The Village Україна продовжує серію розповідей про доходи й витрати людей цікавих професій.

Підтримай The Village!

робота

Народний депутат України

Доходи:

38 000 грн

зарплата


Витрати:

10 000 грн

їжа

5 000 грн

транспорт

5 000 грн

заощадження

5 000 грн

інші витрати

3 000 грн

комунальні платежі

3 000 ГРН

цифрові підписки

Особливості роботи

Скажу чесно: це специфічна робота. Ти цілий день сидиш в одному приміщенні й натискаєш на кнопку. Принаймні так це здається людям, які спостерігають за процесом збоку. Насправді ж до того, як ухвалити рішення, на яку саме кнопку натиснути, ми проходимо довгий шлях.

До того ж ти сидиш у приміщенні, яке нормально не провітрюється. Наскільки я розумію, кондиціонер у будівлі Верховної Ради – перший кондиціонер в історії України. Але й працює він як перший кондиціонер в історії України. [сміється] Сесійна зала під куполом насправді менша, ніж може здатися з екрану телевізора. Дистанція між кріслами мінімальна, дуже тісно, а стільці – як у радянському театрі. Будівля довоєнна, побудована компактно. Схоже, через те, що раніше не було мікрофонів і підсилення голосу – треба було зробити так, щоб почули всі й у президіумі, і на віддалених рядах.

Перший місяць роботи у Верховній Раді пішов на акліматизацію: ти з’ясовуєш, як це все працює. Тільки з середини жовтня починаєш нормально працювати: конкретно заглиблюєшся в систему законодавства, вивчаєш регламент. Починаєш розглядати закони, встановлювати, які з них є лобістськими. Дивишся на інших депутатів, як вони працюють, як виступають. Будь-який депутат у першу каденцію буде проходити цей шлях. Власне, як і в будь-якій іншій професії: журналістиці, транспортній сфері чи будь-де.

Робочий місяць депутата регулюється законом. У нас є два тижні пленарних засідань, тиждень роботи в комітетах і тиждень роботи з виборцями. Інколи мене запитують в окрузі, чому я рідко буваю в місті, де обирався. Але ми, за законом, повинні три з чотирьох тижнів щомісяця бути в Києві – на роботу з округом виділено тільки тиждень.

Скажу чесно: це специфічна робота. Ти цілий день сидиш в одному приміщенні й натискаєш на кнопку

Пленарні засідання. Пленарний день починається о 10:00 з реєстрації. До цього можуть бути зустрічі, зібрання фракції тощо. Зазвичай, голосування в пленарний день тривають до 17:00–18:00, але може бути й до ночі. Перерви – з 12:00 до 12:30 і з 14:00 до 16:00. Велику перерву ніхто не використовує для відпочинку, навіть найбільш ліниві депутати – це час для засідань комітетів і зустрічей. Пообідати бажано з 12:00 до 12:30, але виходить не завжди, тому що в їдальні Верховної Ради постійні черги.

Робота в комітетах. Для того, щоб закон поставили на голосування в залі, його заздалегідь повинен підтримати профільний комітет. Власне, для цього й потрібна спеціалізація та закріплення депутатів за комітетами. Наприклад, я не можу вести конструктивну дискусію і тим більше ухвалювати рішення щодо структури ціни енергії, виробленої на АЕС. Тому такий закон повинен отримати схвалення профільного підкомітету й комітету. Тоді депутати можуть ознайомитися з висновком відповідального комітету та висновком Головного наукового експертного управління – чи збережено норми регламенту, чи може він бути лобістським, як він вплине на бюджет. І вже тоді депутати можуть ухвалювати рішення в сесійній залі.

Робота з виборцями. Депутати, які пройшли у Верховну Раду за списками, фактично звільнені від роботи з виборцями: вони можуть проводити окремі зустрічі чи писати пости у Facebook. Мажоритарники ж повинні тиждень на місяць проводити в регіоні, безпосередньо працювати з округом. Я як мажоритарник чверть місяця проводжу на окрузі.

У нашої фракції є три основні чати: для обговорення, інформаційний і груповий. Останній – це чат окремих підгруп на чолі із заступниками голови фракції. Чи дають у цих чатах вказівки, як голосувати? Це офіційний чат, а не темник. У нас є правила, яких ми дотримуємося: перед тим, як винести законопроєкт на голосування, ми подаємо його на розгляд фракції; якщо законопроєкт сигнальним голосуванням на фракції збирає більше 70% голосів, виносимо його на голосування; якщо не збирає, відкладаємо. Звичайно, бувають випадки, коли законопроєкти доводиться відкладати. Це свідчення того, що фракція працює. Принаймні дискусія завжди є.

Що я зрозумів за рік у Верховній Раді? Насамперед – якщо вертикаль влади не працює на 100% (від президента і до органів місцевого самоврядування), досягнути реалізації якоїсь ініціативи складно. Тому для себе я зрозумів, що варто зосередитися на одній конкретній темі та намагатися реалізувати ініціативи в її межах. Тому фокусую увагу на конкретних завданнях.

Ми робимо багато позитивного. Але зрозуміло, що темп цих змін не корелюється із запитом суспільства. Звичайно, ці перші дев’ять місяців повинні були бути активнішими. Але нам довелося мати справу з коронавірусом, кризою та 16 000 правок до банківського закону. Якщо їх усі роздрукувати та скласти, вийде стопка у мій зріст. Ну гаразд, не в мій, а в зріст Разумкова. [сміється] На банки ми витратили три з половиною місяці, на ринок землі – два. Тоді ще й коронавірус.

Чи було в мене відчуття розчарування? Скажу чесно: я одразу свідомо охолоджував свої очікування від роботи. Не думав, що все навколо чорне, а ми прийдемо й усе це перефарбуємо в біле. Свого часу я вивчав графічний дизайн, завжди любив використовувати градієнт. Тому для мене цей перехід між дійсним і бажаним має вигляд градієнту. Немає такого, щоб була одна суцільна заливка. 

жоден народний депутат не має морального права скаржитися на зарплату. Зарплати чиновників загалом вищі за середньостатистичні, вищі за ті, які отримує більшість українців. Але що я запропонував би, то це встановити заробітну платню депутатам обласних і міських рад. Я знаю, що в регіонах депутати працюють узагалі без зарплат, є лише депутатські фонди. Хоч хтось вірить, що вони будуть копирсатися в документах, ухвалювати рішення, зустрічатися з виборцями та працювати на користь громади без зарплати? Навіть якщо 64 депутатам місцевої ради визначити зарплату в 2000 доларів, це не буде катастрофічною сумою в масштабах бюджету – 42 мільйони гривень.

Адже політик під час ухвалення рішень повинен бути незалежним. І ти не можеш бути незалежною дорослою людиною, якщо не маєш джерела доходів. Так, депутати місцевих рад, на відміну від депутатів Верховної Ради, можуть працювати й отримувати дохід. Але який тоді сенс їм викладатися в їхній політичній діяльності і не шукати там «альтернативних» незаконних джерел прибутку, якщо за свою роботу вони нічого не отримують?

Дохід

У середньому моя ставка становить 38 000 гривень. Також є окрема стаття – кошти на виконання депутатських повноважень. Здебільшого це 35 000–40 000 гривень. Це гроші, які витрачаються на організацію роботи громадської приймальні й депутата загалом. Ми ухвалили закон, за яким у депутата забирають ці гроші, якщо він пропустив значну кількість засідань. Думаю, це правильно.

Хочете прикол? Зарплату в офіційній касі Верховної Ради видають у конвертах. Не в тому сенсі, що це «сіра» зарплата, просто її фізично тобі видають через конверт. До того ж ці 38 000 зазвичай видають дрібними купюрами. Виходить така пачка грошей. Коли проходиш рамку охорони, інколи просять показати, що в сумці. Й от що мені їм сказати? Подумають: «Ніби молодий депутат, тільки прийшов, а вже кеш виносить». [сміється]

Окремо є зарплатний фонд помічників депутата. Незалежно від кількості працівників це 43 000 гривень. У мене є два помічники, вони в рівних пропорціях отримують ці кошти. Усього можна взяти до 31 помічника, але я не можу уявити собі, кому це потрібно.

У депутатів-некиян також є відшкодування за оренду житла. Якщо ти маєш житло в Києві чи в межах 30 кілометрів від міста, то не маєш такої можливості. Мені пощастило, що маю квартиру в Києві, тому не користуюся цією опцією.

Компенсують також витрати на транспорт, якщо йдеться про офіційні відрядження. Я кілька разів їздив у відрядження, але компенсацію не просив. Якщо чесно, боявся, що напишуть, ніби я взяв державні кошти просто так. Є також автопарк Верховної Ради – і це звучить значно краще, ніж є насправді. Там стоять Skoda Octavia 2001 року та старі Toyota з ковриками на задньому сидінні. Є певна кількість годин на місяць, протягом яких народний депутат може використовувати ці машини. Чи правда, що для депутатів безкоштовний проїзд у метро? Я не перевіряв, завжди плачу, коли їжджу в громадському транспорті.

Чи правда, що для депутатів безкоштовний проїзд у метро? Я не перевіряв

Але дійсно, пільг у депутатів є досить багато. Наприклад, пріоритетне обслуговування в банку. Але як я буду розганяти чергу у відділенні? Який це матиме вигляд? Безкоштовне медичне обслуговування теж поки не використовував. Власне, тільки в одному випадку, коли здавав тест на Covid-19. Це довелося зробити після того, як у депутата-колеги підтвердили коронавірус. Терміново здав тест у державній лікарні, результат був негативним. У Феофанії жодного разу не був і не планую.

У мене немає й не може бути додаткових надходжень. Можу займатися тільки творчою діяльністю. Ані активів, ані дивідендів, ані консалтингу немає – відмовився від усього до моменту набуття повноважень. Вийшов з усіх можливих юридичних осіб і громадських організацій, щоб не виникало запитань. Але в мене є певні заощадження. Плюс ми плануємо спільний бюджет із дружиною, вона має свій заробіток.

Чи є окремі «мотиваційні» виплати від фракції? Точно немає, принаймні я про це не чув. Я поки тримаюся. Мотивації наразі вистачає.

Витрати

Головна стаття видатків – це їжа й продукти. Думаю, це приблизно 8 000–12 000 гривень на місяць. На карантині могло бути й більше, тому що багато замовляв доставки.

До речі, коли депутати кажуть про дешеву їдальню Верховної Ради, вони мають на увазі їдальню на Садовій, 3-А. А їдальня Верховної Ради на Грушевського – дуже дорога. Це просто жесть! Пюре з котлетою, компотом і шоколадним батончиком буде коштувати 200 гривень. Ціни вищі, ніж у центральних київських закладах. Але більшість депутатів їдять у їдальні. Хтось – у залі із самообслуговуванням, хтось – в окремій із сервісом. Старожили парламенту, ветерани політики їдять із обслуговуванням, за окремими дверима.

Щомісяця я їжджу на автівці на роботу в округ в іншу область. Для того, щоб заправити повний бак, треба 1200 гривень. Дорога туди й назад – це 2500. Загалом за бензин плачу близько 5000 гривень на місяць. Я міг би компенсувати ці витрати, але вирішую цього не робити. Не хочу брати гроші платників податків собі на бензин, не хочу, аби це використовували проти мене ЗМІ моїх опонентів. Є також певні витрати на власний автомобіль.

У мене є квартира в звичайному багатоквартирному будинку в Києві. За комуналку плачу близько 2000–3000 гривень. Також ми з дружиною відкладаємо гроші, тому що чекаємо на поповнення в родині. Усе, що лишається, відкладаємо на майбутню дитину.

Нещодавно також оновив iPhone. Сприймаю це як витрати на безпеку. До початку виборчої кампанії витратив день на те, щоб замінити всі паролі, поставити двофакторну автентифікацію. Але цього насправді мало – в ідеалі це треба зробити й всім людям, із якими ти близько спілкуєшся. До того ж посилила цю проблему історія з анонімними Telegram-каналами та «зливами» переписок. Тепер щоразу тричі перевіряю контакт людини, із якою спілкуюся повідомленнями. Я працював в IT, тому знаю, наскільки легко підробити листування в месенджерах. До кожної розмови ставлюся як до такої, яку хтось може записувати. Чи можна це назвати параноєю? Так, причому дуже жорсткою.

На цифрові підписки витрачаю не так багато: Apple Music, Megogo тощо. Також маю підписки на ліцензійне програмне забезпечення.

Ілюстрації: Анна Шакун для The Village Україна