«Станція 451» – це новий літературний подкаст The Village Україна, що виходить за підтримки Zagoriy Foundation. Він про книжки та письменників, яких варто запам’ятати та зберегти собі до закладок чи внести у власний список.

Автор подкасту – письменник Олександр Михед, пояснює, навіщо в Україні такий подкаст і в чому його ідея.

Кілька тижнів тому на події, що «проводилася з дотриманням рекомендацій МОЗ», до мене підійшов молодий чоловік. Ми розговорилися. З легкістю, що радше притаманна випадковим знайомствам у потягах «Укрзалізниці», якоїсь миті він запитав: «На чому стоїш ти?»

Ще секунда – і підлога Kooperativ стає лавою, проносяться десятки формулювань, я відповідаю. Що я йому відповів – трошки згодом. Давайте потримаємо інтригу.

І спробуємо розплутати кілька формулювань, що пронеслися в моїй голові тієї миті.

У кожного з нас свої збережені списки та вкладки.

Списки серіалів, культових фільмів («володарі Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю – завантажити всі альбоми»), списки освітнього контенту, завбачливо підготовлені до наступного локдауну.

І, звісно, окрема вкладинка з книжками. Класичними та не дуже. Списки новинок сезону. Найхайповіші книжки. «1984», «Квіти для Елджернона» й «Кульбабове вино» – ось це все. Список «100 найважливіших романів ХХ століття» The New York Times. Список Бродського (подивіться, до слова, там є те, чому серце зрадіє). Список Гарольда Блума, який робить спробу окреслити західний літературний канон (якщо боїтесь, що знайдете рекомендацій на десяток років, краще й не відкривайте).

Анкета Марселя Пруста, заповнена іншими класиками та двічі самим Прустом (знайдіть її, порівняйте динаміку смаків автора «У пошуках втраченого часу». Бо ж і правда, як можна називати улюбленим художником Месоньє?!).

І полиці непрочитаної бібліотеки. І як нас би не розраджував Умберто Еко, мовляв, і необов’язково їх прочитувати – та все одно є якесь відчуття невдоволення від цього.

Якоїсь миті я почав шукати відповідь на питання: «Що для мене читання?» Очевидно, переліки та списки. Очевидно, нескінченність Вавилонської бібліотеки. Очевидно, з цього не сформулюєш власну систему координат. А потім я згадав історію про перший перепис населення.

Трапилося то 1703 року в Ісландії. Двоє дослідників – Арні Магнуссон і Паутль Відалін буквально записали кожного жителя Ісландії – ім’я, вік, стать, соціальний стан, місце проживання. Якщо складно було визначити місце проживання, то просили називати місцину, де ісландець залишався на ніч перед Пасхою.

Перепис здійснювали з грудня 1702 до червня 1703 року. Часто в документах і розмовах на той час покликаються як на «зиму перепису». (І так, якщо вам цікаво, то нарахували вони 50 358 жителів. І, як згодом виявили дослідники, лише 497 жителів були двічі внесені до реєстру. Так-так, перепис дійшов цілком неушкодженим і дотепер).

Так от.

Згадав я цей перепис. І спробував візуалізувати безкінечність творів зарубіжної та української літератури, створеної за всі тисячоліття. Ну, не дуже в мене це вийшло, правду кажучи. І тоді я збагнув відповідь на запитання «Що для мене читання?».

Це спроба познайомитися з якомога більшою кількістю книжок, до яких я зможу дотягнутися за свого життя. Буквально – внести до свого перепису: яке ім’я, який вік, місце проживання в каноні, хто родичі. Мандрівка ця безкінечна. І «зима перепису» – теж.

Якщо шлях не має краю, то як краще зафіксувати в пам’яті дані перепису?

І справа не в повільному вчитуванні поміж рядків і смакуванні художніми деталями. І не в тому, аби встигнути якомога більше з флешмобним читанням із рекордними показниками, або підтягуванням на інтелектуальному турніку Goodreads.

Кожен фіксує найважливіше у зручний для себе спосіб. Підкреслення, стікери, конспекти.

Мій шлях: лише через оповідь про улюблені книжки та письменників – безкінечну кількість разів вдивляючись, перечитуючи та переказуючи іншим можливим читачам, я зможу краще викарбувати перепис у своїй пам’яті.

Подкаст «Станція 451» – це спроба створити центр реабілітації книжок від зневажливого ставлення й побіжного прочитання. Це пожежна станція, що часом витягає книжки із забуття та розпалює пожежі читацького інтересу.

І перша фраза роману Рея Бредбері: «It was a pleasure to burn» – у цьому випадку радше про задоволення від мандрівки, яку ми тепер можемо пройти разом.

«Окей», – скажете ви. І з прагматичним прищуром запитаєте: «Що це мені дасть?». Моя відповідь: «Ви ніколи не отримаєте готових відповідей на свої питання. Але отримаєте підказки, які ще питання ще варто поставити. Отримаєте підказки, де ще можна пошукати відповідей. І в процесі пошуку – через любов-ненависть до окремих письменників, їхніх творів, цілих періодів – зможете краще збагнути себе».

Чому ви ставите ці питання? Чому ви сформулювали їх так? І чому, коли ви подивилися роботи Месоньє, вони вам так припали до душі?

І ось ми повертаємося до початку. Подія, дотримання рекомендацій МОЗ, підлога – уже застигла лава. Молодий чоловік із легкістю, притаманною радше докарантинному періоду й вечірці на районі, запитує: «На чому стоїш ти?»

Минає мить.

Я озираюсь: за лівим плечем – сотні книжок, з якими познайомився, коли вносив їх до свого перепису. Я озираюсь: за правим плечем – наша пожежна станція, що рятує книжки від забуття. Минає мить. У ночі перепису проглядаються рятівні вогні. І я відповідаю…


СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ ПРО КНИЖКИ «СТАНЦІЯ 451»

APPLE PODCASTS, SOUNDCLOUD, SPOTIFY, GOOGLE PODCASTS, CASTBOX


Текст: Олександр Михед

Редактор: Андрій Баштовий

Продюсер, фото: Костянтин Гузенко

Літературна редакторка: Ніка Пономаренко

Обкладинка: Олександр Грехов

Верстка: Анна Шакун