The Village Україна розповідає про цікаве та красиве житло в Києві й не тільки.

Фото: Анна Бобирєва

Район:

Шевченківський

Дизайн:

Еміль Дервіш

Висота стель:

близько 4 м

Площа:

близько 70 м²

Квартира розташована у будинку 1912 року на вулиці Рейтарській. Простора студія у пам’ятці архітектури належить Марку Реймонду Вілкінсу – швейцарському режисерові, який жив у Берліні та Нью-Йорку, але два роки тому вирішив переїхати до Києва. «Я продав квартиру в Берліні, щоб купити квартиру в Києві. Знаю, що багато людей у Києві хотіли б зробити навпаки. Але мені більше подобається Київ», – розповідає Вілкінс, співзасновник галереї The Naked Room i співорганізатор вінтажного маркету Kyivness.

 Я виріс у суспільстві, у якому вже давно все визначено: у Швейцарії все зроблено, тож до цього неможливо щось додати. Тому я переїхав до Нью-Йорка – транзитом через Берлін, де прожив сім років. Та з Нью-Йорком ситуація схожа: це місто є колекцією історій про першопроходців, утім, простору для створення чогось нового не багато.

Коли в Україні пройшла революція (Євромайдан – ред.), я відчув особливий емоційний зв’язок із вашою країною. Я зрозумів, що в Нью-Йорку нудно – порівняно з розбудовою нового суспільства в Україні. Тож почав більше часу проводити у Києві – і по роботі, і у вільний час. Два роки тому я вирішив переїхати до України. Я продав пентхаус у Берліні й інвестував отримані гроші у квартиру в Києві та кілька інших проектів.

Марк Вілкінс

режисер

Житло у Києві Вілкінс шукав з огляду на розташування – зокрема, хотів, щоб воно було неподалік улюбленого закладу, ресторану ZigZag. «Я одразу відчув, що це особливе місце, коли вперше побачив цей краєвид», – каже режисер. Із вікон квартири видно Рейтарську і місцевий сквер.

Утім, прийняв господар приміщення у поганому стані. «Це було жахливо: тут тривалий час ніхто не жив. Шпалери були облізлі, а віконні рами буквально розвалювалися», – пригадує Вілкінс. Для роботи над проектом він залучив київського архітектора Еміля Дервіша. «Сучасні українські дизайнери мають дуже круті роботи, але зазвичай вони досить холодні. На мій погляд, життєвий простір треба робити так, щоб людям було комфортно і затишно. У стилі Еміля я помітив саме цю теплоту», – каже Вілкінс.

Основне тло для оселі обрали світлим. В основі концепції квартири – поєднання білого і блакитного кольорів з латунню. Акценти розставили завдяки меблям, покритим сплавом цинку та міді, а також блакитними і синіми кольорами – включно з вхідною групою до квартири. «Я люблю море, я моряк, тому люблю і блакитний колір. У Нью-Йорку в мене є маленька яхта, на ній ми свого часу перетнули Атлантичний океан, – розповідає Вілкінс. – Моя яхта називається «Пошук». Що я шукаю? Я шукаю щастя через створення чогось нового – і просторів, й історій».

Окрім того, акцент вирішили зробити на заокруглені форми. На це рішення архітектора надихнула зона біля вікон, виконана у формі еркера. Вілкінс називає її прийомом у стилі арт-деко. Пояснює, що за допомогою нього у квартирі більш затишно і дружньо.

«Я вважаю, що пластикові вікна – це хвороба. Вони знищують Київ». Вілкінс відреставрував і пофарбував старі дерев'яні вікна.

Серед іншого заокруглену форму має латунна шафа над кухонною стійкою. У ній приховали і місткий холодильник. «Мені подобається латунь, тому що це живий матеріал, із часом він буде змінювати відтінок», – пояснює Вілкінс. Раковина на кухні також вінтажна: це власність прадідуся режисера, яку він цінує за місткість. «Особливо після вечірок», – каже господар.

На великій дерев’яній шафі – бібліотека. Вілкінс розповідає: збирав її усе життя, із дитинства до більш дорослого захоплення кінематографом. Зокрема, на полицях книжки про творчість Стенлі Кубрика та Романа Поланскі. «Поланскі – це один із взірців для мене як режисера», – каже господар. Знайшли тут і місце для вінілового програвача.

«У мене є статуя Будди, але я не релігійна людина»
«Це ніби скриня зі скарбами. Мені подобається уявляти, що це Louis Vuitton, але це не Louis Vuitton. Насправді я тримаю там зимові покривала»

Диван у вітальні Вілкінс свого часу придбав на блошиному ринку в Берліні. Звідти режисер перевіз і спальне ліжко, а також низку інших меблів, включно зі скринею та успадкованим від матері фортепіано. «Щоб перевезти всі речі з Німеччини, довелося замовляти дві вантажівки», – пригадує Вілкінс.

Над ліжком Марк Вілкінс повісив картину батька. «Ні, це не автопортрет», – каже господар.

Зону для спальні архітектор Дервіш запропонував об’єднати із ванною. «Ванна кімната – це одне з найбільш важливих місць. Адже у ванній ми голі, а отже, найбільш щирі. Зрештою, саме тут ми починаємо і закінчуємо свій день. Тож я хотів, аби у ванній було природне світло», – каже Вілкінс. У майбутньому власник планує розділити простори шторами. Біля ванни – модель яхти. «Дуже схожа на мою», – сміється режисер.

Стіну у вітальні прикрашає велика картина з міським краєвидом, названа на честь соліста Iron Maiden – Dickinson. «Уявлення не маю, чому художник присвятив її Брюсу Дікінсону. Але мені вона подобається за поєднання смутку з надією», – сміється Вілкінс.

Поряд місце знайшлося для двох подарунків власникові на день народження – авторської роботи київської художниці Маші Реви і картини в стилі радянського модернізму від Дани Павличко. Ще один подарунок – від Марії Ланко і Лізи Герман, разом з якими Вілкінс відкрив у Києві галерею The Naked Room.

«Я хотів створити місце, де могли б зустрічатися люди. Хотілося, щоб тут можна було влаштовувати вечері, вечірки та кінопокази на проекторі», – каже Вілкінс. Додає, що завжди радий бачити у своїй оселі людей, які щодня змінюють Київ і Україну на краще. Зокрема – виконавчого директора комплексу Bursa Василя Гроголя і народного депутата Сергія Лещенка.