За даними ВООЗ, кожні 40 секунд у світі стається самогубство, близько 800 тисяч людей щороку закінчують так життя. 2000 року в Україні ставалося 32 самогубства на 100 тисяч осіб, а 2016 року цей показник зменшився до 18,5. Але попри це, Україна залишається серед країн з високим рівнем суїцидів.

У Всесвітній день запобігання самогубствам говоримо з психологинею Оленою Кулішовою, яка 10 років пропрацювала на телефоні довіри, про те, які життєві обставини доводять людей до думок про самогубство, як розпізнати, що ваші близькі в небезпеці, як допомогти й чого точно не варто говорити людині, що має суїцидальні наміри.

Підготовка до самогубства – це крик про допомогу

Я пропрацювала 10 років на міському телефоні довіри та паралельно на лінії допомоги жінкам, які пережили насилля. У своїй роботі я часто отримувала дзвінки від людей, які мали суїцидальні наміри. Такі звернення можна розділити на кілька типів. Перший – суїцидальні думки. Чому вони виникають? Людині так складно справлятися із ситуацією у своєму житті, що їй здається, ніби виходу немає. Вона відчуває емоційні страждання, це може бути біль, відчай, безсилля, вина тощо. Вони настільки сильні, що хочеться їх просто зупинити.

Підготовка до самогубства – це крик про допомогу, коли людина не може інакше сказати, що їй погано. З цією категорією звернень працювати простіше, тому що в нас є час розібратися з тим, що в людини відбувається в житті, допомогти їй відчути себе почутою, зрозуміти, чому їй настільки погано.

Взагалі суїцидальна поведінка – це не прагнення до смерті, це бажання полегшити страждання. Навіть селфхарм – це те, що допомагає зменшити психологічний біль, адже у момент пошкодження себе стає боляче тілу, але легше на душі. Думки про самогубство свідчать про те, що людині в житті зараз не вистачає опори. Але завдяки підтримці на телефоні довіри, допомозі психотерапевта, родини чи друзів, можна отримати опору, щоб пройти складний період.

Суїцидальна поведінка – це не прагнення до смерті, це бажання полегшити страждання

Другий тип звернень – дзвінки під час самого суїциду. Це найскладніший тип звернень, адже людина просто дзвонить попрощатися. Такі дзвінки трапляються рідко, а шкода, адже професійний консультант на телефоні довіри може допомогти знизити психологічний біль і страждання, відчуття самотності та непотрібності.

Тут я маю на увазі тільки тих, хто звертається по допомогу – до телефону довіри, у соціальну службу чи до психолога – ці люди є нашими клієнтами. Вони мають амбівалентне ставлення до самогубства: їм хочеться зупинити страждання, але й хочеться, аби їм допомогли залишитися жити.

Суїцидальні думки можуть бути одним із симптомів клінічної депресії. У таких випадках потрібна допомога психіатра, тому моє завдання як консультанта на лінії довіри направити людину до спеціаліста, дати їй контакти лікаря та пояснити, чому варто піти на прийом, заспокоїти, що це не страшно. Але, на жаль, я не можу знати точно, чи звернулася людина до лікаря.

Кризовий стан може бути викликаний будь-чим

Це може бути будь-що: зовнішні події, як смерть близької людини, розрив стосунків чи неможливість заробити гроші або внутрішня криза, коли людина втрачає задоволення від усього, не розуміє сенсу життя чи усвідомлює, що прожила його зовсім не так, як хотіла. При цьому зовні може виглядати, що все добре.

У всіх, хто задумується про суїцид, різні обставини, але спільна особливість – нездатність витримувати емоційні страждання. Але не варто сприймати це як провину людини чи її слабкість.

Також цих людей часто об’єднує те, що вони мали складний життєвий досвід: у них в житті майже не було ситуацій, з якими вони успішно справлялися та змінювали все у кращий бік. Тобто якщо в тебе були одні поразки, здається, що й наступного разу нічого не зміниться й ти просто втрачаєш надію та не бачиш виходу.

Такий кризовий стан може бути викликаний будь-чим: не вступив у ВНЗ на бюджет, хоча дуже хотів, пішла кохана людина чи вкрали гаманець з останніми грошима. Рівень нестерпності стресових подій для кожного різний. Може здатися, начебто подія несерйозна, як у прикладі з крадіжкою гаманця, а потім виявляється, що людину життя постійно б’є в одне місце – вона довго й відчайдушно намагається заробити, але можливостей немає, і навіть останні гроші в неї вкрали. Це зовсім не ті переживання, які б мала людина, що живе в достатку, якби її поцупили гаманець.

Здатність переживати складні події може бути меншою, якщо в людини було тяжке дитинство, якщо її батьки не навчили справлятися зі складними переживаннями.

У всіх, хто задумується про суїцид, різні обставини, але спільна особливість – нездатність витримувати емоційні страждання

Ми як консультанти намагаємося вплинути на джерело труднощів

Коли людина телефонує та розповідає, що вона у відчаї та хоче піти з життя, ми як консультанти намагаємося вплинути на джерело труднощів. Людина не може впоратися з якоюсь ситуацією, через це їй дуже складно, через це вона хоче припинити страждання й піти з життя. Тому ми завжди запитуємо, що сталося, намагаємося зрозуміти, чи є вихід із ситуації, якщо його немає, говоримо про те, як можна було б із цим жити. Іноді навіть незначні зміни, мінімально можливий вихід із тяжкої ситуації, можуть врятувати людину, адже психологічне страждання стає менш інтенсивним. Тому наше завдання, у першу чергу, допомогти впоратися зі складними емоціями.

Коли звернення відбувається в момент самого самогубства, важливо зупинити людину та утримати в контакті із собою. Уже навіть це може перемкнути її, і вона не намагатиметься піти з життя.

У країнах, де краще розвинені служби психологічної підтримки, консультанти додатково підстраховані під час таких звернень. Наприклад, коли людина дзвонить безпосередньо під час самогубства, з нею розмовляє консультант і в цей момент до неї приїздить рятувальна служба та знімає з даху.

Важливо не просто утримати людину від самогубства, а й зробити так, щоб вона захотіла дожити до наступного ранку та звернулася до спеціаліста

В Україні спеціаліст на лінії під час такого звернення працює сам, йому немає на кого спиратися, навіть «швидка» не приїде, тому на нас лягає набагато більша відповідальність. Чому так відбувається? По-перше, тому що не налагоджена взаємодія між службою довіри та швидкою допомогою. По-друге, людина, яка телефонує, може не захотіти називати свою адресу, а ми не можемо розпізнати її номер телефону, тому що дзвінки анонімні. Для того, щоб приїхала допомога, ми маємо вивідати адресу, телефон і викликати «швидку». І навіть якщо все це вдається, немає жодної гарантії, що людина відчинить двері та не скаже: «Це якась помилка, я вас не викликала». Річ у тім, що ніхто не хоче, аби про їхню спробу самогубства дізналися, адже це стигматизується в суспільстві.

Коли іноземні колеги проводили для нас тренінги, розповідали, що в них дуже розвинута служба соціальної підтримки. Після суїцидального звернення людину направляють у групу підтримки в залежності від її обставин, наприклад, у групу ВІЛ-позитивних людей або тих, хто втратив близьких. У нас такої можливості немає, оскільки соціальна служба недостатньо розвинена. Зрештою на консультантів на телефоні довіри лягає величезне навантаження, адже важливо не просто утримати людину від самогубства, а й зробити так, щоб вона захотіла дожити до наступного ранку та звернулася до спеціаліста.

Найскладніше в цій роботі – власне безсилля

Дуже складно буває, коли ти допоміг людині, але не можеш відпустити її й думаєш, що сталося з нею далі, після того, як ви закінчили розмову. Але особисто для мене найскладніше в цій роботі – власне безсилля, коли я намагаюся допомогти людині, але її емоційний стан настільки поганий, що легше їй стає буквально на пів мікрона, а глобально стан не покращується.

Може здатися, що консультанти лінії довіри найчастіше вигорають через велику кількість складних емоцій інших людей, але це не так. Вигорання в кожного з нас відбувається з різних причин. Наприклад, комусь нескладно, коли на них звалюються емоції людей. Навпаки, вони бажають цього, адже так відчувають, що роблять велику важливу справу. Зате дні, коли немає жодного дзвінка, переносяться складно: витратили час, а велику справу не зробили. Такі люди вигорають, коли не відчувають важливості своєї роботи. Але все-таки найчастіше в нашій професії вигорають через те, що ми стараємося допомогти, але зміни не такі помітні. Тому важливо навчитися очікувати від контакту з абонентом тільки того, що можливо в цих умовах.

Людина стрибнула з мосту, упала на сітку – та отямилася

В основі суїцидального руху лежить імпульс. Якщо цей імпульс зупинити, у людини можуть з’явитися сили жити далі та розбиратися зі своїми проблемами. У багатьох містах є мости, на яких найчастіше вчиняють самогубства, і в деяких країнах спробували встановлювати під ними спеціальні сітки, які рятують людей у момент падіння. Вони виявилися дуже ефективними: людина стрибнула з мосту, упала на сітку – та отямилася. Ця ситуація перемикає сприйняття та дає шанс ще раз подумати: «Можливо, мені вистачить сил, щоб залишитися живим?».

В основі суїцидального руху лежить імпульс. Якщо цей імпульс зупинити, у людини можуть з’явитися сили жити далі

Річ у тім, що коли людина вчиняє самогубство, вона перебуває в афективному стані, який сама зупинити не може, тільки якщо її фізично стримають – якщо вона впаде на сітку, якщо хтось стягне її з даху, якщо її схоплять і не дадуть стрибнути під потяг, якщо перш ніж вона нап’ється таблеток, хтось візьме її за руку та побуде поруч – тільки це змусить людину в момент суїциду зрозуміти, що все це серйозно, і її життя дійсно могло закінчитися. Бо до цього їй просто було дуже погано й хотілося зупинити біль.

У момент такого усвідомлення людина може дуже сильно переоцінити своє життя, у неї можуть з’явитися нові пріоритети, а хтось навіть подумає: «Як добре, що я живий. А з труднощами якось упораюся».

Але це тільки початок, далі потрібно буде розбиратися зі складними переживаннями, які змусили задуматися про самогубство.

У нашій країні самогубства найчастіше пов’язані з екстремальними подіями

Масштабних досліджень про причини суїцидів в Україні, на жаль, немає. Але з досвіду можу сказати, що в нашій країні це найчастіше пов’язано з екстремальними подіями. В Україні їх сталося чимало: від розвалу Радянського Союзу та економічних криз до революцій і війни. Екстремальні ситуації проїжджають по людині, як величезне іржаве колесо, та можуть її просто зламати, якщо в неї недостатньо ресурсів. Людина, яка втратила роботу й не має, за що годувати сім’ю; військовий, який мав персональні втрати на війні або був шокований тим, що побачив; ветеран, який повернувся й не може знайти своє місце у мирному світі, який страждає від ПТСР; чи його сім’я, яка не впізнає рідну людину й разом із ним переживає дуже складні емоції – усі ці обставини часто призводять до того, що в людей не вистачає емоційних ресурсів, аби пережити їх.

Але якщо в людини є опора ззовні – міцні соціальні зв’язки, близькі, які її підтримують – та всередині – людина сама здатна підтримувати себе – то навіть дуже екстремальну ситуацію вона переживає легше.

Є статистика про те, що завершені самогубства частіше скоюють чоловіки, ніж жінки. Причиною цьому може бути культурна заборона серед чоловіків ділитися своїми емоційними переживаннями та слабкостями, розповідати щиро комусь про те, що ти не справляєшся зі своїм життям. Натомість багато чоловіків намагаються піти в роботу або починають випивати. Якщо порівняти чоловіка та жінку у відчаї, то жінка з більшою ймовірністю шукатиме підтримку зовні та більш охоче розмовлятиме з кимось про свої почуття. А багато чоловіків цього не зроблять, адже в нашій культурі вони, начебто, мають справлятися з усім самостійно, без опори.

Проте не треба забувати, що соціальний тиск на жінок також величезний, і ця статистика стосується лише завершених суїцидів. Насправді реальних даних про кількість спроб самогубства ми не знаємо, тому що багато таких випадків приховується.

Завершені самогубства найчастіше трапляються серед літніх людей, адже, як правило, вони змучені життям і хочуть довести справу до кінця, тому вчиняють суїцид так, щоб це точно вдалося та щоб ніхто не завадив.

Не варто казати людині, що все добре й життя чудове

Тривожним дзвіночком може бути те, що ваша близька людина втратила надію, говорить про те, що виходу немає, краще вже не буде й біль не закінчиться. Також важливий індикатор – поведінка. Якщо ця людина схильна до імпульсивних вчинків, то одним із таких імпульсивних вчинків у момент відчаю може стати спроба самогубства. Натомість не імпульсивні люди, швидше за все, будуть довго думати про суїцид, плануватимуть його та намагатимуться про це говорити. У такому випадку шансів допомогти більше.

Дослідження показали, що при підготовці до самогубства люди дають зрозуміти, що вони проводять підготовчу роботу. Наприклад, віддають борги, дарують речі, які для них цінні, говорять щось на прощання, просять пробачення – закінчують свої справи. Можуть навіть скаржитися, що їм так погано, що вони не бачать сенсу жити далі. Також людина може навмисно демонструвати свій біль, замість того, щоб поговорити про нього з кимось.

Зазвичай, рідні або друзі, які бачать таку поведінку, починають сердитися. Іноді через власний страх, тривогу й злість вони можуть навіть не звертати на це уваги. Уявіть, що близький друг дзвонить вам і каже: «Я більше не можу так жити. Купив таблетки та збираюся сьогодні піти з життя», – такі слова викликають дуже складні почуття, адже в цьому є і болісний крик, і тиск.

Тому близьким людям, родичам чи друзям, які зустрічаються з таким, важливо не ігнорувати ситуацію, але й не реагувати надмірно. Краще спробувати побачити людину, спокійно з нею поговорити, запитати, що сталося та чи потрібна допомога. «Я бачу, що тобі погано. Якщо можеш, розкажи мені, будь ласка, що відбувається. Чи можу я чимось допомогти?».

Коли ви помічаєте за своїми близькими суїцидальні настрої, не варто казати їм, що все в них добре й життя чудове

Є один цікавий експеримент: на мосту, який люди часто обирали для самогубств, повісили табличку з написом у стилі: «Життя прекрасне. Все буде добре». Кількість суїцидів там тільки збільшилася. Причина в тому, що складні переживання, які були в людей на душі, дисонували з радісними написами. Тому коли ви помічаєте за своїми близькими суїцидальні настрої, не варто казати їм, що все в них добре й життя чудове. Краще спробувати дійсно зрозуміти, наскільки людині погано, визнати її почуття й стати опорою на складному шляху. Уже те, що ви намагаєтеся зрозуміти, а не заперечувати її біль, може стати для неї сенсом рухатися далі.

Якщо, наприклад, дитина каже, що не хоче йти у школу, бо її всі булять, батькам краще дозволити дійсно не піти в школу та сказати, що ви розглянете інші варіанти: переведення в інший клас чи школу або дистанційне навчання. Коли батьки починають допомагати, дитині стає легше.

Якщо ви на якийсь час відкладете свої справи, звернете увагу на людину, побудете поруч і спробуєте допомогти, це може утримати її від суїциду.

Іноді може виявитися, що людині треба дуже багато допомоги, а у близьких просто немає ресурсів на це. Тоді найкраще допомогти їй знайти хорошого психотерапевта, який надасть підтримку в кризу. Щоб кричати про свої труднощі та погрожувати самогубством не стало звичкою для людини, їй слід навчитися витримувати тяжкі життєви обставини.

Тому якщо літня бабуся, в якої помер чоловік каже, що більше не хоче жити, можна походити до неї вечорами, але потім краще знайти для неї заняття, наприклад, активності для літніх людей, клуб за інтересами чи купити їй домашню тварину, за якою вона буде доглядати – тобто допомогти їй знайти сенс для того, щоб жити далі.

Куди звертатися по допомогу

Lifeline Ukraine, національна лінія з питань профілактики самогубств і підтримки психічного здоров’я – 7333.

Телефон довіри Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 – (044) 456 17 02 та (044) 456 17 25.

Телефон Довіри благочинного фонду «Ставропігіон» у Львові – 1558

Телефон екстреної психологічної допомоги при Кризовому Центрі медико-психологічної допомоги: +38 0687703770, +38 0996321818, +38 0936093003.

«Лiнiя допомоги» – (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76

«Ла Страда-Україна» – 0 800 500 335 або 386 (з мобільного)

Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їхніх сімей – 0 800 505 085

Ілюстрації: RawPixel