The Village Україна обирає 10 нових книг жовтня від українських видавців і пояснює, навіщо їх читати.

Підтримай The Village!

Donate

Художня література

Пйотр Ґурський «Закон ордену»

Видавництво «Рідна мова»

Переклад із пол. М. Шагурі

Темне фентезі від польського автора про підступність жінок-магинь, наївність закоханих чоловіків і світ, в якому добро заступила провина. Ментальні пси, ґробліни, демони, лебедиці, пліткарі – у романі Ґурського існують люди та потвори. Часто відразу й не визначиш, хто з них хто. Саме у творенні образів автор, який зовсім трохи спирається на фольклор і традиції середньовічного роману, виявляє свій талант.

Отже, Кестель Самран Нетса кохає прекрасну Клодіє, яку ув’язнено у високій вежі під охороною дракона. Щоб врятувати даму свого серця, Кестель стає учасником цілого плетива інтриг. Йому доведеться маневрувати між народами, що втратили незалежність під час великої війни й підкорилися магиням з ордену Ама. Чоловік збиратиме частини загадкової мозаїки – артефакту, що наділений надзвичайною силою. Проблема лише в тому, що її частини заховані в місцях, потрапити до яких може тільки мертвий. То як це вдається Кестелю? Він безсмертний, який ненавидить магію, адже через неї перетворився на кривавого вбивцю. Торувати шлях своїх пригод Кестель буде крізь живий лабіринт, підземне місто, ліс, Червону Корчму – страшні місця, рясно политі кров’ю. Чи винагородить автор героя возз’єднанням із коханою? Звісно, але у свій оригінальний і похмурий спосіб.

Сара Груен «Води слонам»

Видавництво «Фабула»

Переклад з англ. А. Копівської

Містеру Дженковскі дев’яносто років, а, може, навіть і дев’яносто три… Хто в такому віці точно рахує. Він мешкає в будинку для літніх людей, до останнього виборюючи право на гідне ставлення до себе та смачну їжу. Час – злий жартівник. Зморшками й сивиною він до невпізнаваності гримує колишніх шукачів пригод у милих бабусь і дідусів, але якщо зосередитись і згадати – скільки дивовижних історій можна почути! Наприклад, про двадцятирічного Джейкоба Дженковскі, який не отримав диплом ветеринара через раптову загибель батьків.

До цього горя додалася звістка про втрату всього майна. Так, тут не до навчання. У стані емоційного шоку Джейкоб застрибнув у потяг, опинившись, сам того не підозрюючи, у пересувному цирку. Коли події відбуваються у США у 20–30 роках минулого століття, варто бути готовим до жорстокого поводження як із тваринами, так і людьми. Але «Води слонам» не став би бестселером, якби його авторка не встановила справедливість, наказавши винних і обдарувавши щастям стражденних. У специфічній атмосфері цирку Джейкоб знайде друзів, кохання та покликання. А якщо ти хоч раз пережив пригоди з левом, що ледь не відкусив тобі руку, потоваришував із розумною слонихою та був викидайлом під час стриптизу у провінційному містечку, то навряд зупинишся перед утечею навіть із комфортного будинку для літніх людей…

Патрік Сенекаль «Пасажир»

«Видавництво Анетти Антоненко»

Переклад із франц. Р. Нємцева

Патрік Сенекаль – відомий канадський франкомовний письменник, автор романів, оповідань і коміксів, якого на батьківщині часто порівнюють зі Стівеном Кінгом. З невеликого, але надзвичайно динамічного, роману «Пасажир» стає зрозуміло, про яку схожість ідеться. Сенекаль, як і його американський колега, жахає читача не заради переляку. Якщо пошукати й заглибитись, неодмінно натрапите на якусь важливу тему. У «Пасажирі» письменник намагається дослідити коріння жорстокості.

Чи переростають дитячі вчинки, на кшталт відривання крилець мухам, у дорослому віці в щось більш жахливе? Що може стати тригером для повернення до жорстоких ігор? Самотність, зрада, стрес від зміни роботи? Сенекаль натякає на те, що злочинцем може бути кожен, адже психіка людини надто вразлива. Скажімо, живеш ти собі спокійно, розпочинаєш викладати в коледжі рідного міста, час від часу ходиш на пиво з найкращим другом, переживаєш розрив із коханою та раптом зустрічаєш подорожнього – підбираєш його на трасі, щоб підвести. Ця банальна ситуація змінює твоє життя, розпочинаючи криваву гру. Так сталося з Етьєном Сеґеном, який колись давно мав одного дещо дивного товариша...

Пол Андерсон «Патруль часу»

«Видавництво Жупанського»

Переклад з англ. О. Леська

Збірка повістей американського фантаста присвячена подорожам у часі та альтернативній історії. До книжки увійшли твори Андерсона різних років, починаючи з 1960-х. Якщо кортить порівняти, як письменники тоді уявляли сьогодення, на вас чекатиме розчарування. Андерсона більше цікавить минуле й парадокси часу, що безпосередньо впливають на хід історії. Хоча без зустрічей із людьми з далекого майбутнього – беземоційних напівбогів, не обійдеться.

Головним героєм усіх повістей збірки є Менс Еверард. За його плечима – Друга світова війна й «подорож» до Європи, яка навіть 1954 року відгукується життям, що ніяк не стане на рейки. За оголошенням Менс приходить на співбесіду, яку проходить, опинившись у складі «Патруля часу» – організації, що покликана берегти плин історії, щоб у світі не сталося незворотних змін. На першому завдання Менс завітає у 1894 рік, потім – далі, у пошуках мандрівника в часі, якому закортіло несанкціоновано «сіяти мир». Еверард стрибатиме епохами та дивовижними ситуаціями, буде змушений не раз робити складний етичний вибір між дружбою та обов’язком, заразом спонукаючи читача бути в тонусі й зазирати на сайт «Вікіпедії», щоб освіжити в пам’яті ті чи інші історичні події.

Софія Лундберґ «Червоний записник»

Видавництво «Нора-Друк»

Переклад зі швед. Н. Іваничук

Коли йдеться про шведську літературу, якій вдалося вийти з локального ринку на світовий, відразу згадуються або похмурі й жорстокі детективи Стіга Ларссона, або сентиментальні романи Фредріка Бакмана. Третього практично не дано, хіба що ти – Пер Улов Енквіст чи Ульф Старк. Авторка «Червоного записника» обрала «світлу сторону» літератури, вирішивши писати добрі історії про перевірені роками цінності. Тому якщо вам хочеться почитати щось таке ж сльозогінне, як, скажімо, «Чоловік на ім’я Уве» Бакмана, беріть роман Лундберґ. Він розчулить, ідеально вписавшись в антураж осіннього читання з пледом і чашкою какао.

Доріс, головній героїні роману, майже сто років. Вона поховала всіх, кого любила, крім троюрідної племінниці Дженні, що мешкає у США. Спілкування жінок через Skype – велика радість для обох. Для Доріс – це дрібка реальності, яка пробивається крізь згадки про минуле. Для її онуки – можливість відірватися від буденності матері великої родини. Доріс занотувала важливі події свого довгого життя в червоний записник, щоб її історія надихнула Дженні на зміни, дала їй упевненість і наснагу боротися з обставинами за право бути собою.

Нон-фікшн

Володимир Станчишин «Стіни в моїй голові»

Видавництво «Віхола»

«У цій книжці я вирішив написати про тривогу й депресію, бо багато людей, які страждають від цих розладів, навіть не здогадуються, що з ними відбувається насправді. Коли ми знаємо – ми можемо вирішити, чи звертатися по допомогу, а ще я вірю, що знання визволяє», – пояснює психотерапевт Володимир Станчишин. «Стіни в моїй голові» – одна з перших книжок нещодавно створеного видавництва, яке обіцяє постачати читачам нон-фікшн вітчизняних авторів. Побажаємо Віхолі успіхів і перейдемо до науки про те, як опанувати тривожність і розпізнати депресію.

Станчишин пише максимально дохідливо й доброзичливо. Його текст – сам по собі вже частина терапії, адже не повчає, не наполягає й не навантажує. З книжки читач дізнається, що схильність до тривоги є генетично зумовленою, отримає перелік ознак і видів тривожного розладу, а також покрокову інструкцію з того, що робити у випадках, коли хвилюватися через все на світі вже немає сил. «Стіни в моїй голові» будуть корисні не лише тим, хто потребує допомоги. Наприклад, докладна інформація про панічні атаки чи обсесивно-компульсивний розлад знадобиться й тим, у кого серед друзів чи рідних є люди, які страждають на ці недуги. Коротко кажучи – читайте, вивчайте, але не ставте діагнозів самостійно. Якщо є потреба, ідіть до психотерапевта. Володимир Станчишин доводить, що вони класні та надзвичайно потрібні спеціалісти.

Едіт Іва Еґер «Вибір. Прийняти можливе»

Видавництво «Книголав»

Переклад з англ. Х. Радченко

Якби фраза: «Чимало з нас застрягли у своїй травмі та тузі, без можливості жити на повну. Саме це ми можемо змінити» зустрілась в якійсь іншій книжці, у багатьох читачів вона б викликала асоціації з виданнями про мотивацію й позитивне мислення, схожість яких уже давно переросла в однотипність. Але видання Едіт Іви Еґер – інший випадок. Авторка пережила Другу світову війну й ув’язнення в концтаборі «Аушвіц-Біркенау».

Людині, яка відчула стільки болю й змогла стати щасливою, однозначно варто довіряти: «Те, що сталося, неможливо ні забути, ані змінити. Та з часом я навчилася вибирати, як реагувати на минуле. Я можу почуватися знедоленою або сповненою надії, у депресії або щасливою. Ми завжди маємо вибір і можливість контролю. Я – тут і зараз». Ліцензована психологиня, як вона сама себе називає, Еґер пише про важливі речі, прийняття яких може стати рецептом вашого особистого звільнення від емоційних кайданів. Крім цього, «Вибір» – чудово написана автобіографія з нагадуванням про те, що в недалекій історії людства є речі, які ніколи не мають повторитись.

Деніел Ґоулман «Соціальний інтелект»

Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля»

Переклад з англ. Я. Лебеденка

Колишній науковий репортер New York Times, двічі претендент на Пулітцерівську премію, автор бестселера «Емоційний інтелект», доктор філософії, популяризатор науки – перераховувати досягнення Ґоулмана можна довго, раптом когось це спонукатиме дізнатись, що ж ця розумна людина мала на увазі під словосполученням, винесеним у назву книжки. І тут на тих, хто по-модному вважає себе соціофобом чи соціопатом, чекає сюрприз: «Неврологія відкрила, що сам задум нашого мозку робить його товариським, неминуче зануреним у тонкий зв’язок між людьми під час кожного контакту.

Цей нейронний місток дає нам можливість упливати на мозок (а отже, і на тіло) усіх, з ким ми взаємодіємо, а співрозмовникам – упливати на нас», – пише Ґоулман. Про те, як жити з усвідомленням цього факту та як ним правильно користуватися і йтиметься у книжці. Автор розповідає про соціальну корозію чи емоційну економіку, описує нейроанатомію поцілунку, щоб запевнити читача у тому, що миттєве відчуття внутрішнього стану інших і «опанування» складних соціальних ситуацій – ключ до відповідей на складні питання на кшталт: «Як бути щасливим?».

Анна Вінер «Прокляття Кремнієвої долини»

Видавництво BookChef

Переклад з англ. О. Бершадської

Перша та поки єдина книжка американської авторки, яка вирішили розповісти широкому колу читачів про те, що відбувається за лаштунками Кремнієвої долини з її шаленими грошима, всюдисущою віртуальною реальністю та напрочуд талановитим штучним інтелектом. Анна Вінер, філологиня за освітою та колишня працівниця літературної агенції, пише вправно, відверто й іронічно – останнє є безумовним плюсом цієї книжки. У свої двадцять п’ять років жінка вирішила спробувати сили на боці ворога, тобто піти працювати у стартап, що розробив додаток для читання книжок. Для американської книговидавничої сфери, яку вже добрячи підкосив один супервідомий онлайн-магазин, ідея такого застосунку була дійсно революційною, що й зачепило Анну.

Важливе уточнення: Вінер не вживає у книжці назв компаній, але описує їх так, що ви відразу зрозумієте, про які йдеться. Чому? Можливо, щоб уникнути судових позовів, але найімовірніше для того, щоб дати читачу зрозуміти, наскільки глибоко прокляття Кремнієвої долини заволоділо кожним із нас. Власне, Анна стане однією з тих, хто «стоїть за інтернетом». Але замість декларованої свободи й рівності вона стикнеться із сексизмом, нелюдськими корпоративними правилами та іншими речами, про які не говорять під час співбесід.

Джаннальберто Бендацці «Світова історія анімації»

Видавництво ArtHuss

Переклад з англ. О. Журавльової, В. Зайця

Масштабність цієї роботи вражає. Історик анімації Джаннальберто Бендацці здійснює максимально комплексний підхід до предмета свого дослідження, зазначаючи, що спроби назвати анімацією, наприклад, малюнки на тисячолітніх археологічних знахідках видаються йому смішними й не мають жодного стосунку до «нашого історичного дискурсу». Не далеким пращурам, яким кортіло прикрасити посуд чи стіни своїх осель, ми зобов’язані появою анімації. Без науки й технічного прогресу нічого б не сталося.

Крок за кроком автор відтворюватиме історію перетворення картинки, що рухалася, на витвір мистецтва. Бендацці зважає на культурні, політичні та економічні особливості різних періодів розвитку людства. Адже це пояснює, чому, скажімо, Європа, в якій народилося кіно й 1908 року було показано «Фантасмагорію», першу анімацію, віддала лідерство американцю Діснею. Конкретизуючи, Бендацці аналізує роботи понад сотні аніматорів із різних країн світу, супроводжуючи текст численними й неймовірно цікавими ілюстраціями.