У всьому світі 70% працівників медичного й соціального секторів – жінки. Водночас вони заробляють в середньому на 11% менше за своїх колег-чоловіків. Жінки також утричі більше, ніж чоловіки, займаються неоплачуваним домашнім доглядом за хворими. З іншого боку, спалахи COVID-19 у різних країнах уже призвели до збільшення рівня домашнього насилля проти жінок і дівчат.

В інтерв’ю з керівницею відділу комунікації й адвокації ООН Жінки в Україні Нарміною Стрішенець говоримо, чому в умовах пандемії коронавірусу жінки більш вразливі за чоловіків, а їхні права порушуються більше, ніж зазвичай, з якими додатковими викликами сьогодні стикаються жінки в Україні та як можна розв’язати ці проблеми.

В Україні запустили сайт нового медіа для жінок Wonderzine Україна, яке розповідатиме про кар'єру, здоров'я, культуру, стиль, красу та гендерну рівність. Видання стане безпечним простором без шеймінгу і токсичності, де жінки зможуть ділитися своїми історіями та підтримувати одна одну.

Нарміна Стрішенець

керівниця відділу комунікації й адвокації ООН Жінки в Україні


– Пандемія коронавірусу й карантин зараз загрожують і здоров’ю людей, і їхній фінансовій ситуації й загальному благополуччю. Страждають від цього всі: і жінки, і чоловіки. Чи є зараз специфічні ризики для прав жінок?

Наслідки поширення епідемії по-різному впливають на чоловіків і жінок. Один з основних напрямів, у якому спостерігаються погіршення щодо прав жінок, – це економічний блок, зокрема все, що стосується подальших перспектив роботи як для найманих працівниць, так і для власниць бізнесу. Також жінки частіше доглядають за дітьми, хворими й літніми людьми в родині. Окрім того, що це великий об’єм обов’язків, який лягає на плечі жінки, це ще й додаткова необхідність брати лікарняний. І тут постає питання про утримання робочого місця жінки. Це дійсно є великою проблемою.

Останні дослідження стосовно сприйняття ролі жінки показали, що 77% респондентів в Україні вважають, що хатні справи й догляд за дітьми – це жіночі обов’язки. Тому це стає абсолютно катастрофічним в умовах карантину, коли потрібно поєднувати роботу, догляд за дітьми, іноді також за літніми людьми, приготування їжі, прибирання. Часто жінки в сім’ї самостійно відповідають за все це, а інші члени родини мало долучаються. Жінка, яка працює з дому, має так само виконувати свої обов’язки фултайм, але це неможливо робити так само, як в умовах офісу, тому що вдома від неї інші очікування.

– Чи можна якось вирішити цю проблему на рівні держави чи бізнесу?

Ми розповсюджували рекомендації для бізнесу про те, яким способом працедавець може реагувати на нинішні умови, щоб допомагати своїм працівникам. По-перше, важливо комунікувати зі співробітниками про роль чоловіка в долученні до хатніх справ і догляді за дітьми. Ці обов’язки потрібно розділяти в родині. Таку комунікацію можуть робити не лише бізнеси, а й держава.


Жінка, яка працює з дому, має так само виконувати свої обов’язки фултайм, але це неможливо робити так само, як в умовах офісу, тому що вдома від неї інші очікування


По-друге, працедавці можуть ввести не тільки дистанційний формат роботи, але й також розглянути момент гнучкого графіка, щоб співробітники могли виконувати свою роботу не лише з 9 до 18, а й раніше або пізніше. Так люди зможуть працювати ту саму кількість часу, але в більш гнучкому й зручному режимі.

– Світова статистика показує, що 70% працівників медичної й соціальної сфери – жінки. А отже, жінки більше наражаються на небезпеку через коронавірус. В Україні така сама статистика?

Так, у нас теж є така статистика: 82% людей, зайнятих у сфері охорони здоров’я, – це жінки. Також більше жінок працює у сфері послуг: у магазинах, аптеках, банківській сфері. Ті індустрії, які зараз продовжують працювати та не переходять на дистанційну роботу, мають дуже високий відсоток залучення жінок. Тому вони першими мають дуже високі ризики підхопити інфекцію. Тому держава й працедавець мають гарантувати засоби захисту, тестування й надавати індивідуальний транспорт для того, щоб люди, які зараз в авангарді допомоги, не постраждали через свої професійні обов’язки. Це стосується й жінок, і чоловіків.

З іншого боку, багато жінок залучені до сервісної роботи, праці з погодинною оплатою, у низькооплачуваних секторах, які постраждали найбільше через карантин і ще постраждають. Наприклад, няні чи прибиральниці – такі типи робіт зазвичай виконують жінки. Зараз для них дуже важкі часи. Жінки також більше залучені до обслуговування в ресторанах і розважальній сфері. Зараз вони не працюють, а більшість співробітників відправлені в неоплачувані відпустки або звільнені. Негативні наслідки цього ми ще побачимо в майбутньому, зараз ми не можемо цілковито їх оцінити. Міжнародний сектор дуже багато працює для того, щоб розробити методологію й дуже швидко зрозуміти, яким способом можна допомогти.

– Чи є в Україні ризики гендерної дискримінації під час ухвалення рішень про звільнення співробітників?

Наймані працівниці, найімовірніше, постраждають більше, ніж працівники, тому що роботодавці в момент кризи починають більше зважати на фактори, які на їхню думку є раціональними, але це дискримінаційні практики. Наприклад, якщо жінка вагітна, вона однаково піде в декрет; якщо в неї є діти, вона буде брати лікарняний, тому простіше звільнити жінку. Також може спрацювати стереотипне уявлення про те, що чоловік – це основний годувальник у сім’ї. Тому можуть звільнити жінку, просто припускаючи, що вона не є людиною, яка забезпечує сім’ю. Хоча насправді дуже багато жінок є основними фінансовими опорами в родині, також багато матерів самостійно виховують дитину або мають літніх родичів, за якими потрібно доглядати. Тому такі невербалізовані висновки працедавця про те, що жінка менше потребує фінансової допомоги, можуть мати дуже негативні наслідки для долі багатьох жінок.

Ми всі розуміємо, що зараз важкі часи, багато людей постраждає, але, ухвалюючи рішення про скорочення, потрібно зважати, передусім на компетенції, досвід і професіоналізм, а не керуватися стереотипами, начебто жінці менше потрібна робота, ніж чоловіку.

– Ви згадували про ризики для власниць бізнесу. Це також пов’язано з якимись стереотипними уявленнями про жінок як керівниць чи в часи коронавірусу з’явилися нові виклики?

Узагалі жінки-підприємиці стикаються з більшим переліком викликів у моменти започаткування власної справи, отримання кредитів, домовленостей про оренду, побудови партнерської мережі – усе це для жінок, зазвичай, удається набагато складніше, ніж для чоловіків, як в Україні, так й у світі. Ми це бачимо у відсотковому співвідношенні власників великих і маленьких бізнесів.

Але під час пандемії ситуація тільки погіршується, адже жінки частіше залучені в малий і середній бізнеси тих секторів, які зараз найбільше страждають. Частка жінок ФОП у сфері дошкільної освіти становить 91%, початкової освіти – 87%, надання послуг перукарнями й салонами краси – 94%, діяльність туристичних агентств – 72%. Чи не єдиною «жіночою» сферою діяльності ФОП, яка може бути затребувана під час карантину, є послуги з догляду за дітьми, де жінок – 91%.


Може спрацювати стереотипне уявлення про те, що чоловік – це основний годувальник у сім’ї. Тому можуть звільнити жінку


Тому задача держави – надати пільгові умови кредитування для малого й середнього бізнесу та допомогти їм, аби вони могли не звільняти своїх працівників і працівниць.

В Україні взагалі жінки менше залучені до ухвалення рішень, ніж чоловіки. Частка жінок серед усіх активних ФОП становить 46%. Водночас серед юридичних осіб частка жінок-керівниць є нижчою: вони очолюють 30% підприємств й організацій. Це означає, що в Україні жінки майже нарівні з чоловіками можуть вести власну справу як підприємці, проте найменш імовірно, що жінка очолить підприємство чи організацію. Це наслідки загальних дискримінаційних практик у тому сенсі, що в нас жінки загалом мало представлені. Зараз ми це бачимо на рівні наших головних державних органів. Наприклад, зараз в уряді в нас лише дві жінки-міністерки, і багато рішень не мають гендерної складової, не відображають реальні потреби чоловіків і жінок, які можуть суттєво відрізнятися. Так само це відбувається через те, що в нас немає даних гендерно-дезагрегованої статистики, яку можна потім транслювати в якісь рішення.

– Чи змінилася під час карантину ситуація з домашнім насиллям?

– Зараз ця проблема дуже сильно загострилася, і міжнародний сектор уже працює над тим, щоб надавати більш інтенсивну допомогу. Поліція в Україні реєструє більше викликів щодо насилля в родинах, але, на жаль, через те, що вона вимушена патрулювати вулиці й контролювати виконання умов карантину, поліція не може приділити достатньо уваги багатьом кейсам. Суто ресурсно не можливо, і це жахлива ситуація. Тільки за перший тиждень карантину кількість звернень на національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства Ла Страда зросла на 50% у порівнянні з тижнем напередодні карантину. З 9 по 15 березня було зареєстровано 221 дзвінок, пов’язаний з домашнім насильством. А на першому тижні карантину, з 16 по 22 березня, – 332 дзвінки. У другий тиждень карантину, з 23 по 29 березня, – 323 звернення.

На щастя, у нас епідемія не розгорнулася в таких масштабах, як у Китаї, Італії чи США. Статистика, якою з нами діляться колеги з інших регіонів, просто жахлива. Наприклад, у Китаї під час карантину втричі збільшилася кількість викликів через випадки домашнього насильства й зґвалтувань. У Франції з моменту введення карантину, 17 березня, кількість звернень щодо випадків домашнього насильства збільшилася на 30%. В Аргентині з моменту введення карантину, 20 березня, кількість звернень на «гарячу лінію» щодо протидії домашньому насильству зросла на 25%, на Кіпрі – на 30%, у Сінгапурі – на 33%. Підвищився рівень домашнього насильства й запит на притулки для жертв домашнього насильства в Китаї, Канаді, Франції, Великобританії та США. Жінки залишаються з агресорами в чотирьох стінах, не маючи ніякого виходу, і потерпають від цього.

Куди звертатися, якщо ви стали жертвою насильства

Найбільш відомими й доступними способами звернутися по допомогу є:

  • зателефонувати в поліцію й повідомити детальну інформацію черговому оперативної лінії Національної поліції України «102»;
  • зателефонувати на урядову телефонну «гарячу лінію» 15-47;
  • зателефонувати на телефонну «гарячу лінію» Координаційного центру з надання правової допомоги 0-800-213-103;
  • зателефонувати на національну телефонну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми й ґендерної дискримінації 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного);

Зателефонувати на національну дитячу телефонну «гарячу лінію»

0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного).

– Як можна було б вирішити цю проблему в Україні?

Наша свобода пересування обмежена, тому в цих умовах необхідне посилення роботи поліції, потрібні додаткові протоколи й розроблені процедури щодо протидії насиллю в умовах карантину.

Також ми рекомендували бізнесу комунікувати зі своїми співробітниками щодо можливості психологічної допомоги. Наприклад, дати контакти психолога або довіреної особи, до якої можна звернутися в разі складної ситуації вдома. Про це начебто не водиться говорити, тому що в Україні проблема насильства взагалі дуже стигматизована й замовчувана. Але важливо, щоб працедавці також надавали якусь допомогу своїм співробітницям, аби в них був хоча б один контакт, куди вони можуть зателефонувати й отримати допомогу.

Так само з боку держави важливо комунікувати про «гарячі лінії» й онлайн-способи звертання про допомогу для того, щоб жінки не залишалися сам-на-сам з проблемою насильства.

Ще один важливий момент: в умовах соціальної ізоляції онлайн-простір залишається для жінок чи є єдиним способом просигналізувати про те, що ситуація жахлива, але, з іншого боку, він несе й додаткові ризики. Багато молодих дівчат спілкуються в чат-румах й інших онлайн-форматах, а потім стають жертвами кібербулінгу та зловживання у вигляді шантажу чи погроз опублікувати контент інтимного характеру. Аби допомогти вирішити цю ситуацію, потрібна інформаційна кампанія й інструменти правового регулювання. Представники держави та бізнесу можуть і мають активно долучатися й інформувати про ризики, з якими можна зіткнутися в онлайн-просторі.

– Які додаткові загрози принесли коронавірус і карантин для жінок, які роблять їх більш вразливими у цей період?

У час, коли медицина зосереджена на подоланні епідемії, якісь аспекти жіночого здоров’я можуть відійти на другий план. І це дуже небезпечно. Епідемія ставить під загрозу пацієнток, які потребують негайного втручання через різні захворювання чи репродуктивну потребу – вагітність або небажану вагітність. Такі речі, як аборт, є дуже сенситивними, і надання лікарнями подібних послуг є критично важливим. Ці послуги зараз працюють, і важливо, щоби й надалі наша сфера охорони здоров’я реагувала на окремі потреби жінок, адже певні випадки не можуть чекати й допомогу треба надавати разом з необхідними засобами захисту.

Самим жінкам також важливо правильно розставити пріоритети. Якщо немає гострої проблеми зі здоров’ям, не потрібно зайвий раз виходити з дому, але після завершення епідемії варто одразу звернутися до лікарів, не відкладаючи свої скарги.

Ще один важливий пункт – це права жінок із вразливих груп. В умовах карантину вони стають ще ізольованішими й потребують ще більшої допомоги, ніж раніше.


В умовах соціальної ізоляції онлайн-простір залишається для жінок чи є єдиним способом просигналізувати про те, що ситуація жахлива, але, з іншого боку, він несе й додаткові ризики


– Які це групи жінок і що можна зробити для захисту їхніх прав?

Найбільш незахищеними є жінки з інвалідністю, ВІЛ-позитивні жінки, етнічні меншини, жінки, які самостійно виховують дітей або мають дітей з інвалідністю, а також літні жінки.

Жінки з інвалідністю передусім стикаються з архітектурною недоступністю медичних закладів. Їм і в звичайний час складно потрапити до лікарні чи то на інвалідному візку, чи з іншим типом інвалідності, але зараз серед цієї категорії людей є дуже велике побоювання, що вони просто фізично не зможуть потрапити в лікарню або що їм там не зможуть надати компетентну допомогу. Ще один аспект – це ізоляція. Постійне перебування вдома для багатьох людей з інвалідністю в Україні – це звичний, на жаль, стан речей, але зараз через неможливість приймати в себе вдома людей, які надають допомогу й підтримку, проблема стала ще гострішою.

Серед жінок з ВІЛ зазвичай є практика груп самопідтримки, у яких учасниці можуть підтримувати одна одну. Це дуже важливо, особливо для людей, які щойно дізналися про діагноз. Зараз вони не можуть фізично зустрічатися й отримувати допомогу з груп самопідтримки. Деякі з них потребують діагностики й лікування. Вони отримують запаси антиретровірусної терапії наперед на великий період. Але однаково поки що ми живемо у період невизначеності й не розуміємо, наскільки довго все це триватиме. Тому для жінок з ВІЛ дуже важливо бути в постійному контакті зі своїми лікарями, отримувати медикаменти й не лишатися на самоті зі своїм захворюванням, адже переривання є дуже небезпечним.

Також вразливою групою є ветеранки, які повернулися з війни. По-перше, багато з них мають проблеми зі здоров’ям, інвалідність, відповідно їм потрібна додаткова допомога. По-друге, дехто з них після завершення служби не змогли відновитися на роботі й зараз знаходяться у важкому фізичному та психологічному стані. Хтось із них має елементарно потребу в продуктах харчування, підтримці, системах захисту. А багато хто також доглядає за своїми дітьми й літніми родичами.


Дуже важливо, щоб держава бачила в цій пандемії людські обличчя – не тільки тих, хто хворіє, а й тих, хто під час карантину стикається з іншими важкими життєвими викликами


Жінки на фронті, які зараз служать у Збройних силах України, особливо парамедики, не забезпечені засобами захисту: масками, рукавичками, експрес-тестами. Вони не можуть самоізолюватися, тому мають високий рівень інфікування.

Окрім цього, у небезпеці права ромок. Ромські громади зараз так само ізольовані, а через те, що наразі немає регулярного транспортного сполучення, вони не можуть полишити свої селища. Унаслідок цього вони мають проблеми з продуктами харчування й навіть з питною водою. Також це негативно впливає на дітей: переривання навчання й регулярних походів у школу можуть мати для них особливо негативні наслідки, тому соціальні працівники мають посилено звертати увагу на ці групи населення.

Тому дуже важливо, щоб держава бачила в цій пандемії людські обличчя – не тільки тих, хто хворіє, а й тих, хто під час карантину стикається з іншими важкими життєвими викликами.

Ілюстрації: rawpixel