дитя», «Чому ви не виховуєте свою дитину?» – важко. Насправді це не залежить від виховання батьків і тим паче від дитини.

Батькам потрібно розуміти, що це не їхня провина. Вони не могли цього змінити та передбачити. Мамам важко з такими дітьми й дуже часто вони потребують допомоги психотерапевта, це нормально. Важко справлятися із труднощами самоконтролю дітей, нерви можуть просто не витримувати. Тому потрібно розуміти, що розлад дефіциту уваги та гіперактивності біологічно обумовлений. Причина не в поганому вихованні, не в дитині, не в тому, що ви зробили щось не так упродовж життя дитини. Це просто така генетична особливість, яку потрібно навчитися правильно спрямовувати. А головне – підтримувати дитину.