Фабінг – це звичка постійно відволікатися на телефон під час живої розмови. Часто таку поведінку люди списують на міф багатозадачності, пише ексголовний хірург США, дослідник проблем людської самотності, автор книжки «Самотність. Сила людських стосунків» Вівек Мурті.

«Зненацька ми тепер можемо розмовляти по телефону, відправляти емейли, сплачувати рахунки, замовляти харчі та подорожувати містом – і все це одночасно. Це створює ілюзію, що ми можемо задовольняти цікавість у десятьох різних напрямах одразу: одночасно слухати розповідь друга про новонароджену дитину, роздивляючись сусідові фотки з відпустки, читаючи есемески і гуглячи останні новини...» – пише Мурті.

Але це не так. Насправді ми розсіюємо увагу, скорочуємо ефективність і зменшуємо залученість у кожне з завдань. Усі ці речі практично неможливо робити одночасно. Через фабінг ми втрачаємо людський компонент спілкування, каже викладачка МТІ, докторка Шеррі Теркл. І насправді ми повноцінно не присутні ані у віртуальному, ані у фізичному житті.

Розповідаємо, що таке фабінг, коли він виник і чому. А також разом із психотерапевтом Тимуром Гончарем пояснюємо, що фабінг – це насамперед ознака тривожності.

Що таке фабінг

Фабінг – це психологічний термін й означає звичку постійно відволікатися на телефон під час живої розмови. Термін phubbing складається із двох англійських слів: phone – «телефон» і snubbing – «зневажливе ставлення».

У 2015 році у США провели дослідження, і виявилося, що 46,3% людей відповіли, що їхні партнери їх фаблять. Згодом провели ще одне дослідження, і з’ясувалося, що в пар з фабінгом гірші стосунки й частіші сварки та непорозуміння.

Хто й коли придумав термін

«Фабінг» як окремий науковий термін придумали в травні 2012 року в Університеті Сіднея в Австралії. Тоді рекламне агентство McCann організувало зустріч літературознавців, письменників і поетів, щоб дати назву новому явищу, коли людина під час спілкування відволікається на смартфон. Згодом McCann випустило фільм A Word is Born, присвячений появі нового слова.

Слово не тільки придумали, а й запустили цілу маркетингову кампанію Stop Phubbing. У ній закликали людей більше уваги звертати на живе спілкування, а не на смартфони. Усе почалося з мельбурнського студента Алекса Хейґа, який нібито скаржився на своїх друзів, які постійно сидять у телефонах. Із нього й почалася вірусна кампанія, про яку написали в Time. Насправді ж Алекс виявився працівником рекламного агентства, яке готувало піар-кампанію нового видання австралійського національного словника Маккуорі (Macquarie Dictionary), у який слово фабінг офіційно ввійшло у 2013 році.

Гаслом кампанії став вислів No Tweeting, No Facebook, No Instagram, No Foursquare, No Sexting: respect the food, the music and the company you’re in. Stop Phubbing підготував дослідження та з’ясував, що 87% підлітків віддали б перевагу онлайн-спілкуванню перед живим. А також створили карту, де у світі найбільше фаблять.

А для того, щоб закликати людей припинити фабінг, створили й у вільний доступ виклали постери.

Чому люди фаблять

Із книги Вівека Мурті «Самотність. Сила людських стосунків»

Люди прагнуть новинок. Ці новинки дає їм інтернет. Ми натискаємо на одне посилання, потім на інше, і так по колу. Коли люди публікують твіт чи пост, одразу отримують реакції у вигляді коментарів чи лайків. Це змушує їх почуватися потрібними настільки, наче весь світ чекає на їхній допис.

Психологи називають це петлею зворотного зв’язку в інтернеті. Що цікаво, вона використовує ту саму систему винагород у мозку, що й кохання чи дружба. Тому люди витрачають час на смартфон та інтернет, а водночас дають собі виправдання – багатозадачність. Ми переконуємо себе, що можемо бути ефективні одночасно в кількох місцях завдяки онлайну. Але це не так.

Це наче постійне перемикання вперед і назад, яке забирає багато енергії та часу та спотворює відчуття цінності справжнього контакту з друзями

Дослідники з’ясували, що люди неспроможні займатися кількома справами одночасно. Наприклад, під час розмови ми поглядаємо на телефон. У такому стані ми можемо почути слова співрозмовника, але не можемо обробити слова й невербальні сигнали з такою швидкістю, як належить. Мозок людини не може зосередитися на чомусь, роблячи одночасно інше, каже нейронауковець Ерл Міллер.

Це наче постійне перемикання вперед і назад, яке забирає багато енергії та часу та спотворює відчуття цінності справжнього контакту з друзями. Коли ми сидимо на цифровому ланцюзі, то не присутні повноцінно ані у віртуальному, ані в справжньому житті, каже викладачка МТІ, докторка Шеррі Теркл. До того ж люди це помічають, а тому не відкриваються нам. Це знижує рівень емпатії та зв’язків між співрозмовниками. Є дослідження, яке виявило, що рівень емпатії в студентів вищих навчальних закладів з 1979 до 2009 року зменшився на 40%. А це найбільше падіння з 2000 року.

Тимур Гончар

психотерапевт

Віртуальні технології вже досить давно стали частиною життя сучасної людини. Практично будь-яка діяльність праці і відпочинку пов’язана з віртуальністю. Обмеження, спричинені пандемією, різко змістили баланс у бік віртуальності, тому нам доводиться адаптуватися до цих змін.

Ми змушені поєднувати онлайн- та офлайн-процеси, щоб бути ефективними, не випадати з робочих і соціальних процесів. Темп і вимоги сучасного суспільства змушують нас практично постійно перебувати в онлайн-просторі. Це створює напругу, яка може проявлятися й у вигляді фабінгу.

Наша психіка обробляє величезні обсяги інформації, проте одночасно повноцінно перебувати в кількох процесах не вдасться. Це пов’язано з функцією уваги, тобто з довільним перемиканням психічної діяльності на те, що ми вважаємо важливим. Тож решта стає другорядним, і в інших процесах ми можемо бути присутніми лише поверхово.

Загальна рекомендація може бути одна: розібратися зі своєю тривогою, тому що фабінг – це передусім нав’язливе відпрацювання напруги

Тому людина, яка постійно відволікається в бесіді на смартфон, автоматично стає неуважною до співрозмовника. Так, вона може перемикатися назад, але в будь-якому разі втрачається якість комунікації. Постійне відволікання на гаджети також викликає певні емоції в співрозмовника (наприклад, образу, роздратування), через що страждає міжособистісний компонент контакту.

Загальна рекомендація може бути одна: розібратися зі своєю тривогою, тому що фабінг – це передусім нав’язливе відпрацювання напруги. Для початку людям, які фаблять, можна порекомендувати помічати й надавати цінність тим людям, які зараз поруч із ними, незважаючи на те, якої терміновості й важливості контент на екрані.