The Village Україна у рубриці «Де ти працюєш» розповідає про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

Будинок звукозапису

АДРЕСА: вул. Леоніда Первомайського, 5А

АРХІТЕКТОР: Федоровський

(у кресленнях зазначене лише прізвище архітектора)

СТИЛЬ: модернізм

РОКИ БУДІВНИЦТВА: 1967-1972

ПЛОЩА: 6250 м2

КІЛЬКІСТЬ ПОВЕРХІВ: 3

СПІВРОБІТНИКІВ: 240

 Незважаючи на центральне розміщення будівлі, вона абсолютно не відіграє ролі в навколишній архітектурі. Розташована в глибині забудови, будівля дому звукозапису більше схожа на промислову, аніж на громадську. Фасад «облагороджений» лише карнизом і простінками, облицьованими керамічною плиткою в глазурі. Проте Будинок звукозапису має виняткову цінність для Києва. Не в останню чергу тому, що це приклад великого, але вузькоспеціалізованого об’єкта, які перестали з’являтись у місті з 1990-х років.

Лев Шевченко

дослідник архітектури

В’ячеслав Жданов

Працює у Будинку звукозапису понад 35 років, начальник цеху зовнішнього студійного виробництва радіопрограм

Ми одна з п’яти найбільших студій Європи, що збудовані за однаковим проектом. Такі самі є у Ташкенті, Братиславі, Москві та Будапешті.

Київську студію будували для компанії грамзапису «Мелодія». Планувалося, що тут записуватимуть нову інструментальну музику й одразу тиражуватимуть на вінілі, тому Будинок звукозапису складався з двох приміщень – студії, у якій ми перебуваємо, і виробничого корпусу.

У радянській економіці все було за залишковим принципом.  Телебачення – №1 і дуже пріоритетне, натомість радіо не мало таких серйозних вливань. З огляду на ці та інші факти, уже під час будівництва від ідеї відмовилися – і так студія виробництва грамплатівок перетворилася на студію запису для комітету телебачення і радіомовлення. Виробничий корпус не працював узагалі, його знесли на початку 2010-х.

Перший проект було розроблено ще у 1962 році, будівництво почалося 1967-го, а закінчилося у 1972 році. Ми тоді перебували у складі Держтелерадіо й були окремим підприємством, що мало назву Будинок звукозапису Українського радіо. Ми виробляли продукцію, якою поповнювався ефір українського радіо і телебачення. Це було державне замовлення. Частково в цих студіях знімали музичні телепередачі – оркестри, концерти.

З розвалом СРСР усе занепало, потреба в нас зникла, розпочалося переформатування. Будинок звукозапису приєднали до Національної радіокомпанії України. Слово «національна» ні про що не говорить – зарплатня у кілька тисяч.

Тепер наша компанія переживає складний процес вливання у структуру ПАТ «НСТУ», суспільного мовника. Як правило – телевізійники знають картинку, але взагалі не розбираються у звуці, тому все, що звучить на Першому національному – це дуже погано. Вони якось мають зрозуміти, що без нашої компанії не зможуть. НСТУ зараз використовує на повну наші студії, а ми демонструємо свій потенціал у виробництві звукової фонограми. Є нова програма «Через Щур», там є такий Вінтонів Роман, переїхав із Західної України, хлопець працьовитий, енергійний – вони і замутили з нами цей проект. Готуємо разом ще програму новорічних колядок, окрім того, відновили щотижневі прямі трансляції оркестрових концертів для радіо «Промінь» і каналу «Культура» разом зі стрімом у Facebook.

Студія 1

Як я вже казав – це одна з найбільших студій у Європі, що має дуже хороші акустичні параметри. Її об’єм – 10000 м3. Згідно з нормативами, на кожного виконавця повинно бути 100 м3 простору. Тож усі ці маленькі студії, студії на дому, коли у ванній ставлять мікрофон і намагаються щось заглушити – як на мене, профанація.

При вводі в експлуатацію тут був дефект – диригент не чув усі групи інструментів рівномірно. Тоді Ленінградський завод кінофікації долучився до доопрацювання проекту. І спроектували такі екрани – це дуже важкі системи, що тримаються на десятках тросів і великих лебідках. Спеціальна параболічна конструкція дала можливість поширювати звук рівномірно.

Ця студія відокремлена від інших приміщень будівлі й має власний фундамент. Зовнішні стіни мають інший фундамент, відстань між ними 70 см. Це зроблено, щоб поглинути абсолютно всі вібрації та шуми з вулиці. Коли у студії немає нікого – дуже тисне на вухо абсолютна тиша.

Але прогрес вніс свою ложку дьогтю. Зелена лінія метро проходить під будівлею. Ми мали великі проблеми з будівельниками і, звичайно, висували їм свої вимоги. Зрештою, на цій ділянці (Кловська-Печерська) метробудівці були змушені покласти рейки на резинові опори, щоб зменшити рівень шуму. Це допомогло, хоча в абсолютній тиші, особливо ввечері, ви можете відчути, як під землею їде потяг.

Апаратна

Сигнали всіх мікрофонів, розміщених на сцені, надходять в апаратну. Для симфонічного оркестру зазвичай це 20-24 мікрофони. У цій кімнаті працює звукорежисер, який мікшує отриманий звук. У нас є парк мікрофонів світового рівня – Neumann, AKG. Що стосується пультів – тут гірше, але це компенсується тим, що в нас працюють найкращі звукові інженери.

Студія 2

А це мала концертна студія. Вона так називається, бо саме звідси велися трансляції концертів різноманітних колективів ще з моменту відкриття студії. Звичайно, подібні заходи проходили в присутності КДБ. Коли я сюди прийшов у 1982-му – це була не робота, а суцільні нерви. Концепція була така – все має бути ідеально чисто. Це означає, що будь-який шум, скрип, навіть якщо паличка диригента стукнула по пюпітру – це вже брак, розбори, зняття премій і так далі.

Підлога, яку ви бачите крізь дірки лінолеуму була тут із самого початку. Вона поставлена на бетонній основі і склеєна смолою. І цей паркет почав жахливо скрипіти, тому під час запису всі мали сидіти нерухомо. А як ти будеш нерухомий, коли граєш музику – тут емоції! Ось такі були в нас проблеми з ефірами. Під час підготовки до Олімпіади-80 нам привезли рекортан з бігових доріжок, і тоді ми застелили ним підлогу. Рекортан уже зняли, тож ми в процесі виготовлення нової підлоги.

Перші записи Софії Ротару, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича були зроблені саме у цій студії.

Студія 3

Тепер ми називаємо це приміщення вокально-інструментальною студією, але це не відповідає її початковій функції. Тут здебільшого пишуть радіовистави і літературні програми. Ця студія особлива і намолена великими іменами – Кікабідзе, Караченцев, Назарій Яремчук, Ротару. А не так давно тут цілий рік квартирував Вакарчук, який вважає, що найкращого звучання можна досягти саме у цій кімнаті.

Сама кімната невеличка – десь 80 м2 об’єму. Однак методом послідовного перетворювання вона стає все кращою і тепер ідеально підходить для запису вокалу. Зараз тут ще стоїть рояль.

Катакомби

У цьому машинному приміщенні містяться обігрівачі та кондиціонери. Не все вже працює на повну потужність, бо, наприклад, система зволоження повітря давно вийшла з ладу, охолоджувати повітря ми теж не дуже можемо, тільки підігріти. Те, що ви бачите – дуже енергозатратна система, величезна кількість енергії потрібна, щоб усе це функціонувало. У цих катакомбах дуже рідко хто буває, навіть з працівників, тому вважайте, що вам пощастило. На відміну від державних заводів такого класу обладнання, тут ще все якось живе. Без дотацій утримати таку будівлю, звичайно, неможливо – насамперед через плату за оренду і тепло. Усі розмови, що подібні студії мусять себе окупати, безпідставні, бо немає на сьогодні такої кількості замовлень.

Майбутнє

Уже з початку 2000-х у нас перманентні конфлікти із забудовниками. Громаду, звичайно, ніхто не питав, чи вона хоче, щоб тут будували нові висотки. Тому одні ставлять паркани, інші зносять. Останні кілька років тут відносне затишшя, але ж розумієте – будівельники не думають про збереження культурної спадщини, тому небезпека для нас нікуди не зникла.

Коли тут лише почалися проблеми з можливою забудовою, я зустрічався з архітектором Дьоміним, який проектував будинки, що мали б розміститися навколо студії. Ми разом розглядали проекти, і тут він показує на сірий квадрат по центру забудови і питає в мене: «А що це таке?». Я йому кажу: ну це ми, це і є наша студія. «Ааа, ну то ми її знесемо і збудуємо вам таку саму на Троєщині». Я був дуже вражений таким ставленням провідного архітектора України. Зробив йому екскурсію, як тепер вам. Я показав, розповів, що тут є і скільки їм коштуватиме перенести таку студію на Троєщину.

Ця будівля має виняткове історичне значення для України. Окрім студій, які ви бачили, є архів, де зберігається 110 000 найменувань записів, зроблених тут. Це історія, і знищенню не повинна підлягати.

Найбільш сприятливий розвиток подій для нашої студії – це державне замовлення від ПАТ «НСТУ». Бо офіційно забезпечити його функціонування за рахунок комерційної діяльності неможливо. Найкоштовніше, що ми маємо – це самі приміщення, які забезпечують усі вимоги звукозапису. Але все обладнання, окрім мікрофонів, а особливо комп’ютери, дуже застаріле. Це машини 2004 року, уявіть, які там програми. Обіцяють, що вже в квітні Будинок звукозапису має запрацювати на новий лад.