The Village Україна обирає найважливіші книжки травня українською та пояснює, чому їх варто читати.

Художня література


Каролін Ламарш «Ведмідь»

Видавництво Анетти Антоненко

Переклад із франц. І. Рябчія

Кохання часто є лише тим, чим здається. Перше дитяче почуття, пристрасті молодості, заплутані стосунки зрілих років – щоразу ми намагаємося в іншій людини знайти себе… Про цей пошук і пише Каролін Ламарш із характерною для неї емоційністю та відвертістю. «Ведмідь» – історія одного захоплення, короткого, але надзвичайно важливого, адже дарує нараторці натхнення для написання нового літературного твору. Утім, може здатися, що книжка Ламарш і дещо про інше, наприклад, про утилітарне ставлення сучасної жінки до чоловіка.

У думках про цноту, отримавши критичний відгук про перший роман, оповідачка знайомиться зі священником. Він заборонений плід, людина в коконі правил, що вже ніколи не перетвориться на метелика, скільки б вона не спокушала, якою б оголеною у своїх почуттях і розповідях не поставала б перед ним. Ламарш відтворює двобій пристрастей, одна з яких відкрита, наповнена еротичними снами та мріями, а інша стримана, але не менш пекуча, готова вирватися, але свідома своєї руйнівної сили. Зрозуміло, що такі стосунки не можуть тривати вічно. Тому невеличкий рай у помешканні священника, у яке він впустив літераторку й трьох студентів, має своє завершення, звісно, трохи сумне. Але тим, хто відчуває, завжди залишаються фантазії, особливо коли їх так потребує творча натура.


Томас Пінчон «Веселка тяжіння»

Видавництво Жупанського

Переклад з англ. Т. Бойка

Умістити в тисячу знаків розповідь про одну з культових книжок другої половини ХХ століття, класику постмодернізму з усіма особливостями тексту, що з цього випливають, практично нереально. Переказати сюжет твору з будовою, що нагадує шахову дошку, без вагомих утрат для його ж розуміння неможливо. То що ж робити? Сподіватися на те, що фанатам Пінчона зайві слова не потрібні, а тим, хто з ним не знайомий, перших речень вистачить, щоб зрозуміти, чи варто долати «Веселку тяжіння», чи краще потренуватися на, скажімо, творах Джозефа Геллера. Якщо максимально спростити, то лейтенант армії США Слотроп, що «зростав в атмосфері спустошення» й, в принципі, у ній і залишився, після завершення Другої світової війни має знайти секретну розробку – ракету з серійним номером 00000 і «Чорний пристрій» із унікального матеріалу.

Під час виконання завдання на Слотропа чекає багато сексу, наркотиків, небезпек і навіть теорія змови. Усе це посилюватиме параною персонажа, яка закінчиться божевіллям Слотропа й розпадом усіх його численних «я». «Веселка тяжіння» – окремий усесвіт із сотнями персонажів, неймовірною кількістю тем і матеріалів, які автор використав під час написання книжки. Данина любові й поваги до «Улісса» Джойса – роман Пінчона став не менш знаковим та обов’язковим для прочитання в колах тих, хто цінує в літературі експерименти й виклики.

Майґуль Аксельссон «Квітнева відьма»

Видавничий дім «Комора»

Переклад зі швед. С. Волковецької

Роман шведської письменниці та журналістки Майґуль Аксельссон активізує кілька рівнів його сприйняття: перший суто емоційний, за яким персонажі книжки можна поділити на ті, що викликають емпатію, і ті, що відштовхують; другий історичний, адже йдеться про Швецію, далеку від її сучасного образу добробуту та цінності людської гідності; третій літературознавчий, що вимагає проводити паралелі з іншими скандинавськими авторами й аналізувати сюжет, образи та інші складові тексту. Із цієї складності випливає загальне враження про роман. Авторка розповідає про Крістіну, Марґарету та Бірґітту – трьох зведених сестер.

Усі вони росли без материнської любові, що, на думку письменниці, закладає в кожну людину основи любові до себе. Але є ще одна сестра – Дезіре, квітнева відьма. Прикута до ліжка важкими хворобами, вона може керувати свідомістю інших, щоб побачити світ чи помститися тим, кого виховувала її справжня мати, хто, на думку Дезіре, украв її долю. Жінка перебуває в притулку для людей з інвалідністю, опис реалій якого викликав у Швеції бурхливу реакцію. Звідти Дезіре «керує» своїми сестрами наче маріонетками з надією певної миті перерізати нитки. Аксельссон сильна в розкритті образів і композиції, щоправда, очікування кульмінації дещо затягується, але це компенсується ідеальним фіналом історії про те, як усе непросто в недосконалому світі.


Жузе Сарамаґу «Смерть бере відпустку»

Клуб Сімейного Дозвілля

Переклад із порт. С. Вакуленка

Роман видатного португальського письменника, лауреата Нобелівської премії, що викличе в читача доволі різноманітні емоції: від роздратування до зачудування – щоб потім приголомшити красою фіналу, підтвердивши літературну велич Сарамаґу. «Смерть бере відпустку» не якийсь там масмаркет-бестселер. Це притча про людську недалекоглядність і ницість, але й роман про кохання, дещо несподіване та суперечливе. Якось в одній країні смерть бере відпустку – ніхто не помирає. Система охорони здоров’я не може впоратись із навантаженням на лікарні, у яких не вистачає місць для всіх тих, хто перебуває на межі життя.

Відсутність смерті ставить під сумнів цінність воскресіння, що відразу нівелює владу кардиналів-католиків. Безсилля уряду провокує появу «махвії». Так, через хв, «щоб була різниця від старої мафії». А перед простими громадянами постає складний (ясно, що не для всіх) вибір – терпіти й доглядати недужих близьких чи переправити їх через кордон країни, щоб звільнити від безцільного існування. Смерть, ображена на легковажних людей, намагається піти з ними на компроміс, але несподівано для себе закохується... У чому мораль? Кожен визначить для себе сам, але зупинятися лише на тому, що кохання сильніше за смерть, не варто.

Галина Крук «Хто завгодно, тільки не я»

Vivat

Жіночна, чуттєва, поетична – епітети, які першими спадають на думку після прочитання збірки оповідань Галини Крук. Переважно імпресіоністична, ця книжка вхоплює момент, розглядаючи ту чи ту емоцію під збільшувальним склом влучного авторського слова. Про кохання, коли розчиняєшся в іншій людини, про бажання жити, про мить, коли зустрічаєш бога в горі, а відчуття вічності – у любові до рідних, про дитячі травми й навіть про карантин – на кожній сторінці розповідаються історії, образи з яких не полишатимуть іще певний час.

Не хочеться обмежувати читацьку аудиторію збірки, але дуже проситься фраза про те, що це зріла проза, глибину якої розумієш, коли маєш певний життєвий досвід утрат і смутку. У «Хто завгодно, тільки не я» є кілька творів, що вибиваються із загальної тональності. Їхня іронія приземлює після низки оповідань про щось більше, ніж цицьки чи карантинні будні матері сімейства. Утім, вони теж знайдуть відгук серед тих, у чиїх руках опиниться збірка, адже авторка кожним текстом влучає в мішень, у центрі якої замість яблучка – таке улюблене читацьке порівняння написаного з тим, що ти сам колись відчув, побачив чи зрозумів.


Нон-фікшн література


Метт Гейґ «Нотатки про нервову планету»

Жорж

Переклад з англ. О. Дятел

Метт Гейґ – британський журналіст й універсальний письменник, якому однаково добре даються як художні твори, так і науково-популярні книжки. «Нотатки про нервову планету», що вийшли в оригіналі 2018 року, – видання, у якому автор розповідає про свою боротьбу з тривожним станом, викликаним «перевантаженням життям». На початку книжки Гейґ ставить питання, знайоме багатьом мешканцям великих міст, які щодня продовжують свою боротьбу за «успішний успіх», як вижити в скаженому світі та не з’їхати з глузду? Новини, соціальні мережі, серіали, робоча необхідність весь час бути на зв’язку – усе це змушує людину перебувати в постійній напрузі та стресі, псуючи фізичне здоров’я й емоційний стан. То що ж пропонує автор? По-перше, «редагувати» власний вибір.

Тобто прийняти той нехитрий факт, що «ми не можемо прожити всі життя, передивитися всі фільми, перечитати всі книжки та побувати в кожному куточку цієї чарівної планети», і зосередитися на тому, що є по-справжньому цінним і близьким. По-друге, частіше нагадувати собі, що людина не робот, вона не створена для того, щоб постійно виконувати одноманітні механічні завдання. По-третє, протистояти споживацтву, яке, на думку автора, своєю концепцією зречення минулого й гонитви за майбутнім робить людей нещасними. Гейґ дає багато корисних порад, які підкріплює цитатами антропологів, астрофізиків чи політологів. Його книжка – це легке за стилем, але важливе за змістом видання, яке може надихнути нарешті вимкнути смартфон і просто прогулятися весняним містом.

Міту Стороні «Стресостійкість»

#книголав

Переклад з англ. О. Замойської

Продовжуючи тему життя у світі, сповненому потрясінь, перейдемо до глибшого вивчення стресу, який він має перебіг, які зміни викликає в мозку й тілі взагалі. Міту Стороні, кандидатка медичних наук, нейробіологиня, викладачка йоги, своєю книжкою прагне запевнити читача в тому, що «всупереч поширеним переконанням, вегетативною нервовою системою можемо принаймні почасти керувати, перекидаючи місток над прірвою, що, як вважають, розділяє тіло й розум». Чому йдеться про вегетативну нервову систему? Бо їй підпорядковується весь організм.

А ще «половина цієї системи відповідає за реакцію на стрес, а друга половина нас заспокоює». Простіше кажучи, якщо тренувати мозок, розкрити його потенціал, а не користуватися тільки базовими налаштуваннями, можна успішно долати стрес і поліпшити якість життя. Але перед цим варто зрозуміти механізми роботи головного мозку, дізнатися, що має на увазі авторка, поділяючи його на емоційний і раціональний, прочитати про небезпечний кортизол, щоб нарешті зрозуміти необхідність застосування правил стресостійкості, які подає Стороні. Корисна книжка написана не заради трендової теми, а з метою допомогти й підтримати.


Френк Вільчек «Основи. 10 ключів до реальності»

Лабораторія

Переклад з англ. М. Климчука

Автор книжки – американський математик і фізик-теоретик, один із найавторитетніших фахівців у галузі квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики та популяризатор науки. Захоплюючись красою людського мислення, завдяки якому були зроблені наукові відкриття, сформульовані закони фізики, Вільчек прагне «вписати людину у величну красу природи», мабуть, для того, щоб читач не відчував себе крихітною піщинкою в масштабах безмежного Всесвіту… Десять ключів до реальності, про які йдеться в назві книжки, – це фундаментальні основи фізичного світу, суть яких автор пояснює так, щоб було зрозуміло пересічному читачеві: «юристам, лікарям, художникам, студентам, учителям, батькам та й просто допитливим людям».

Вільчек починає з розміру простору – зовнішнього й внутрішнього. Потім переходить до багатства часу, згадуючи про теорію еволюції зір і знайомлячи читача з фемтохімією – наукою, що вивчає процеси, які відбуваються на дуже коротких часових інтервалах. Наступними підуть атоми, Ньютон і, несподівано, фільм «Матриця». Вільчек нагадає тим, хто недовчив у школі чи вже встиг забути, що таке електромагнетизм, квантова хромодинаміка та гравітація, щоб підвести нас до наступної частини книжки. У ній буде більше гіпотез, адже про те, як утворився Всесвіт, людство знає ще надто мало… Чергуючи фізику з філософією, автор дає відповіді на складні питання. Тому його книжка не розважальне читання, а частина спільного пошуку основ та істин.

Фарід Закарія «Десять уроків для світу після пандемії»

Наш Формат

Переклад з англ. А. Марховської, О. Ємельянової

«Сполучені Штати щороку виділяють майже три чверті трильйона доларів на оборонний бюджет. Але водночас ми не готові захистити себе від… крихітного мікроба», – констатує американський політичний аналітик Фарід Закарія. На його думку, сучасний світ, що звик готуватися до дещо інших загроз, отримав урок, а з ним і знання та досвід, які мають допомогти жити далі в новій «постпандемічній ері». То ж на чому наголошує Закарія? Наприклад, на стрімкому розвитку економіки. Його наслідками є погіршення стану екології, спалахи хвороб і навіть тероризм. Закарія зауважує, що США у своїй історії вже стикалися з кризою як результатом надто швидкого поступу – «великою депресією» – але висновків так і не зробили.

Аналізуючи те, як ті чи ті країни брали під контроль COVID-19, автор пише, що перед обличчям реальної небезпеки значення має не кількість державного апарату, не попередні здобутки у сфері охорони здоров’я, що часто перетворюються на міф і втрачають фінансування через силу успішного образу, а передовсім якість урядового апарату, його компетентність, надійність та ефективність. Український читач точно зрозуміє, що мається на увазі. Це теж один з уроків, на якому найвищий бал отримали, скажімо, Сингапур, Тайвань, Північна Корея, залишивши пасти задніх США та Китай. Не будемо перелічувати всі розділи книжки, згадаємо наприкінці сентенцію автора про те, що «експерти мають дослухатися до людей, а люди – до експертів». Далі – самостійне вивчення ґрунтовної праці політолога, що дає масштабне уявлення про наслідки пандемії.


Мирослав Шкандрій «Авангардне мистецтво в Україні 1910–1930»

Фабула

Переклад з англ. І. Семенюк

«Авангардне мистецтво в Україні 1910–1930: пам’ять, за яку варто боротися» – повна назва книжки, друга частина якої відбиває важливість теми видання. У читача, який цікавиться українським мистецтвом, але професійно не вивчав його історію, може виникнути запитання: «Чому саме боротися? Із ким або чим?» На жаль, склалося так, що Україна має повертати із забуття митців, чиї імена були або знищені машиною радянських репресій, як було, наприклад, із Михайлом Бойчуком, або привласнені культурою країни-правонаступниці СРСР, як сталося з Казимиром Малевичем чи Володимиром Татліним.

Тому «боротися», адже тільки активні дії, наукові праці, навіть листи до MoMA з проханням змінити написи на етикетках під роботами вже згаданих авангардистів можуть змінити ситуацію як культурної експансії, так і нашого внутрішньонаціонального забуття. Канадський мистецтвознавець Мирослав Шкандрій, видавши 2019 року у США своє дослідження, долучився до цієї нелегкої справи. «Українські митці зробили значний внесок у міжнародний авангард. Супрематизм Казимира Малевича, конструктивізм Володимира Татліна, футуризм Давида Бурлюка, кубістські скульптури Олександра Архипенка, театральне мистецтво Олександри Екстер, монументалізм чи неовізантизм Бойчука – це лише кілька прикладів їхніх вдалих експериментів». Деякі з найбільших новаторів українського мистецтва на початку свого творчого шляху певний час проживали в Парижі, Мюнхені та Санкт-Петербурзі, брали участь у європейських виставках, були інтегровані в спільний контекст, аж поки радянська влада не змусила обірвати всі контакти із Заходом. Бувши мало дослідженими через цю ізольованість, українські митці-авангардисти залишили по собі унікальний спадок. Про нього і йтиметься у виданні.