«Ось лось» – це точка з канадською вуличною їжею путінами, розташована на вулиці Великій Васильківській, біля площі Льва Толстого, на колишній локації моноформату хот-догів Bistro Bistro. Відкрили стритфуд Антон Ващук та Ірина Волоха.

Співзасновник «Ось лось» розповідає нам українською з канадським акцентом, як це – вирости в діаспорі, залишити Канаду заради України і відкрити в Києві власний бізнес.

  Підпишись на Telegram-канал ТЕСТОВИЙ РЕЖИМ – уся їжа міста тут.

Я представник третього покоління української діаспори, народився в Торонто. Дідусі та бабусі виїхали з України до Канади після Голодомору. Одні дідо і баба виїхали з Херсонської області та Сімферополя відповідно. Інші – з Івано-Франківської області та Львівщини. Бабуся з Криму діставалася Канади через Туніс, інші – через Німеччину та Англію. Уперше я побував в Україні у 2004 році, коли прилетів до Києва з дідом, повертався також у 2011 році.

У родині здебільшого спілкувалися українською, але це такий варіант, який ми називаємо «half-напів» – поєднання української та англійської. Навчався у звичайній канадській школі, але щосуботи ходив в українську – вивчали мову, історію, культуру, географію. У дитинстві я навіть був членом «Пласту». Треба сказати, що спочатку українську мову змушували вчити батьки, я не дуже хотів. Зараз шкодую, зі спілкуванням зараз було б простіше. [сміється]

У Канаді я здобув три вищі освіти. Маю дипломи бакалавра у галузях політології, економіки та менеджменту. Щоліта під час навчання я проходив стажування за спеціальністю. Останнє літо в університеті, у 2015 році, мій дядько порадив провести в Україні. Почав ходити на співбесіди у кілька українських компаній, врешті стажування мені запропонував фонд Western NIS Enterprise Fund.

Це літо в Україні було найкращим у моєму житті. Але після стажування я повернувся до Канади, щоб завершити навчання. Після отримання диплома надсилав кілька запитів в українські компанії – для цього довелося наполягати. Та врешті-решт мені запропонували переїхати в Україну.

Звичайно, без культурного шоку не обійшлося. Найбільше це проявлялося у тому, що в Україні люди значно менше усміхаються. Я вже звик, але коли тепер до мене приїздять друзі з Канади, це їх дуже дивує. Для канадців це нормально: підійти, привітатися, запитати, як у тебе справи – навіть якщо ти не знайомий з людиною. В Україні ж такі речі незвичні. Тому в нас в «Ось лось» на стіні є напис «Eh?». Це найпростіша форма канадського смолтоку, вона допомагає почати діалог. Ми максимально відкриті, постійно спілкуємося з людьми, тому в нас багато постійних гостей.

 Це літо в Україні було найкращим у моєму житті

Cпівзасновник «Ось лось» Антон Ващук біля закладу

 Працювати на когось – це нормально. Це треба для того, щоб навчитися

Я працюю і живу в Україні вже чотири роки. Моя робота – економічне та технічне забезпечення в інвестиційному фонді. Ми фінансуємо українські проекти, підтримуємо бізнес та уряд через гранти та позики. Зокрема, інвестуємо у стартапи та освітні ініціативи.

ЯКІ УКРАЇНСЬКІ СТРАВИ Я ВПЕРШЕ СКУШТУВАв В УКРАЇНІ? У діаспорі готують багато страв, я був готовий до того, що в Україні все буде жирно і великими порціями. У Канаді подають навіть більші порції! [сміється] Дуже люблю київську перепічку, а ще голубці. Але коли вперше скуштував сало, то захворів. Просто замовив сало як основну страву і сам з’їв порцію на п’ятьох людей. Відтоді сала більше не їм. [сміється]

Що я встиг за цей час зрозуміти про українців? Насамперед те, що в українців великі амбіції. У мене є можливість постійно зустрічатися з молодими людьми, які мають великі мрії для своїх міст і країни. Навіть якщо вони розчаровані у політичній системі, вони все одно вірять в Україну. І це для мене дуже важливо, це велика мотивація працювати.

Я завжди мріяв відкрити власний бізнес, нехай і невеликий. Працювати на когось – це нормально. Це треба для того, щоб навчитися. Але важливо вміти й самому заробляти гроші, бути self-sustainable. Що раніше ти почнеш працювати на себе, то швидше почнеш отримувати результат.

я дуже сумував за тим, що звик їсти й пити в Канаді. Спочатку хотів відкрити у Києві точку з bubble tea – це популярний в Азії та всьому світі тренд. У Києві ж таких точок небагато, і то лише у торгових центрах. Та ми з дівчиною склали приблизний бізнес-план і дійшли висновку, що цифри для проекту поки не складаються. Тому вирішили зробити ставку на путіни.

Путіни – це національний стритфуд Канади, який тепер люблять не лише у Квебеку, а й по всій країні. У Канаді це настільки поширена їжа, як бургери в Києві. Це смажена картопля, але не проста, а приготована за допомогою спеціальної технології обробки. Це не просто розморожена і смажена картопля, а бланшована. І коштує цей стритфуд дешевше, ніж кава у хорошій київській кав’ярні – 50 гривень.

В «ось лось» ми пропонуємо найпростішу версію путінів – картопля, сир і соус. Використовуємо українську картоплю та сир, а соус привозимо з Канади. Одна відмінність від традиційного канадського рецепта – наш спайсі-соус. Ми придумали його з дівчиною, сподобалося це поєднання. Думали, що він буде таємним інгредієнтом для своїх, але врешті став настільки популярним, що додаємо його до більшості замовлень.

В Україні дуже просто відкривати бізнес – простіше, ніж у Канаді. Тут я відкрив бізнес за три дні. Я був шокований, але з погляду бюрократичних процедур це було дуже просто. Що було складніше, так це підготовка відкриття – пошук партнерів, підписання договорів, ремонт.

 В Україні відкривати бізнес простіше, ніж у Канаді

Найскладніше було знайти людей, на яких можна покластися. Домовляєшся з людиною про певну роботу. Вона каже, що зробить за тиждень. А тоді зникає на два тижні. Або спілкуєшся з будівельниками, а вони кажуть, що не будуть працювати з настільки малим приміщенням.

За чотири роки в Україні я ще не дав жодного хабаря. Це не в моїх інтересах і не в інтересах України. На щастя, поки до нас ще не приходили з такими вимогами. Стук-стук по дереву! [сміється]

Співзасновники «Ось лось» Ірина Волоха та Антон Ващук

РАНІШЕ НА МІСЦІ «Ось лось» БУЛИ ХОТ-ДОГИ BISTRO BISTRO. Приміщення довелося повністю переробляти. Тут було просто віконце, а ми хотіли зробити так, щоб люди могли зайти. Маленьке приміщення у Києві знайти непросто. Якби ж ми знайшли більше приміщення, то інвестиція опинилася б під ризиком.

Єдині інвестори «ОСЬ ЛОСЬ» – я та моя дівчина Ірина. Ми нікому не мусили показувати бізнес-план. Але для нас було важливо мати підтвердження, що і навіщо ми робимо. Зрозуміло, що це все на рівні планів і припущень. Але важливо було зробити якомога більш реалістичне припущення щодо повернення інвестицій.

Ми інвестували у проект 25 тисяч доларів. Плануємо повернути ці гроші за дев’ять місяців. Але навіть якби я розумів, що тільки втрачаю гроші, то однаково робив би це – хочеться ознайомити українців з сучасною канадською гастрономічною традицією.

Плануємо розширити меню «ОСЬ ЛОСЬ». Будемо пропонувати нові топінги – не лише м’ясо та авокадо, а й лосось, бекон і смажену цибулю.

Я не готовий відкривати великий ресторан канадської кухні. Передусім тому, що для мене це поки сайд-проект. Я зосереджений на основній роботі. Власне, в «Ось лось» я працюю тільки у вихідні, а більшість змін відпрацьовує Ірина.

Повертатися до Канади не планую. Мені дуже подобається в Україні, я вже пустив тут коріння. Подобаються люди, з якими я тут познайомився, ця атмосфера, цей драйв навколо. Це мене дуже мотивує.

Фото: Ярослав Друзюк, «Ось лось»