У рубриці «Простими словами» редакція разом з експертами сервісу treatfield пояснює почуття і ситуації, з якими ми стикаємося щодня. У новому випуску розповідь про психологічні кордони.

Психологічні кордони − це простір, де закінчуюсь я і починаються інші. За словами психологів, найчастіше люди порушують кордони одне одного, керуючись добрими намірами, називаючи це піклуванням та увагою. У відповідь на порушення ми можемо втекти, завмерти або ж атакувати у відповідь − ці реакції нормальні. Але іноді ми навіть не розуміємо, що наші кордони порушені, й дозволяємо робити це знову і знову. Розбираємося, чому так відбувається і як вчитися захищати свої межі.

Обкладинка: Анна Шакун

Ілля Полудьонний

психолог, сертифікований гештальт-терапевт. Співавтор психологічного кіноклубу Twin Peaks

Леся Лоріашвілі

лікарка-психологиня, психотерапевтка, керівниця психотерапевтичного центру Psycle

Що таке психологічні кордони

Ілля: Психологічні кордони − це місце, де закінчуюся я і починається оточення. Це природний еволюційний механізм відділення себе від середовища. Ми соціальні, а соціальні види передбачають комунікацію. Неможливо бути людиною, не знаючи особистих кордонів та кордонів інших людей, бо, щоб виживати, треба домовлятися. А домовляючись, потрібно розуміти, де закінчуюся я і починається інша людина.

Найпростіше зрозуміти поняття кордонів на тілесному рівні − якщо до нас торкнулися, ми одразу відчуваємо, що наш кордон перетнули.

Психологічні кордони можуть бути тілесними, емоційними, аудіальними. Наприклад, якщо на вулиці хтось раптом почне кричати нам у вухо, навіть не помічаючи нас, кордони буде порушено.

 Найпростіше зрозуміти поняття кордонів на тілесному рівні − якщо до нас торкнулися, ми одразу відчуваємо, що наш кордон перетнули

Леся: Кордони сприяють зростанню особистості. Дитина, яка вчиться відчувати свої межі − це людина, яка дорослішає. Можливість у дитинстві зрозуміти, я люблю молоко чи кефір, дає змогу в майбутньому робити вибір у житті, нести за нього відповідальність і отримувати від цього результати. А якщо батьки вирішують, що їсти, що вдягати, куди йти вчитися, де працювати, то в таких умовах виростає недостатньо зріла людина.

Кордони можна розділити на сімейні та соціальні. Перші свої межі людина будує з матір’ю, адже коли немовля народжується, воно відчуває себе частиною матері. Поступово наші кордони формують батьки, даючи зрозуміти, якими вони можуть бути. Від цього залежить подальша можливість будувати їх з іншими людьми.

Також є соціальні кордони: це друзі, знайомі, професійне середовище та інший соціум. У людини можуть бути добре збудовані кордони в сім’ї, а в соціумі − стерті. Або ж навпаки, людина комфортно почувається в соціумі й водночас має дуже складні родинні стосунки.

Як з’являються кордони

Ілля: Ми зчитуємо модель поведінки батьків і щодо нас, і щодо зовнішнього світу. Наприклад, батько повертається додому з роботи і поводиться з дітьми дуже суворо, припустимо, забороняє їм дивитися телевізор. Але при цьому поза сім’єю він підневільний працівник. Йому сказали: «Ти чергуєш тиждень поспіль», він тихо погоджується, а потім приходить і зривається на дітях. Зрештою дитина буде рости з подвійним посланням − у сім’ї кордони дуже жорсткі, а із зовнішнім світом, який уособлює батько, досить м’які. Світ може прогнути, начальник може змусити робити те, що нам не подобається, але вдома все має бути суворо.

Леся: Якщо батьки дуже втручаються в життя дитини, залазять в її речі, читають листування в соцмережах, перевіряють, куди вона ходить, це викликає величезну напругу і бажання відмежуватися та протестувати. Одні діти можуть обходитися з цим жорстко: бунтувати та обстоювати свої кордони, інші − повністю примиряться і будуть вважати це нормою. Але якщо при цьому в них будуть добрі вчителі та хороший клас, може скластися так, що в цієї людини будуть кращі соціальні стосунки, ніж сімейні. Тобто можна стати соціально успішним, будувати чіткі кордони на роботі, хороші стосунки з друзями, але водночас мати проблеми в інтимних і сімейних стосунках.

Чому ми порушуємо кордони інших

Ілля: Найчастіше люди порушують кордони одне одного з «благими намірами». У нашій культурі найпоширеніше порушення − це поведінка батьків щодо своїх дітей. Наприклад, коли мама пояснює своїй 30-річній «дівчинці», як їй жити, виховувати дітей і готувати їсти, щодня телефонує або приходить у гості й починає наводити порядок.

Леся: Часто порушення особистих кордонів іншої людини називають піклуванням, увагою чи благом. «Ну коли ти вже знайдеш дівчину?», «Коли заміж?», «Коли в нас уже будуть внуки?» − дуже жорсткі порушення особистих кордонів, бо стосунки та народження дітей − особисті справи людини або пари.

 Часто порушення особистих кордонів іншої людини називають піклуванням, увагою чи благом

Як зрозуміти, що кордони порушено

Ілля: Зрозуміти це неможливо до того моменту, поки їх не порушили. Парадокс кордонів у тому, що тільки особисте ставлення до ситуації визначає, були вони порушені чи ні.

Але в психотерапії ми стикаємося з випадками, коли кордони пацієнта були очевидно порушені, і як психотерапевти ми маємо повідомити про це. Водночас ми зчитуємо дискомфорт. Ось приклад:

− Мій чоловік може посеред ночі розбудити мене і змусити займатися сексом.

− А вам це подобається?

− Ні, але ж це подружній обов’язок.

У цій ситуації явно порушують кордони, але людина не може їх захистити. У неї немає достатньо ресурсів і зрілості, щоб навіть зрозуміти, що вони порушені.

Люди, які погано відчувають свої межі, як правило, не розуміють, де кордони інших. Ми ідентифікуємо себе зі світом, тому якщо мені нормально це терпіти, то й іншим, мабуть, теж. Тож часто люди, які переживали досвід емоційного чи фізичного насильства, також схильні бути насильником щодо інших. Це не тому, що вони погані, а тому, що вони нечутливі до своїх та чужих кордонів.

Якщо я знаю, де мої кордони, я припускаю, що там і кордони інших. Якщо мені не подобається голосний крик, то іншим він, мабуть, теж не подобається.

 Люди, які погано відчувають свої межі, як правило, не розуміють, де кордони інших

Леся: Перше почуття, яке виникає під час порушення наших кордонів − страх. А він дає три реакції:

  •  атака у відповідь;
  •  завмирання;
  •  втеча.

Ці реакції виникли ще з давніх-давен: якщо я зустрічаю звіра в лісі, то завмираю, щоб мене не помітили, втікаю або беру спис і атакую.

Буває, що людина може користуватися тільки одним захисним механізмом, наприклад, лише тікати. Втеча не є поганою, якщо ти опиняєшся в ситуації, де бракує сил захиститися. Але якщо це єдина реакція на всі випадки порушення кордонів, це може нашкодити. Крім того, небезпечною може бути постійна реакція завмирання. У цей момент здається, ніби емоції повністю відступають, і коли людину запитуєш, що вона відчуває, вона відповідає: «Нічого». Насправді страх настільки великий, що вона не може зрозуміти, що з нею відбувається, і відреагувати.

 Іноді люди вміють захищатися, але роблять це в якійсь одній формі або, наприклад, занадто агресивно

Ілля: Почуття, яке маркує порушення кордонів, − це злість і її градації: невдоволення, обурення, роздратування, гнів, лють, афект. Наприклад, коли мені наступили на ногу, у мене з’являється роздратування або невдоволення. Що більше порушуються кордони, то вища насиченість почуттів.

Злість має дві функції. Перша: це сигнальна система, яка повідомляє, що наш паркан зламали. Друга: об’єм енергії, яку виробляє організм у відповідь на це почуття, як правило, прямопропорційне порушенню. Тобто якщо хтось наступив мені на ногу, з’являється стільки роздратування, щоб попросити прибрати ногу.

Уявіть, що вам зламали паркан, спрацювала сигналізація (злість) і водночас вам у руку впав мішок з грошима, яких вистачить рівно на те, щоб полагодити паркан. Та якщо ви витратите ці гроші на щось інше, паркан так і залишиться зламаним. Це ілюструє випадки, коли люди спрямовують свої обурення і злість всередину або йдуть у спортзал замість того, щоб відстояти кордони і сказати своїй дівчині або хлопцю: «Не треба розкидати спідню білизну по кімнаті».

Як захищати свої кордони

Ілля: Насамперед порушення своїх кордонів треба відчувати.

Зазвичай люди не можуть захистити власні кордони з двох причин. Перша: у людини взагалі немає такої навички, бо її цього не навчили. Тоді завдання − знайти того, хто в цьому допоможе. Найкраще з цим впорається психотерапевт. Другий варіант: люди вміють захищати свої кордони, але не можуть протистояти в конкретній ситуації.

Леся: Іноді люди вміють захищатися, але роблять це в якійсь одній формі або, наприклад, занадто агресивно. Коли реакція на порушення кордонів − крик у відповідь, це не завжди погано, але якщо ви будете кричати на начальника, вас можуть звільнити. Тоді завдання психотерапевта полягає в тому, щоб допомогти знайти більш адекватні способи захисту.

Ілля: У людей буває романтичне уявлення про свої кордони. Їм здається, що в разі порушення вони мають обов’язково дати відсіч. Але іноді достатньо просто розвернутися і піти.

Леся: Буває так, що в момент порушення наших кордонів нам бракує часу і сил, щоб зрозуміти, як реагувати. Варіанти спадають на думку вже після конфлікту, і ми уявляємо, як могли б себе захистити. Але важливо дати собі право зрозуміти, що атака була занадто сильною, а протистояти було не в наших силах. Не варто думати про себе «Я слабак».

Фільми

«Втеча з Шоушенка»

Обмеження свободи та волі людини − це і є порушення кордонів до існування в камері.

«Офіс»

Це комедійний серіал, який добре показує почуття незручності від того, що всі постійно порушують чужі кордони.

«Наречена-втікачка»

Героїня фільму постійно тікає від своїх наречених, бо в якийсь момент розуміє, що повністю розчиняється в них. Потім вона починає питати себе «Чого хочу я?», а не тільки підлаштовуватися під інших. У стрічці є момент, у якому героїня готує яйця різними способами, аби зрозуміти, що вона любить: омлет, окату яєчню чи некруте яйце. Це класний приклад, бо людині, яка не знає своїх меж, їх легко проломлювати.

«Теорія великого вибуху»

У серіалі є приклад людини з дуже чіткими кордонами. Шелдон весь час жорстко вибудовує межі із сусідом і навіть підписує контракт про всі свої кордони.

Вправи


Що мене зупинило?

Ілля: Якщо людина розуміє, що її кордони порушують, але нічого зробити з цим не може, треба досліджувати, чому реакції не відбувається. Переважно за цим стоять причини, що блокують здорову реакцію. Тому після кожної такої ситуації варто виписати список причин.

Наприклад, що мене зупинило від того, щоб відмовити мамі в приїзді? Пишіть усе, що спадає на думку: «Мені шкода маму»; «Це ненормально».

Саме ці причини і є блокувальниками здорової агресії, яка потрібна для того, щоб обстоювати власні кордони.

Взяти паузу

Леся: Коли людина знає, в яких ситуаціях зазвичай порушують її межі, варто встигати в ці моменти взяти паузу буквально на кілька секунд і запитати себе: «А що зі мною? Що я зараз відчуваю?». Необов’язково якось інакше реагувати, просто дайте собі кілька секунд подумати над почуттями.

Після такої ситуації треба теж поставити собі запитання: «Що сталося зі мною?».

Якщо, як у випадку з мамою, я боялася образити її, можна спробувати зрозуміти, чому виникла така думка. Можливо, є попередній досвід, коли мама образилася після відмови у приїзді або, навпаки, такого досвіду не було. Тоді питаємо себе: «Звідки у мене таке уявлення?».

Якщо наші кордони проломлюються і ми нічого не встигаємо з цим зробити, це нам шкодить. Але іноді ми можемо добровільно посунути їх. Наприклад, я не хочу, щоб мама приїжджала, але розумію, що образити її буде для мене гірше, тому я свідомо посуваю власні кордони. Це однаково порушення, але в мене з'являється зона контролю.