The Village Україна обирає книжки місяця, що вийшли під час війни або готуються до друку у травні, і пояснює, чому їх варто читати

Художня література


Іван Франко «Терен у нозі»

Discursus

Під час війни важко читати: неможливо сконцентруватися, складно обрати тему книжки… На сторінках хочеться знайти відповіді на численні запитання, що нині вирують у наших головах. Здається, настав час класики. Збірка Івана Франка, до якої ввійшла гуцульська проза, а саме три оповідання та повість «Петрії й Довбущуки», захоплює цитованою класиком природною філософією мешканців Карпат, «простою, а все ж такою повною глибокої етики». Твори письменника є цікавими й із точки зору біблійної символіки, поєднання літературного романтизму з фольклором. Так, в оповіданні «Терен у нозі» йдеться про страждання як шлях до порятунку, у «Як Юра Шикманюк брів Черемош» – про боротьбу добра та зла в людині, у «Гуцульському королі» – про неминучість розплати людини за скоєне зло.

Повість «Петрії й Довбущуки» розповідає про дві родини, що поколіннями ворогують через захований скарб Олекси Довбуша. Історія має історичну, філософську, детективно-пригодницьку, містичну, фольклорну складову. Містить обережні, але відчутні роздуми про дорогу до іншого – вільного, справедливого життя, яку ідейні нащадки Довбуша мають долати ще довго. Чудова збірка письменника, якого варто пізнавати попри пафосні штампи шкільної програми.

Колсон Вайтхед «Нікелеві хлопці»

#книголав

Переклад з англ. О. Любенко

Роман «Нікелеві хлопці» у 2020 році здобув престижну Пулітцерівську премію, а сам Колсон Вайтхед став двократним її лауреатом. За зізнанням письменника, після книжки «Підземна залізниця» про рабство він не збирався писати щось емоційно важке. Та коли президентом США було обрано Трампа, прозаїк мав проаналізувати, куди країна рухатиметься далі. Санкціоноване державою та підтримуване новим очільником країни насилля, що часто мало чіткі риси расизму, змусило Вайтхеда згадати про Школу для хлопців Флориди – столітній виправний заклад для неповнолітніх, на території якого 2012 року було знайдено понад 50 безіменних поховань «вихованців»…

Взявши за основу цю страшну історію, письменник переносить читача в 1960-ті. Головний герой роману – Елвуд Кертіс – працьовитий, врівноважений, натхненний Мартіном Лютером Кінгом хлопець. Він із нетерпінням чекає на вступ до коледжу, аж так, що в перший день навчання, щоб швидше дістатися омріяного вишу, сідає в автівку до незнайомого чорношкірого чоловіка. Незабаром їх зупинить поліція, яка звинуватить водія у викраденні автівки. Елвуда ж автоматично засудять як спільника, адже колір його шкіри не допускає інших варіантів. Так він опиниться в «Нікелі», виправному закладі, що нагадує пекло, ба навіть і є ним. Елвуд не підкориться долі, він знайде друга та спробує утекти… Роман Вайтхеда сильний у своєму тверезому ставленні до реальності, у якій добро не завжди перемагає зло. Це дійсно емоційно складна, але однозначно варта прочитання книжка, що у фіналі вражає до сліз.  

Саллі Руні «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?»

«Видавництво Старого Лева»

Переклад з англ. Г. Яновської

Персонажі Руні подорослішали, а сама авторка, зберігаючи лаконічний стиль оповіді, стала більш зосередженою на змісті твору та висновках, які можна зробити після його прочитання. Принаймні у своєму третьому романі ірландська письменниця точно не розповідає історію лише заради історії. У «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?» чимало автобіографічних елементів, запитань, які хвилюють майже тридцятирічних – представниць і представників певних суспільних верств. Отже, дві найкращі подруги – Еліс, успішна письменниця, й Ейлін, працівниця нішевого журналу, листуються про роботу, стосунки з чоловіками, мистецтво, світ, що котиться у прірву…

Обидві погоджуються, що є «нещасними дітьми, які народилися після кінця світу». Обидві намагаються вийти з кризи. Еліс виснажена славою та творчістю, Ейлін – постійною самокритикою та розірваними стосунками. За тим, як жінки долатимуть особистісні проблеми, змінюватимуться під впливом нового кохання, шукатимуть шляхи до краси, «любові й дбайливості» з цікавістю й активованою емпатією та спостерігатиме читач. Після роману «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?» увесь хайп навколо творчості Саллі Руні здається вже не аж так притягнутим за вуха.

Андрій Курков, Нікіта Кравцов «Війна грибів»

«РОДОВІД»

Якось цар Горох пішов війною на ліс. Грибний полковник Боровик почав збирати військо для захисту. Пропонував він різним грибам долучитися, але хтось надто слабкий, хтось байдужий… І лише гриби-молочники погодилися та стали на захист лісу. Дали вони гідну відсіч ворогу й уже ніколи не втрачали пильність, охороняючи кордони. Так давню казку переказав український письменник Андрій Курков, наблизивши її до реалій України, що перебувала в передчутті війни…

Ідея артбуку з’явилася ще влітку 2020 року в межах великого проєкту видавництва «Родовід» зі вшанування сторіччя смерті видатного українського графіка Георгія Нарбута – одного із засновників Української академії мистецтв, розробника державних знаків часів Української Народної Республіки. У 1906 році митець створив ілюстрації до казки «Війна грибів», яку й переосмислили наші сучасники. Над візуальним омажем класики працював український художник Нікіта Кравцов, пророчо надавши артбуку звучання сьогодення. Крім того, його ілюстрації на початку квітня були виставлені на однойменній виставці в Українському музеї в Нью-Йорку. Артбук видано української, англійською та французькою мовами.

Ребекка Кван «Республіка Дракона»

«Жорж»

Переклад з англ. Г. Литвиненко

У 2018 році вийшов дебютний роман Ребекки Кван «Макова війна», що розпочав трилогію. Він здобув схвальні відгуки критиків і читачів, став фіналістом, мабуть, усіх найпрестижніших премій, що відзначають твори в жанрі фантастики. Уже за рік з’явилося продовження – «Республіка Дракона». Обидва романи журнал Time заніс до списку «100 найкращих фантастичних книжок всіх часів». Незабаром й українські читачі зможуть продовжити знайомство із суворим світом воїтельки та шаманки Жинь. «Республіка Дракона» вийде в травні поки лише в електронному форматі. У другій книжці йтиметься про внутрішні пошуки головної героїні, якій доведеться обирати власний життєвий шлях, захищати рідну країну та вчитися підкоряти силу магії. Жинь, яка не уявляє свого життя без війни, і надалі керуватиметься емоціями та прагнутиме помсти, замість того, щоб аналізувати ситуацію та мислити глибше. Вона має подолати не лише зовнішніх ворогів, а і своїх внутрішніх демонів, щоби скерувати всю свою силу у вірне річище. Якщо ж говорити про концепцію роману, то Кван продовжує писати про те, яким жахливим безглуздям є війни, що їх часто починають невігласи та лицеміри.

Нон-фікшн


Алессандра Кастеллані «Соціальна історія татуювань»

«Видавництво Анетти Антоненко»/«Ніка-Центр»

Переклад з італ. Г. Залевської

Алессандра Кастеллані, італійська антропологиня, експертка з питань молодіжних культур, вважає, що «татуювання довершують красу тіла – завдяки їм можна побачити та навіть доторкнутися до зображень, з яких вибудовується символічний плин життя людини», навіть якщо малюнок створено на хвилі трендів моди. Авторка міркує над тим, як протягом розвитку людства змінювалося сприйняття краси, ставлення до оголеності та модифікацій тіла. Навіть якщо на шкірі читача немає жодного татуювання, книжка захопить із перших сторінок, адже містить чимало цікавих історичних, культурологічних фактів, елегантних роздумів самої Кастеллані.

Так, дізнаємося, що в Давньому Єгипті татуювання робили лише жінки, у Давньому Римі, крім рабів, позначки на тілі мали гладіатори. Сам термін «тату» до Європи доволі пізно, у другій половині XVIII століття, привіз англійський першовідкривач Джеймс Кук. Власне, завдяки географічним відкриттям та навколосвітнім подорожам татуювання, на шкірі моряків чи на тілах привезених для демонстрації «дикунів», усе активніше потрапляли до Старого світу. Кастеллані пояснює, чому в Європі XIX століття сформувалось ставлення до малюнків на тілі як до визначальної ознаки злочинців. Ситуацію докорінно змінить технічний прогрес і створення електричної машинки для татуювань… І так до сьогодення, коли татуювання перетворилося на звичайну річ.

Ніл Ферґюсон «Приреченість: політика і катастрофи»

«Наш Формат»

Переклад з англ. К. Диси

«Світ завжди був вразливий, а ми зробили його ще вразливішим», – цитата зі статті шведського філософа Ніка Бострома найкраще характеризує зміст книжки «Приреченість: політика і катастрофи». Якби її написав хтось інший, а не Ніл Ферґюсон, можна було б на цьому і зупинитися. Але кожна книжка британського історика – пожива для розуму та захват від масштабу мислення автора, тому додамо ще кілька речень. Отже, відштовхуючись від головної думки видання про те, що «ми не можемо досліджувати історію катастроф, хоч природних, хоч антропогенних, окремо від економічної, соціальної, культурної та політичної історії», Ферґюсон розповідає про уявлення кінця світу в різних релігіях, міркує про науку, яка замість того, щоб відсунути апокаліпсис, його наблизила, давши світу ядерну зброю, звертає увагу на кліодинаміку – міждисциплінарну галузь дослідження, сфокусовану на математичному моделюванні соціально-історичних процесів, аналізує все те, що принесла із собою пандемія COVID‑19, згадує руйнівні землетруси й інші катастрофи. Урешті Ферґюсон робить висновок, що історія не береться прогнозувати, яка криза буде наступною, але точно зможе сказати, що щось схоже вже колись траплялося. І наостанок трохи заспокійливих слів: «Життя після катастрофи продовжується – трохи змінене, але назагал воно лишається неймовірно, заспокійливо, до нудного таким самим».

Кейт Фландерс «Рік без шопінгу»

«АРТБУКС»

Переклад з англ. Н. Сліпенко

Чи не кожен українець нині знає, що все найнеобхідніше може поміститися навіть у міський рюкзак, головне, несучи його, – міцно тримати за руку найдорожчу людину. За один день ми «осягнули мінімалізм і навчилися задовольнятися меншим», на що авторці «Року без шопінгу» знадобилося цілих дванадцять місяців… У мирного часу свої проблеми, але, хай там як, книжка Кейт Фландрес не тільки про раціональне витрачання коштів.

Людина, якій доволі довго було «важко контролювати споживання чого завгодно, включно з їжею й алкоголем» описує шлях виходу з депресивного стану, спричиненого непевністю в собі, розповідає, як подолати внутрішню кризу, припинити займатися самозаспокоєнням та створенням кращої версії себе через шопінг. Доволі легка, дуже відверта та щира – книжка Кейт Фландрес заряджена оптимізмом. Можливо, думка авторки про те, що «коли відпускаєш щось погане, у житті з’являється місце для хорошого», допоможе й комусь із нас легше перенести період вимушеної відмови від звичок усталеного життя.

Шон Адамс «Як дизайн спонукає нас думати»

ArtHuss

Переклад з англ. М. Тимченка

Авторитетний американський дизайнер пропонує читачам своєї книжки поміркувати над тринадцятьма, за кількістю розділів, поняттями, з якими тою чи тою мірою працює сучасний дизайн. Серед них: зваблення, любов, гумор, вишуканість, гордість, невинність тощо. Автор робить акцент на віжуалах, що пояснюють його не надто складно чи науково сформульовані тези.

Наприклад, у розділі «Гордість» Адамс розбирає елементи постерів часів Другої світової війни, логотипи авіаційних компаній чи проєкти аеропортів. Так, усі ці віжуали, на думку автора, працювали на громадянську гордість, адже «цивілізація вимагає звершень і прогресу». Власне, про механізм того, як дизайн спонукає нас думати, згадується кілька разів із посиланням на дослідження когнітивіста Дональда А. Нормана, який «стверджує, що реакція на зовнішню форму поєднує три складові: вісцеральний (внутрішній), поведінковий і рефлексивний дизайн». Якщо дизайнер розбереться з цими термінами, то зможе успішно здійснювати візуальну комунікацію зі «споживачами» своєї творчості.

Метт Ріктел «Природний захист»

BookChef

Переклад з англ. М. Недолі

«Це розповідь про видатні відкриття у вивченні імунної системи, зокрема за останні сімдесят років, а також про ту роль, яку імунітет виконує в кожному аспекті нашого здоров'я», – пояснює Метт Ріктел, відомий американський журналіст, автор нон-фікшн книжок, коміксів та детективів. Власне, у «Природному захисті», що в оригіналі вийшов 2019 року, автор поєднав кілька улюблених жанрів, щоб створити захопливу книжку про надважливу здатність людського організму захищатись від різноманітних небезпек. На основі статей, які колись писав для New York Times, наукових досліджень, використавши талант оповідача гостросюжетних історій, Ріктел подав чотири історії, деякі з яких схожі на дива.

Погодьтеся, якщо в легенях людини «сидить» семикілограмова лімфома і лікарі кажуть, що порятунку від неї не існує, одужання такого пацієнта сприймається як фантастика. Теж дивовижно, коли чоловік, який у 1984 році, під час спалаху СНІДу у США, отримав підтверджений ВІЛ-статус, протягом життя уникнув розвитку вірусу. На таких виняткових історіях письменник будує оповідь про імунітет, приділяючи увагу ще й аутоімунним захворюванням. Захоплива оповідь Ріктела має попередження: володіючи такою унікальною системою захисту, не варто нею нехтувати та бездумно використовувати імуностимулятори чи поливатися антисептиком.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів