Редакція The Village Україна почала публічну роботу 22 березня 2017 року. У першому тексті на сайті ми детально пояснили власні мотиви. Але крім потреб аудиторії, на які орієнтувалися на старті, у нас є людська історія про все, що залишилось поза редакційною політикою видання. Співзасновники медіа Микола Балабан, Марк Лівін та Андрій Баштовий на ранковій лекції у Kyiv Academy of Media Arts розповіли, хто «заварив» усе це, та поділилися «секретом» роботи медіа.

Фото: Андрій Пилипець

  Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Микола Балабан


видавець, керівник студії нативної реклами Zdatni

Андрій та Марк кажуть, що я – та людина, що все заварила. Зізнаюся, медіа будувати я не вмію. Але на ринку реклами я не випадкова людина. Моя кар’єра почалася 10 років тому, мені подруга запропонували позицію юриста в одній компанії – це робота за моїм фахом. Я погодився, тільки зайшов на співбесіду юристом, а вийшов менеджером з продажів. Тож усе свідоме життя працюю у сфері реклами.

П’ять років тому життя звело мене з людиною, яка запропонувала співпрацю із The Village Київ (редакція російського The Village, яка припинила роботу у вересні 2013 року, – ред.). Згодом рекламний ринок почав падати, моя агенція, яка займалася зокрема розміщенням спецпроектів, теж відчула це падіння. Я витратив усі свої гроші, щоб якось «вирулити», але згодом зрозумів, що бізнес пора згортати та починати щось нове.

 Я розумію, що моя найправильніша ідея в цьому бізнесі – знайти людей, з якими можна було класно витратити всі свої гроші

Десь у той же період Олексій Амьотов (керівник Look At Media та видавець The Village) часто питав мене, що відбувається з медійним ринком України, а згодом запропонував запустити The Village українською мовою. Це була зовсім інша модель, не редакція, а франшиза, яка отримує повну незалежність та діє виключно на основі «гайдів» проекту. Я подумав, що це цікаво, і попросив накидати мені структуру проекту та бюджет.

Він надіслав мені табличку, де були чотири позиції та кілька цифр. Я подумав: «Ок, не так страшно» і вирішив, що варто спробувати. У перший місяць роботи зрозумів, що цей бюджет немає нічого спільного з реальністю. Розвиток вимагав більших грошей, бюджет зріс майже у два рази. Я дістав усі гроші, які в мене були, та приніс їх на нових людей. Команда не знала, що в мене не було грошей, це я вже зараз зізнаюсь.

Приходив Андрій та казав: «Нам треба ще один редактор. Можемо?», а я відповідав: «Ну, можемо». І це спрацювало. Зокрема через те, що ми зважали виключно на своє бачення, а не на те, що відбувалося на ринку. Було багато скептиків, які давали нам кілька місяців, півроку, оптимісти пророкували рік. Якби ми зважали на це, у нас би нічого не вийшло. Чому ж виходить? Тому що ми розділили проект на компетенції, у нас є медіа, продажі, бізнес. Кожен з нас займається тим, чим має і любить займатися.

 Команда не знала, що в мене не було грошей, це я вже зараз зізнаюсь

Зараз, коли минуло більше двох років, я розумію, що моя найправильніша ідея в цьому бізнесі – знайти людей, з якими можна було класно витратити всі свої гроші. З цього почався і досі працює The Village Україна.

Марк Лівін


видавець, заступник головного редактора The Village Україна

Моя історія почалася у 2012 році на Володимирській вулиці біля Шевченківського парку. Я тоді працював контент-менеджером у компанії, що продавала купони на знижки. Це була максимально далека від журналістики робота. Я писав щось типу: «З цим купоном ви отримуєте 50% знижки на SPA у якомусь там салоні десь там». Одного дня під час обіду я натрапив у Facebook на текст про людей, які не користуються інтернетом. Я перейшов за лінком, прочитав цю статтю, а потім і всі решту на головній сторінці, і вже після цього побачив, що видання зветься The Village Київ.

У той момент я вирішив, що хочу там працювати. Я знайшов електронну пошту та надіслав типового листа: «Привіт, мене звати Марк, я хочу у вас працювати, готовий робити що завгодно». Надіслав листа та наївно сподівався, що прийде відповідь. Але, за всіма законами жанру, відповідь мені не прийшла. Згодом я забив на це прагнення, але за проектом все одно стежив.

 Люди – головне в тому, що є на The Village. Хорошу людину можна навчити глибоко й цікаво писати, але навчити класного спеціаліста бути хорошою людиною майже неможливо

З того моменту минуло п’ять років. Я встиг попрацювати в рекламі й сфері маркетингу та перейшов у медіа. На момент, коли ця історія «закрутилася», я був маркетологом іншого медійного проекту і, звісно, письменником, мав на той момент дві книжки. Пам’ятаю, вирішив, що хочу звільнитися та рухатися далі, мене не влаштовував стан робочих справ.

Добре пригадую момент, коли отримав від Колі повідомлення: «Не хочеш запустити один медіапроект?». А я йому: «Який?». А він мені: «The Village Україна». Звісно, я трохи прифігів та зловив яскравий флешбек з 2012 року. Звісно, одразу погодився. Коли ми зустрілися і почали говорити про проект, я сказав, що нам потрібен Андрій Баштовий. На той момент я непогано знав, що таке маркетинг, і вмів працювати з текстами та історіями. Але медіаменеджера нам не вистачало. Я не розумів усіх процесів, які стоять за роботою редакції, але був певний у тому, що Андрій усе це добре знає.

Кілька тижнів тому для лекції я збирав матеріал, через який хотів пояснити, як краще комунікувати з медіа. Я зайшов на редакційну пошту в папку HR та зрозумів, чому мені не відповіли у 2012 році. Просто тому, що іноді часу та ресурсу не вистачає, аби кожному написати особисто. Я радий, що тоді не склалося. Імовірно, я би «вилетів» з проекту через неготовність.

Але тепер я глибше і краще розумію цінність усього, що відбувається з нами. Ця емпатія та розуміння дозволяє мені глибше працювати з героями текстів та людьми. Я розумію, що за кожною історією стоїть прагнення, яке зустрічається з перешкодами. Співпереживання дає глибину. Тож історії про людей стали моїм основним форматом роботи в проекті.

 Завдяки тому, що всі люди – на тому місці, де вони б хотіли бути, у нас виходить наш The Village

І взагалі люди – головне в тому, що є на The Village. Хорошу людину можна навчити глибоко й цікаво писати, але навчити класного спеціаліста бути хорошою людиною майже неможливо. Ми дуже цінуємо атмосферу в команді. Завдяки тому, що всі люди – на тому місці, де вони б хотіли бути, у нас виходить наш The Village. Це ще далеко не історія успіху, але ми маємо чималі плани одне на одного та готові вриватися далі.

Андрій Баштовий


видавець, головний редактор The Village Україна

Якби я почув історії Колі два роки тому, ймовірно, проект би працював без мене (сміється). Моя історія почалася у 2007 році, коли я вступив до університету і зрозумів, що не зможу навчитися там професії, тому мушу негайно почати працювати. Я тоді потрапив у секту, яка називається «журналістика». Я не спав, у мене не було нормального особистого життя, я працював по 14 годин щодня, постійно знімав та писав. Було весело, я працював і не міг зупинитися. Період із 2007 до 2015 року для мене минув, наче один день.

Коли в країні почався Майдан та війна, я став співзасновником Громадського. Усе моє життя на той момент виглядало, як постійний прямий ефір. Але в якийсь момент події стали менш інтенсивними. Це дуже логічне відчуття: коли працюєш без упину, усе зрозуміло, знаєш, що треба кудись бігти, щось робити, єдина ціль – не померти від утоми. Але коли все затихає, з’являється криза ідентичності, виникає питання: а чим я маю займатися у той період, коли не відбувається жесть? Проект переживав трансформації, шукав себе, мені було складно й далі бачити себе в цій системі. Я вирішив вийти з Громадського.

 Люди «не готові до якісного контенту», тільки якщо його їм не давати

Після звільнення я два тижні майже не виходив з квартири. Аж доки мені не зателефонував Марк та не сказав, що ми запускаємо The Village Україна.

Я не був упевнений, що в нас вийде зробити медіа, але хлопці виглядали дуже впевненими, тому ми почали будувати проект. Мені тоді здалося, що я приходжу в новий паралельний світ: я знав, що в політичній журналістиці є медіавласники-олігархи, «джинса», корупція, порушення стандартів, а тут начебто все добре. Але згодом я з’ясував, що скрізь є ті самі хвороби.

Тоді я знайшов цілі для нашого проекту. Ми мали спростувати такі тези: «The Village – це не журналістика»; «Люди не готові до якісного контенту»; та моє улюблене – «Медіа не може бути бізнесом».

Ми вирішили, що ми – сервіс: щодня фіксуємо все важливе, що відбувається серед нашої цільової аудиторії в різних сферах. Ми нікого «не підтримуємо» та не розміщуємо «по дружбі». Ми займаємося журналістикою: вирішуємо, що важливо для нашої цільової аудиторії, формулюємо це, перетворюємо на контент і поширюємо каналами дистрибуції. Ніяких рецептів у нас немає. Це базовий журналістський підхід.

 Ми – сервіс: щодня фіксуємо все важливе, що відбувається серед нашої цільової аудиторії в різних сферах

Люди «не готові до якісного контенту», тільки якщо його їм не давати. А щодо бізнесу – ми працюємо і розвиваємось, наша модель працює. Секрет The Village Україна – в тому, що ми критично поставилися до того, що багато хто вважав незаперечними фактами.