В умовах війни накопичений стрес перетворюється на внутрішню напругу, людина може відчувати біль у м’язах, внутрішню емоційну нестабільність, можуть виникати безсоння, відчуття пригнічення, виснаження. У науці утримання складних почуттів усередині називають репресивним копінгом, є дані про те, що подолання проблем у такий спосіб підриває імунітет, роботу серцево-судинної системи.

Один зі способів зменшувати напругу – плакати. Хоча, за словами терапевтів, важливими є не лише сльози, а й те, поруч із ким ти плачеш. Разом із психологинею Софією Терлез розбираємо популярні запитання про сльози: що це, як виникає і чи справді може бути допомогою.

Текст: Марк Лівін, Анастасія Кузьменко

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів


«Плакати потрібно з правильними людьми»


Бельгійський психотерапевт Лівен Мігерод говорить, що «сльози – це слова, які струмлять і котяться». Що старшими ми стаємо, то більше вони проявлятимуться. У питанні, чи потрібно нам плакати, щоб відчути полегшення, думки вчених розділилися. Дослідивши відчуття людей після того, як вони поплакали, виявили, що одним ставало легше, сльози допомагали впоратися зі стресом, – проте інші не почувалися краще. У цьому випадку все залежить від людини та від того, хто перебуває поряд.

Якщо поруч із людиною, яка плаче, ті, хто її розуміють, не засуджують, а справді переживають, то вона заспокоїться в декілька разів швидше, ніж якби плакала на самоті.

Тому люди, які плачуть наодинці, можуть отримати менше «знеболення», ніж ті, хто плачуть у присутності близьких

Під час плачу ми особливо вразливі, тому допомогти заспокоїтися може сама присутність близьких або контакт із ними. «Я тебе чую та не засуджую, я тут, із тобою». Ця присутність означає прийняття, адже людина не розриває стосунки та не каже, що плакати не потрібно, а навпаки, готова навіть у кризу бути поряд. Саме фраза: «Це дійсно важко, проте я тебе розумію» означає, що близькі можуть витримати дискомфорт, із яким особисто ми зараз не можемо впоратися. Тож ті, хто плачуть, у цей момент ніби діляться вантажем і сумом із ближніми, цим самим проживаючи горе.

Такий приклад можна знайти в дитинстві. У школі в нас міг бути важкий день, однак ми трималися та не могли дозволити собі проявляти спектр емоцій, адже довкола багато людей. Проте вдома біля тих, хто нас не засудить, можна нарешті вивільнити почуття та поплакати. У дорослому віці ми теж можемо триматися в складних ситуаціях, але вдома, коли коханий або кохана запитують, як пройшов день, сльози самі з’являються.

Коли ми переповнені, багато речей не вдаються, довкола війна або гине близька людина – це нас опускає та переносить у небезпечне місце, адже звичний світ порушується. Тоді ми й починаємо плакати, але заспокоїтися буде набагато легше, якщо поряд є людина. Коли ми оплакуємо проблеми з правильними людьми, можемо прийняти неприйнятне. І тоді в нас вийде рухатися далі та жити з цим станом.


Іноді злість – це сльози


Якщо в людини не виходить поплакати, сльози можуть виявлятися через інші емоції, як-от злість або дратівливість. Тут потрібно пам’ятати, що сльози – це завжди про потреби, як ментальні, так і біологічні. За плачем може стояти, наприклад, нестача любові. І якщо людина не може дозволити собі плакати, то намагатиметься замістити сльози іншими почуттями.

Це можна пояснити гнучкістю психічного здоров’я. Тобто коли я не можу виплакатися, я позлюся. Коли не можу злитися, посміюся. Якщо ці варіанти доступні та не заблоковані заборонами з минулого, це означатиме, що людина може справлятися з труднощами різними способами. А коли людина постійно стримує себе, її емоції стають цементованими та не можуть прорватися назовні

Проте поки плач не вивільнитися, поки сум не вийде, поки горе не буде прожите, людина не зможе відчувати життя на повну

Коли наші потреби порушені, ми можемо проявляти себе дуже по-різному. Чоловіки часто замість того, щоб прожити свої почуття, намагаються заглушити їх вечірками, алкоголем, сексом або сміхом. На тлі цього може виникати злість, яку не розумітиме оточення. Пояснити, що ми злимося, хоча насправді хочемо плакати, майже неможливо. Тому найкращим способом буде підтримати людей у такій ситуації. Варто висловити розуміння: «Я розумію твою злість, коли на дорозі люди не слідкують за правилами. Розумію, чому ти злишся через війну». Злість захищає сльози. За нею, як за айсбергом, заховано багато почуттів.


Блокуючи сльози, ми відчуваємо напругу


Кожна людина справляється з кризовими подіями по-різному. Комусь стає легше, коли він або вона поплаче, а хтось, навпаки, хоче втримати емоції в собі. Це залежить від емоційного порогу людини.

Плакати під час стресу необов’язково – проте ніхто не знає, що пізніше відчуватиме людина, яка стримує почуття. Проблеми можуть виникнути, якщо одна поведінка відбиватиметься на інших сферах життя. Наприклад, людина тільки плаче або взагалі нічого не відчуває, і це впливає на її стосунки

А від якості наших стосунків залежить якість нашого життя

Це слова терапевтки Естер Парель.

У когось за відсутності плачу накопичується стрес, який переростає в активно-агресивну або пасивно-агресивну поведінку. Дехто вимикає та заморожує емоції, не виражаючи їх зовсім. Зазвичай такі дії відбуваються, коли людина не мала дозволу на прояв почуттів у дитинстві.

Зараз люди на фронті не завжди можуть поплакати. Так само є ті, хто з початку повномасштабної війни не проронили жодної сльози. Їхня психіка може бути доволі стійкою, тож вони не відчуватимуть різкого емоційного падіння. Однак якщо людина більш схильна до переживань, то пізніше може відчути всю ту тривогу, яку стримувала раніше. А це своєю чергою може викликати депресію, адже все, що не виражається назовні, блокується всередині. Така заблокована енергія з’їдає потенціал людини, через що виникає додаткова напруга, тож у майбутньому їй може знадобитися підтримка спеціаліста.


Чому чоловіки плачуть менше за жінок


Психолог Огюст Анрі Форель сказав: «Ми всі народжуємося жінками, а потім деяких виховують чоловіками». Насправді від народження хлопці та дівчата плачуть однаково, проте з віком це змінюється. Бути щирими виходить лише з близькими – тому плач часто називають «акустичною пуповиною». Він залишається, але лише з важливими людьми, перед якими ми справді можемо відкритися.

Усе йде з дитинства, і яскравим маркером цього є звертання до хлопців і дівчат. Зазвичай хлопцям кажуть, що вони повинні бути серйозними та сильними, водночас до дівчат говорять мʼякішим тоном, який дає більший дозвіл на прояв емоцій. Тим, кому в дитинстві дозволяли виявляти емоції, буде легше керувати ними в майбутньому. У них буде вибір – показувати свій стан або ні. Коли я можу відчувати сум, не плакати на роботі, але вдома вивільнити свої емоції, не відчуваючи за це провини.

Якщо такого дозволу немає, то в людини виникатиме внутрішній конфлікт. «Я не маю права плакати ні в соціальних умовах, ні пізніше». Цей тягар зростатиме, блокуватиме почуття, що найчастіше й відбувається в чоловіків.

Психолог Вільям Фрей підрахував, що в середньому чоловіки плачуть 1,3 раза на місяць, водночас жінки – приблизно 5,3 раза

Тому чоловіки можуть відчувати більшу злість та агресію всередині, адже не можуть вивільнити почуттів.


Плач після кожного приводу може вказувати на виснаження


Плач під час перегляду фільмів, прослуховування музики або після кожної сварки може бути маркером виснаження. Можливо, щось у житті людини приносить розчарування або страждання. Тож плач може бути одним із небагатьох доступних способів переживати емоції.

Проте людина може засуджувати себе за те, що постійно виражає емоції через сльози. Нібито в її житті забагато плачу, нібито інші нормально справляються з переживаннями, а я тільки крізь сльози. Якщо людина, плачучи, думає, що з нею щось не так, то може відчувати додатковий стрес. Такі думки найчастіше виникають у тих, кому забороняли плакати, засуджували та висміювали за емоції.


Найкраще реагувати на сльози підтримкою


Іноді люди можуть не знати, як коректно реагувати на сльози та як підтримувати. Вони можуть наводити ті приклади, які не заспокоять, а зроблять тільки гірше. Що не потрібно плакати, нічого поганого не сталося – а ці фрази не є помічними в такій ситуації.

Коли ми бачимо, що рідна людина плаче, варто насамперед спробувати трохи наблизитися до неї та повернути тіло в її бік. Не намагатися відразу обіймати, а робити все поступово. Важливо показати, що ми поряд, і нас не лякає той стан, який переживають близькі.

Якщо людина трохи заспокоїлась і йде на контакт, можна запитати, чи не проти вона, щоб ми взяли її за руку. Це покаже нашу присутність і те, що ми хочемо допомогти та приймаємо людину будь-якою, навіть такою вразливою. Тоді вона зрозуміє, що нас не лякають сльози та ми не хочемо заспокоїти її моментально словами, які насправді не матимуть ніякої цінності – «Не плач», «Іншим ще гірше», «Не все так погано».

Ми хочемо ввійти в її стан, тому бажано говорити те, що може сприяти виходу сліз, а не їхньому стримуванню.

У розмові з людиною, яка плаче, важливо також нагадувати, що ми розуміємо сенс цих сліз, адже люди в цей момент невпевнені, їм як ніколи потрібна підтримка.