«Прийом» – новий подкаст The Village Україна про почуття військових і їхні стосунки з цивільними.

Наратор подкасту Артем Осипян – доброволець Збройних сил, який до повномасштабного вторгнення був психотерапевтом і правозахисником у цій галузі. У третьому епізоді подкасту разом зі співведучою, редакторкою The Village Україна Іриною Виговською, Артем обговорює ситуацію, що склалася: обстріли інфраструктури та розхитаний настрій у тилу, який передається на фронт.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРИЙОМ» НА ЗРУЧНИХ ПЛАТФОРМАХ

Мірятися болем немає жодного сенсу. І так очевидно, кому важче. Порівняння стає дуже простим, якщо поставити питання так: кому легше взимку – тому, хто спить на вулиці, чи тому, хто спить у приміщенні? Велика частина бійців вимушена зимувати на вулиці, особливо піхота на першій лінії.

Але цивільним порівнювати свої життєві обставини з життєвими обставинами військових не потрібно. На цій стадії війни, яка майже добігла позначки в рік, люди поступово починають повертатися до відчуття себе, до меж свого тіла, до власних проблем. І це правильно – турбуватися про себе стратегічно важливо. Це нормальний, конструктивний егоїзм.

Дбати про себе означає мати можливість упоратися з усіма труднощами

Неможливо постійно думати про те, як там хлопцям і дівчатам «на передку» – ці думки виснажують. Наше співпереживання й емпатія вичерпуються, і це нормально, що думати про труднощі інших стає складніше. До того ж зима – особливо непростий період. Цивільним додалося багато власних турбот: опалення, електрика, вода, відповідно, незрозуміло, як працювати та задовольняти власні потреби?

Ці сплановані атаки ворога зокрема розраховані на те, щоб ми почали закриватися у власних проблемах і менше допомагати одне одному. Це сприятливий грунт для внутрішніх конфліктів, чвар і перепона для єдності.

Нам потрібно нагадувати собі, що коли нам погано й ми уявляємо когось, кому гірше, нам не стане краще від цього. І нікому не стане.

Військовим не краще, коли вони знають, що в тилу також люди страждають. Це так не працює.

Загалом немає методички, за допомогою якої гарантовано можна полегшити умови, у яких опинилися українці через сракоголового карлика та його глистів. Це безпрецедентна ситуація. Такого в історії ще не було. Ми як нація в якомусь сенсі вперше з таким стикаємось. І методички зі стійкості будуть писатися зрештою по нас. Кожен день, який ми виживаємо, стійко тримаємося, прокидаємося без світла, але ставимо генератор, щоби заварити кави та скрутити шаурму – це урок світові з незламності. Кожного дня ми створюємо власну історію незламності та демонструємо іншим, як можна адаптуватися під час апокаліпсису.

Зараз неможливо знайти психотерапевта (навіть в іншій країні) чи якусь іще людину, яка точно знала б, що робити зараз, щоби стало легше. Психотерапія як прикладна дисципліна також пишеться з історій страждань людей. Кожен із нас прямо зараз намагається створити, винайти власний рецепт незламності. Тож поки що кожен із нас має керуватися тим, що допомагає йому триматися.

Важливо розуміти мету обстрілів цивільної інфраструктури. Це технологія рашистів, яка розрахована на дестабілізацію населення, яке є опорою для фронту. До прикладу, коли я був на фронті, а тут [у Києві – ред.] були обстріли, я сидів під Бахмутом і переживав за свою дружину. Ментально я віддалявся від своїх робочих завдань, ставав менш продуктивним. Це ситуативно та дуже показово. Усе просто, так це й працює.

Вони не можуть зламати оборону, вони не можуть здолати нас на полі бою, тому вони намагаються вдарити по основі, по найдорожчому, у тил.

Бо війна є заради того, що ми називаємо «тилом». Кожен воює для того, щоби повернутися додому.

Дестабілізуючи мирних громадян, вони намагаються дестабілізувати й військових. Тому кожен раз, коли ми не здаємося, коли ми виживаємо, знаходимо нові та нові способи адаптуватися, коли ми не панікуємо – ми принижуємо їх, перемагаємо їх і підтримуємо Збройні сили. Стійкість військового, який стоїть за нас там, може надихнути когось тут. Але й незламність цивільних у містах так само може надихнути військового на передовій. Це взаємообернений процес. На цьому все й тримається. І ми не маємо допустити того, щоб нас зламали, якими би важкими не були умови зимової війни.