У рубриці «Простими словами» редакція разом з експертами сервісу treatfield пояснює почуття і ситуації, з якими ми стикаємося щодня. У першому тексті нового сезону розповідаємо, чи справді наші психологічні проблеми родом з дитинства.

Психіка лінійна. Умовно, ми пересуваємося життям з точки А до точки В, тоді до C і так далі (літери можуть бути якими завгодно). У процесі пересування досвід, який ми здобуваємо, назавжди залишається з нами, свідомо чи ні. Дитинство в цій подорожі є стартовою точкою, і від нього насправді багато що залежить.

Ілля Полудьонний

психолог, сертифікований гештальт-терапевт. Співавтор психологічного кіноклубу Twin Peaks

Марія Лемещук

кандидатка медичних наук, лікарка-психологиня, психотерапевтка

Жорсткий диск, який не відформатуєш

Ілля: Від народження ми невпинно записуємо інформацію про себе на власний жорсткий диск. Але, на відміну від жорсткого диска, людську пам’ять неможливо відформатувати. З моменту, як ми почали отримувати досвід, він назавжди залишається з нами. У психіки є різні механізми захисту, за допомогою яких можна витісняти спогади та пов’язані з ними почуття. Але тригери зовнішнього світу все одно можуть повернути цю інформацію людині.

У точці А на нашому жорсткому диску немає нічого. Умовно кажучи, на нього можна поставити Windows чи MacOs, які з нами залишаються назавжди. Далі вже на них можна встановлювати певні програми. У перший рік психіка дуже чутлива та максимально вбирає інформацію. Той досвід, який дитина отримала в перші роки життя, є визначальним.

Маша: Вважають, що до 5-6 років дитина не має критичного мислення. Вона сприймає слова батьків, дідусів і бабусь, вихователів як абсолютно правдиві та правильні. Це істина без варіантів. Терапевти кажуть, що саме в цей період у людини формується стиль мислення, певні фільтри, через які вона потім буде дивитися на себе, оточення та життєві проблеми. Наприклад, якщо з раннього дитинства хлопчику повторюють: «Не виходь на вулицю, там небезпечно», він сприйматиме ці слова буквально. У дорослому віці може сформуватися звичка відчувати страх і тривогу на вулиці. І це впливає на життя.

У психіки є різні механізми захисту, за допомогою яких можна витісняти спогади та пов’язані з ними відчуття. Але тригери зовнішнього світу все одно можуть повернути цю інформацію людині

Ілля: Дитина не виживає без батьків. Так ми влаштовані. Дитині потрібно ідентифікуватися зі своїми батьками та наслідувати їхній спосіб виживання, щоб виживати самому надалі. Якщо мій тато вбиває мамонтів, напевно, і мені треба вбивати мамонтів, щоб вижити. Далі цей спектр розширюється. Наприклад, дитина каже, що хоче бути космонавтом, як Гагарін, чи письменником, як Марк.

Щоб «вижити», треба зчитати багато інформації від своїх важливих дорослих. У цьому потоці є і потрібні знання, і зайві. Коли тато каже, що ти маєш стати юристом, зайве це чи ні, ніхто не знає. Може не стати зайвим, якщо син виріс, влаштувався юристом і задоволений цим. А може й навпаки. Коли говоримо, що всі проблеми з дитинства, ми маємо на увазі, що там відбувалися важливі події та важливе вбирання інформації.

Підтримка у перші роки життя

Маша: Варто сказати, що в людини є темперамент і характер. Дитина народжується з темпераментом, і це історія про те, як у неї проходитимуть психічні процеси. На це батьки та оточення не впливають. Наприклад, до темпераменту належить активність чи пасивність людини. Інакше кажучи, це стиль її психологічної діяльності.

Характер – це те, що ми набуваємо під час життя. Звісно, найбільше на нас впливають батьки та соціум. Коли ми говоримо про проблеми, які можуть надалі формуватися в житті людини, тут радше йдеться про характер. Його ми можемо змінювати, це досить динамічна та гнучка структура. Темперамент теж може коригуватися під час життя, але це будуть незначні коливання.

Ілля: Простими словами, це генетична база. Ми всі різні: хтось спокійний, хтось більш активний. Темперамент – це те, що називають «залізом». На нього можна поставити круту програму. Але якщо це, скажімо, Pentium ІІ, багато що з нових програм на ньому не працюватиме. На стику «заліза» та софту і формується особистість.

Якщо в нашій щоденній поведінці будуть проявлятися психологічні проблеми, є велика ймовірність, що дитина це теж сприйматиме як норму

Маша: Коли ми говоримо «проблема з дитинства», то маємо на увазі досвід, який отримали в перші роки життя. Наприклад, батьки казали: «Ти так довго думаєш, ти повільний. Збирайся швидше, скільки можна». Або під час виконання домашнього завдання: «Як ти не розумієш, ти тупа?». Софт у вигляді інформації «ти маєш бути швидким, тоді тебе любитимуть, ти маєш бути розумною, тоді не відчуватимеш сорому» намагаються записати на «залізо», яке поки що не тягне таких програм і не мусить. Жан Піаже, видатний швейцарський психолог і філософ, детально досліджував дитинство. У процесі вивчення він зрозумів, що діти не мислять примітивно порівняно з дорослими. Просто вони мислять інакше, і це важливо розуміти.

Ілля: Піаже був за педагогічний гуманізм. Він казав, що діти, як партнери в стосунках, потребують багато підтримки. Карен Хорні теж просунула розуміння дитинства уперед. У неї була теорія базальних тривог. Дослідниця припускала, що якщо дитина не отримувала достатньої кількості любові, то це потім прямо впливало на рівень її тривожності. Британський психоаналітик Дональд Віннікот Вудс працював з безпритульними дітьми після Другої світової війни. Він наводить чимало прикладів про зв’язок між тим, що ці діти не мали батьків, тому що вони загинули, і тим, як це вплинуло на їхню загальну поведінку. Вони майже весь час саботували та поводилися агресивно. Це була не їхня потреба руйнувати світ, радше потреба від бажання отримувати любов.

Маша: Щоб виховати психологічно здорову дитину та дати їй гарний старт, батькам треба розібратися зі своїми психологічними проблемами. Ми можемо використовувати найновітніші методики виховання, але дитина все одно найбільше бере з моделі поведінки батьків. Якщо в нашій щоденній поведінці будуть проявлятися психологічні проблеми, ймовірно, дитина це теж сприйматиме як норму.

Ілля: Але не лише батьки можуть травмувати. Темперамент, оточення, постійний булінг у школі – усе має значення. Якщо дитина сама намагається впоратися, але обставини сильніші за неї, то, вірогідно, це впливатиме на її відчуття себе. Не в кожної людини є достатня кількість стратегій боротьби зі стресом, щоб подолати психотравмувальну подію і йти далі.

Як дитяча травма може проявлятися у дорослому житті

Маша: Наприклад, у дорослому житті в людини виникають ревнощі. Водночас вона бачить, що її партнер чи партнерка максимально відверті, нікуди не йдуть ночами, немає приводів для хвилювання. Але людина постійно ревнує і живе з відчуттям, що її можуть покинути. Якщо партнер чи партнерка відлучається, скажімо на ділову зустріч на кілька годин, і це викликає максимальний стрес, можна сказати, що така реакція ненормальна.

У психотерапії, коли ми проходимо діагностику, звичайно ми говоримо про дитинство. В таких випадках часто спостерігалася нестабільність у сім’ї, дитина залишалася сама, вона не відчувала, що існує безпечна прив’язаність до батьків. Наприклад, мама обіцяла забрати із садочка, але забувала зробити це вчасно. Всі інші діти вже пішли додому, а малюк досі чекає, у нього стрес. Або батьки залишали дитину в бабусі-дідуся на довгий період, тоді у неї немає відчуття, що можна довіряти своїй близькій людині. Це може проявлятися в дорослому житті.

Ілля: Не отримати травму неможливо. Ми ростемо біологічно, і мозок також росте, нейронних зв’язків стає більше. У процесі цього відбуваються кризи, вони потрібні для переходу на наступний рівень. Батьки мають важливе значення, але сам організм переживає біологічну кризу. До трьох років психіка дитини не здатна розрізняти маму як об’єкт. Дитина переживає себе як злиття. І коли відбувається сепарація – це теж криза.

Маша: До року дитина найбільше відчуває прив’язаність. Потім потрохи починає відчувати своє «я» окремо від маминого.

Не отримати травму неможливо

Ілля: Це криза трьох років. Потім відбувається криза п’яти років, формується структура сексуальності, тому що ми ростемо, з’являються гормони, які починають проявлятися з трьох років. Хлопчики починають бачити та помічати в себе статеві органи. Дорослі люди звикли говорити пишномовно: «Ми особистості». Але ми ще й біологічні істоти, які ростуть і розвиваються за певними законами. Тож біологічна криза – це у будь-якому разі травма.

Батьки у цьому процесі теж можуть травмувати. Наприклад, дитина в три роки переходить у нову стадію і починає розуміти, що вона – це вона. Це перехід у стадію «протизалежного», намагання відділятися, відходити від мами і знову повертатися, знову відходити, а тоді знову повертатися. Дитина хоче досліджувати світ, але водночас вона ще залежна від батьків. Для дитини – це гойдалка. І в цьому моменті можуть ставатися травматичні моменти.

Наприклад, дитина хоче сама піти в туалет. Вона зачиняє двері перед мамою. А мама при цьому тривожна і думає, що дитина їй не довіряє. Тож йде за нею та ламає бажання дитини. У дорослому житті це може виростати в потребу постійно перебувати з кимось у контакті, невміння бути наодинці. Травма як факт однаково станеться, тому що дитина буде розвиватися і рано чи пізно травмується, з’ясувавши, що мама не її власність. Але є ще травми, які спричиняють батьки тим, як супроводжують дитину в цій кризі.

Травма як факт однаково станеться, тому що дитина буде розвиватися і рано чи пізно травмується, з’ясувавши, що мама не її власність

Маша: Проблеми – це нормально. Якщо дитину обмежують, якщо батьки розв’язують усі її проблеми, то все одно в дорослому житті вона стикатиметься з чимось проблематичним і, не маючи звичного батьківського піклування, не розумітиме, як вирішувати питання. І це стане ще більшою травмою. Дитині варто вчитися самостійно справлятися з якимись своїми проблемами.

На травматичність також впливає інтенсивність певних подій. Якщо образливі слова сказали один раз, це неприємно, але можна забути. Але якщо вони лунають постійно, це може перетворитися на стале емоційне тло. На основі цього може сформуватися те, що ми в когнітивно-поведінковій терапії називаємо «глибинне переконання». Наприклад, якщо постійно тиснути на почуття провини дитини, вона виросте і почуватиметься винною у всьому, що відбувається в її житті.

Любов понад усе

Маша: У людини є базові потреби, які мають бути задоволеними, для повноцінного функціонування. Одна з них – це любов та абсолютне прийняття. Щоб нас любили навіть за те, якими ми є. Якщо є таке безумовне прийняття, то й безумовна любов буде. Зі схожим підходом вірогідність того, що людина зможе впоратися зі складними обставинами, вища. На це буде і енергія, і психологічний потенціал.

Ілля: Кризи прагнуть бути завершеними. Наше тіло росте, мозок росте, і юридична відповідальність теж зростає відповідно до віку. Ми стаємо повноправними громадянами суспільства, а те, що ми не завершили кризу взаємин з батьками чи соціумом, нікого не хвилює. Людина може жити з незавершеною кризою прив’язаності. Скажімо, у неї не було батьків. І вона шукатиме її завершення в інших стосунках. Водночас людині може бути і 20, і 30, і 40 років. Тому ми кажемо, що це травма дитинства.

Фільм на цю тему:

«Джокер». Дитинство героя було травматичним. У фільмі добре показано, як дитяча травма впливає на життя дорослого.

Книжка на цю тему:

Ерік Еріксон «Ідентичність, юність та криза». Це професійна література. У ній добре пояснено формування особистості й те, що на це впливає.

Вправа «Повернення дорослого в дитинство»

Ми не можемо повернутися в дитинство та щось у ньому змінити. Важливо не плекати образу на батьків і не злитися на них. Ми не вибирали, в якій сім’ї народитися, але коли стали сформованими дорослими особистостями, ми можемо самостійно внутрішньо трансформуватися, щоб бути щасливими.

Можна пригадати травматичні чи неприємні події та спробувати зрозуміти, як би ми хотіли змінити цю ситуацію. Спробувати в уяві прийти до цієї дитини, заспокоїти її чи розділити з нею емоції, допомогти розв’язати конфлікт. Такі вправи з емоціями добре лікують травматичні спогади, допомагають їх пережити по-іншому й отримати новий, можливо, менш травматичний досвід.

Верстка, ілюстрації: Анна Шакун