Понад 65 тисяч випадків захворювання на мавпячу віспу вже зафіксували у світі, за даними платформи Global Health. Ще наприкінці липня ВООЗ оголосила таке поширення хвороби надзвичайною ситуацією у сфері охорони здоров’я. Наразі більш ніж половина всіх зафіксованих випадків припадає на Південну та Північну Америку.

В Україні ймовірність поширення мавпячої віспи називали «дуже малою», передусім через закриті кордони. Але вже в середині вересня виявили перший випадок захворювання, а 27 вересня головний санлікар Ігор Кузін в ефірі телемарафону повідомив про четвертого пацієнта з мавпячою віспою. Але водночас він додав, що «ендемічного потенціалу» у хвороби ще немає.

Ми запитали в інфекціоніста Олексія Шведа, чи схожа мавпяча віспа на вітряну або натуральну, чому вона не стане «новим ковідом» і хто у групі ризику.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Наскільки небезпечна мавпяча віспа

Мавпяча віспа називається так тому, що вперше цю хворобу виявили в лабораторних мавп. Це сталося в 1958 році, а в 1970 році в Конго зафіксували перший випадок захворювання в людини. Відтоді вірус поширювався в центрально- та західноафриканських країнах.

У центрі та на заході Африки циркулювали два різні штами мавпячої віспи. Центральноафриканський штам має більший коефіцієнт летальності, від 1% до 10%. Водночас західноафриканський штам, який мутував і зараз поширюється в Європі та США, менш летальний – смертність від нього не перевищує 3%.

Найвищу смертність фіксували серед маленьких дітей. Загалом летальність історично могла коливатися до 11%, але останнім часом сягнула 3–6%, свідчать дані ВООЗ. Станом на середину вересня смертність від віспи становила всього 0,04%: із 57 тисяч заражених померли 22, пише журнал Nature.

Перший випадок захворювання за межами Африки зафіксували 7 травня у Великій Британії в пацієнта, який напередодні їздив до Нігерії. Згодом випадки почали реєструвати в Австралії, Канаді, Бельгії, Франції, Німеччині, Італії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Швеції, Британії та США. Заражатися почали вже ті, хто не подорожував до країн Африки та не мав контактів із тими, хто туди їздив.

Так сталося і в Україні: пацієнти стверджують, що не мали контакту з хворими на мавпячу віспу та не виїжджали за кордон. Найімовірніше, вони все-таки контактували, але тоді, коли хворий був в інкубаційному періоді, і симптомів ще не було, вважає лікар-інфекціоніст Олексій Швед. Або ж хворі просто не звернули уваги на висип (як це було з другим випадком, виявленим в Україні).

До чого тут натуральна віспа, яку побороли ще в 1980-х

Так само як і мавпяча віспа, натуральна віспа належить до родини поксвірусів, але є більш заразною та має більшу летальність (за приблизними підрахунками, у 20 столітті від неї померли 300 мільйонів людей). Найгіршим було те, що в місцях висипу додавалася бактеріальна флора, і людина перетворювалася фактично на один великий гнійник і помирала від ускладнень, коментує інфекціоніст Олексій Швед.

Останній випадок захворюваності на натуральну віспу стався в 1977 році, а вже у 80-х роках оголосили про ліквідацію хвороби завдяки глобальній кампанії вакцинації. Поступово у світі припинили регулярну вакцинацію проти натуральної віспи (імовірно, у вас теж є слід від цього щеплення – це круглий шрам на верхній частині руки).

Вакцини від натуральної віспи можуть захистити й від вірусу віспи мавп: кілька досліджень показали, що ефективність такого щеплення приблизно на 85% запобігає віспі мавп. Загалом через припинення кампанії вакцинації проти натуральної віспи люди віком 40–50 років, залежно від країни, можуть бути більш сприйнятливими до мавпячої віспи.

Виробництво вакцин, яке припинили в 1978 році, продовжили у 2001 – США почали створювати запаси через занепокоєння біотероризмом. Нині існують дві вакцини проти натуральної та мавпячої віспи – АСАМ2000 та JYNNEOS, але доступ до них обмежений.

Які щеплення варто зробити українцям після 25 років, ми розповідали за посиланням.

Чим мавпяча віспа відрізняється від «вітрянки»

По-перше, тим, що вітряна віспа, на відміну від мавпячої, належить не до поксвірусів, а до герпетичних вірусів. За «вітрянки» відрізняється і характер висипу – він може з’являтися відразу в кількох місцях. Крім того, хворого «підсипає» ще протягом чотирьох-шести днів.

Також за вітряної віспи хворий страждає від набагато сильнішої інтоксикації та може мати більше ускладнень, серед яких герпетичний менінгіт чи менінгоенцефаліт, пояснює інфекціоніст Олексій Швед.

Відмінною рисою мавпячої віспи від вітряної може бути також збільшення лімфовузлів, зазначають у ВООЗ.

Шляхи передачі та симптоми мавпячої віспи

Якщо коротко, віспа мавп передається контактним прямим і непрямим шляхом, причому не лише від людини до людини, але й від тварини до людини, наприклад, через подряпини чи укуси.

Тяжкість захворювання може залежати від шляху передачі. Зокрема, про це свідчить дослідження щодо спалаху мавпячої віспи у 2003 році в США. Тоді вірус поширився серед домашніх собак і заразив понад 70 людей. Про більш серйозні симптоми повідомляли саме ті, кого тварини укусили чи подряпали (через краплинки слини також можна заразитися, але ймовірність невелика).

У більшості випадків превалює все-таки контактний тілесний і статевий шляхи передачі від людини до людини, коментує лікар-інфекціоніст Олексій Швед. Деякі дослідження показують, що небагато людей заражаються тоді, коли не мають саме статевого контакту, тобто від контакту «шкіра до шкіри» (наприклад, під час обіймів чи спільного побуту). Водночас зараження можливе, якщо контакт тривалий.

Особливості висипу за мавпячої віспи

Найчастіше висип з’являється на місці первинного контакту – наприклад, на статевих органах або навколо статевих органів. Але можливий й інший варіант – висип виникає на голові та «спускається». Він може поширюватися по всьому тілу, крім долонь і підошви (але якщо процес активний, може висипати й там).

Водночас цей висип концентрується більше на обличчях і кінцівках, ніж на тулубі. Можуть також уражатися слизова оболонка рота, кон’юнктиви, рогівки та статевих органів.

Такий тип висипу називають макуло-папульозним. Це означає, що він послідовно розвивається від макул (ураження з плоскою основою) до папул (злегка піднятих твердих уражень). Далі висип перетворюється на везикули (ураження, заповнені прозорою рідиною), пустули (заповнені жовтуватою рідиною) й урешті утворюються «кірочки». Вони відпадають у такій самій послідовності, як висип і виникав, десь за 12–13 днів після появи. На місці «кірочок» можуть утворюватися рубці.

Перебіг мавпячої віспи, групи ризику та можливі ускладнення

Інкубаційний період віспи мавп, тобто інтервал від зараження до появи симптомів, зазвичай становить від шести до 13 днів, але може коливатися в межах від п’яти днів до 21 дня.

Висип з’являється лише на третій-п’ятий день від початку захворювання. Перед цим вірус мавпячої віспи проявляє себе так, як й інші інфекції: підвищення температури, озноб, погіршення загального самопочуття, зміна формули сну. Можуть бути також біль у м’язах чи горлі, закладеність носа, головний біль, кашель.

Зазвичай мавпяча віспа проходить самостійно, це самовиліковне захворювання. Симптоми можуть тривати від двох до чотирьох тижнів.

Серед можливих ускладнень – вторинні інфекції (бронхопневмонія, сепсис, енцефаліт, інфекція рогівки ока з наступною втратою зору). Але ускладнення найчастіше з’являються в людей, які мають імунодефіцитні стани та важкий перебіг хвороби. Наприклад, перший випадок мавпячої віспи в Африці був у чоловіка, який мав ВІЛ-інфекцію в четвертій клінічній стадії, додає лікар-інфекціоніст Олексій Швед.

Також у групі ризику – вагітні; діти з ослабленим імунітетом; люди, які контактують із тваринами, зокрема мавпами (це не поширено для нашого регіону); чоловіки, які мають секс із чоловіками; ті, хто надає комерційні сексуальні послуги.

Така статистика пов’язана, зокрема, і з тим, що гомосексуальні чоловіки частіше піклуються про своє здоров’я та звертаються до лікарів, пояснює інфекціоніст. Для прикладу, одним із проявів ВІЛ може бути саме макуло-папульозний висип, характерний для мавпячої віспи.

Якщо думаєте, що у вас мавпяча віспа та збираєтеся звернутися за медичною допомогою, МОЗ рекомендує надягнути маску та рукавички, щоби не заразити інших.

Чому віспа мавп не стане «новим ковідом» і як її лікувати

Кількість випадків віспи мавп, імовірно, буде збільшуватися, причому в геометричній прогресії, але це не стане такою проблемою, як коронавірус, переконаний лікар Олексій Швед. Хвороба не передається повітряно-крапельним шляхом і стосується переважно груп ризику.

До того ж коронавірус має високу летальність, часто пацієнтам потрібен кисень, а це – додаткове навантаження на лікарні. За мавпячої віспи буде достатньо самоізоляції та симптоматичного лікування (збити високу температуру чи вживати антигістамінні препарати, якщо заважає висип).

Перебувати на самоізоляції варто, поки «кірочки» не відпадуть, а під ними не утвориться новий шар шкіри. Це стосується і тих виразок, які є всередині тіла, наприклад, у роті.

Яка профілактика мавпячої віспи

У деяких країнах уже щеплять тих, хто у групі ризику, але ВООЗ поки що не рекомендує масову вакцинацію. Наразі Україні потрібна переважно специфічна імунопрофілактика для груп ризику, як це роблять за кордоном, вважає інфекціоніст Олексій Швед.

Тобто, якщо людина з групи ризику звертається до лікаря, їй пропонують здати тести й на інші інфекції – ВІЛ, сифіліс, гонорею, вірус гепатиту В і С, хламідіоз. У разі потреби можуть запропонувати й вакцину від мавпячої віспи. Крім того, якщо захворювання все-таки виявили й ідентифікували статевий шлях передачі, варто попередити статевих партнерів пацієнта та спостерігати за ними.

У МОЗ кажуть, що наразі в Україні достатньо тестів, щоби діагностувати захворювання. За словами головного санлікаря Ігоря Кузіна, можуть забезпечити 5 тисяч ПЛР-досліджень, тести розвезені в усі регіони.

Загальні рекомендації від ВООЗ і Центру громадського здоров’я):

  • уникати тісного контакту «шкіра до шкіри» з людьми, у яких є симптоми, схожі на віспу мавп;
  • уникати контакту з предметами та матеріалами, якими користувався хворий (постільна білизна, рушники, одяг);
  • регулярно мити руки з милом або використовувати дезінфекційний засіб на спиртовій основі. Особливо це варто робити перед їжею, після відвідування ванної кімнати та перед тим, як торкатися власного обличчя;
  • дезінфікувати та мити поверхні, до яких зазвичай торкаєтеся в середовищах, де могли бути інфіковані люди;
  • уникати відвідування саун, секс-клубів і приватних секс-вечірок;
  • гарно термічно обробляти м’ясо.