Усе частіше від успішних людей можна почути про поняття «синдром самозванця»: суб’єктивне відчуття того, що людина не заслуговує того успіху, який має. Часто самозванці знецінюють свої досягнення та вважають, що їхній успіх – це лише випадковість або їм просто пощастило. Ми говоримо про синдром самозванця з кандидаткою медичних наук і психотерапевткою Марією Лемещук. Експертка пояснює, що таке синдром самозванця, чому він виникає, де межа тривожної невпевненості в собі, нестачі компетенцій і синдрому самозванця, як його позбутися самостійно та як допомогти з цим іншим «самозванцям».

Марія Лемещук

кандидатка медичних наук, лікарка-психологиня, психотерапевтка


Що таке синдром самозванця

Актуальність цього феномену складно недооцінити. П’ять років тому ніхто не звертався до психолога із запитом: «У мене синдром самозванця». Зараз ця тема важлива, оскільки цей феномен є й набуває розголосу. Такого синдрому немає в міжнародних класифікаціях, але якщо людина відчуває дискомфорт через певний стан, це потрібно якось формулювати та з цим важливо працювати. Тому сформувалося таке поняття, як «синдром самозванця».

Синдром самозванця – це тривалий стан, який не дає людині можливості оцінити власні досягнення та зрозуміти, що вони є результатом саме її праці. Тобто людина не може зіставити те, що саме її витрачені ресурси та робота привели її до результату й успіхів, які вона має. Зазвичай при цьому людина нехтує своїми зусиллями та досягненнями.

Людина із синдромом самозванця та підвищеною самокритичністю не відчуває задоволення від своїх успіхів, тому що вважає, що їй пощастило

Людина із синдромом самозванця успішна, але при цьому не вважає себе такою, ігнорує свій розум і зусилля. Наприклад, є успішний робітник компанії, він компетентний, гарно працює, до нього приходять за порадою колеги, до його точки зору прислуховується керівництво, але якщо його запитати, чому так відбувається, він відповість: «Мені просто пощастило, це збіг обставин» або «Просто навколо мене добрі люди, якби не вони, я б не зміг показувати такі результати». Він думає: «Якби вони насправді дізналися про мої вміння та здатності, вони б швидко мене звільнили». Тобто є чітка невідповідність між тим, що є насправді: тим, як навколишні сприймають результати людини, і тим, як сама людина сприймає результати своєї діяльності.

У людини із синдромом самозванця підвищена самокритичність, занижена самооцінка й викривлене уявлення про себе, свої знання й уміння. Зазвичай людина із синдромом самозванця та підвищеною самокритичністю не відчуває задоволення від своїх успіхів, тому що вважає, що їй пощастило. Треба відокремлювати самозванця від людини, яка немає на цей час достатньої компетентності в певній сфері, оскільки тоді формуються абсолютно різні підходи роботи з цим станом.

Якщо в людини недостатньо компетенцій, необхідно буде просто підвищувати їх, щоби відповідати поставленим критеріям і відчувати себе більш компетентним у своїй сфері. А якщо в людини достатньо компетенцій у сфері, але вона ними нехтує, тоді ми говоримо про синдром самозванця, й у такому випадку людині потрібно не підвищувати свою компетентність, а працювати над тим, щоби була відповідність між тим, що вона відчуває, і тим, як є насправді.

Чому виникає синдром самозванця

Формування особистості та ставлення до себе починається в дитинстві, а не в дорослому віці, відповідно – формуванням цього синдрому теж може відбувається ще в дитинстві. У психотерапії є багато індивідуальних особливостей, тому не можна виокремити одну причину, яка сприяє виникненню синдрому самозванця. Є певні причини, які можуть за певних обставин упливати на його формування. До прикладу:

  • Багато порівняння з іншими в дитинстві
  • Підвищена критика в сім’ї
  • Відсутність похвали та підтримки або, навпаки, у дитинстві дитині говорили, що вона надзвичайно розумна, а в дорослому житті вона стикнулася з тим, що інші колеги мають такі самі досягнення, як і вона. У людини ця невідповідність викликає нерозуміння, успішна вона чи ні. На цьому тлі можуть бути викривлення.
  • Невідповідність досягнень і зворотного зв’язку. Наприклад. у дитинстві дитина чула від учителів або батьків фрази: «Чому ти отримав 11, а не 12?», «Ти маєш бути кращим!». Перфекціонізм може підвищувати рівень вимог до себе та кількості досягнень, які визначатимуть успіх і його відчуття. Якщо ця планка надзвичайно висока, людина не може зрозуміти, наскільки її досягнення є цінними. Як наслідок, виникають викривлення, які впливають на відчуття успішності чи неуспішності.
  • Чітка оцінка ззовні. Наприклад, дуже авторитарне ставлення батьків до дитини та чіткі вимоги, якою вона має бути, без можливості самостійно оцінювати себе. До прикладу, фрази: «Ти сьогодні погано прибирав у квартирі» або «Ти сьогодні погано вивчила вірш». Коли є така чітка оцінка з боку, коли ця оцінка є авторитарною та не підлягає дискусії, у дитини не формується розуміння про те, що вона зробила та як вона це зробила. Найкраще запитувати в дитини: «А як ти вважаєш, як ти сьогодні виступив?» або «Як ти сьогодні поприбирав?». Це дає діапазон розуміння успішності та неуспішності, так людина формує більш об’єктивне ставлення до себе.
  • Недопустимість помилки. Коли людина не дозволяє собі помилятися, кожну помилку вона буде трактувати, як свій неуспіх і підтвердження того, що вона не спроможна бути гарним працівником. Людина може думати: «Вони не знають, як я помиляюся, тому думають, що я гарний працівник», хоча помилки – це невіддільна частина роботи в будь-якій сфері.
  • Бажання бути особливим і відрізнятися від інших. Якщо людина прагне бути надзвичайно кращим, це теж може провокувати виникнення синдрому самозванця й того, що людина не буде відчувати себе успішною.

Є дуже багато причин, які можуть спровокувати цей стан, але основною причиною є індивідуальна психологічна неспроможність людини оцінити свою роботу та результат своєї діяльності. Бо є люди, у яких було багато критики та порівняння в дитинстві, але при цьому в дорослому віці вони можуть об’єктивно оцінювати себе та свої досягнення. Тобто синдром самозванця – це збіг факторів, які одночасно впливають на психіку й індивідуальність людини, що є схильною до цього.

На виникнення синдрому самозванця можуть упливати риси характеру, але характер є динамічною структурою й може змінюватися протягом життя. З моєї практичної діяльності я бачу, що зазвичай із запитом синдрому самозванця звертаються люди, у яких порушена самооцінка та надмірна самокритичність. Раніше люди не говорили про це, а зараз на першому прийомі один із десяти клієнтів скаже про синдром самозванця: «Це про мене. Я про це чув, я про це читав». Зазвичай синдром самозванця не є основною причиною, з якою людина звертається до психолога чи психотерапевта. Швидше це один із симптомів і наслідків іншої проблеми.

Соціальні причини виникнення цього синдрому

Також виникнення синдрому самозванця провокує надмірне інформаційне навантаження. Зараз дуже багато інформації, тому часом буває важко оцінити, наскільки ти компетентний у тій чи іншій сфері. Але ми не можемо знати все, а коли ми не можемо знати все, ми можемо говорити й думати про те, що ми самозванці, тому що ми в чомусь некомпетентні.

Зараз є багато професій, у яких постійно щось оновлюється, і людина може відчувати, що для того, щоби балансувати, їй потрібно оновлювати свої знання. Період переходу від моменту, коли щось нове з’явилося, а людина це ще не вивчила, і розуміння того, що вона ще чогось не знає, також може провокувати синдром самозванця. Сучасний світ і його динамічність провокує те, що ми відчуваємо некомпетентність. Навіть за наявності зовнішньої успішності та розуму.

Які наслідки

Негативними наслідками синдрому самозванця є суб’єктивне незадоволення своїм життям і собою. Коли самокритичність постійно проявлятися в думках, людина може відчувати сум, бо вона постійно думає, що неуспішна або їй просто пощастило.

Людина може відмовлятися від подальшого розвитку або не брати на себе відповідальність того рівня, якого вона б могла взяти через те, що вона не впевнена у своїх силах. Хоча насправді вона могла б із цим легко впоратися. Суб’єктивна якість життя буде істотно знижуватися.

Щодо позитивних наслідків, у деяких випадках синдром самозванця може стимулювати людину до саморозвитку та самовдосконалення, більше навчатися, більше розвиватися та знаходити нову інформацію. Але все ж таки, з моєї точки зору, краще робити це з хорошого ставлення до себе й адекватного сприйняття своїх успіхів і знань, ніж шляхом гіперкомпенсації: «Я думаю, що я поганий і не вартий успіху, тому буду компенсувати це новими знаннями, саморозвитком і додатковими освітами».

Як позбутися синдрому самозванця

1. Спирайтеся на факти

Спочатку потрібно зрозуміти, це синдром самозванця чи нестача компетенцій. Для цього потрібно шукати підтвердження та завжди спиратися на факти. Необхідно, щоби було максимум чітких правил і критеріїв оцінювання.

Наприклад, на багатьох роботах є посадові вимоги або звіти за рік, за пів року, які показують, чи відповідають професійні здобутки людини тому навантаженню, яке вона мала, і чи відповідає вона професійним вимогам. Також є зворотний зв’язок керівництва. Це факти, на які ми можемо спиратися, щоби об’єктивно оцінювати себе. Що більше ми будемо звертати увагу на об’єктивні фактори, то легше будемо ставитися до суб’єктивних відчуттів і викривлень, які є.

Якщо на місці роботи немає чітких критеріїв оцінювання, ви маєте створити для себе власні критерії успішності. Наприклад, підбивайте підсумки своєї роботи в кінці кожного місяця й дивіться, що ви зробили за цей час. Це дає можливість на рівні чітких результатів діяльності бачити, що ви насправді зробили.

2. Не порівнюйте себе з іншими

Дуже важливий аспект у боротьбі із синдромом самозванця – не порівнювати себе з іншими. Поки буде порівняння, синдром самозванця буде процвітати.

3. Працюйте з думками

Потрібно навчитися помічати самокритику та свідомо дистанціюватися від неї. Це когнітивна робота з думками, у який ми вчимося не йти за автоматизмами. Тобто якщо ви помітили автоматичну негативну думку про те, що ви невдаха й вам просто пощастило сьогодні, треба критично оцінити її, а не вірити їй.

Ці думки є автоматичними й могли сформуватися на основі негативного досвіду в минулому, але наш досвід не є лінійним: якщо нам щось не вдавалося раніше, це не означає, що нам не вдасться це зараз або не буде вдаватися в майбутньому. Дуже важливо бути свідомими, бути тут і зараз, розуміти, що з нами відбувається, а не жити на автоматизмі.

4. Радійте своїм досягненням

Дуже важливо вміти радіти своїм досягненням. Зазвичай люди із синдромом самозванця нехтують своїми успіхами й не святкують свої перемоги та визначні моменти в житті. Тому треба вчитися цього.

Це дуже легко робити, думаючи, як би ми раділи за свого друга. Люди із синдромом самозванця можуть легко радіти за друзів, підтримувати, хвалити їх, святкувати їхні перемоги, але коли вони говорять про себе, відбувається зовсім інше ставлення.

Поставте собі просте запитання: «А як би я ставився до себе, як до друга?». Поступове плекання доброти та прийняття себе, звичайно, буде допомагати.

Якщо ви однаково перебуваєте у стані самозванця тривалий час, потрібно звернутися до психотерапевта або психолога та розібратися з індивідуальними причинами формування цього синдрому, знайти необхідні підтримувальні механізми, бо їх дуже багато й вони можуть бути різними.

Як допомогти «самозванцю»

Якщо ви помічаєте синдром самозванця у свого друга, колеги, підлеглого – не нав’язуйте свою точку зору, тому що людина однаково не буде вам вірити й залишатиметься у своїй суб’єктивно створеній ролі самозванця.

Потрібно повертати людину до фактів і не давати їй іти за автоматизмами своїх суб’єктивних думок

Потрібно допомогти людині самій побачити ось цю невідповідність, яка є. Ставити їй більше відкритих запитань: «А що ти зробив?», «А який результат ти отримав?», «А чи задоволений ти цим результатом?». Тобто потрібно повертати людину до фактів і не давати їй іти за автоматизмами своїх суб’єктивних думок, при цьому не нав’язуючи свою точку зору.