СпецпроєктиБути собою: чому краса буває різною

Індустрії моди, глянцю і кіно демонструють нам стандарти краси, категоризуючи їх як ідеальні та бажані для багатьох. А якщо хтось із певних причин не має великих очей, довгих ніг або густого волосся, то для них існує ціла армія спеціалістів. Однак є те, що цінніше за всю моду і тренди, – це ми самі.

The Village Україна разом з брендом біосумісної косметики Philip Martin’s поговорили з трьома героїнями, які вважають, що пізнати себе, полюбити себе й правильно дбати про свою зовнішність – більш важливо, ніж відповідати чиїмось стандартам.

Про свою зовнішність і прийняття себе

Певний час я жила в Монреалі, вчилася серед студентів-міжнародників з усіх куточків світу. Я не раз чула від них, що подібна на пакистанку, індійку, арабку. Ці спостереження підштовхнули мене не конструювати свою зовнішність. Я розумію, що якісь риси можна перетасувати, відповідним чином декорувати, щось можна виділити, щось підкреслити. Але мені стало цікаво, яка ж я та, що незмінна, незалежна від того, в якому культурному контексті я є.

Два роки тому я вирішила перевірити, наскільки у мене сиве волосся. Мені мама казала, що ти один раз побачиш і більше не захочеш нічого змінювати. Так і сталося – коли я побачила свій сивий колір, то зрозуміла, що вже не наважуся його змінити. Цей відтінок, який природним чином сформувався, мені дуже подобається.

Про стандартизацію краси

Люди мають цікавитися собою. Є влучне англійське слово curiosity, що означає допитливість. Мені було справді допитливо, яка я зараз. Головне – почуватися комфортно і впевнено у своєму середовищі. Мені дуже цікаво бачити себе у динаміці. Я була така, тепер я інша, і мені цікаво, як я буду змінюватися далі. думаю, що це така здорова самоемпатія – коли ти готовий до зустрічі з собою.

Красиво, коли люди щирі. Красиво, коли люди веселі, радісні, вдячні. Я звертаю увагу на зовнішність, яка не канонічна для журналів і медіа. Для мене природно цінувати себе. Я можу сказати, що всі мають цінувати себе. Хоча це не так просто, як звучить.

Коли суспільство чи медіа диктують стандарти краси, це означає, що вони не цікавляться справжніми людьми. Можна казати: «Чекай, поки ми визначимо новий стандарт і тобі про нього повідомимо». А є інша позиція: «Покажи нам, ми чекаємо, поки ти нам покажеш, який чи яка ти є».

Краса – це щиро цікавитися людьми і собою. Не можна пізнати інших, якщо ти зовсім незнайомий із собою.

Аня Грабарська, 31 рік

журналістка, фотографиня

У моїй сім’ї по маминій лінії всі росіяни та українці, а по татовій усі євреї. Моя бабуся була вогняно-руда, настільки руда, що у неї обличчя було однією суцільною веснянкою. А по татовій лінії всі брюнети, тому в мене брови і вії дуже темні, а веснянки дуже руді.

Про свою зовнішність і прийняття себе

Коли я сама почала знімати, перестала оцінювати на фотографіях свою зовнішність. У мене ніколи не буває претензій до фотографа, якщо він мене «бачить» не такою, якою я сама собі подобаюсь.

У мене були різні етапи зміни зовнішності. Дуже радикальних кроків я не робила – обійшлося без зеленого волосся та агресивного пірсингу. Але коли мені було 12 років, я почала тусуватися з неформалами, дуже коротко стриглася, носила дивні речі. У мене був короткий рудий їжачок. Потім я дуже довго не могла відростити волосся. І зараз хочеться підстригтися, але відрощувати потім волосся – це жах.

Про любов до себе та інших

Якби мене запитали, що я хочу в собі змінити, то відповіла б, що хочу скинути вагу. Але моя вага не впливає на те, ким я є.

Я дуже люблю красивих людей, але краса у цьому випадку – це не про зовнішність. Мене приваблює цілісність: коли ти дивишся на людину і розумієш, що її красою можна цвяхи забивати. Наприклад, Таня Кремень, Аня Санден, Наташа Ісупова. Це такі жінки, яких я не уявляю іншими. Ти на них дивишся і розумієш, що у всіх минулих і майбутніх життях вони будуть такими ж. Якщо вона реінкарнується каменем, то це буде камінь «Аня Санден». Зовнішність – це приємний бонус до цікавої людини.

Пам’ятаю, 7 років тому в Польщі мені сказали особливий комплімент. Я снідала в готелі, а за сусіднім столом сиділа літня пара. Вони почали на мене дивитися і усміхатися. І тут чоловік каже: «You look like a masterpiece» («Ви виглядаєте як витвір мистецтва»). Мене це дуже вразило, це тонкий комплімент. Не знаю, чи багато людей такими категоріями мислять.

Я не вважаю себе ані гарною, ані некрасивою. Зовнішність – не те, що робить мене «мною».

Про свою зовнішність і прийняття себе

Коли я собі подобаюся, то люблю фотографуватися. А якщо почуваюся невпевнено, не в тому одязі або без макіяжу, то стає трішки складніше. Я вже думаю не про процес, а про результат.

Я себе не дуже впевнено почуваю у речах, які надто облягають. Наприклад, коли я у скіні-джинсах і мене фотографують у повний зріст. Я можу сфотографуватися без макіяжу для себе чи з друзями, а Інстаграм – це ніби моя робота, тому там усе має бути ідеально.

У мене в дитинстві був лицевий недолік. Нижня губа була не на місці, і коли я говорила, то вона помітно відсовувалася вбік. Тоді ще не було сучасних методів корекції, тому мені робили спеціальні масажі. Кілька разів на тиждень у лікарні мене буквально били по обличчю. Спочатку я комплексувала, але потім це виправилося і тепер цього недоліку немає.

Про стандартизацію краси

Уперше я схудла, тому що мені поставили брекети і я місяць не могла нормально їсти. Я важила 45 кг, і це був кайф. Зараз я не можу це повторити так легко, тому що тоді це було фізичне обмеження, а моральне значно складніше.

Найголовніше у зовнішності – бути доглянутою. Не важливо, які у тебе природні дані – це нормально, що хтось більш симпатичний, а хтось менш симпатичний. Але коли людина дбає про себе, то мені вона подобається у будь-якому випадку.

Найголовніше у зовнішності – бути доглянутою.