Новий альбом без попередження випустив Дональд Ґловер. Альбом актора, сценариста та музиканта під псевдонімом Childish Gambino не анонсували публічно заздалегідь і не випускали в стримінгових сервісах, натомість його залили на сайт, де запис можна прослухати тільки як один великий твір – без переривання на окремі треки.

The Village Україна розповідає, чому варто знайти час для цього альбому під час карантину. Якщо коротко: Дональд Ґловер вміє дивувати як ніхто інший.

 А ось ще 25 фільмів і серіалів, які допоможуть не нудьгувати на карантині.

2019-й був тихим роком для Дональда Ґловера. У його випадку це означає, що він подарував голос Сімбі в новому «Королю Леві», викрав Coachella з божевільним годинним сетом, дописав наступні два сезони серіалу «Атланта» і допоміг обрати маркетингову стратегію першого серіалу у всесвіті «Зоряних війн».

Сучасною попкультурою вже давно керують маркетологи і календарі, тому простір для сюрпризу в щільному графіку знайти непросто. Навіть коли Бейонсе придумала новий спосіб поширення альбому, випустивши «Lemonade» без попередеження, це не зламало систему, а просто додало індустрії новий маркетинговий інструмент. Ґловер знає про це краще за багатьох: зрештою, саме він порадив авторам «Мандалорця», за прикладом Бейонсе, до останнього приховувати появу Baby Yoda.

Після цього «затишшя», може, хтось і забув, що із «Атлантою» та «This Is America» Ґловер кристалізував цілу епоху сучасних Сполучених Штатів, паралельно ставши новим Лендо Калріссіаном і конфідантом Фібі Воллер-Бридж. А ще до того – зіркою мета-серіалу «Спільнота», сценаристом «Студії 30» і коміком зі стендап-спешлом на Comedy Central. Словом, рік тому було відчуття, що це світ Дональда Ґловера, а нам усім просто пощастило в ньому жити. Через нього порушили другу заповідь ціле покоління акторів, сценаристів і музикантів; можна сказати, що він став Ілоном Маском для всіх не-КПІшників.

Новий альбом Childish Gambino, який без попередження залили в мережу сьогодні, робить дві важливі речі. По-перше, доводить, що ніхто досі не відчуває zeitgeist так, як Ґловер. По-друге, він доводить, що у феномені Ґловера найважливіший не сам цей статус, а шлях, яким він до нього пройшов.

«Donald Glover Presents» – це, здається, останній альбом музичного образу Ґловера Childish Gambino і альбом, який ідеально підходить цим буремним дням коронавірусу (який уже тут), світової фінансової кризи (яка за рогом) і розчарування в урядових інституціях (у той рідкісний момент, коли вони дійсно потрібні). Як приклад: один із треків він називає «Don’t Worry About Tomorrow», але в дужки бере «The Violence». Та найкраще це тягуче відчуття останніх часів проявляється в «Time»:

Maybe this whole world ain't exactly what it seems

Maybe the skies will fall down on tomorrow.

But one thing's for certain, baby

We're running out of time.

Ґловер навіть раніше за Біллі Айліш зрозумів, що відчуття тривоги не звучить, як білий шум, а дає величезний простір для музичних експериментів. Він починає альбом із треку «Warlords», який уперше виконав торік на Coachella, з першобутніми викриками, металевим бітом і референсом до Майкла Джексона – одним із ключових образів у загальній творчості Ґловера. Продовжується це мета-висловлюванням на тему сучасної танцювальної музики у ще одному заздалегідь засвіченому треку «Algorythm», врешті ж черга доходить до фанку в стилі альбому «Awaken, My Love!» та екологічному гімну, загорнутому в оболонку поп-хіта «Feels Like Summer».

Звичайно, якщо Ґловер і обирає один стиль чи підхід, то все це в межах розмитого терміну хіп-хоп, що, за словами Jay-Z, продовжує непомітно домінувати на музичному ринку вже понад 20 років. Для Chilidish Gambino жанр залишається безпечним простором ще з перших мікстейпів, і Ґловер повертається до класичних методів, з довгими куплетами і перепадами ритму, коли в цьому є потреба – як у «Vibrate» із 21 Savage та SZA й «Don’t Worry About Tomorrow (The Violence)». Про важливість любові до себе він розповідає за допомогою скіта з сином, але і виконання, і інтенція тут схожа до живої класики «To Pimp A Butterfly» Кендріка Ламара: після кожної «i» повинна бути своя «u».

Та врешті-решт усе зводиться до подяки в «Sweet Thing / Thank You», яка цілком може стати фіналом Childish Gambino як образу.

Thank you

Cause I love you

[...]

I said thank you

Thank you for love.

Ми не знаємо напевно, закриває таким чином цей ґіммік Ґловер чи він передумав робити цей альбом останнім в дискографії свого музичного образу. Але це повільне прощання чи то зі стосунками, чи то з аудиторією залишає враження, схожі до фіналу «Awaken, My Love!». Чотири роки тому Childish Gambino також закривав альбом, повернтаючись у минуле – до настанов, які йому давав батько на початку самостійного шляху.

Keep all your dreams, keep standing tall

If you are strong you cannot fall.

There is a voice inside us all

So smile when you can.

Ґловер навряд чи випадково повертається до схожих мотивів у «Donald Glover Presents». Син свідків Єгови, якому в дитинстві забороняли дивитися «Сімпсони», врешті він сам почав визначати сучасну американську попкультуру в усіх можливих амплуа і жанрах, але пройшов цей цикл повністю і повернувся до батьківських слів.

Childish Gambino – Stand Tall

Інша справа, що якщо Ґловер мав на увазі саме це, то загальний прийом здається значно слабшим, ніж окремі частини альбому. Частково у цьому винні очікування – як від останнього альбому та останнього висловлювання Childish Gambino. Частково через те, що після роботи Ґловера в інших медіа ти шукаєш підтекст у кожному слові та інтонації – як в епізодах «Атланти» про Тедді Перкінса чи День свободи, де немає жодного зайвого слова чи кадру. Але в «Donald Glover Presents» на першому місці стоїть не текст, а виконання. Не семантика, а те, як її подають. Не результат, а шлях.

І це також симптоматично, тому що щось схоже можна сказати і про попередні альбоми Childish Gambino. Зрештою, мета-сюжет «Camp» значно цікавіший, ніж музичний матеріал лонгплею. І навпаки – «3005» і «Telegraph Ave» і «Redbone» й «Me And Your Mama» кращі за загальні структури «Because The Internet» та «Awaken, My Love!» відповідно. Якщо «Donald Glover Presents» дійсно є фіналом Childish Gambino, то треба визнати: Ґловер так і не зробив жодного по-справжньому великого альбому.

Childish Gambino – 3005
Childish Gambino – Redbone

Але річ у тім, що цей факт робить Ґловера і його шлях ще більш показовим, ще більш людяним. Насправді головне те, що доводить історія Ґловера – що від оцінки 1,6 із 10 на Pitchfork можна повернутися на пік із «This Is America». Що можна відійти від панчлайнів заради панчлайнів ранніх мікстейпів до музики як висловлювання. Що можна вирости з періоду захоплення Каньє і автотюном й врешті покепкувати з самого Йє («I’m the gator coming straight out the hood / I'm just tryna put the spirit in your Yeezy Boost».) І що після цього всього можна зробити щось не зразково. Урешті-решт:

I just wanna say

Thank you for loving.

Обкладинка: Donald Glover Presents